Сучасні моделі сім'ї, їх собливості

1. За кількістю шлюбних партнерів необхідно відокремити сім’ю моногамну( один чоловік і одна дружина ) та полігамну. Остання має два варіанти : поліандрія ( кілька чоловіків – одна дружина ) та полігінія ( один чоловік, кілька дружин ).

Більшість досліджень зводиться до того, що полігамні форми сім’ї історично передували її сучасному типу, причому існувала певна історико-культурна, етнічна та релігійна їх специфіка . Моногамна сім’я – утворення, яке виникло в порівняно недавньому минулому . ЇЇ розвиток , як довів Ф. Енгельс , тісно пов’язаний зі становленням інститутів приватної власності та держави .

В останні роки у зв’язку зі значною кількістю розлучень і повторних шлюбів в індустріально-розвинутих країнах все частіше говорять про„послідовну моногамію”. Це означає , що в кожний даний момент часу чоловік ( жінка ) знаходиться у шлюбі але, протягом життя таких шлюбних союзів у нього ( неї ) налічується більше одного .

2. По кількості поколінь, які представлені в сім’ї, виділяють :

2.1. Складну ( розширену ) сім’ю , в якій мешкають під одним дахом і ведуть загальне господарство представники декількох ( найменше –трьох ) поколінь : прабатьки , батьки , діти .

В індустріально розвинутих країнах та більшості регіонів України цей тип сім’ї належить минулому , коли його існування не в останню чергу визначалось сільським типом життя та економічною необхідністю .

2.2. Просту ( нуклеарну ) сім’ю , члени якої є представниками тільки двох поколінь ( батьки та діти ) . Цей тип сім’ї в теперішній час є найпоширенішим , але деякі автори говорять про „ ренесанс “ розширеної сім’ї у її специфічній соціально –психологічній модифікації , коли підтримуються інтенсивні між особистісні контакти ( наприклад по телефону, або при сумісному проведенні дозвілля , святкуванні сімейних дат, тощо) , а проживання різних поколінь залишається окремим .

Говорячи про нуклеарну сім’ю , мають на увазі повну нуклеарну сім’ю , в якій є батьки і діти . Але в більшості випадків нуклеарною є і неповна сім’я , тобто така , в якій відсутній один з батьків ( частіше батько ) . залишається невідомим чи вважати повною нуклеарною сім’єю бездітну сім’ю . В свою чергу неповну сім’ю С.І. Голод досить виправдано ( особливо з урахуванням соціально –психологічної специфіки ) розділяє на два типи материнську ( народження та виховання дітей позашлюбне ) та власне неповну, яка виникла як результат розлучення або вдівства.

Також , тут треба згадати і бінуклеарну сім’ю ,колипісля розлучення кожен з подружжя створює нову сім’ю в результаті чого у дитини з’являється четверо батьків ( 2 рідних і двоє нерідних ) між якими підтримуються відносини і дитина періодично живе то з одними , то з іншими . Інколи такі сім’ї разом проводять дозвілля . Розширяється коло найближчих родичів дитини в тому числі сиблінгів ( братів , сестер ), що на думку деяких авторів може , навіть позитивно впливати на соціалізацію особистості .

3. В багатьох дослідженнях сім’ї за ступенем задоволення своїм шлюбом виявляється континуум , на полюсі якого знаходились сім’ї , в яких шлюбні партнери значною мірою задоволені своїм шлюбом, а на іншому – ті де подружжя не задоволене, але шлюб зберігається або збираються розлучатися з різними проміжними варіантами .

4. Педагогічна типологія сімей пов’язана з побудовою континуума за ознакою благополуччя сім’ї, підгрунтям якого є виконання нею виховної функції, а розповсюдження індикаторів відповідного неблагополуччя були : постановка підлітків на облік в дитячій кімнаті міліції, неуспішність дітей в школі тощо .

5. Накінець , з точки зору відповідності шлюбно – сімейних відносин суспільним нормам виділяються сім’ї :

5.1Патріархальні ( традиційні ) відносинив яких орієнтуються на зразки, домінувавши у минулому : чоловік матеріально забезпечує родину , представляє її в суспільстві , приймає основні рішення, що стосуються членів

сім’ї; Жінка – не працює ( або престиж її роботи , заробіток, значно нижчий ніж у чоловіка ), веде домашнє господарство. Думка дітей враховуєься мало або підпорядковане значення .

5.2.Сучасні ( егалітарні ) сім’ї , С.І. Голод не дуже вдало назвав цей тип

сім’я „4 подружжям”, підкреслюючи що відношення в ній визначаються не родинними відношеннями, не батьківством , а шлюбністю з акцентуацією на особистісні аспекти , тобто норми любові емоційної близькості , взаємоповаги розповсюджуються на всіх членів сім’ї. Інколи в якості підтипів сучасної сім’ї відмічають :

5.2.1.Сім’ю колективістську (або в термінології західних авторів „ двохкар’єрну ) , в якій професійна та суспільна діяльність рівноважливі; подружжя гнучко (або при активній участі чоловіка ) розподіляють домашні обов’язки , разом відпочивають , колективно приймають рішення.

5.2.2. Сім’ю індивідуалістську , в якій поза-сімейна діяльність для подружжя більш важлива , чим сімейна . Домашня робота зведена до мінімуму , а при обговоренні найважливіших рішень можливі серйозні конфлікти , якщо зачеплені чиї-небудь індивідуальні інтереси .

6. З точки зору права, сім’ї можуть бути розподілені на дві великі групи :

- в першій групі відносини між подружжям визнані суспільством ( між ними зареєстровано шлюб ) ,

- в іншій цього немає ( найбільше представлені тут дошлюбні союзи молодих людей ) .

Остання група відповідає найбільш широкому визначенню сім’ї , згідно якого „сім’я” є відношення , через яке і дякуючи якому здійснюється відновлення людини , суспільний механізм цього відновлення .

І накінець , завершуючи огляд типології сімей не можна не згадати про так звані “альтернативні стилі життя”до якихвідносять :

- гомосексуальні сім’ї ( як чоловічі так і жіночі ), в тому числі офіціально реєструємі в деяких країнах .

При цьому не виключається можливість виховання ( шляхом усиновлення ) або навіть народження ( в жіночих діадах – з залученням чоловіків-донорів) дітей ;

- відкритий шлюб -описаний подружжям О’Нейлл , відношення в якому будуються на гуманістичних принципах , які передбачають , що людина протягом життя змінюється , відчуває внутрішнє зростання . Прагнення до самоактуалізації кожного з подружжя передбачає між іншим і особисте життя кожного з них , в тому числі глибокі , значимі відносини ( не виключаючи сексуальних ) з іншими людьми ;

- свінінг -(англ. - качающийся, колеблющийся ) є відновленням практики , відомої з давнини , коли достатньо традиційні в інших відношеннях подружні пари на деякий час обмінюються партнери . Один час на Заході існували клуби і журнали , які друкували оголошення таких пар , створюючи необхідні умови існування для такого стилю життя ;

- груповий шлюб -назва цього шлюбу не зовсім точна, тому що наскільки нам відомо , юридично він не визнавався . Про цю форму відносин між партнерами відомо етнографам . В США вона розповсюдилась в період і деякий час після студентських хвилювань 1960 –х років . В груповому шлюбі може бути троє і більше осіб , між якими можуть бути парні ( в тому числі гомосексуальні ) або невпорядковані сексуальні відносини . В таких відносинах найчастіше були особи старші за 30 років . В літературі з цього приводу нічого не говориться про народження і виховання дітей в таких умовах . Можливо в такому випадку пара становилася моногамною і виходила з „гри “ .

- двокроковий шлюб .Передбачає укладання між партнерами специфічного шлюбного контракту , в якому передбачаються права і обов’язки на різних етапах сімейного життя . Найважливішими характеристиками його першої фази ( кроку ) є відсутність дітей і можливість через заданий час перервати відношення без процедури розлучення .

Існують і деякі інші нариси , що мають різне релігійне забарвлення моногамної сім’ї , що залишається в межах різного роду культурних варіацій сімейних відносин та їх правого врегулювання .

Кожна культура (і її субкультури) породжує певну нормативну модель сім'ї, точніше, групу моделей. Структура нормативної моделі включає в себе елементи нормативних членів сім'ї, кожний з яких характеризується певним статусом, т. т. позицією з певними правами і обов'язками, з якими пов'язана очікувана поведінка. Крім елементів, структура сім'ї визначається через відносини, їх зміст і динаміку.

Сімейні відносини це не в останню чергу відношення влади: домінування-підкорення. Як правило, соціальні психологи зв'язують домінування з прийняттям соціальної відповідальності за дії групи: домінуючий член групи відповідає за успішність виконання загальної задачі і, крім того, несе відповідальність за збереження нормальних відносин між членами групи. Крім того, з домінуванням зв'язують імпровізаційну активність і ініціацію дії. Вважається, що найбільш успішними лідерами є особи, схильні до торгу, байдужості до міжособистісних відносин, що уміють чинити опір соціальному тиску, прагнучі до досягнень, ризику і одержуючі задоволення від маніпуляцій іншими людьми.

Задача домінуючої особистості забезпечення безпеки групи, координація дій цих членів для досягнення групових цілей, визначення перспектив життя і розвитку групи і навіювання віри в майбутнє.

У плані виховання виділяють 5 видів влади, що характеризують відносини між дитиною і дорослими в сім'ї (Френч і Равен):

- Влада винагородидитину можуть винагороджувати за певну поведінку. Нагорода слідує за вчинком, що соціально схвалюється (очікуваним), покарання за тим. що соціально осуджується.

- Влада примсув основі її лежить жорстокий контроль за поведінкою дитини, кожна незначна провина підлягає покаранню (або словесній загрозі, або фізично).

- Влада експертазаснована на великій компетентності батьків в тій або іншій справі (соціальна або професійна компетентність).

- Владаавторитетув її основі лежить повага одного з батьків, який є зразком носієм поведінки, що соціально схвалюється.

- Влада законуєдина форма позаособистісної влади, однак носієм і поясненням «закону» правил поведінки для дитини є дорослі, і зокрема батьки.

Одним із головних і найважливіших параметрів, що входять в модель сучасної сім'ї, є відповідальність. У вітчизняній психології поняття відповідальності аналізувалося Н. А. Мінкиною. Вона стверджує, що в цей час напряму розвитку відповідальності можна представити як декілька векторів, один з яких йде від об'єктивної до суб'єктивної, а інший від зовнішньої до внутрішньої, усвідомленої. З ними пов'язаний і третій вектор поняття відповідальності не тільки за поведінку, але і за помисли. В. Енгельгардт вказує, що відповідальність по своїй спрямованості може мати позитивну і негативну спрямованість. Зовнішня відповідальність, орієнтована на суспільство, у разі позитивної спрямованості означає причетність, участь, змагання. У разі ж негативної спрямованості виступає в формі дискримінації, насильства. Нарівні із зовнішньою існує внутрішня відповідальність, т. т. орієнтована на себе. Позитивна внутрішня відповідальність означає самовираження: готовність самостійно діяти, здійснювати вільний вибір і приймати обдумані рішення, направлені на активне перетворення навколишнього світу і розвиток етичних якостей особистості, відповідати за їх наслідки не тільки перед суспільством, але і передусім перед своєю совістю. Негативна внутрішня відповідальність виступає в формі саморозрушення і деструкції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.