Захист комерційної таємниці в Україні.

Об’єкти комерційної таємниці

Термін «комерційна таємниця» було запроваджено в Україні як об’єкт інтелектуальної власності законом «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р.

Цим законом визначено, що комерційною таємницею підприємства є відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може призвести до економічних втрат. У той же час зазначено, що комерційною таємницею не можуть бути відомості, які є державною таємницею.

Згодом під час розробки Цивільного Кодексу було сформульовано більш загальне визначення поняття „комерційна таємниця”, яке не суперечить вищенаведеному.

Цивільний кодекс України визначає, що комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи у певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційну таємницю можна охарактеризувати такими ознаками:

1) предметом комерційної таємниці;

2) суб’єктом комерційної таємниці;

3) наявністю заборони на розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;

4) наявність економічних втрат внаслідок розголошення комерційної таємниці.

Як було зазначено вище, предметом «комерційної таємниці» є відомості, пов’язані з комерційною і господарською діяльністю підприємства: виробнича і технологічна інформація, інформація про управління, фінанси й іншу діяльність. Це можуть бути документи про комерційні переговори, що мають місце від імені підприємства, документи, пов’язані з маркетинговими дослідженнями, відомості про організацію праці і підбір працівників, інформація про умови збереження документів, тобто відомості, що можуть впливати на ефективність економічної діяльності.

Термін «комерційна таємниця» часто ототожнюють з терміном «конфіденційна інформація». Але насправді комерційна таємниця є лише окремим різновидом конфіденційної інформації. Як відомо слово конфіденційний походить від латинського „confidential” й означає „довірений”, „той, що не підлягає розголошенню”. Згідно із Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. конфіденційна інформація – це інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою,
крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може
поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному
нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших
випадках, визначених законом.

Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є економічна цінність, здатна впливати на фінансове становище суб’єкта підприємницької діяльності, розмір отриманого ним прибутку.

Законодавче обмеження об’єктів комерційної таємниці

Кожен підприємець самостійно визначає склад відомостей, що належать до комерційної таємниці. Законодавством України встановлено два обмеження, які застосовують до таких відомостей.

Перше обмеження пов’язане з існуванням державної таємниці. Тому, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, які є державною таємницею. Правовий режим відомостей, що є державною таємницею, регламентовано Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р. Згідно із законом державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають
охороні державою. Відомості, включені до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю - віднесені до державної таємниці. Згідно Закону - Звід відомостей, що становлять державну таємницю - акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених цим Законом сферах.

Друге обмеження пов’язане з державним контролем за економічною діяльністю підприємств. Кабінетом Міністрів України затверджено перелік відомостей, що не є комерційною таємницею. Такі відомості використовують під час здійснення перевірок органами державного контролю, аудиторами для здійснення аудиту. До таких відомостей віднесено також інформацію, що міститься у звітах, які надають у різні фонди. До відомостей, що не є комерційною таємницею віднесено:

1) статутні документи та документи, що дозволяють здійснювати підприємницьку або господарську діяльність;

2) інформація, що міститься в усіх запроваджених формах державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки правильності нарахування й сплати податків і інших обов’язкових платежів;

4) зведення про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому й за професіями і посадами, а також інформація про наявність вільних місць;

5) документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

6) інформація, яка дозволяє зробити висновки про забруднення навколишнього природного середовища, про виконання норм техніки безпеки та охорони праці, про реалізацію продукції, що може завдати шкоди здоров’ю споживачів, а також інша інформація, що пов’язана з порушеннями законодавства України й розмірами заподіяних збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об’єднаннях і інших організаціях, що здійснюють підприємницьку діяльність;

9) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають розголошенню.

Хоча зазначені відомості не віднесено до відомостей, що складають комерційну таємницю, але вони не є відкритими і загальнодоступними. Такі відомості може бути надано лише за умов, що передбачено у нормативних актах України. Так, наприклад, відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. міліції для виконання своїх обов’язків надано право безперешкодно і безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності відомості (у тому числі відомості, що складають комерційну таємницю) необхідні у справах про злочини, що знаходяться у впровадженні міліції. Для здійснення загального нагляду за їх діяльністю підприємства, установи й організації повинні надавати прокуророві свою документацію, у тому числі, за його письмовою вимогою, відомості, що складають комерційну таємницю. У разі потреби, прокурор має право вимагати передати зазначені документи для перевірки у прокуратуру.

До поняття «комерційна таємниця» не віднесено відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю або захищено авторськими правами. Зазначені відомості є самостійними групами конфіденційної інформації, для яких застосовують інше правове регулювання.

Суб’єкти комерційної таємниці

Суб’єктами "комерційної таємниці" є:

1) суб’єкт підприємницької діяльності;

2) персонал, працівники суб’єкта підприємницької діяльності;

3) службові особи державних організацій і органів, що здійснюють перевірку підприємства.

Власником відомостей, що складають комерційну таємницю, може бути юридична або фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність – підприємець.

Працівники мають право користуватись відомостями, що складають комерційну таємницю, для виконання своїх трудових обов’язків. Ступінь доступу окремого працівника до такої інформації підприємець визначає самостійно, а умови користування має бути визначено документами, затвердженими підприємцем, і трудовим договором (контрактом).

Службовці державних організацій і органів, що здійснюють перевірки діяльності підприємця, отримують доступ до комерційної таємниці на підставі відповідних актів державних органів і організацій. Інформацію про «комерційну таємницю» підприємця вони одержують у межах адміністративних правовідносин. Обсяг їхнього доступу до такої інформації обмежено наданими їм повноваженнями для здійснення перевірки. За розголошення комерційної таємниці службовці державних органів і організацій несуть відповідальність, установлену законодавством України. Визначені законом України «Про підприємства», вимоги стосовно нерозголошення комерційної таємниці поширюються на всіх службових осіб державних органів і організацій. Ці вимоги є загальною підставою для притягнення порушників до відповідальності. Додатково подібні вимоги може бути передбачено законодавчим актом, що регулює діяльність певного державного органу або організації. Наприклад, законом України «Про державну податкову службу» передбачено відповідальність співробітників податкових органів за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю.

Заборона розголошення, відомостей, що складають комерційну таємницю.

Відомості, що складають комерційну таємницю, не є загальнодоступними. Тільки власник може визначити коло питань або безпосередньо дані, пов’язані з комерційною таємницею, які можна оприлюднити. Власник також може установлювати осіб та обставини за яких може бути здійснено оприлюднення. За таких умов розголошення комерційної таємниці відповідно до законів України є правомірним. Крім того, за певних обставин, нормативними актами України може бути передбачено обов’язкове надання або публічне оприлюднення відомостей, що складають комерційну таємницю. Будь-яке інше розголошення зазначених відомостей не є правомірним. Таке обмеження стосується як працівників даного підприємства або організації, так і службових осіб організацій і органів, що здійснюють перевірку.

Згідно Закону України «Про захист від несумлінної конкуренції» від 07.06.1998 р. розголошення комерційної таємниці — це дія, що призвела до ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на це, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України, складають комерційну таємницю, особою, якій ці відомості було довірено у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у випадку якщо це заподіяло або могло заподіяти шкоду суб’єктові господарської діяльності.

У Законі України «Про підприємства в Україні» зазначено дві форми розголошення відомостей, що є комерційною таємницею: передавання й витік відомостей. З юридичної точки зору зазначені форми є окремими правопорушеннями. Передавання відомостей, що складають комерційну таємницю — це незаконне ознайомлення третіх осіб із відомостями, віднесеними суб’єктом підприємницької діяльності до комерційної таємниці, особою, якій такі відомості відомі в зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків або в якої є доступ до них у зв’язку з виконанням посадових обов’язків. Витік відомостей, що складають комерційну таємницю, – це навмисні або ненавмисні дії, що сприяють ознайомленню з такими відомостями третіх осіб, за сприяння осіб, які мають доступ до комерційної таємниці.

Способи розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, можуть бути різними: передавання інформації конкурентам підприємця; ознайомлення з комерційною таємницею службових осіб державних організацій і органів без належних на те підстав з боку особи, що спричинила розголос. Мотиви розголошення так само можуть бути різні: прагнення отримати винагороду, особисті неприязні стосунки, недбале ставлення до трудових і службових обов’язків.

Вимога дотримання і нерозголошення комерційної таємниці є не тільки правом, але й обов’язком суб’єкта підприємницької діяльності. Без належного дотримання вимог щодо користування і зберігання інформації, що складає комерційну таємницю, неможливо забезпечити необхідну охорону такої інформації як цивільно-правовими заходами, так і державно-примусовими.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.