Лекція № 7. Розслідування на кримінальну тему та дотичні матеріали.

План не завжди можна реалізувати повною мірою, однак він допомагає організувати розслідування, осмислити його. Він може потім коригуватися.

В ході розслідування виникають пізнавальні етапи. Не вирішивши один з них, журналіст не може піти далі, бо вони взаємопов’язані. На першому етапі розслідуванню передують певні явища, події. Необхідність їх прояснити і спонукає журналіста шукати відповідну інформацію. Зазвичай її добути важ-ко, бо вона приховується. Журналісти використовують різні способи. На пер-шому етапі проходить «сліпий» пошук інформації, часто заснований на простій цікавості: читання книг, газет, журналів, перегляд документальних фільмів і телепередач, знайомство з бібліографічними оглядами, ін. бібліо-течними джерелами, базами даних, комп’ютерними джерелами… В редакцію може надійти лист, повідомлення факсом, де будуть такі дані, що можуть зацікавити. Іноді привід виникає з тієї інформації, що циркулює в профе-сійному середовищі. Вихід на тему нелегкий. В будь-якому випадку саме попередня інформація спонукає журналіста взятися за пошук.

Коли це сталося, наступає другий етап. На ньому проходить уточнення задуму розслідування, що реалізується в конкретизації його предмету, цілі і методів. Журналіст вибирає конкретний предмет розслідування під впливом різних факторів. Першим за значимістю виступає ситуативний фактор. Він передбачає розуміння ситуації, актуальності розслідування для конкретних суспільно-політичних подій. Якщо проблема актуальна в даній ситуації, вона потребує розслідування. Другий фактор – типовий характер досліджуваної проблеми (корупція у рядах політичних сил, у суді, в державі). Це своєрідний узагальнюючий погляд на проблему.

Наприклад, журналіста зацікавила діяльність уряду. Як можна виявити конкретний предмет подальшого вивчення? Майкл Берлін радить: для почат-ку ознайомтеся з документами для виявлення підозрілих фактів; ставте перед собою питання: як працює система? чим конкретно вони займаються? чи є корупція? чи існує лобіювання інтересів? чи суди відпускають злочинців? хто отримує персональну вигоду від прийняття законів: самі законодавці чи політики?

Деякі розслідування можуть бути присвячені діяльності певних полі-тичних осіб, при чому можна використати відкриті документи і інтерв’ю, які можуть допомогти зібрати факти. Коли документи відсутні, необхідно, щоб три незалежні джерела опублікували звинувачення. При цьому важливо, щоб інформація була отримана ними із різних джерел.

Вибір предмета допомагає правильно поставити мету розслідування. Во-на може бути різною. Наприклад: виявити причини події, розкрити конкрет-них винуватців, знайти ін. учасників злочину, передбачити можливі наслідки події, відкрити історичну таємницю тощо. В будь-якому випадку одна мета має бути пріоритетною, саме їй треба присвятити розслідування.

Вибір предмету і мети зумовлює методи. Це залежить і від того, якими з них володіє журналіст. А також і від умов їх застосування в конкретній ситуації. Важливу роль відіграє і ймовірна продуктивність їх використання. Наприклад, журналіст розслідує діяльність підприємства, що забруднює навколишню атмосферу. Метою його роботи можуть стати:

1. Підтвердження гіпотези про те, що підприємство дійсно викидає шкідливі відходи на смітник чи в атмосферу.

2. Встановлення меж шкоди, яка наноситься оточенню і людям.

3. Визначення причин, через які ці відходи з’являються і через які викидаються в атмосферу.

4. Виявлення конкретних винуватців ситуації.

5. Прогнозування можливих змін в діяльності підприємства через порушення проблеми.

6. Пошук і представлення можливих варіантів вирішення ситуації.

Які методи може застосувати журналіст? По-перше, здійснити спосте-реження за роботою підприємства, щоб дійсно впевнитися, що шкідливі відходи вивозяться на смітник. Далі він може звернутися до експертів, які дійсно підтвердять небезпеку цих відходів для оточення. Йому будуть по-трібні документи про специфіку технологій, які використовуються на під-приємстві, аби встановити, чи справді вони є причиною появи відходів, чи відходи виникають внаслідок порушення технології. Йому потрібно отри-мати документи перевірки підприємства податківцями і фінансовими орга-нами стосовно ймовірних порушень технології заради отримання додаткових прибутків з метою їх присвоєння керівництвом. Тобто, доведеться застосу-вати метод обробки документації. Варто застосувати метод безпосереднього спілкування з працівниками, в т.ч. і звільненими. Вони можуть надати ексклюзивну інформацію. Таким чином, продумуючи своє розслідування, він буде думати, якими методами в конкретній ситуації скористатися. В результаті вибере найпотрібніші в даній ситуації. Можливе їх подальше коректування, але каркас ж/р вже створений.

Висування гіпотези – один з важливіших етапів розслідування. Її ще називають версією чи прогнозом. Назви подібні, але прогноз стосується май-бутнього розвитку ситуації. Поняття ж версії вживається тоді, коли суспіль-ство має багато гіпотез, журналіст же серед них вибирає і розслідує свою версію розвитку проблеми. Гіпотеза (версія) підказує, в якому напрямку слід розвивати пошуки. Класичне її формулювання: кому це вигідно? Наприклад, розслідуючи вбивство відомого бізнесмена, журналіст може висунути такі гіпотези:

1. Вбивство має економічне підґрунтя (борг, конкуренція тощо).

2. Воно має політичну основу і пов’язане з його діяльністю.

3. Воно має побутову основу.

У першому випадку увага журналіста буде зосереджена на встановленні ділових взаємин загиблого, його конкурентів і заздрісників, а також кре-диторів. У другому – він буде опрацьовувати роль політичної опозиції. У тре-тьому – розробляти версію причетності до загибелі рідних та випадкових знайомих, особливо жінок. При розслідуванні кожна з версій по черзі буде перевірятися. Треба багато часу, бо коли одна з них не підтвердиться, дово-диться починати з нуля працювати над іншою. Нерідко вони розглядаються паралельно, поки одна з них не отримає явну перевагу через незаперечні фак-ти. В будь-якому випадку журналіст повинен насамперед опрацьовувати ту гіпотезу, яка вже має під собою певну основу.

Перевірка гіпотези проводиться через збір матеріалу і є основним зміс-том ж/р. Лише отримання необхідних фактів, документів, доказів може гіпотезу перетворити на доконаний факт. Насамперед журналіст має визна-чити ймовірні джерела інформації. Багато даних відомо правоохоронцям, однак легально отримати їх для журналістів вкрай важко, оскільки їх по-ширення може створити труднощі у розслідуванні справи і завадити її роз-криттю, тому правоохоронці неохоче йдуть на контакти з журналістами, коли ситуація ще знаходиться на стадії розгляду. Насамперед журналісту варто визначити коло людей, причетних до ситуації. При цьому він може звер-нутися до кола знайомих, журналістів, використати Інтернет тощо. Хоча це не гарантує розкриття таємниць, які зазвичай міцно бережуть. Деякі з них так і не стають відомими суспільству.

Якщо коло людей встановлене, варто знайти підхід до теми, не можна одразу ставити перед можливим інформатором питання, яким журналіст займається. Цим можна відштовхнути чи налякати тих, хто міг би прояснити ситуацію. О.Тертичний рекомендує спочатку знайти «вразливе місце» в колі потенційних джерел інформації. Журналіст може знайти щось, що свідчить про протиріччя в інтересах цих осіб. Тобто, треба встановити стосунки в колі людей, причетних до розслідуваної справи. Чи є вони ідейними однодум-цями? Чи мають спільні релігійні погляди? Які у них стосунки до жінок? Чи є серед них ображені? Чи є випадково втягнуті у справу, ті, хто не до кінця розуміє її параметри? Чи є серед них здатні на підкуп? Якщо людей об’єднує спільність поглядів чи страх, журналісту навряд чи вдасться отримати інформацію. Якщо ж він знайде хоч якесь протиріччя, це дасть йому надію. Можна зіграти на ньому і спонукати надати інформацію в обмін на певні послуги з боку журналіста чи редакції. Журналіст може піти навіть на не зовсім моральні стосунки, якщо ситуація загрожує негативними наслідками для суспільства чи загрожує життю людей.

Можна використати і метод експерименту (безперешкодне перевезення через таможню значної кількості наркотиків), і метод прихованої камери… Головне: інформація має або підтвердити гіпотезу журналіста, або спросту-вати її.

Коли розслідування закінчено, наступає останній етап роботи – виклад зібраної інформації. Тут проходить остаточне осмислення проблеми. Воно може мати 2 етапи. Перший – написання статті з метою негайного опублі-кування у ЗМІ, другий – викладення результату ж/р як акту фіксації отри-маних даних у формі акту, звіту, не призначених для друку. На цьому жур-налісти навіть спекулюють, як наприклад Агентство ж/р (Санкт-Петербург), яке надає інформацію за плату окремим зацікавленим особам чи орга-нізаціям. Чи етично це в журналістиці? Крім того, здобута інформація, не бу-дучи вчасно опублікованою, втрачається як цінність для медіа.

Не менш важлива ознака – прогнозовані наслідки публікації. Чим мас-штабніші вони, тим значиміший предмет розслідування.