Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Антиінфляційна політика держави та політика зайнятості

Як уже підкреслювалось, інфляція і безробіття – це взаємопов’язані проблеми кожного уряду. Аналіз урядових програм показує, що основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін.

Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономчну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Інфляцію як макроекономічне явище не можна подолати раз і назавжди зусиллями уряду певної країни, оскільки вона породжується і циклічними коливаннями економіки, і зовнішніми чинниками, які не залежать від бажань влади.

Антиінфляційні заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляціявисуває на перший план проблем боротьби з дефіцитом.Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно надати відкритої форми.

Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильники однієї вважають, що до інфляції треба пристосовуватись, навчитись жити в умовах інфляції, обмежуючи згубний її вплив на економіку шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т.ін.

Прихильники іншоїстратегії вбачають в інфляції зло для економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, навіть падіння обсягу виробництва.

Адаптована політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік. Засобами впливу на економіку адаптованої політики можуть бути:

· поступове обмеження грошової пропозиції;

· індексація грошових доходів;

· стабілізація інфляційних очікувань;

· посилення регулювання цін та доходів;

· укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.

Активна політика передбачає різке (шокове) скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції з використанням:

1. Прямих монетарних заходів:

· контроль за грошовою емісією;

· заборона емісійного фінансування державного бюджету;

· здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;

· проведення грошової реформи конфіскаційного попиту, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

2. Заходів проти інфляції попиту:

· зменшення державних витрат;

· зростання податків;

· скорочення бюджетного дефіциту;

· здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

· стабілізація валютного курсу.

3. Заходів боротьби з інфляцією пропозиції (витрат):

· обмеження зростання факторних доходів і цін;

· обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;

· зниження податків на бізнес та доходи громадян;

· здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;

· посилення мотивації до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

Соціальна політика держави в умовах нестабільності та безробіття повинна бути спрямована на стимулювання зайнятості та соціальний захист потерпілих від безробіття людей. Тому держава мусить визначити оптимальне співвідношення між запланованим зменшенням рівня безробіття і темпом зростання інфляції.Вважається, що політики віддають перевагу боротьбі з безробіттям, жертвуючи зростанням інфляції, оскільки виборці за вище оцінюють політику підтримання зайнятості. Важливо зазначити, що політика стимулювання ефективного попиту є короткостроковою.

З погляду інтересів довгострокової перспективи завдання уряду полягає у забезпеченні ефективних змін у структурі зайнятості, як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів державного управління зайнятістю належать:

· законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

· стимулювання створення нових робочих місць;

· створення стимулів для зацікавленності найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.

Непрямі методи забезпечення зайнятості:

· державна стимулююча політика, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

· фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, використання субсидій та асигнувань, підтримання та підвищення рівня зайнятості;

· здійснення виплат по безробіттю;

· встановлення рівня прожиткового мінімуму та створення умов для його забезпечення;

· зменшення диференціації доходів;

· захист інтересів споживачів;

· створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення;

· організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результати діяльності.

Досвід розвинутих країн дає підстави стверджувати, що антиінфляційний захист населення бажаний та результативний у тих випадках, коли інфляційні процеси спричинені чинниками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує згубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки. Якщо ж інфляція спричинена свідомою політикою уряду в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки підсилювати інфляційні процеси, імітуючи враження боротьби з нею.

В реальній практиці існує можливість вибору між політикою, спрямованою на економічне пожвавлення з високими темпами приросту ВВП і швидким зниженням рівня безробіття та високим рівнем інфляції, і політикою спрямованою на пожвавлення з повільним приростом ВВП та уповільненою інфляцією при тривалому безробітті.

В дійсності неможливо знизити темпи інфляції, не спричиняючи падіння ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом втрат:

де – втрата (зменшення) ВВП у відсотках;

– фактичний темп інфляції.

Наприклад, держава, здійснюючи антиінфляційну політику, знизила щорічний темп інфляції з 20% до 6%. Наслідком цієї політики стало відставання реального обсягу ВВП порівняно з потенційним обсягом: у першому році на 12%, у другому – на 10%, у третьому – на 8%. Як видно, за 3 роки інфляція зменшилась на 14% (20% – 6%), а обсяг ВВП на 30% (12 + 10 + 8). Коефіцієнт втрат дорівнює 30:14=2,1. Як його оцінити?

Фрідмен доводить, що оптимальний темп інфляції має дорівнювати взятому зі знаком «мінус» значенню реальної відсоткової ставки. Тобто, якщо річна відсоткова ставка складає 8% річних, то річний темп інфляції має дорівнювати 8%.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.