Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методологічні підходи до вивчення процесу запам’ятовування

Початок застосування експериментальних методів для дослідження процесів пам’яті відноситься до кінця XIX століття. Фундатором експериментального вивчення пам’яті є німецький психолог Г. Еббінгауз, який у 1885 році опублікував перше експериментальне дослідження пам’яті, в якому розробив ряд методів кількісного обліку процесів заучування та зберігання.

Основною метою, яку ставив перед собою Г. Еббінгауз, було вимірювання пам’яті – вираження у кількісних величинах її об’єму, процесів заучування та процесів забування. Також здійснювалися спроби наблизитися до вивчення механізмів, які покладено в основу запам’ятовування матеріалу, фіксації та відтворення слідів памяті.

Для дослідження об'єму пам'яті Г. Еббінгауз пропонував респондентові ряд безглуздих складів, які давали найменші можливості для осмислення. Пропонуючи респондентові запам'ятати 10 – 12 складів і наголошуючи на числі утриманих членів ряду, Г. Еббінгауз прийняв це число за об'єм «чистої» пам'яті. Першим і головним результатом цього дослідження було встановлення середнього об'єму пам'яті, яке характеризувало людину. Виявилося, що в середньому людина легко запам'ятовує після першого читання 5 – 7 окремих елементів: це число значно коливається, і якщо люди з поганою пам'яттю утримують тільки 4 – 5 ізольованих елементів, то люди з хорошою пам'яттю виявляються в змозі відразу після першого читання утримати 7 – 8 ізольованих і безглуздих елементів [7, 45].

У цілому необхідно відзначити, що об'єм пам'яті та міцність запам'ятовування залежать від багатьох умов. Так успіх запам'ятовування залежить від того, чи осмислюється матеріал людиною. При механічному запам'ятовуванні слова, предмети, події, рухи запам'ятовуються точно в такому порядку, в якому вони сприймалися, без яких-небудь перетворень.

Механічне запам'ятовування спирається на просторову і тимчасову близькість об'єктів запам'ятовування. Осмислене запам'ятовування засновано на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між частинами матеріалу. Воно спирається головним чином на узагальнені зв'язки другої сигнальної системи. Доведено, що осмислене запам'ятовування у багато разів продуктивніше за механічне. Механічне запам'ятовування неекономне, вимагає багатьох повторень. Осмислене запам'ятовування вимагає від людини значно менших зусиль і часу та є більш дієвим.

При аналізі структури процесів пам'яті основною одиницею їх функціонування і розвитку повинна бути, на думку П. І. Зінченка, дія суб’єкта. Головним своїм завданням він вважав вивчення закономірностей мимовільного запам’ятовування і порівняння його з довільним. З основних теоретичних висновків випливає шлях дослідження закономірностей і залежність мимовільного запам’ятовування від змісту і структури діяльності, в якій воно здійснюється, від мотивів, цілей і способів діяльності [24, 112].

У своїх дослідженнях, присвячених проблемам мимовільного запам’ятовування, П. І. Зінченко, вивчав різні його закономірності: зв'язок з різними видами діяльності, їх способами, цілями; дав порівняльний аналіз довільного і мимовільного запам’ятовування. Він показав, що один з основних моментів запам’ятовування, мимовільний або довільний, – спосіб роботи над матеріалом. Аналіз матеріалу, над яким працює суб’єкт, здійснюється за допомогою різних перцептивних або розумових дій, які у відповідності до певної мети діяльності є засобом її досягнення [24, 115].

Подальше вивчення пам’яті П. І. Зінченко здійснював на основі порівняльного аналізу довільного і мимовільного запам’ятовування. Він спирався на те, що основним у порівняльному вивченні мимовільного і довільного запам’ятовування є аналіз діяльності, результатом якої є мимовільне запам’ятовування, і аналіз спеціальних мнемічних дій, які, на його думку, становлять основу довільної пам’яті. Мимовільне й довільне запам’ятовування відрізняється своїми цілями. Щодо способів, то довільна пам'ять характеризується логічною обробкою матеріалу з метою запам’ятовування. Аналіз синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння – це способи довільної пам’яті. Але, як наголошував вчений, ці способи водночас є прийомами мислення, розуміння, осмислення будь-якого матеріалу.

Проте, на думку С. Л. Рубінштейна, в проблемі запам'ятовування немає однозначної залежності між довільним і мимовільним запам'ятовуванням.

П. І. Зінченко розглянув динаміку перетворення пізнавальної дії на засіб запам’ятовування. Пізнавальна дія, на його думку, повинна бути сформована і засвоєна таким чином, щоб вона могла використовуватися з метою запам’ятовування.

Таким чином, довільному логічному запам’ятовуванню передує розвиток дискурсивного розуміння, яке знаходиться в найтіснішому зв’язку з ним на всіх етапах свого розвитку [24, 138].

Встановивши зв’язки між пізнавальними та мнемічними діями, П. І. Зінченко по-новому визначив проблему зв’язку і взаємовідношення між мисленням та запам’ятовуванням. Прийоми логічного запам’ятовування можуть сформуватися тільки на основі певного рівня сформованості пізнавальної дії, яка використовується як спосіб мнемічної дії. Звідси зрозумілою виявлена в дослідженнях закономірність «відставання» мнемічних дій від пізнавальних у процесі їх формування.

У роботах П. І. Зінченка проаналізований один аспект: залежність запам’ятовування від розуміння. Інший аспект – залежність розуміння від особливостей мнемічного завдання в умовах довільного запам’ятовування.

Досліджуючи вплив запам’ятовування на розуміння, автор вважав наявність мнемічного завдання умовою, яка визначає своєрідність розуміння, коли воно включене у процес запам’ятовування.

Смислове угрупування виконується учнями як самостійна дія, а не як частина дещо складнішої діяльності. Таким чином, перетворення смислового угрупування на прийом запам’ятовування, на засіб виконання іншого завдання ще не відбувалося. П. І. Зінченко доводив «відставання» мнемічної дії від пізнавальної, перетворення останньої на спосіб запам’ятовування лише за повного його усвідомлення без автоматизації.

Значна увага приділяється П. І. Зінченком питанню залежності запам’ятовування від діяльності, і характеристиці запам’ятовування як виду особливої діяльності. Він охарактеризував розумову діяльність людини в умовах запам’ятовування. На підставі великого експериментального матеріалу показав, що довільне запам’ятовування стає максимально продуктивним і реалізує багаті можливості, закладені в ньому, тільки в тих випадках, коли включає різноманітні форми інтелектуальної діяльності, активну розумову роботу [49, 148].

У процесі навчання пам'ять часто розглядається як автономна здібність людини. У своєму дослідженні А. О. Смирнов підкреслює, що мнемічна спрямованість найяскравіше виражена при довільному запам’ятовуванні. Розглядаючи залежність запам’ятовування від спрямованості діяльності, А. О. Смирнов зупинився на питанні про вплив різних видів мнемічної спрямованості, що має важливе значення в навчальній діяльності. Дослідник показав, що перевага довільного запам’ятовування може бути реалізована тільки при певному характері мнемічної діяльності суб’єкта і, перш за все, за умови високої активності його діяльності. Відсутність цієї умови може привести до зворотного зв’язку між довільним і мимовільним запам’ятовуванням порівняно з тим, що розглядається як єдине характерне для них [49, 66]. У дослідженнях Р. Клацки і У. Найсера показано вплив тільки окремих умов організації матеріалу і навчання на повноту, точність і міцність довільного запам’ятовування: вплив змісту, структури і розуміння матеріалу, що запам’ятовується, його вербальне оформлення, характер створення образу, роль схеми у створенні образу та його збереженні [3, 369].

У роботах, присвячених запам’ятовуванню речень, Х. Севін, Е. Перрчонок та ін. стверджували, що запам’ятовування речень, які мають у порівнянні із словами особливий статус в пам’яті, залежить від довжини речення, його граматичної структури, зокрема, її складності, глибини і семантичного змісту, а також від співвідношення глибини та семантичної повноти речення. Встановлено, що зміст речень і розподіл в цілому зберігається в пам’яті значно довше, ніж конкретні слова, що входять до їх складу [38, 14].

О. М. Леонтьєв досліджуючи особливості розвитку вищих форм запам’ятовування, встановив, що розвиток вищих людських форм пам’яті відбувається завдяки розвитку запам’ятовування через зовнішні стимули – знаки. Подальше вдосконалення запам’ятовування здійснюється по взаємопов’язаних лініях: по лінії розвитку та удосконалення засобів запам’ятовування й по лінії перетворення цих засобів зовнішнього запам’ятовування на засоби внутрішні. Була виділена основна умова продуктивного запам’ятовування – активна розумова діяльність, здійснювана в процесі наочної діяльності із перетворення об’єктів пізнання на продукт пізнання. Саме характер наочної і розумової діяльності зумовлює продуктивність запам’ятовування, а їх організація становить систему умов довільного і мимовільного запам’ятовування.

На основі досліджень, проведених з дітьми різного віку та зі студентами, О. М. Леонтьєв вивів криву розвитку безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування. Ця крива, що одержала назву «паралелограм розвитку пам'яті», показує, що у дошкільників з віком поліпшується безпосереднє запам'ятовування, причому його розвиток здійснюється швидше, ніж розвиток опосередкованого запам'ятовування. Паралельно з цим збільшується розрив в продуктивності даних видів запам'ятовування на користь першого [31, 203].

Починаючи з шкільного віку, у людини відбувається процес одночасного розвитку безпосереднього та опосередкованого запам'ятовування, а потім і більш швидкого вдосконалення опосередкованої пам'яті. Обидві криві з віком знаходять тенденцію до зближення, оскільки опосередковане запам'ятовування, розвиваючись більш швидкими темпами, незабаром по продуктивності наздоганяє безпосереднє і, якщо гіпотетично продовжити далі, повинно його кінець кінцем обігнати. На користь останньої пропозиції говорить той факт, що дорослі люди, що систематично займаються розумовою працею і, отже, постійно розвивають свою опосередковану пам'ять, при бажанні і при відповідній розумовій роботі дуже легко можуть пам'ятати матеріал, володіючи разом з тим дивно слабкою механічною пам'яттю. Якщо у дошкільників запам'ятовування, як про це свідчать дані криві, в основному безпосереднє, то у дорослого воно головним чином опосередковане.

У 50 – 60 роках XX ст. з’явилась концепція Л. Постмана про внутрішні специфічні реакції, як активні механізми запам’ятовування. Він встановив, що довільне запам’ятовування може бути успішнішим за мимовільне в тому випадку, якщо інструкція для запам’ятовування стимулює суб’єкта на обробку матеріалу, оскільки ефективніша, ніж інструкція, ініційована постановкою будь-яких практичних і пізнавальних завдань [3, 303].

Отже, пам'ять займає особливе місце серед психічних функцій, оскільки ні одна інша функція не може бути реалізована без її участі. Проте і сама пам'ять настільки нерозривно пов’язана з іншими психічними процесами, що неможливо її виділення у чистому вигляді.

Мнемічні здібності впорядковують індивідуальний досвід та забезпечують функціонування пам’яті як системи. Вони розглядаються як властивості функціональних систем, які реалізують основні мнемічні функції, які мають індивідуальну ступінь вираження, що виявляється в успішності та якісному різномаїтті мнемічної діяльності.

При використанні пам’яті у процесі навчання, для досягнення високих результатів при довільному запам’ятовування необхідно враховувати особливості матеріалу, рівень оволодіння і способи роботи над ним.

2.2 Обґрунтування методологічної процедури дослідження процесу запам’ятовування

Перші методи дослідження мнемічних явищ були запропоновані Г. Еббінгаузом. У сучасній психології ці методи та їх модифікації раніше широко використовуються поряд з новими методиками.

До класичних методів дослідження запам’ятовування відносять такі методи [1, 67]:

1) Метод утриманих членів ряду. Всі елементи експериментального ряду (слова, безглузді склади, числа, фігури) візуально або на слух пред'являються респондентові. Залежно від цілей дослідження ряд може бути пред'явлений один або кілька разів. Респондент повинен відтворити все, що встиг запам'ятати (усно чи письмово). В залежності від завдань дослідження відтворення респондентом стимульного ряду може бути негайним або відстроченим на певний проміжок часу, вільним або точно відповідним порядком пред'явлення стимулів. Але обов'язковою умовою проведення досвіду є те, що кількість пропонованих стимулів повинна перевищувати обсяг «безпосередньої пам'яті». Зазвичай пред'являється 10 – 12 стимулів. Методика головним чином спрямована на визначення абсолютного обсягу запам'ятовування (кількість правильно відтворених стимулів при одноразовому прослуховуванні ряду).

2) Метод заучування або послідовних відтворень. Застосовується тільки для вивчення продуктивності довільної пам'яті. Сам Г. Еббінгауз для більшої точності та об'єктивності даних намагався забезпечити однакову складність пропонованих стимулів, а також намагався знизити вплив на результати досліду індивідуальних прийомів запам'ятовування, зокрема прийомів смислової обробки матеріалу. Тому в якості стимульного матеріалу він застосовував спеціально розроблені ним безглузді склади (кожен склад складається з трьох букв: двох приголосних, між якими розташовується голосна). Методика створення стимульного ряду з безглуздих складів була вдосконалена Г. Мюллером, Ф. Шуманом, Е. Мейманом, Р. Вудвортсом.

Були розроблені правила складання складів: два склади в одному ряду не повинні мати однакових початкових або кінцевих, приголосних, або однакових голосних; перша буква складу не повинна збігатися з кінцевою приголосною попереднього складу; два сусідніх склади не повинні складати слова; букви для складів повинні підбиратися за законом випадкових чисел.

Процедура дослідження довільного запамятовування полягає в тому, що респондентові візуально або на слух пред'являються всі елементи експериментального ряду (слова, безглузді склади, числа, фігури). Завдання респондента – завчити запропонований матеріал до першого безпомилкового відтворення, яке виступає критерієм повного засвоєння. В залежності від завдань дослідження респондент стимулюється або до повного відтворення в довільному порядку, або до повного відтворення в тій же послідовності, в якій матеріал пред'являвся.

Даний метод дозволяє отримати кілька важливих показників продуктивності пам'яті: обсяг (кількість відтворених стимулів на кожне пред'явлення), кількість проб (повторень), необхідний для повного заучування, яке відображає труднощі мнемічних завдань для респондента. Може вивчатися залежність процесу запам'ятовування від довжини, змісту або способу пред'явлення стимульного ряду.

З метою дослідження довільного запамятовування використовується методика Г. Еббінгауза «Дослідження процесу заучування». В якості експериментального матеріалу тут виступають не пов'язані за змістом слова. Матеріал пред’являється слуховим способом. Респондентові пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду респондент відтворює його. Ряд повторюється через 5 секунд після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком «+»; якщо респондент називає слово, якого раніше не було, то воно записується в примітках до протоколу. Дослід проводиться до повного заучування всього ряду.

Після закінчення досліду експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт респондента про мнемічні прийоми, які він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильно відтворених слів при кожному повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підбиваються висновки про процес запам'ятовування.

3) Метод постійного числа пред’явлень – змінений варіант методу заучування. Експериментатор заздалегідь встановлює певне число пред’явлень стимульного ряду, однакове для всіх респондентів. Включати між пред'явленням рядів стимулів спроби відтворення засвоєних елементів немає необхідності. Засвоєний матеріал відтворюється тільки один раз після певного числа пред’явлень і таким чином, встановлюється обсяг відтворення. Цей метод, зручний при застосуванні у великих групах випробовуваних, використовується вельми часто.

4) Метод антиципації або метод підказки. Антиципація – здатність системи в тій чи іншій формі передбачати розвиток подій, явищ, результатів дій. Мета методу – подолання невпевненості респондента при заучуванні рядів стимулів, простежування процесу заучування. Після одного або декількох пред’явлень ряду стимулів, респондента просять відтворити елементи в тому ж порядку, в якому вони були пред’явленні. Якщо респондент помиляється або сумнівається, йому підказують правильний елемент. Отже, дослід триває до першого безпомилкового повторення ряду.

При використанні цього методу можуть бути застосовані такі критерії, які використовуються для вивчення часткового відтворення, тенденції до перестановки членів ряду, вторгнення елементів з інших рядів:

- кількість повторень, необхідних для безпомилкової антиципації всіх членів ряду;

- кількість правильних антиципацій при окремих повтореннях;

- кількість і характер помилкових антиципацій при окремих повтореннях.

5) Метод заощадження або повторного заучування. Метод розроблений з метою вивчення динаміки процесів збереження й забування в часі. Якщо через деякий час після заучування випробуваний не може відтворити жодного елемента ряду, це ще не дає підстав стверджувати, що відбулося повне забування. Застосувавши повторне заучування, можна виявити рівень заощадження, пов'язаний зі стійкістю прихованих слідів пам'яті. Але для цього повторне заучування має відповідати двум умовам:

- воно має здійснюватися методом, за допомогою якого здійснювалося початкове заучування;

- респондент повинен досягти того ж критерію засвоєння, який був встановлений при першому заучуванні (одноразове правильне відтворення ряду в довільному порядку; правильне відтворення певної кількості разів).

Можуть бути визначена величина абсолютного і відносного заощадження. Величина абсолютного заощадження – це різниця між числом пред’явлень при першому і повторному заучуванні, які потрібні були для досягнення певного критерію засвоєння. Величина відносного заощадження обчислюється за формулою Хілкарда в тому випадку, якщо необхідно порівнювати між собою результати різних людей.

Крім методів Г. Еббінгауза в психології також широко застосовуються такі методи [1, 74]:

- Метод зрівнювання при заучуванні (Р. Вудвортс). Дозволяє зменшити недоліки методів заучування і постійного числа пред’явленнь. Експериментальний ряд пред'являється респондентові, після кожного пред'явлення йому необхідно відтворити утриманий матеріал. Ті елементи ряду, які були відтворені правильно, при наступному пред'явленні в стимульном ряді відсутні. Таким чином, досвід повторюється до тих пір, поки не будуть правильно відтворені всі елементи ряду.

- Метод вдалих відповідей або парних асоціацій (запропонований Г. Мюллером і А. Пільцекером). Експериментальним матеріалом служать ряди з пар складів, чисел, фігур і слів, які респондент повинен запам'ятати. Матеріал пред'являється послідовно пара за парою. (При пред'явленні на слух наголос при читанні робиться на першому елементі кожної пари. Якщо матеріал пред'являється візуально, час експозиції для кожної пари – 2 секунди). В залежності від завдань дослідження матеріал пред'являється один або кілька разів. Після чого респондентові зачитується або пред'являється візуально перший елемент кожної пари, а він повинен пригадати другий елемент цієї пари. Кількість правильно відтворених других елементів є показником міцності утворених асоціацій.

Даним методом вивчається вплив на процес запам'ятовування різних за змістом зв'язків між опорними (першими) елементами та елементами-об'єктами (другий елемент). Це можуть бути беззмістовні, конкретно-ситуаційні та інші види зв'язку.

- Метод реконструкції Мюнстерберга і Бігхема. Елементи,які завчаються пред'являються в одному і тому ж порядку, який потрібно запам'ятати під час завчання. Після закінчення завчання випробуваному пред'являють ті ж елементи, але в іншому порядку. Завдання випробуваного полягає в тому, щоб розташувати їх у початковому порядку. Найбільш адекватним показником є, мабуть, коефіцієнт кореляції між правильною класифікацією стимулів і класифікацією, здійснюваної випробуваним. У цьому випадку використовують "го" Спірмена або "tau" Кендела.

- Метод тотожних рядів або впізнавання. При цьому методі респондентові одноразово пред'являють ряд елементів. Далі, в другій частині досліду, пред'являють другий ряд з більшим аба такою ж кількістю аналогічних елементів, серед яких є всі або декілька елементів першого ряду, і пропонують дізнатися «старі» стимули, тобто елементи першого ряду. У цьому випадку завдання респондента буде полягати в тому, щоб переглянути всю сукупність елементів та ідентифікувати ті, які потрібно завчити, у міру того як вони будуть зустрічатися. Дослід організовується так: заучується ряд з 5 стимулів, які потім змішують з 15 новими стимулами. Таким чином, можна скласти однорідний ряд, що містить 20 стимулів, які і пред'являються респондентові. При аналізі результатів необхідно врахувати, що вибір респондента може носити випадковий характер. Імовірність цього тим більше, чим менше число нових стимулів. Метод впізнавання можна ускладнити або полегшити підбором «нових» стимулів, більш-менш схожих на «старі».

Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Наприклад, А. О. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував респондентам пари фраз, на яких вони повинні були виводити певні орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. На наступний день респондентам пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досліди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором [54, 96].

Методика І. П. Зінченка спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування [44, 287]. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох завдань предмети, числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності респондентів (класифікація предметів у першому досліді та складання числового ряду у другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали в якості фонового подразника) запам'ятовування було результатом прояву з боку респондентів будь-якої активності по відношенню до цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтовних реакцій.

Для дослідження опосередкованого запам'ятовування поряд з класичними (метод парних асоціацій і метод антиципації) застосовуються і спеціально розроблені. Наприклад, метод вивчення опосередкованого запам'ятовування за О. М. Леонтьєвим, який в подальшому модифіковувся Л. С. Виготським.

Респондентові зачитують вголос ряд слів та пропонують для кращого їх запам'ятовування використати малюнки, що розкладені перед ним на столі. Для кожного слова потрібно дібрати малюнок, який найбільш підходить за змістом чи за будь-якими іншими ознаками, та відкласти його набік. Наприклад, до слова дім можна докласти малюнок з їжею, до слова літо – малюнок з зображенням людей, що купаються. Під час відтворення респондентові пропонують кожен з відкладених малюнків (тих, що добирались) назвати відповідними словами.

Під час добору слів та малюнків експериментаторам потрібно усувати прямі зовнішні чи змістові асоціації. Однак не потрібно захоплюватись і дуже віддаленими можливими зв'язками типу знання-чоботи. При добиранні слів та малюнків потрібно зберегти однаковими всі їх формальні властивості: співвідношення конкретного з абстрактним; однорідність граматичних та зображувальних ознак, кількість деталей.

Отже, сучасні методи дослідження пам'яті людини аналізують і вивчають пам'ять особистості на кожнім з основних процесів – на етапі запам’ятовування, збереження і відтворення інформації. Основним завданням дослідження пам’яті є вимірювання її обсягу, процесів заучування та забування, що реалізується завдяки класичним методам дослідження пам’яті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.