Геоморфологічна регіоналізація

Проведення геоморфологічної регіоналізації території є одним з важливіших питань при геоморфологічному дослідженні. При цьому геоморфологічна регіоналізація, як правило, входить у завершальний етап робіт при комплексному геоморфологічному вивченні території

Схема геоморфологічного поділу Українських Карпат з врахуванням поздовжньої структурно-морфологічної закономірності вперше була складена М.Є. Єрмаковим в 1948 р. Детальна схема геоморфологічного поділу була розроблена П. Цисем в 1951 р.. В основу цієї схеми була покладена поздовжня структурно-геоморфологічна зональність. Крупній тектонічній зоні (або декільком) відповідає геоморфологічна область [9, с.155].

У сучасній геоморфологічній літературі термін «тип рельєфу» не має чіткого визначеного змісту. Розрізняють типи елементів і форми рельєфу, типи геоморфологічних районів, типи морфоструктур, типи морфоскульптур. Саме тому часто території окремих типів рельєфу прирівнюють до геоморфологічних районів. Але між ними є різниця, суть якої полягає в тому, що, говорячи про типологічні відміни рельєфу, мається на увазі тип рельєф, який розглядають у систематичному (типологічному) плані, без закріплення за ним якогось таксономічного рангу, - на відміну від таксономічних одиниць геоморфологічного районування.

Геоморфологічне районування полягає у виявленні та поділі території на геоморфологічні регіони за їх генетичними, морфологічними, орографічними та морфометричними просторовими відмінностями.

Основним принципом геоморфологічного районування є морфогенетичний, який враховує морфологію і гіпсометрію рельєфу, морфоструктури, походження, історію розвитку, вік і будову рельєфу.

Геоморфологічне районування є одним із методичних узагальнень знань про походження і будову рельєфу. Детальність і точність районування зумовлюються ступенем геоморфологічної вивченості території. Схеми геоморфологічного районування мають прикладне значення і використовуються при територіальному проектуванні й плануванні, а також з навчальною метою [17].

Геоморфологічне районування виконується на багатоступеневих засадах, регіони різного таксономічного рангу співвідносяться один з одним як частина з цілим і відображають особливості рельєфу, що зумовлені наявністю морфоструктурних, морфо скульптурних, морфологічних, морфо метричних і вікових відмін. На території України в вділено 3 геоморфологічні країни, 2 провінції, 13 областей, 36 підобластей, 158 районів [8, с.32].

Рахівський кристалічний масив за геоморфологічною регіоналізацією В.П. Палієнка, входить до Карпатської гірської геоморфологічної країни → провінція Східних Карпат → Україно-Карпатська область денудаційно-тектонічних гір → під область Мармароське брилове середньогір’я переважно на докембрійських і палеозойських породах → район Рахівське брилове середньогір’я з давньольодовиковою морфоскульптурою [8, с.42].

Трохи іншу структуру регіоналізації обрали такі науковці як Г. Рудько та Я. Кравчук, які розробили схему геоморфологічної регіоналізації Українських Карпат, звертаючи більшу увагу на генезис та геолого-тектонічну будову. За їхньою схемою Рахівський кристалічний масив входить до таких таксономічних одиниць: геоморфологічна провінція Східні Карпати → геоморфологічна область Мармароський кристалічний масив → геоморфологічний район Рахівсько-Чивчинський кристалічний масив [10, с.32].

Так чи інакше, найменшою таксономічною одиницею, в яку входить досліджуваний масив являється геоморфологічний район, куди входить весь Рахівський масив. Більш детальної регіоналізації території раніше не проводилося, що говорить про те, що геоморфологія території масиву не досліджувалася на відповідному рівні. Дані дослідження відкривають нам новий горизонт знань про геоморфологію масиву та є початком більш детального вивчення специфіки впливу ендогенних та екзогенних процесів на формування рельєфу на даному масиві.

Основні риси рельєфу Рахівського масиву, як відомо, створені тектонічними процесами. Тобто тектонічна будова як ожин із факторів визначає основні особливості даного масиву. Також відомо, що північне клиноподібне закінчення масиву погружається під породи Флішових Карпат, в результаті чого масиву має загальний нахил в північному напрямку. В геологічній основі лежать тверді метаморфічні породи, які виходять на денну поверхню в окремих місцях, але в результаті багатовікової ерозійної роботи річок та повноводних потоків утворили густу систему глибоко врізаних долин, розчленувавши масив в результаті чого, що і являється його найбільшою характерною особливістю. В результаті дуже інтенсивної глибинної ерозії древній хребет посічений на декілька гряд меридіонального напрямку. В результаті цього повздовжні і поперечні гряди древнього хребта, чергуючись один з одним, утворюють своєрідне розташування гірських вершин у шахматному порядку. Також важливо підкреслити, що простягання тектонічних структур переважно субширотне, але виділення окремих таксономічних одиниць морфологічного районування опираючись лише на тектоніку не доцільно у даному випадку. Саме тому при регіоналізації даної території ми користуємося комплексним методом, який включає в себе морфоструктурний так і морфоскульптурний підходи.

Отже, на основі вище сказаного, в межах району Рахівсько брилового середньогір’я з давньольодовиковою морфоскульптурою можна виділити наступний макропідрайон – Тисянсько-Шопурський макропідрайон ерозійно-денудаційних вододілів. Даний макропідрайон складає західну частину масиву, від р.Тиса до р. Мала Шопурка. Це специфічна територія з паралельними один одному трьома вододілами субмеридіонального напрямку. Максимальні висотні показники всіх вододілів в загальному зменшуються у північному напрямку. Окрім цього, із сходу на захід висоти вододільних хребтів і площу яку займають також зменшуються.

На правобережжі Тиси ці окремі вододіли можна виділити в окремі мезопідрайони такі як:

- Темпо-Лисино-Рахівський середньогірний вододільний хребет;

- Кобило-Сочетський гравітайійно-денудаційний середньогірний вододільний хребет;

- Велико-Мало Шопурський ерозійний низькогірний вододільний хребет.

Темпо-Лисино-Рахівський середньогірний вододільний хребет повторює конфігурацію р. Тиса і має такі найбільші вершини: Менчул (1242,0 м), Лисина (1409,8 м), Рахівська (1159,6 м) і дальше на північ з’єднується з хребтом Свидовець. На півдні, біля с. Хмелів, де Тиса різко повертає на захід, цей хребет формує ряд хребтових відрогів різного напрямлення, їм приурочені такі вершини: г. Темпа (1089,9 м), Полонинська (1087,8 м) та інші. Дана територія характеризується густою кількістю відносно невеликих, але повноводних річок, які беруть свої початки в при вершинних ділянках на висоті біля 900-1000 м. і зорієнтовані на захід та схід до головних річок Косівської та Тиси відповідно. Даний мезопідрайон становить близько 135 км² і складений в основному породами кайнозою та палеоген-протерозою. Основні висоти по всій довжині вододілу становлять близько 1000 м, але на півдні саме на перехресті хребтів виступаю окремі вершини показниками більше 1100-1200 м, а також відрізняються своєю геологічною будовою в локалізованому місці.

В результаті чого у межах даного мезопідрайону доцільно виділити Лисино-Болотинський та Темпо-Менчулський мікропідрайон. Іх висоти перевищують 1200-1400 м., в тектоніці їх обмежують глибокі тектонічні розломи по яких приурочені найглибші ерозійні долини водних потоків. В геології їх відповідають утворення Кузінської, Діловецької та Розійської світ, які навколо перекриті породами більш молодих епох, що робить їх унікальними в своєму роді.

Мезопідрайон Кобило-Сочетський гравітайійно-денудаційний середньогірний вододільний хребет знаходить в межиріччі Косівської та Великої Шопурки. Максимальна висота вододілу 1177,1 м (г.Кобила). Характерною особливістю є вузька смуга хребта з крутими схилами починаючи з висот 800-850 м., а також пологі та сильно порізані схили (особливо східної експозиції) долинами малих річок. в геологічній будові представлені породи практично всіх епох. Що також являється особливістю даного мезопідрайону, так як від порівняно з попередньо описуваним менший більш ніж в три рази.

Найменшим мезопідрайоном являється Велико-Мало Шопурський ерозійний низькогірний вододільний хребет, який займає всього близько 12 км². Характеризується найменшими висотами до 1000 м, пологими схилами з поширеними процесами ерозії та малими показниками вертикального розчленування. Специфікою являється широке поширення фронтальних насувів покривів сусідніх структурних елементів зони Мармарошських кристалічних стрімчаків.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.