Організація надання допомоги

Для надання допомоги людям похилого віку реалізують спеціальні програми, спрямовані на підтримку добробуту й стану здоров'я, і створюють низку відповідних закладів. У деяких країнах такі установи функціонують у громаді, за місцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми обслуговування. Наприклад, у Великобританії поширені такі види обслуговування для людей похилого віку:

1) будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, де людям надається підтримка постійно проживаючим у будинку доглядальником. Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядальника в разі потреби забезпечити послуги іншої служби, а не безпосереднє надання догляду. Такі заклади не вирішують проблему самотності: люди мешкають у своїх квартирах і не надто активні в спілкуванні);

2) догляд у будинках постійного проживання (такі заклади утримує або місцева влада, або приватні чи добровільні організації; будинки відповідають потребам людини похилого віку, надаючи захищене проживання. Як правило, в таких будинках живуть люди, які не потребують постійної медичної допомоги. Але є й будинки з висококваліфікованим персоналом, де можуть проживати соматично ослаблені люди і люди з психічними розладами);

3) будинки сестринського типу (такі заклади утримують приватні або добровільні організації; будинки призначені для догляду за людьми, які не можуть жити вдома. Люди, що там перебувають, мають сплачувати за послуги повністю чи частково, а решту сплачуватиме місцева влада. Раз на півроку менеджер будинку, що займається питаннями надання допомоги, здійснює перегляд потреб клієнтів. У таких будинках часто мешкають люди з проблемами психічного здоров'я);

4) денні стаціонари/центри (люди залишаються жити вдома, але відвідують спеціально створені центри, будинки постійного проживання чи сестринського типу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовує таксі чи спеціальні транспортні засоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів та волонтерів, створюють мульти-дисциплінарні команди/багатопрофільні бригади для допомоги. Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах з ранку й до середини дня, але останнім часом це стало можливо й увечері та у вихідні. В багатьох центрах створено спеціальні відділення для підтримки тих, хто здійснює догляд за психічно хворими родичами, де можуть надати послуги й уночі, щоб підтримати доглядальників);

5) денні центри/обідні клуби (якщо в денному стаціонарі здійснюють персональний догляд, то в клубах годують в обід і забезпечують спілкування. Такі заклади створюють громадські організації переважно в приміщеннях церков, комунальних центрах. Такі послуги призначені для тих, хто живе один, вони полегшують переживання стану самотності та пов'язаної з нею депресії);

6) доставка харчування за місцем проживання/«їжа на колесах» (доставка продуктів додому до клієнта, зазвичай в уже приготованому вигляді, з тим щоб їх можна було просто розігріти; така їжа може доставлятися з місцевих шкіл чи з будинків постійного проживання, у сільських районах це може бути використання заморожених продуктів харчування. Ця послуга може також передбачати залучення штатних працівників для приготування їжі вдома);

7) догляд за місцем проживання (надання довготривалої і спланованої соціально-побутової допомоги згідно з потребами клієнта);

8) чергові бригади невідкладної допомоги (включають послуги соціальних працівників, які взаємодіють з практикуючим лікарем і організовують короткотерміновий догляд);

9) служби прання білизни (зазвичай створені для людей, що страждають нетриманням сечі та калу; в багатьох випадках це запобігає передачі людей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшує роботу доглядальників);

10) допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїх функцій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування власним помешканням - сидіння у ванні, поручнів, візочка на коліщатках тощо);

11) консультування (надання можливості клієнтам і доглядачам вирішити, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запланувати на майбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно витратити багато часу, щоб переконати людину похилого віку чи подружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійного проживання).

В Україні послуги людям літнього віку надають такі державні заклади, як територіальні центри із обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів, будинки-інтернати, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці. Як проміжна ланка між резидентним доглядом і доглядом у громаді створюються спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів (на зразок зарубіжних будинків компактного проживання). І хоча ці заклади до певної міри розв'язують соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, однак вони не повністю враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та права людей похилого віку на інтеграцію в суспільство. Також почали виникати недержавні організації, які надають послуги людям похилого віку, прагнуть створити мережу соціальної підтримки.

Перспективним для України є створення нових соціальних та соціально-медичних служб: будинків компактного проживання (для 12-15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період для 10-15 осіб), хоспісів (служб допомоги термінально хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насильства у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

До соціальних служб, які працюють з людьми похилого віку, висувають нові вимоги. Серед перспективних завдань можна виділити такі:

- налагодження зв'язку між амбулаторним, напівстаціо-нарним та стаціонарним доглядом;

- створення умов за місцем проживання для самотніх людей похилого віку та членів сім'ї, які здійснюють догляд, щоб уникнути переміщення в будинки для престарілих;

- підтримка соціокультурних ініціатив;

- розвиток догляду вдома і короткотермінової допомоги в догляді;

- допомога/послуги для родичів: «відпустка від догляду»;

- допомога в життєвих справах (від допомоги по господарству до організації поїздок);

- медичний догляд (за змогою у співпраці з геронтологом, і загальне медичне консультування);

- надання психосоціальної підтримки, індивідуального спілкування та участь у загальних дискусіях;

- допомога в організації вільного часу;

- активна підтримка членів сімей, що здійснюють догляд, шляхом проведення семінарів, груп самодопомоги, інформаційних вечорів (спільно з іншими соціальними службами міста чи громадськими організаціями); навчання, наприклад, того, як здійснювати догляд за родичами, що страждають на старече недоумство, способи надання їм допомоги;

- допомога у фізичній та соціальній реабілітації: ерго-терапія, гімнастика для людей похилого віку, фізіотерапія (в кооперації зі спеціалістами фізіотерапевтичних центрів чи приватних працівників), організація профілактичного психіатричного обслуговування, яке сьогодні практично не ведеться і люди не отримують жодної допомоги (іноді минають роки від появи перших симптомів захворювання до отримання допомоги, хоч багато захворювань піддаються лікуванню);

- організація місць для зустрічей з метою створення нових соціальних зв'язків, налагодження дружніх стосунків, входження в мережу допомоги;

- інформаційна та громадська робота: інформація та консультування щодо можливостей влаштування в будинки престарілих, пошук місць проживання в будинках з обслуговуванням тощо;

- залучення людей похилого віку до співпраці з соціальними службами (участь в обговоренні, плануванні, оцінюванні послуг);

- продовження освіти: підтримка навчальних груп [23]. Поступовий розвиток професійної соціальної роботи в Україні спонукає до осмислення розмаїтої зарубіжної теорії та практики, можливостей їх застосування в українському контексті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.