Економічна сутність прибутку, його класифікація і оцінка

Управління прибутком є процесом розробки та прийняття ефективних управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування та розподілу і використання на підприємстві з метою максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах .

Головною метою управління прибутком є визначення шляхів найбільш ефективного його формування та оптимального розподілу, що спрямовані на забезпечення розвитку діяльності підприємства та зростання його ринкової вартості.

Основними задачами управління формуванням прибутку підприємства є: забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується і який відповідає ресурсному потенціалу суб’єкта господарювання та ринковій кон’юнктурі; забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку, що формується та допустимим рівнем ризику; забезпечення високої якості прибутку, що формується; забезпечення постійного збільшення ринкової вартості підприємства; підтримка конкурентоспроможності у довгостроковому періоді; забезпечення ліквідності підприємства та його платоспроможності; підтримка інвестиційної привабливості [10].

Прибуток є головний показник, який відображає фінансові результати діяльності підприємства, мету його діяльності. Економічні словники містять наступні трактування поняття „прибуток”:

«прибуток» – перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж цих товарів” [101, с. 654];

«прибуток» – економічна категорія, що виражає кінцеві результати господарської діяльності окремого підприємства, галузі, народного господарства в цілому; одна з основних форм вартості додаткового продукту; одна з форм чистого доходу” [54, с. 654];

«прибуток» – різниця виручки, отриманої від продажу продукції і повними альтернативними факторними витратами, пов’язаними з виготовленням цієї продукції” [188, с. 406];

«прибуток» – сума, яка складає різницю між доходом та витратами.

Оскільки прибуток є джерелом доходів власників капіталу: підприємців-промисловців, підприємців-торговців, землевласників та банкірів, то й підлягає розподілу на заробітну плату, ренту, позиковий відсоток, інші виплати та власне прибуток, що залишається в розпорядженні власника капіталу. Такий підхід до формування фінансових результатів вважається бухгалтерським. Економічний підхід передбачає зменшення бухгалтерського фінансового результату на величину неявних (внутрішніх) витрат. При цьому можливі ситуації, коли [14, с. 106]:

– економічний прибуток є від’ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів використання наявних ресурсів;

– економічний прибуток є нульовим – це означає, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених ресурсів не збільшить його дохід;

– економічний прибуток є позитивним, що засвідчує ефективне використання ресурсів.

Різноманітними трактуваннями прибутку відзначається економічна теорія, макроекономіка й мікроекономіка, що потребує розгляду тлумачення його сутності більш детально. На думку Є.М. Причепій, А.М. Черній та Л.А. Чекаль [172, с. 517], філософський вимір економічного життя значно ширший від його змістовного кола – як самодостатньої умови існування й життєдіяльності людини. У ньому економічна сфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни нею зовнішнього і внутрішнього світу, а економіка набуває статусу людиновимірної, універсальної, єдиної матеріально-духовної сфери, в якій особистість реалізує себе як біосоціодуховна цілісність. Як зауважує С.В. Синяков [211, с. 349–350], людина організовує та регулює процес виробництва й обміну матеріальних благ, а визначальною метою останнього вважається одержання прибутку та найповніше задоволення зростаючих потреб суспільства. У ХV–ХVІІ столітті меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, в зовнішній торгівлі як продаж товарів за вищою ціною. Цієї концепції притримувалися Т. Ман, Д.М. Кейнс, Е. Хекшер та інші [234, с. 191]. Представники класичної школи (ХVІІІ–ХІХ століття) А. Сміт та Д. Рікардо [153, с. 232] обґрунтували ідею створення доданої вартості в галузях матеріального виробництва.

За А. Смітом, прибуток розглядається, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини – оплату його праці та прибуток підприємця, по-друге, як результат функціонування вкладеного в справу капіталу. За твердженням А. Сміта, прибуток є неоплаченою працею робітників, вирахуванням із продукту праці робітника. На думку Д. Рікардо, величина прибутку має обернену залежність від заробітної плати, оскільки прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата, тому одним з чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, що, зростаючи, знижує вартість робочої сили. На нашу думку, беззаперечним є той факт, що прибуток формується з врахуванням багатьох факторів, визначальними серед яких є здатність людини до праці та функціонування первинно вкладеного в справу капіталу. Однак, в умовах нестабільної економіки навіть вони не можуть забезпечити прибутковість.

К. Маркс [121, с. 40] на основі трудової теорії вартості А. Сміта сформував нове пояснення прибутку. Він розділив вартість товару на дві складові: витрати виробництва та перевищення вартості товару над витратами виробництва чи, так звану, додану вартість. Тому прибуток він називав перетвореною формою доданої вартості, що породжена всім авансованим капіталом, а джерелом доданої вартості вважав працю найманих робітників. Додана вартість (m) – це функція змінного капіталу f(v), який авансується на робочу силу (V), звідси маємо:

m = f(V) (1.1)

Оскільки прибуток (Р) – це функція авансованого капіталу, то отримаємо:

Р= f(C+V) (1.2)

де C – капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

З економічної точки зору прибуток можна розглядати як різницю грошових надходжень і виплат, але з бухгалтерської – таке трактування втрачає сенс. В практичній діяльності підприємств найпоширенішими варіантами є відсутність грошей та наявність прибутку й навпаки, зростання вартості майна підприємства та зменшення прибутку тощо. Визначення прибутку як грошових накопичень підприємства нині спростовується тим, що наявний прибуток не обов’язково приймає грошову форму та реінвестується в діяльність підприємства, а може розподілятися між засновниками у вигляді відсотків, шляхом формування резервного капіталу. До того ж, прибуток можна отримати не тільки від реалізації.

В менеджменті, на думку Г.М. Тарасюк та Л.І. Шваб [197, с. 240], прибуток вважається основним складовим елементом предмету і продукту праці управлінського персоналу, що аналізується, прогнозується та планується як найважливіший економічний показник. Система управління прибутком є складовою частиною загальної системи управління підприємством. Наявність збитків свідчить про недостатньо ефективні дії управлінського персоналу.

Визначення поняття прибутку в облікових школах

Французька

Італійська

Німецька

Англо- американська

Російська

Справжній прибуток може бути обчислений тоді, коли закінчені всі операції (при ліквідації підприємства), прибуток – це різниця активу та пасиву або доходу і витрат

Величина прибутку розраховується умовно (в залежності від облікової політики) один раз на рік, прибуток – це сальдо рахунків статичних або сальдо рахунків динамічних

Прибуток з економічної точки зору – різниця грошових надходжень та виплат, з господарської – різниця між майновим станом підприємства на початок і кінець періоду

Прибуток утворюється або за рахунок збільшення доходу, або зменшення витрат. Він може бути операційним чи реалізованим (від діяльності) та фінансовим чи нереалізованим (від кон’юнктури)

Для виведення остаточного результату необхідно проводити інвентаризацію. Прибуток – це різниця валової виручки та собівартості

Рис. 1.1. Підходи до визначення прибутку світовими школами бухгалтерського обліку[?]

Інші визначення поняття «прибуток» у сучасній економічній літературі подано у таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.