Теорія навчання й виховання Й. Гербарта

Французька буржуазна революція стала поштовхом до боротьби німецького народу проти феодалізму. Великою заслугою німецького освітнього руху стала розробка і популяризація цілої низки цінних для того часу педагогічних ідей, а саме ідеї національного виховання, ідея про роль держави у здійсненні національного виховання, ідеї щодо організації освіти, змісту національного, морального, фізичного виховання, розумової освіти.

Одним з найвидатніших представників німецького освітнього руху бувІоганп Фрідріх Гербарт (1776-1841), послідовник Песталоцці. Починаючи з 1806 року написав ряд праць: "Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання" (1806), "Головні пункти метафізики" (1808), "Загальна практична філософія" (1808). У 1816 р. випустив підручник "Психологія", у 1925 - працю "Психологія як наука, що грунтується на досвіду метафізики і математики, у 1835 - "Нарис педагогічних читань".

І.Ф.Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, які вміють пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Сам педагог повинен ставити перед вихованцем ті цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Він - перший, хто спробував структурувати педагогіку як науку, чим зробив значний внесок в її розвиток. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між теорією і практикою. І.Гербарт ввів у педагогіку категорію "педагогічний такт".

У багатьох своїх працях І.Гербарт вимагав від вихователя "науковості і сили думки". Наука про виховання служить педагогу очима, що дають йому можливість чітко бачити, що він робить. Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій в моральному вихованні.

На думку І.Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багатосторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розуміється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосунками з людьми.

І.Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. Натуралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спостереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який відповідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), естетичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатичний інтерес (спрямований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло людей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації Інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку І.Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Розкладаючи інтерес на частини, І.Гербарт виділяє різні ступені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матерІл у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.

2. Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв^язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил І формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

І.Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і доповнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надає уяві учнів певної системи. Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обгрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, привчання їх до порядку. Дитина, на думку І.Гербарта, проявляє "дику пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенденцію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрібно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керування: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керування.

Моральне виховання у педагогіці І.Гербарта пов'язане з навчанням. Його метою є формування характеру. Воно повинно прагнути зробити пануючими у вихованця п'ять моральних ідей, - які начебто охоплюють всю етику: ідея внутрішньої свободи ідея вдосконалення, ідея приязні, ідея права, ідея справедливості.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І.Гербарг'виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня; схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз назавжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Отже, педагогічна теорія І.Гербарта зробила великий вплив на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах світу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.