Культура проведення суперечки

Досягти своєї мети — вироблення певного спільного погляду на актуальну проблему і вибір ефективних шляхів її розв'язання — учасники ділової суперечки можуть тільки у тому випадку, якщо дотримуватимуться загальнообов'язкових правил і норм її проведення. Основними вимогами до культури ведення суперечки є:

- повага до опонента;

- витримка;

- вмотивована аргументація;

- об'єктивна оцінка.

Повага до опонента. Учасникам дискусії необхідно чітко усвідомлювати, що кожен з них має незаперечне право на власну думку, судження про певний предмет чи явище, може по-своєму оцінювати його і публічно відстоювати свої переконання. Звичайна людська неприязнь, яка виникає між тими, хто дотримується протилежних поглядів, тільки перешкоджає досягненню кінцевої мети суперечки, відсуваючи ділові об'єктивні цінності на другий план, підмінюючи їх непотрібними, навіть шкідливими емоціями. Якщо починають грати помітну роль особисті симпатії або антипатії, то суперечка стає безплідною.

Витримка. Психологами було встановлено, що у випадку спроби нав'язати опонентові різко відмінну від його власних переконань думку вона за контрастом видасться тому зовсім неприйнятною. Через це не рекомендується суперечити з ним буквально у всьому. Тактично виправданим буде спочатку погодитися з доказами опонента, замість ні сказавши так, що свідчитиме про неупередженість і прагнення до об'єктивності. Проте, визнавши певні докази правдивими і логічними, необхідно вміти продемонструвати або довести, що насправді вони не стосуються предмету обговорення і не можуть бути свідченням того, що опонент має рацію. Не сприяє досягненню бажаного результату гарячкуватість і поспішність у судженнях та доказах. Як доводять спостереження, що з двох учасників суперечки відстояти

власну думку до кінця вдається тому з них, хто має більше витримки і є більш урівноваженим, хоча в усьому іншому вони рівні. Холоднокровна людина має незаперечну перевагу тому, що мислить спокійно і послідовно, тоді як збуджена витрачає забагато енергії на емоції і не встигає вчасно дібрати вагомі докази, знайти слабкі місця позиції опонента і при цьому не порушити логічної послідовності викладу власної позиції.

Вмотивована аргументація. Не варто починати або приєднуватися до ділової суперечки тому, хто не є достатньою мірою компетентним у питаннях і проблемах, винесених на розгляд. Якщо думка чи позиція мають форму звичайного особистого враження і формулюються фразами типу мені здається, то вважати такий погляд серйозним, важливим і вартим уваги не можна. Поширеною помилкою або свідомим прийомом є відхід від безпосереднього предмету обговорення і підміна тези, тобто замість дискусії щодо основних складових частин проблеми мова починає йти про незначні, дріб'язкові аспекти, розгляд яких не сприяє повному розв'язанню проблеми в цілому. Необхідним для усіх учасників суперечки є однозначне розуміння термінів і спеціальних понять, які використовуються у полеміці. На користь своєї позиції слід наводити такі аргументи, які, по-перше, ґрунтуються на відомих фактах, по-друге, побудовані з дотриманням законів загальної логіки, по-третє, безпосередньо стосуються обговорюваної проблеми. Правильність позиції пропонента стає більш наочною, якщо він може послатися на досвід, наприклад, відомих компаній або приклади з ділового життя інших людей, а головне, якщо аргументатор чітко формулює висновки, які слід зробити, якщо пристати до його думки, і відповідні конкретні пропозиції вирішення проблеми.

Розрізняють три основні види аргументів:

1. Факти. Факти — річ уперта. Але слід мати на увазі, що не завжди оратор має у своєму розпорядженні весь можливий обсяг даних. Найчастіше в його розпорядженні є тільки окремі факти, вони можуть бути і типовими, і окремим, але на їхній основі робиться загальний висновок. Тому до такого аргументу треба ставитися критично, аналітично. Це ж стосується і статистичних даних результатів соціологічних опитувань, бо погрішності методики збирання цих даних можуть призвести до перекручування фактів.

2. Посилання на авторитетних дослідників або знавців — вельми розповсюджений вид аргументів. Учасник дискусії повинен бути твердо переконаним, що його опонент і слухачі визнають авторитетність людини, на яку він посилається, і поважають її думку.

3. Закони, теорії, аксіоми, традиційно прийняті у певній сфері бізнесу.

Іноді учасники ділової суперечки або дискусії вдаються до некоректних прийомів аргументації. Це можуть бути:

- аргументи до особи — прийом, коли опонент намагається створити несерйозний, жартівливий образ суперника, покликаючись на його реальні або вигадані недоліки, заперечуючи не власне його аргументи, а саме право і спробу їх наводити. У такий спосіб підривається довіра до суперника і його доказів.

- аргумент до неуцтва — використання у вигляді аргументів таких маловідомих фактів і тверджень, достовірність яких ніхто з опонентів не може перевірити. Додатково робиться наголос на некомпетентність суперника.

- аргумент до публіки — спроба використати думку (нехай навіть хибну), настрої і вподобання аудиторії як доказ на користь власної позиції. Вдало зіграти на почуттях слухачів і таким чином натиснути на опонента більшістю — сумнівне мистецтво, до якого вдаються у разі відсутності справді неспростовних доказів.

- аргумент до авторитету — посилання на погляди відомих авторитетів у цій справі, визнаних спеціалістів. Хоча їх думка у кожному конкретному випадку може бути помилковою, розрахунок робиться на те, що опонент не наважиться спростовувати-погляди людей, наділених авторитетністю в очах публіки.

- аргумент до почуття жалю — намагання викликати в опонента співчуття до себе і змусити його через це погодитися з наведеною аргументацією або у чомусь поступитися.

- аргумент до сили — пряма погроза фізичною розправою, звільненням з посади, іншими неприємними наслідками в особистому і діловому житті.

Подібні некоректні способи ведення дискусії повинні суворо обмежуватися і каратися усіма учасниками дискусії чи суперечки, зацікавленими у продуктивності її результатів.

Об'єктивна оцінка. У процесі суперечки і слухачі, й учасники оцінюють ту чи іншу пропозицію, думку, зауваження. Важливо, щоб ця оцінка була об'єктивною, тобто заснованою на реальних фактах, доведених положеннях і не містила емоційного забарвлення. Об'єктивність оцінки часто порушується.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.