Комунікативна взаємодія, її типи. Лінгвопрагматика.

Процесуальною величиною комунікативної ситуації є комунікативна взаємодія (інтерактивність) як діяльність учасників спілкування, спрямована на інформаційний обмін і вплив на свідомість чи поведінку.

Комунікативна взаємодія має певні параметри. Першим є онтологічний, що передбачає належність учасників комунікації до певної буттєвої сфери, світу дійсності. Другим, пов’язаним із першим, є етнокультурний, адже, як зазначають дослідники, «інтеракцію не можна розглядати відірвано від етнокультурного середовища. Взаємний обмін ідеями, емоціями, установками, Третій параметр – когнітивний – визначений спільністю пізнавальних можливостей комунікантів, їхніх фондів знань, картин світу, механізмів стереотипізації й категоризації, мовної та дискурсивної компетенції. Четвертий параметр – семіотичний – зумовлений спільністю кодової системи мови й інших знакових систем, зокрема, й паравербальних засобів спілкування, незважаючи на асиметрію мови й середовища та відсутність ізоморфізму між інформацією, яка передається та сприймається. П’ятий параметр – прагматичний – передбачає особистісну налаштованість і вмотивованість інтеракції комунікантів, прагнення до комунікативної рівноваги, відповідного ситуації балансу статусів обличчя.

З огляду на ці параметри в науковій літературі виокремлюються найчастіше два, рідше три типи комунікативної взаємодії. Першим типом є комунікативна кооперація (співробітництво), яка характеризується узгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, симетричними відношеннями між ними, балансом комунікативних статусів, ефективністю й оптимальністю спілкування. Головним постулатом комунікативної кооперації є положення X. Грайса: «Твій комунікативний внесок повинен бути таким, якого потребує спільно поставлена мета спілкування».

Другим типом комунікативної взаємодії є комунікативний конфлікт, визначений неузгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, асиметричними відношеннями між ними, дисбалансом статусів обличчя, результатом чого переважно є припинення спілкування, небажання подальшого продовження комунікації. Комунікативний конфлікт протиставлений комунікативній кооперації (співробітництву). Він звичайно супроводжується негативними емоціями й розбалансуванням чинника обличчя (принижується обличчя одного або обох партнерів комунікації).

Третім типом комунікативної взаємодії деякі дослідники вважають комунікативне суперництво як неконфліктне здорове спілкування [Ішмуратов 1996, 18], що характеризується прагненням здобути інтелектуальну перевагу, здійснити свої наміри в диспуті, дискусії, підвищити власний статус обличчя. Однак виділення цього типу може відбуватися за іншим принципом класифікації, можливо, іллокутивним, адже комунікативне суперництво все ж таки прагне до асиметрії відношень комунікантів і, відповідно, можепризвести до комунікативного конфлікту.

Комунікативна взаємодія опосередкована мотивами, намірами й цілями партнерів спілкування. З огляду на розроблену в теорії мовленнєвої діяльності радянським психологом Л. Виготським концепцію мотивованості мовленнєвої діяльності [1982, 358], треба розрізняти мотив як «неясне бажання», що формується як неусвідомлене і є головною спонукальною ланкою психічної діяльності людини, виконуючи функцію регулятора поведінки; і мету, або інтенцію, (від лат. intentio – намір, прагнення) – превербальний, осмислений намір мовця, який зумовлює комунікативні стратегії, внутрішню програму мовлення та способи її здійснення.

Мотиви й інтенції учасників спілкування формують їхні стратегічні програми. Комунікативна стратегія є складником евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності інформаційного обміну та впливу. Дослідники представляють стратегію у вигляді деякої комбінаторики проміжних цілей, а безпосередню реалізацію такої комбінаторики називають тактикою.

Комунікативна стратегія реалізується у відповідних комунікативних тактиках – підпорядкованих комунікативній стратегії конкретних способах здійснення інтенційно-стратегічної програми комунікації. Тактики комунікації можуть бути спільними для кількох комунікативних стратегій або характеризувати лише одну. Так, стратегія, спрямована на баланс статусу обличчя партнерів, може мати такі тактичні вияви:

1) комунікативна (мовна) конвергенція, орієнтована на врівноваження статусу співрозмовників за рахунок їхнього взаємного пристосування, що передбачає уподібнення мовлення партнерів один до одного з метою досягнення комунікативної кооперації. Наприклад, спілкування з дитиною на підставі коду дитячого мовлення, перехід на сленг чи жаргон при спілкуванні з людиною, що їх використовує їх;

2) комунікативна (мовна) дивергенція як підкреслення розбіжності комунікативної поведінки, що передбачає різницю коду мовлення мовця й адресата з метою підвищення статусу обличчя одного з комунікантів і зниження його у іншого. Дивергенція може як сприяти комунікативній кооперації, наприклад, в авторитарних типах дискурсів, так і спричиняти комунікативний конфлікт (умисне приниження).

Комунікативна взаємодія є предметом окремої галузі комунікативної лінгвістики – лінгвопрагматики, що досліджує використання й функціонування мовних знаків у процесі комунікації у взаємозв’язку з інтерактивністю його суб’єктів (мовця й адресата), їхніми особливостями й самою ситуацією спілкування. У сучасній лінгвопрагматиці увага до мовних засобів поєднується з їхнім проектуванням на особистісні чинники спілкування та складники комунікативної ситуації. Лінгвопрагматика є маргінальною галуззю на межі лінгвістики та прагматики, яка вивчає соціокультурні, ситуативно-поведінкові, статусні, лінгвокогнітивні та ін. чинники комунікативної взаємодії суб’єктів і відношення їх до засобів цієї взаємодії та певної знакової системи, що використовується комунікантами при спілкуванні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.