Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Офіційно-діловий функціональний стиль мовлення

Офіційно-діловий стиль(ОДС) - це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.

Основне призначення — регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: 1) об'єктивність змісту; 2) повнота інформації у стислій формі; 3) логічність і послідовність викладу фактів; 4) обґрунтованість; 5) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційних відтінків: віддієслівних іменників (розподіл, відрахування, використання, дотримання, забезпечення), безособових дієслів (взято, прийнято, виконано, заборонено, підписано, укладено), у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова (затвердити, зобов 'язати, вказати, доповісти, організувати), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач, виконавець) та ін.

2. Висока стандартизація вислову. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв 'язку з; відповідно до; згідно з; ми, що підписалися нижче; винести догану; у зв 'язку з тим, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.

4. Сувора регламентація тексту. Для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома)',

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає);

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (звертаннях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Юридичний- використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки:

- між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями та установами;

- між державою та приватними особами;

- між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві. Він обслуговує і регламентує:

- службові (офіційні) стосунки між підприємствами одного і різного підпорядкування;

- службові (офіційні) стосунки між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові (офіційні) стосунки між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це — одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період свого становлення ці два стилі «поряд із процесами дивергенції(divergere – відхилятися, розходитися) завжди показували багато пунктів конвергенції(convergentio – сходитися, наближатися), у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень». Нині відбувається процес відродження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV-XVI ст.).

Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова професійна мова», слід мати на увазі принаймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.

Офіційно-діловий стиль має дві форми вираження: усну, писемну.

Усному мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей: офіційний характер, адресність, повторюваність, тематична обмеженість, правильність, змістовність, послідовність, точність, виразність, доречність та доцільність.

Одиницею писемного ділового мовлення є документ. Деякі тексти документів існують лише в писемній формі (розписка, накладна). Користуючись писемною мовою, укладач має можливість перечитати написане, відредагувати текст. Характерні традиційність, консерватизм , не обмежена кількість відтворення й дублювання.

2. 2. Документ та його функції. Загальні вимоги до його укладання й оформлення.Ознаки та групикласифікації документів

Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється за допомогою ділових паперів, документів.

Звичайне слово «документ» ми вважаємо рідним, українським. А насправді в основі слова документ лежить латинське слово dосео, що означає «пояснює, викладає справу». Латинське слово dоситепtит - це абстрактне поняття, яке означає «зразок», «взірець».

Розрізняють декілька значень поняття „документ”

1. Письмове офіційне свідчення, доказ юридичної сили, зафіксований на спеціальному папері (паспорт, свідоцтво про народження, диплом про освіту та ін.). 2. Документ (від латин. dоситепtит) — доказ, свідоцтво, взірець, повчальний приклад. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує дії, повноваження чи права конкретної особи (закон, акт, протокол, заповіт, доручення та ін.).

3. Матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інформація (перфокарта, дискета, файл, кіно- та фотоплівка та ін.).

4. Історично достовірні письмові джерела (грамота, указ та ін.).

Узагальнюючи наведені вище формулювання, можна визначити поняття документ як матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку, і має відповідно до чинного законодавстваюридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції(ДСТУ 2732 – 94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення»).

Документування -регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.

Юридична сила— здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів.

Реквізити (латин. reguisitum – необхідне, потрібне) — це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

Держстандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розташовування на документі.

Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр.

Формуляр-зразок (нім. formular, від фр. formulaire, на грунті латин. formula – форма) – це модель побудови форми документа, яка встановлює галузь використання, формати, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та основні реквізити (ДСТУ 2732 - 94).

Наявність формуляра забезпечує спільність документування і спільність документації як у межах одного закладу, так і в цілому в країні.

У соціальному плані будь-який офіційний документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.

До загальних функційдокумента належать:

Інформаційна— будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа.

Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.

Комунікативна — документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Культурна — документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.

До специфічних функційдокумента належать:

Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.

Правова — документ є засобом закріплення і змін правових норм та правових відносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

Історична — коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження. Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.

Система документації — це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).

Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі й ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.

Основними комплексами всієї документації є:

-організаційно-правова документація;

-планова документація;

-інформаційно-довідкова й довідково-аналітична документація;

-звітна документація;

-документація щодо особового складу (кадрова);

- фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);

-документація з матеріально-технічного забезпечення;

-договірна документація;

-документація з документального та інформаційного забезпечення діяльності закладів.

Окрім зазначених, є ще спеціалізована (відомча) документація, яка відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).Документ має правове й господарське значення, є писемним доказом, джерелом різних відомостей довідкового характеру. Оскільки документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів, що мають життєво важливі наслідки, кожний із них несе велике правове (юридичне) навантаження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.