Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Зміст заняття

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів за слідуючими теоретичними питаннями:

1. Проникнення паразита до організму хазяїна

2. Епізоотичний процес

3. Природні вогнища захворювань

У робочий зошит пропонується записати деякі нові терміни: Антигенемія, бактеріємія, вірусемія, сепсис, септикопіємія, септицемія, токсемія, токсинемія,Епізоотичний процес.

Наступним етапом заняття є розгляд питань, що стосуються морфо анатомії, біології, патогенної дії стьожкових червів та профілактики захворювань, що ними спричиняються.

1. Характеристика класу Стьожкові черви (Cestoidea).

2. Морфологія цестод –– паразитів людини –– свинячого, бичачого та карликового ціп’яків, стьожака широкого, ехінокока, альвеокока.

3. Латинські назви, цикл розвитку, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія цестод на організм господаря.

4. Діагностика і профілактика теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу.

Клас Стьожкові черви (Cestoda). Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Усі стьожкові черви –– ендопаразити, статевозрілі форми паразитують в кишковику.

Найважливіші ознаки класу Cestoda:

– тіло має форму стрічки, утвореної члениками-проглотидами;

– тіло складається з голівки-сколекса, шийки, стробіли, що складається з проглотид.

– Стробіла спереду містить гермафродитні членики (проглотиди), а на кінці –– зрілі,

заповнені яйцями;

– статева система гермафродитна;

– травна система відсутня. Живлення відбувається всією поверхнею тіла;

– нервова система утворена головним нервовим кільцем і двома нервовими стовбурами, що простягаються з двох боків стробіли і в кожному членику зв’язуються двома поперечними відгалуженнями;

– видільна система протонефридіального типу;

– кровоносної і дихальної системи немає;

– розвиток проходить з личинковими стадіями і зміною живителів;

– захворювання, викликані стьожковими червами, називаються цестодози;

– захворювання, викликані їх личинками, називаються цистицеркози, ценурози, ехінококози, альвеококози.

Розвиток. Перші стадії розвитку заплідненого яйця проходять в матці. Яйця містять уже сформований зародок, так звану онкосферу, що має кулясту форму і три пари кутикулярних гачків. Задні зрілі частини, що відпадають від стробіли, виводяться з фекаліями основного господаря. Подальший розвиток онкосфери здійснюється у проміжного господаря, який заражається проковтуючи яйця або членики, і в органах якого онкосфера розвивається в личинку –– фіну. Будова фін різноманітна і характерна для кожного виду цестод. Розрізняють:

1) цистерк –– тонкостінний пухир, який заповнений рідиною і має голівку, яка може вивертатися назовні;

2) ценур –– характеризується значними розмірами і наявністю всередині пухиря багатьох голівок;

3) цистоцеркоїд –– пухирець, який містить голівку черв’яка і має хвостоподібний придаток;

4) личинка ехінокока –– має вигляд пухиря. Всередині заповнений рідиною, є дочірні пухирі, які відпупковуються від материнського. На внутрішній поверхні стінки дочірніх пухирів утворюються так звані виводкові капсули, а на їх стінках розвиваються голівки;

5) плероцеркоїд черевоподібної форми. На передньому кінці тіла є дві присисні щілини.

Розвиток личинок в статевозрілій формі відбувається в кишковику основного господаря, де голівка під дією травного соку вивертається і прикріплюється до стінки кишковика, а пухир розчиняється. Від шийки починається розвиток проглотид. Основний господар часто заражається при поїданні проміжних господарів.

Ціп’як свинячий або ціп’як озброєний (Taenia solium) ––збудник теніозу.

Морфологічні особливості. У статевозрілій стадії паразитує в тонкому кишечнику, в стадії фіни –– у м’язах. Тіло стрічкоподібне, біле, довжиною 1,5-2 м, голівка дуже маленька –– 2-3 мм, на ній 4 присоски і віночок гачків. Шийка коротка (5-10 мм) без члеників, а за нею члениста стробіла. На відстані 1 м від шийки з’являються статеві членики –– гермафродитні проглотиди, а в кінці стробіли ––дорослі проглотиди, заповнені яйцями.

Життєвий цикл. Основний господар –– людина. Проміжний господар –– свиня, рідко людина. Свині разом з нечистотами поїдають яйця або членики. Звільнені з яєць онкосфери проникають в кровоносні судини кишковика, з кров’ю заносяться в м’язи і перетворюються через 2 місяці у фіни –– цистицерки. В м’ясі свині фіни мають розмір рисового зерна, і видимі неозброєним оком. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої свинини, ураженої фінами (фінозне м’ясо). Свиняче м’ясо з цистицерками потрапляє в кишковик людини, під дією травних соків, сколекс вивертається назовні і гачками прикріпляється до стінки кишки. Починається ріст стробіли. Приблизно через 2 місяці після зараження ціп’як стає статевозрілим, і хворий виділяє пасивно з фекаліями велику кількість яєць і проглотид свинячого ціп’яка. Подалі розвиток можливий тільки тоді, коли яйце потрапляє в травний тракт свині. У шлунку оболонка яйця руйнується і виходить зародок –– онкосфера, яка має 6 ембріональних гачків. З їх допомогою проходить через стінку кишковика в кровоносні судини і потоком крові розноситься в м’язи; там протягом 60-70 днів перетворюється у цистицерк. Цистицерки є інвазійною стадією для остаточного хазяїна ––людини. Розміри цистицерка залежать від їх локалізації. У людини окрім скелетних м’язів вони можуть локалізуватися в лицьовому м’язі, очному яблуці, в центральній нервовій системі. В циклі розвитку – свиня –– проміжний хазяїн, а людина ––остаточний. Але при зворотній перистальтиці (блювоті) членики можуть потрапити в шлунок. Онкосфери мігрують в мозок (це може спричинити смерть), або око (це може спричинити втрату зору) де утворюють цистіцерки. У таких випадках людина ––факультативний проміжний хазяїн і хвороба називається цистицеркозом. Доросла форма Taenia solium паразитує тільки в кишковику людини. Фіни –– в мозку, нирках, очному яблуці. При паразитуванні дорослої форми захворювання називається теніоз. Описані види закупорки кишковика, що вимагали хірургічного втручання. Нерідко при теніозі спостерігається загальна слабкість, зниження апетиту, кишкові розлади.

Лабораторна діагностика –– виявлення у калі члеників ціп’яка. Діагностика цистицеркозу проводиться за допомогою серологічних реакцій і рентгенологічних знімків м’яких тканин черепу та інших органів.

Система заходів по боротьбі з теніозом включає ветеринарний огляд свиного м’яса, яке реалізується. Не вживати в їжу термічно необробленого м’яса свиней. Дегельмінтизація хворих.

Ціп’як бичачий або неозброєний (Taeniarhychus saginatus) –– збудник теніаринхозу.

Морфологічні особливості. Довгий паразит 8-10 метрів (в окремих випадках до 18 метрів), живе в тонкому кишечнику людини. Сколекс (голівка) має 4 м’язові присоски без гачків. Зрілий членик видовжений до 2,5 см, матка має багато розгалужень від 17 до 36. Важливими біологічними ознаками, які мають діагностичне значення, є замкнута матка (в ній відсутній вивідний отвір для яєць) і здатність зрілих члеників до самостійного виповзання з кишковика через анус. В кожному зрілому членику бичачого ціп’яка міститься приблизно 175 тисяч яєць. Щоденно виділяються з фекаліями хворого або виповзають в середньому 7-10 члеників.

Життєвий цикл. Основним господарем ціп’яка бичачого є людина, проміжним –– велика рогата худоба, буйволи, яки, північні олені, антилопи та інші. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно оброблене фінозне м’ясо великої рогатої худоби. З калом хворої на теніаринхоз людини в навколишнє середовище виходять членики бичачого ціп’яка. Подальший їх розвиток відбувається тоді, коли яйце проковтує велика рогата худоба. У шлунку яйце перетворюється в онкосферу, вона проникає через стінки кишковика у кров’яне русло і розноситься в м’язи. Там онкосфера перетворюється у фіну. При поїданні фінозного м’яса в організмі людини розвивається статевозріла форма. Таким чином, інвазійною стадією для проміжного господаря є яйця з онкосферами, для основного господаря –– фіна-цистицерк. За характером захворювання теніаринхоз подібний до теніозу.

Діагнозвстановлюють при знаходженні проглотид і онкосфер у фекаліях.

Профілактика. Особиста –– не вживати в їжу сирої і напівсирої яловичини; обов’язкова ветеринарна експертиза; охорона навколишнього середовища від забруднення виділеннями людини.

Ціп’як карликовий (Hymenolepis nana) –– збудник гіменолепідозу. Дрібний стьожковий гельмінт 15-30 мм довжиною. Голівка (сколекс) має 4 присоски, короткий хоботок з віночком із 20-24 дрібних гачків. Від голівки відходить довга тонка шийка, а за нею близько 200 дрібних члеників (проглотид), які утворюють тіло гельмінта. Із яйця, що потрапило в організм людини, утворюється онкосфера, яка занурюється у кишкову ворсинку тонкого кишковика. Далі, через 5-7 днів, із онкосфери розвивається личинка (цистицеркоїд), яка зруйнувавши ворсинку, потрапляє у просвіт кишковика, прикріплюється присосками до її слизової оболонки і на протязі наступних двох тижнів перетворюється у статевозрілого гельмінта. Живуть 1-2 місяці. Відомі випадки коли в кишковику людини знаходили до 1500 карликових ціп’яків. Але можливий інший шлях розвитку, за умов якого у зараженої карликовим ціп’яком людини онкосфери виходять із яйця в кишковику, без виділення у зовнішнє середовище, і занурюються в стінку тонкого кишковика. Відбувається внутрішньокишкова аутоінвазія (самозараження).

Розвиток яєць карликового ціп’яка всередині кишковика без попереднього виходу повторюється багаторазово. Тому, без відповідного лікування, гіменолепідоз може тривати

роками. Карликовий ціп’як –– типовий дитячий (від 7 до 14 років) паразит; у дорослих трапляється дуже рідко.

Механічна, травмуюча дія карликових ціп’яків на тканини кишковика виражається особливо при інтенсивній інвазії і призводить до запальних змін, наявності тупих болей в животі, проносів, тошноти, блювання, слиновиділення, головних болей, іноді припадків, що нагадують епілептичні припадки, зниження працездатності, пригнічений стан.

Зараження відбувається головним чином через брудні руки (аутореінвазія).

Лабораторна діагностика: виявлення яєць у фекаліях людини.

Профілактика: дотримання правил особистої гігієни. Систематичні профогляди персоналу, який обслуговує дитячі ясла, садочки, інтернати, харчові пункти, лікарні; вологе прибирання приміщень. У дитячих установах повинні використовуватися іграшки, що легко миються.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу. Паразитує в тонких кишках людини. Поширений по всій земній кулі. Осередки захворювання поширені в Карелії, Прибалтиці, на Волзі, Дністрі та інших річках. На Україні –– в Одеській, Херсонській, Черкаській та інших областях.

Морфологічні особливості. Збудниками дифілоботріозу є різні види стьожаків. У людини зареєстровано біля 10 видів стьожаків. З них найбільш розповсюджений і вивчений стьожак широкий –– великий стьожковий черв 8-10 м, а іноді до 20 м довжиною. Голівка-сколекс у стьожака витягнута, сплющена, по боках має глибокі щілини ––ботрії.

Паразитує черв в тонкому кишковику людини, а також собаки, кота, тюленя, лисиці та інших ссавців, які є основними господарями лентеця широкого.

Життєвий цикл. Яйця, що виходять з фекаліями остаточного господаря, повинні потрапити у воду. Тут, у яйці завершується розвиток зародка і перетворення його в личинку корацидій. Корацидій звільняється із яйця і деякий час плаває у воді. Для подальшого розвитку корацидій повинен бути проковтнутий маленьким прісноводним рачком –– циклопом ––першим проміжним господарем лентеця широкого. В кишковику господаря корацидій втрачає війки, проникає в порожнину його тіла і перетворюється в личинку процеркоїд (0,5 мм). Циклопів поїдають хижі риби, які є другими проміжними господарями лентеця широкого (йорш, щука, судак, форель та ін.). Процеркоїд має видовжену

форму тіла і 6 гачків на задньому боці тіла. В кишковику риби циклопи перетравлюються, а звільнені з них процеркоїди проникають через стінку кишковика риби в її м’язи, внутрішні органи, ікру, яєчники і протягом 3-4 тижнів перетворюються в черевоподібну, (близько 6 мм)., личинку плероцеркоїд –– він має ботрії, але тіло не почленоване. Якщо заражену плероцеркоїдом рибу з’їсть інша риба, плероцеркоїди залишаються живими і переходять в її органи (м’язи, статеві залози). Таким чином, хижі риби є резервуарними господарями: в їх організмі може концентруватись велика кількість плероцеркоїдів. При поїданні заражених риб в кишці людини або рибоїдних ссавців розвивається статевозрілий стьожак. Отже, в циклі розвитку лентеця широкого: І-й проміжний господар: циклоп; ІІ-й проміжний господар: щука, налим, окунь; Остаточний господар: людина, собака, коти, свині та дикі тварини, які живляться рибою. Людина заражається при вживанні в їжу свіжої чи не досить провареної, чи просмаженої їжі, а також свіжопросоленої риб’ячої ікри, інвазованої плероцеркоїдами.

Паразитування лентеця широкого може призводити до розвитку в людини тяжкого захворювання дифілоботріозу проявляється у вигляді особливої форми злоякісного недокрів’я, спричинює закупорку кишковика, загальну інтоксикацію організму. При відсутності лікування може закінчитись смертю.

Лабораторна діагностика –– мікроскопія калу на виявлення яєць.

Профілактика –– не вживати в їжу термічно не оброблених хижих річкових риб (щук, окунів, йоршів, боротьба з забрудненням водойм фекаліями, з бездомними котами і собаками, які можуть розповсюджувати яйця.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) –– збудник ехінококозу. Довжина статевозрілого ехінококу 5-8 мм. Сколекс має 4 присоски і 36-40 гачків (два віночка). Стробіла складається з 3-4 члеників. Останній членик найбільший і містить до 800 яєць. Паразитують статевозрілі форми в кишковику собаки, вовка, шакала, які є основними господарями ехінокока. В личинковій стадії знаходиться в різних внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку, кістках), проміжних господарів, якими можуть бути людина, велика рогата худоба, кролі, коні, свині та ін.

Життєвий цикл. Членики ехінококів виділяються з випорожненнями тварин або активно виповзають з кишковика, це призводить до забруднення онкосферами ехінококів шерсті тварин, води, ґрунту, приміщень і предметів з якими контактували. З водою, їжею вони попадають в кишковик сільськогосподарських тварин, іноді людини там із онкосфер виходять личинки, які ростуть, перетворюються в ехінококові пухирі, розмір яких може сягати 10-20 см. в діаметрі. Пухир (личинкова стадія ехінокока) заповнений прозорою безкольоровою рідиною, великою кількістю сколексів. При поїданні заражених органів м’ясоїдними тваринами (вовк, лисиця, ведмідь, собака, кіт), в їх кишковику з сколексів розвиваються статевозрілі форми ехінокока. Личинки гинуть лише тоді, коли вмирає живитель. Людина заражається при проковтуванні онкосфер з водою, овочами або при занесенні їх в рот брудними руками.

Поширений у всьому світі, але не рівномірно, зустрічається у всіх областях України. Відомі випадки, коли фіна у людини досягала розмірів голови дитини, а у тварин –– 64 кг.

Симптоми хвороби різноманітні і залежать від локалізації пухиря. Значну небезпеку становлять прориви пухирів в черевну або плевральну порожнину, в шлунок, кишку і жовчний міхур, які нерідко призводять до смерті. Лікування –– тільки оперативне.

Лабораторна діагностика: складна і не специфічна. Діагноз базується на еозинофілії та реакції латекс-аглютинації.

Профілактика: при контакті з собаками дотримуватись правил особистої гігієни. Не торкатись руками собак під час вживання їжі.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) –– збудник альвеококозу, зустрічається рідше, ніж ехінококоз. Осередки захворювання зустрічаються в північних районах Європи та Азії, в Західному Сибіру, Східному Казахстані, Північній Африці, Турції, Іспанії, Австалії. Вогнищево на півдні Німеччини, Франції, Швейцарії. В Україні лише завезені випадки.

Морфологічні особливості. Альвеокок подібний до ехінококу. Відрізняється округлою формою матки (у ехінокока –– з бічними відгалудженнями), на сколексі один віночок гачків, довжина 3-4 мм. Основним господарем альвеокока є лисиці, собаки, коти; проміжними –– полівки, миші, деякі інші гризуни й людина. Альвеокок паразитує в печінці, легенях, іноді в інших органах. Личинкова стадія альвеокока являє собою багатокамерний пухир.

Цикл розвитку: при проковтуванні яєць, що виділяються з екскрементами диких м’ясоїдних тварин, в шлунку гризунів, звільнений з оболонки зародок (онкосфера) з кров’ю заноситься в печінку. Там розвивається фіна –– багатокамерний міхур. Він не має рідини, повністю заповнений дрібними міхурцями неправильної форми, які щільно прилягають один до одного. У середині міхурів (альвеол) у слизі розташовуються сколекси. Зовнішня капсула відсутня, що зумовлює ріст за типом злоякісного метастазування. Міхур проліферує, вростає в тканину печінки до повного руйнування органів. Людина стає проміжним господарем альвеокока. Печінкова локалізація первинна, а метастазуюча в легенях або в мозку. Людина –– біологічний тупик альвеокока.

Лабораторна діагностика: імунологічні та серологічні реакції.

Лікування–– тільки хірургічне, але часто діагноз ставиться пізно і лікування не проводиться.

Профілактика: Дотримання правил особистої гігієни.

Завдання:

1. Розглянути мікропрепарати найпоширеніших стьожкових червів і їх окремих проглотидів, а також суміші яєць.

2. Зарисувати зовнішній вигляд бичачого ціпяка ехінокока

3. Записати схеми життєвого циклу найпоширеніших цестод.

4. Заповніть таблицю.

Назва хвороби і збудник	Носій збудника	Спосіб зараження	Місце паразитування	Клінічна картина

5. Записати загальний висновок до роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.