Матеріальне і методичне забезпечення

методичні вказівки; навчальні таблиці; мікроскопи, препарувальні лупи; постійні препарати комах: малярійного та звичайного комарів, вошей і блохи, мух: вольфартової і свійській, клопів, москітів, ґедзів.

Ряд Двокрилі (Diptera) характеризується наявністю тільки однієї (передньої) пари крил з добре розвиненою системою жилок. Задня пара видозмінена у невеликі придатки — дзижчальця, які виконують функцію рівноваги. Медичне значення мають представники декількох родин: комарів, москітів, мух.

Родина Комарі справжні (Culiciae). У Євразії поширені три роди кровосисних комарів: Anopheles, Аёdes і Culex. Anopheles передають людині збудників малярії. Деякі види Aёdes передають збудників туляремії, японського енцефаліту, лімфоцитарного хоріоменінгіту, жовтої пропасниці, пропасниці денге і сибірки. Деякі види Culex передають вірус японського енцефаліту. У виявленні переносника вірусу японського енцефаліту велику роль відіграли дослідження П. П. Петрищевої та інших російських учених. В Євразії налічується близько 10 видів комарів роду Anopheles. Найпоширеніший з них — комар звичайний малярійний (А. maculipennis). Його ареал охоплює практично всю територію Євразії, за винятком Далекого Сходу. Він основний переносник збудника малярії. У Середній Азії і Закавказзі перенесення збудника малярії забезпечує комар малярійний прикрашений (А. superpictus).

Біологія комарів Anopheles найбільш повно була вивчена В.М. Беклемішевим і його учнями, їхні роботи сприяли ліквідації малярії у нашій країні і визначали напрямок дослідження різних видів кровосисних членистоногих.

Життєвий цикл і біологічні особливості. Яйця, личинки і лялечки розвиваються у воді. Молодий окрилений комар-анофелес спочатку знаходиться поблизу водойми у прибережній рослинності, живляться (самки і самці) тільки соками рослин. Після запліднення самка шукає здобич і ссе кров тварин чи людини, яка необхідна для розвитку яєць.

Комарі роду Aёdes за біологічними особливостями відрізняються від Anopheles. Місцями виплоду більшості видів Aёdes є тимчасові водойми: калюжі, канави, заболочені місця. Личинки деяких видів можуть розвиватися у невеликих посудинах (у відрах, діжках, консервних банках тощо). Гниючі органічні речовини їм не шкодять.

Дорослі комарі Aёdes найбільш активні увечері, але можуть нападати на здобич і вдень, особливо у хмарну погоду. Вдень вони ховаються у траві, кущах, ямах звичайно поблизу водойм.

Заходи боротьби. Система боротьби з комарами зводиться до захисту людини від нападу їх; знищення окрилених особин, личинок; оздоровлення місцевості — ліквідація водойм, які можуть бути місцем виплоду.

Родина Метелівкові Psychodidae). З цієї родини медичне значення мають москіти (Phlebotomus). Укуси москітів болючі, спричинюють свербіння; можуть розвиватися гарячкові стани. Москіти —переносники збудників шкірного і вісцерального лейшманіозу.

Географічне поширення обмежене переважно субтропіками. У Середній Азії, Закавказзі, Криму, Молдові зареєстровано кілька видів москітів, з яких найбільший ареал має Phlebotomus pappatasii.

Нападають вночі та в сутінках у найбільш жарку пору року. Москіти зустрічаються як поблизу житла людини, так і у дикій природі, де вони живуть у печерах, норах гризунів та інших тварин

Метаморфоз здійснюється при температурі, близькій до +20°С. Личинки розвиваються у смітті, опалому листі тощо, які гниють. При оптимальних температурах від кладки яєць до розвитку імаго проходить 46 днів. Окрилені москіти тримаються поблизу місця виплоду.

Заходи боротьби з москітами: очищення територій від сміття; використання контактних інсектицидів. Методи польових досліджень і способи боротьби з москітами, які запропонували російські дослідники (Перфільєв, Петрищева), дістали світове визнання.

Родина Справжні мухи (Muscidae). З цієї родини медичне значення мають мухи — механічні переносники збудників хвороб (муха хатня, муха-жигалка) і збудники міазів.

Муха хатня (Musca domestica) має велике епідеміологічне значення. На тілі мухи знаходили до 6 млн бактерій, а у кишках — до 28 млн.

Найбільша роль мухи у поширенні збудників гострозаразних кишкових хвороб, передусім черевного тифу, холери, дизентерії. Крім того, мухи переносять збудників туберкульозу, дифтерії, яйця гельмінтів і цисти найпростіших. Спалахи епідемій кишкових хвороб припадають на літній період, коли чисельність мух досягає максимуму.

Звичним місцем відкладання яєць є гній, різні покидьки, випорожнення людини, сміття, рештки органіки.

Розмножуються мухи досить інтенсивно, за один раз самка відкладає до 160 яєць.

Муха - жигалка , або жигалка осіння (Stomoxys calcitrans) - переносник збудників сибірки і сепсису. Поширена скрізь. За біологією і морфологією близька до мухи хатньої. Тертям хоботка по шкірі муха зішкрібує епідерміс і живиться кров'ю, одночасно впускаючи отруйну слину і викликаючи сильне подразнення.

Самки і самці нападають переважно на тварин, але інколи і на людину.

Вольфартова муха ( Wohlfагtia magnifica). Личинки викликають хворобу міаз. Муха зустрічається у середній і південній частинах Європи. Дорослі комахи — жителі полів — живляться нектаром квітів. Живородна. Личинки відкладає у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, ранки на тілі овець, коней, верблюдів та інших тварин, а інколи— людей, особливо дітей, які сплять. Личинки заглиблюються у тканини, роз'їдаючи їх аж до кісток і руйнуючи кровоносні судини. Результатом цього бувають нагнивання, кровотечі, гангренозні процеси. Хвороба супроводиться сильними болями; ураження очей може викликати сліпоту. Відомі смертельні випадки.

Мухи це-це є облігатними переносниками трипаносом — збудників африканського трипаносомозу. Епідеміологічне значення мають два види: Glossina palpallis і G. morsitans. G. palpallis поширена у західних районах Африки. Живуть ці мухи переважно у заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини.

Живляться переважно кров'ю людини, рідше — кров'ю свійських і диких тварин. Тому людина є основним резервуаром африканського трипаносомозу, збудник якого —Trypanosoma brucei gambiense. Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по берегах водойм, біля житла людини, уздовж доріг. Використовують також інсектициди для знищення дорослих мух.

Мокрецеві ( родина Geratopogonidae). Основна маса кровосисних мокреців належить до роду Сulicoides. Це найдрібніші з літаючих кровосисних комах.

Довжина їхнього тіла 1—2,5 мм. Самки нападають на людину і тварин у ранкові години і ввечері. Личинки і лялечки розвиваються у вологому грунті, лісовій підстилці, дуплах дерев, невеликих стоячих водоймах. Мокреці — механічні переносники збудника туляремії, а у тропіках — специфічні переносники нематод.

Для індивідуального захисту рекомендується використовувати відлякуючі хімічні засоби — репеленти. Кращим засобом захисту від комарів, мошок і мокреців визнано диметиловий ефір фталевої кислоти (диметилфталат).

Ґедзі (родина Tabanidae) найбільш великі двокрилі-кровососи (3 см в довжину), за зовнішнім виглядом і розмірами нагадують велику муху, Самці живляться рослинними соками. Самкам для розвитку яєць після копуляції необхідна кров; вони нападають на різних хребетних тварин (іноді на трупи) і людину. Нападають у жарку погоду. Слина ґедзів токсична. Ґедзі можуть бути механічними переносниками збудника туляремії і сибірської виразки, а в Африці передають філярій —збудників філяріозу.

Доброякісні тканинні міази викликають личинки ґедзів. Самки шлункової ґедзі коней приклеює свої яйця до шерсті коней, від якої може заразитися людина. Іноді відкладають на волосся людини. Личинки проникають у шкіру і на протязі доби роблять хід довжиною 3-5 см.

Паразитують личинки до 2 місяців, при цьому на шкірі тіла, обличчя утворюється ясно помітний хід, який свербить. Личинки інших ґедзів (шкіряних, великої рогатої худоби) утворюють на шкірі пухлинні утворення. Самки овечого і руського ґедзів виділяють в польоті рідини з личинками, які потрапляють у ніздрі кіз та баранів, іноді потрапляють на людину, яка спить. Личинки потрапляють у ніздрі, очі. Розвиток відбувається у повіках, сльозовому міхурі, слизовій оболонці і у очному яблуці, що може привести до сліпоти. Личинки, які потрапляють у носову ходи, проникають у гайморову порожнину,викликаючи реніт (виділення слизу, сильні головні болі). Личинки усіх ґедзів можуть проходити тільки ранню стадію розвитку, а потім гинуть.

Завдання:

4. Розглянути колекційний ентомологічний матеріал, що містить представників паразитичних комах;

5. Зарисувати зовнішній вигляд цих комах;

6. Ознайомитися з теоретичним матералом про найпоширеніші види паразитичних комах і закінчити заповнення таблиці:

№ п/п	Ряд	Родина	Назва паразита	Шкодочинність

4. Записати загальний висновок до роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.