Сутність і класифікація методів науково-педагогічного дослідження

Методи дослідження і наука нероздільні. Адже кожна наука складається як із результатів пізнання дійсності, так і методів пізнання. Оскільки не лише результат дослідження, але і шлях, який веде до нього повинен бути істинним. У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження – шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об`єктивної закономірності процесу виховання чи навчання. Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об`єкта виховання (навчання), а використовувані методи повинні забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості. При цьому задіяні методи мають відображати динаміку розвитку окремих якостей як на певному часовому проміжку, так і на протязі всього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей про учня з максимального числа джерел, від компетентних осіб, які постійно спілкуються, взаємодіють з ним, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг відповідного процесу та його результати, а й умови, в яких він протікає.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують наступні методи: метод педагогічного спостереження, метод бесіди, метод анкетування, метод педагогічного експерименту, метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт, метод рейтингу, метод узагальнення незалежних характеристик, метод психолого-педагогічного тестування, метод соціометрії, метод аналізу результатів діяльності учня, метод реєстрування, метод ранжування, метод моделювання, теоретичні методи, метод вимірювання.

Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо дослідник тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза його увагою залишаються особи, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини, а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає лише тривале спостереження за особистістю у всіх видах її діяльності. Досвідчені вчені намагаються максимально наблизитись до своїх піддослідних. Наприклад, нерідко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на одному уроці він активний і зібраний, а на іншому — пасивний і неуважний. У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з`ясовують причини розходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до учня педагогів.

З метою забезпечення об`єктивності, спостереження здійснюють за допомогою технічних засобів: звуко- або відеозапис уроків, позакласних виховних заходів, різних видів діяльності учнів. Для цього використовують і замкнену телевізійну систему, і спеціальні класи, в яких спостереження ведеться через віддзеркалювальну стінку. Приховане спостереження ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку школяра, унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження, як загалом ефективний метод науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів. Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і вчинків школярів. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для того, щоб бесіда була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити педагогічний такт; чітко і швидко запротоколювати головне. Отримані результати доцільно порівняти з інформацією про особу, отриманою за допомогою інших методів.

Різновид бесіди — інтерв`ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв`ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й фіксує відповіді співбесідника. Метод доцільний у випадку, якщо дослідник упевнений в об`єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв`ю не передбачає уточнюючих запитань. Використовуючи його, необхідно врахувати можливі типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Результати інтерв`ю безпосередньо залежать від продуманості запитань.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об`єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від великої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.

Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог: запитання повинні бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію; використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: “Чи хотіли б ви, щоб у Вас народилась дочка?” (пряме), “Як Ви відноситесь до демографічної кризи у країні?” (непряме); у формулюванні запитань слід уникати підказок; використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до змісту анкети.

Метод педагогічного експерименту — науково поставлена організація педагогічного процесу в точно фіксованих умовах. Забезпечує най достовірніші результати у педагогічних дослідженнях. Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища; перебірковий, уточнюючий — перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати педагогічні явища в приблизно однакових умовах; поставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю.

Педагогічний експеримент є комплексним, оскільки передбачає поєднання методів спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних ситуацій на всіх етапах кожного з видів експерименту.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін, предмети, виготовлені в навчальних майстернях, дають дослідникові об`єктивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, тощо.

Шкільна документація (загальношкільний план роботи, плани роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної роботи в школі загалом і на окремих її ділянках зокрема.

Під час дослідження проблем навчально-виховного процесу виявляють чинники, які сприяють їх вирішенню, визначають рівень ефективності їх впливу.

Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями (експертами). До експертів висуваються такі вимоги: компетентність — знання сутності проблеми; креативність — здатність творчо вирішувати завдання; позитивне ставлення до експертизи; відсутність схильності до конформізму — наявність власної думки і здатність обстоювати її; наукова об`єктивність; аналітичність і конструктивність мислення; самокритичність.

Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ`єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. В такому разі з`ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що їх зумовили. Розбіжності можливі й у тому випадку, коли характеристики складалися в різний час, упродовж якого поведінка вихованця змінилася.

Метод психолого-педагогічного тестування — випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв`язання тестів.

Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології). Учневі пропонують відповісти на запитання типу: “З ким би ти хотів...” (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запитання він має дати три або більше “вибори”. За числом виборів можна визначити місце, роль, статус кожного члена колективу, наявність внутріколективних угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу змоделювати внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його впливу на важкого учня та ін. Метод соціометрії використовують спільно з іншими методами, оскільки він не розкриває мотивів взаємин у колективі, а лише відображає загальну їх картину.

Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів різних видів діяльності учня (передусім успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами. На підставі вивчення виробів учня в майстерні, наприклад, можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про спрямованість інтересів і нахилів. Відповіді на уроках характеризують його пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання. Колекції поштових марок, малюнків та віршів в альбомі є матеріалом для висновків про спрямованість уваги, спостережливості, творчої уяви, естетичних почуттів і художніх здібностей школяра. У щоденниках учні занотовують певні події свого життя і ставлення до них.

Чимало відомостей про загальний розвиток учня, культуру його мовлення, мислення, інтереси, ідейну спрямованість тощо дає твір. Учитель пропонує тематику, яка розкриває ставлення учня до себе, свого оточення, навколишньої дійсності (“Моє улюблене заняття”, “Недоліки мого характеру”, “Мої плани на майбутнє”). Нерідко в творах розкриваються якості, які неможливо простежити за інших обставин. Почерпнуті з творів відомості потребують перевірки іншими методами, оскільки учні в них нерідко відображають не власні погляди і переконання, намагаючись підвести їх під загальноприйняті норми моралі. Перед написанням твору доцільно провести відверту бесіду, диспут, торкнувшись питань, які необхідно буде розкрити в ньому.

Не менш вагомими у педагогічних дослідженнях є й наведені нижче математичні методи. Метод реєстрування — виявлення і обрахунок певної якості в явищах даного класу (наприклад, кількості скоєних учнями негативних вчинків). Метод ранжування — розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об`єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.). Метод моделювання — створення й дослідження моделей. Наукова модель — смислово представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо).

Сутність цих методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання. Застосування математичних методів для відображення педагогічних явищ можливе за таких умов: масовий характер явищ, їх типовість, вимірюваність.

Теоретичні методи(аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки) становлять особливу групу методів педагогічного дослідження. У процесі педагогічного дослідження нерідко виникає потреба у порівнянні, зіставленні педагогічних фактів, явищ і процесів за певними параметрами. Для цього рівні якісних характеристик цих параметрів позначають певними числовими показниками.

Метод вимірювання — присвоєння речам чисел, відповідно до певних правил (коефіцієнт інтелектуальності “IQ”). Використовують такі вимірювальні шкали: 1. Виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри): групування об`єктів у класи, кожному з яких присвоюється певна цифра. Психологи часто кодують стать, позначаючи особу жіночої статі нулем, а чоловічої — одиницею. При цьому використовують винятково ту особливість чисел, що 0 відрізняється від 1, і якщо предмет А має 0, а предмет Б — 1, то А і Б відрізняються вимірюваною якістю. Однак це не означає, що Б містить більше якості, ніж А. 2. Порядок у шкалі виміру: виходячи з того, що у вимірюваних предметах різна кількість якості, використовують якість “упорядкованих” чисел: коли число, приписане А, більше від числа, приписаного Б, це означає, що в А міститься більше даної якості, ніж у Б. 3. Інтервальні виміри: таке присвоєння чисел предметам, коли однакові різниці чисел відповідають однаковим різницям значення вимірюваної ознаки або якості предмета (час між 1940 і 1945 pp. дорівнює часові між 1980 і 1985 pp.). 4. Вимір відношень: відрізняється від інтервального тільки тим, що нульова точка не довільна, а вказує на відсутність вимірюваної якості. Прикладом цього виду шкали є ріст і вага. Нульового росту не існує, а чоловік зростом 182 см удвічі вищий за хлопчика, що має зріст 91 см.

Педагогічні явища і процеси динамічні, постійно змінюються. Змінними є характеристики людей або речей, наприклад, вага, вік, швидкість читання, кількість дітей. Деякі з цих змінних неперервні, тобто їх виміри можуть мати будь-яке значення (вага, вік, час реагування). Інші змінні дискретні — вимірювання можуть давати лише окремі значення (наприклад, кількість дітей). Зміни різних якостей особистості умовно можна оцінити таким чином: “5” — якість виявляється дуже сильно і постійно; “4” — якість виявляється сильно і часто; “3” — важко визначити (вияви і невияви однакові); “2” — якість виявляється слабко і зрідка; “1” — якість виявляється дуже слабко або не виявляється взагалі.

Слід мати на увазі, що наука – це система знань, які неперервно розвиваються, поряд з ними розвиваються і її методи дослідження. В педагогічній науці величезна увага приділяється вдосконаленню методів педагогічного дослідження. Об`єктивності аналізу педагогічних явищ часто перешкоджають недосконалі методи і засоби дослідження. Якщо ще кілька десятків років назад головними методами дослідження педагогічних явищ в області професійної педагогіки були аналіз досвіду і спостереження, то сучасна дослідницька робота в цій області неможлива без широкого педагогічного експерименту разом з використанням статистичних методів обробки результатів дослідження і теоретичного аналізу педагогічних явищ. Все більш широке використання знаходять методи по вивченню індивідуальних особливостей учнів у навчальному процесі, а для більш глибокого вивчення засвоєння професійних навичок використовують різноманітні технічні засоби (кіно, телебачення, аудіо та відео апаратура, комп`ютерна та цифрова техніка).

Методів пізнання об`єктивної дійсності досить багато. Для того, щоб охарактеризувати їх багатосторонність, на думку Г.П.Підкоритова [13, с.20], доцільно провести класифікацію на основі ступеня узагальненості. Методи наукового пізнання він поділяє на наступні три категорії: 1) самий загальний, діалектичний метод, який використовується на всіх етапах наукової роботи; 2) загальні методи наукового пізнання (спостереження, експеримент, аналіз, синтез та ін.); 3) спеціальні методи, які використовуються лише при дослідженні конкретних явищ даної галузі знань. Дана класифікація правомірна і для методів педагогічного дослідження. Методи дослідження в професійній педагогіці [12, с.62] поділяють на чотири основні групи: 1) Загальнонаукові: а) теоретичний аналіз та синтез педагогічних явищ; б) вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; в) педагогічне спостереження; г) педагогічний експеримент; д) метод експертних оцінок; е) методи моделювання; 2) Частково-наукові, тобто методи інших наук, які використовуються в дослідженнях по професійній педагогіці: а) психологічні методи; б) фізіологічні методи; в) соціологічні методи; 3) Спеціальні методи, які використовуються лише в дослідженнях по професійній педагогіці: а) інструментальні методи дослідження; б) метод роботи; 4) Методи обробки результатів дослідження.

М. Данілов [14, с. 87-88] всю сукупність методів педагогічного дослідження умовно розбиває на три групи: 1) змістові; 2) формалізовані; 3) методи теоретичного аналізу і синтезу. Змістові методи потребують безпосереднього звернення до фактів, які отримують за допомогою спостережень, узагальнення досвіду і експериментів. Формалізовані методи відрізняються від перших більшою ступінню абстракції; головну роль у них відіграють логічні операції, на основі яких із старих понять і визначень утворюються нові. При цьому очевидно, що розвиток формалізованих методів переважно залежить від розвитку змістових. Метод теоретичного аналізу і синтезу є методом, за допомогою якого відкривається природа розглядуваних явищ, їх структура, взаємозв`язок і динаміка розвитку.

Загальні, частково-наукові і спеціальні методи в практичній роботі використовуються спільно. Лише їх вміле поєднання при вивченні педагогічних явищ, зв`язок конкретного з абстрактним, дозволить в певній мірі забезпечити успіх педагогічного дослідження. Розглянемо деякі з найбільш поширених методів педагогічного дослідження більш детально.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.