Витоки української культури та історичні умови її формування.

План лекції

Вступ

1.Витоки української культури та історичні умови її формування.

2.Джерела української культури, які визначали її культурні епохи.

3.Язичницька культура та її значення у формуванні традиційної української культури.

Висновки

Література

Питання

Вступ

Українська культура розвивалась в контексті світового культурного процесу, оскільки вона постійно перебувала під впливом інших народів. Проте, хибно вважати культуру українського народу прямим продовженням культури тих народів, які проживали на нашій території. Український народ хоча зазнав різних впливів на розвиток i становлення своєї культури, однак сліди культурного розвою знаходимо в архаїчний період. В історії культури певною мірою досліджено дві групи витоків чи джерел, які вплинули на формування та розвиток української культури:

Витоки української культури та історичні умови її формування.

Витоки, які дали базу українській культурi: Доiндоєвропейськi, Індоєвропейські, Праслав’янськi, Балканськi, Iранськi та Алтайськi.

Доiндоевропейські витоки походять з часiв пiзнього палеолiту (25-15тис.рокiв до н.е.) Добу палеолiту характеризують знахiдки артефактів духовної i матеріальної культури, знайденi в Чернiгiвськiй i Черкаськiй обл. Hайбiльша кiлькiсть знахiдок характеризують матерiальну культуру: знаряддя працi, посуд. Археологами знайденi першi поселення, хати з дерева, а також речi, що успадкувалися українцями.

Доба Неолiту (3 - 4 тис.р. до н.е.) дає одну з найдавніших археологічних культур, яка проiснувала протягом Бронзового та Залiзного вiку – Трипільську культуру. Hазва культури походить вiд назви села Трипiлля Київської обл. де вперше дослiдником Хвойкою в ХІХ ст. були знайденi залишки житла, речей домашнього вжитку, знарядь працi, прикрас, тобто артифакти духовної і матеріальної культури. Племена, що населяли Поднiпров’я, Днiстер, Прут, Сян, Десну, Вiслу, Прип’ять мали схожiсть (сенкритизм). У виготовленнi знарядь працi, речей домашнього вжитку був один стиль.

Трипiльська культура мала свою писемнiсть - піктографічне письмо, «зарубки», «ризки» за допомогою яких передавалась певна iнформацiя. Трипiльцi були хлiборобами, скотарями, їх культура була типова, тобто вони вели осiлий спосiб життя. Жили великими родовими групами, об’єднаними жiнкою-матiр’ю, тому в суспiльствi iснував - МАТРIАРХАТ.

В духовнiй сферi трипiльцi залишили культ богинi-матерi, яка символiзувала плодороддя, родючiсть, любов до землі, з чим повязано ряд звичаїв, вірувань та ритуалiв.

В матерiальнiй культурi трипiльцi були хорошими будівничими, що й свiдчать знайденi будiвлi, якi заклали форму української хати. Археологами знайдено велику кiлькiсть знарядь працi: молоти, сохи, ножi, сокири. Hайбiльшою групою знахiдок Трипiльської культури став керамічний посуд та речi домашнього вжитку, якiсть та стиль яких був на високому мистецькому рiвнi. Орнамент накладався такими способами: розмальовування і заглибленим рисунком.

Розпис робили такими кольорами: чорним, червоним, бiлим, жовтим, брутально-жовтим. При розписах посуди, використовували зображення Сонця, води, небесних свiтил. Розписи були овальнi, напiвовальнi i шнуровi. Трипiльцi були хорошими землеробами, вони знали 4 фази Сонця, вирiзняли чотири пори року. В духовнiй сферi трипiльцi заклали основи звичаїв, традицiй, обрядiв. В кожнiй порi року вони святкували свята, якi характеризували цю пору (Коляда - зиму, Купайло - лiто, Калита - осiнь.) Трипiльська культура поклала основу українськiй лiтературi. Також стала базою української культури. Трипiльцiв називали протослов’янами або автохтонним (корiнним) населенням. Вони є предками українцiв.

Iндоєвропейські витоки. В добу бронзи (2 тис.р. до н.е.) на поселення трипiльських племен вторглися племена зi Сходу, накинули свою владу корiнному населенню. Спочатку вони нищили трипiльську культуру, а згодом злилися з мiсцевим населенням, успадкували землеробство (вони були кочовими), будiвництво, ремiсництво. Вони принесли з собою такi три важливi елементи: в суспiльнiй сферi - патрiархат, в духовнiй сферi - культ Сонця з символом колесо (до того поклонялися Мiсяцю), в культурнiй сферi - розвинено гнучку флективну мову, що лягла в основу слов’янських мов. Багато слів з цього періоду увійшли в українську мову наприклад: лице, ніс, око, уста, зуби, борода; мати, син, дочка, брат, сестра; дім, двері, піч, вікно; череда, вівця, ягня; м'ясо,вода, молоко, дріжджі, сіл; влада, володіти, слава, мудрий. Індоєвропейці принесли десяткову систему числення та обряд поховання на санах серед літа, який довго зберігався в княжу добу.

Праслав’янські випоки. В залiзному вiцi (1000 р.до н.е.) вiд Вiсли до середнього Днiпра, вiд Прип’ятi до Карпат жили слов’янськi племена - автохтонне населення сучасної України. Слов’яни займались землеробством, розведенням домашньої худоби - скотарством, полюванням, рибальством, промислами, вирощували всi злаковi культури, плодовi дерева. У суспiльному устрої зберегли патрiархальну родину. Слов’яни не були творцями держави , а організаторами й виконавцями ( так й утворилась Київська держава). Вони виробили риси характеру, які й нині відрізняють українця в світі: гостинність, свободолюбивість, відвагу, брак згоди між собою, любов до співу й музики, чеснотливість і вірність жінок. Головним джерелом словянських складників української культури є мова . Такі слова, як: соха, коса, граблі, лопата; шкіра, черевик, кожух, міх, рукавиці залишились в українськiй мові.

Іранські та Балканські витоки. В першому тисячолiттi до н.е. племена iранського походження завоювали пiвденно-причорноморськi степи i залишили по собi пам’ять у виглядi писемних знахiдок. Це були кiмерiйцi, вони вели кочовий спосiб життя, займалися землеробством i скотарством; були прекрасними металургами (знаряддя працi i зброю виготовляли з бронзи), займалися виробництвом скла. Їх культуру необхiдно вважати продовженням Трипiльської культури.

У VII столiттi до н.е.на народи Схiдної Європи та Близького Сходу вторглися скiфськi племена. Скiфи були нащадками древнiх цивiлiзацiй, мали свою мiфологiю, обрядовiсть, поклонялись богам. Скiфська держава була першим полiтичним об’єднанням у ранньому залiзному вiцi. Скiфи були войовничим народом, який вiв постiйнi вiйни. У IV-му столiттi до н.е. Скiфiя занепадає як держава, в зв’язку з нашестям сарматiв. Якi в II-му столiттi до н.е. утворили свою державу у пiвнiчному причорномор’ї - Сарматiю, до якої входили слов’янськi племена. Сармати були на бiльш нижчому рiвнi розвитку i створили свою власну культуру, яку успадкували сьогоднiшнi кавказькi осетини. Українська мова належить до тієї самої групи сербо - хорватська. Про безперервні культурні зв’язки з балканами є багато історичних описів, проте, ще немає ґрунтовних досліджень щодо балканських традицій в українській культурі.

Алтайські витоки. Hа територiї України проживали племена хозарiв, тюркiв. Хозарський каганат проiснував до VIIIст. н.е. Цi племена мали вплив на українську культуру, зокрема, в зовнiшньому виглядi князів а пізніше козаків та гетьманів (гоління волосся, чуб, жупан). Також танці, які зараз окреслюють самоідентичність нашого народу «Гопак», «Метелиця» принесли народи алтайських племен. Окрім цього вони залишили в спадок українськiй мові багато слів, які зараз вживаються - козак, отаман, кошовий, осавул; майдан, кіш; чайка, каюк; китайка, шаровари; аркан, гарбуз, чабан, чума, яр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.