Язичницька культура та її значення у формуванні традиційної української культури.

Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Прадавня віра слов’янських племен, що проживали на території сучасної України, мала назву “поганська” або “язичницька”. “Язичництво ” - означає “ віра племені людей, пов’язаних спільним походженням”. Українське язичництво - прадавня національна віра нашого народу, збережена в обрядах, звичаях, переказах, легендах, міфах, заповітах.

Світосприймання у слов’ян було своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи. Найвищою ідеєю українського язичництва була філософія вічного життя, обожнювання природного начала Всесвіту, радість існування на землі. В українців існувала своя ієрархія богів: на чолі всього світу стояли найстарші боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі боги, а також демони, які надавали послуги старшим богам; внизу стояли люди обдаровані великою силою, що могли конкурувати з демонами.

Так, творцем Всесвіту, богом над богами українців вважали Рода - який жив на небі, дарував життя людям, звірям, птахам, дарував дощ на посіви, давав людині долю.

Жіночі божества Рожаниці були пов’язані з народженням дитини і мали таємничий зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку бог запалює при народженні і гасить коли людина помирає. Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, куті (каші). З глибини архаїки походить Різдво. Пізніше за часів патріархату культ Рода і Рожаниці втілюється в образи Лади і її доньки Лелі.

Лада - матір світу символізувала природу, життєве начало, була матір’ю Сонця, богинею кохання, шлюбу, розваг, краси, всілякого благополуччя. В народі її ототожнювали з сузір’ям Великої та Малої Ведмедиці. Вона зображалась з колесом і квітами, а також з немовлям, на голові з виноградною лозою чи яблуком. Ім’я Лади зустрічається в українському фольклорі : в щедрівках, колядках, веснянках.

Сварог - бог світла, назва походить від давньоіндійського “сварога”, що означає - небо, вихід у небо. Від Сварога, бога світла і небесного вогню походять інші боги Сварожині. Вшанування вогню на Україні має давнє коріння, сягає трипільської доби, кожна родина молилася до свого Овина - домашнього вогню. В жертву приносили півня. Зображень Сварога не знайдено, вважають, що це були форси рівнобічних хрестів, які знайдено на вишивках, кераміці, це різні форси свастики - сварги. Сварог - бог ковальства, золотий плуг, золоту обручку, оспівується в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Дажбог (Даждьбог) - сонячний бог - податель добра, багатства (“дай” і “бог”). В українській обрядовій поезії знайдено безліч звертань “Ой дай, Боже, дай Боже”. У філософському розумінні Дажбог - датель буття, духа і матерії, які є близнюками. Дажбог пов’язаний з небом, Сонцем, син Сварога. Він є богом земного достатку, що символізувався врожаєм жита і пшениці.

Архаїчні обряди і молитви до Дажбога пов’язані з проханням багатого урожаю. В новорічних обрядах зберігся дідух - останній сніп жита. Дідух - це дух поля, дух Дажбога. Символом Дажбога пізніше стала квітка соняшника, яка реагує на рух Сонця. В жертву Дажбогу приносили паляниці, калачі, медяники.

Перун - володар блискавок і грому, покровитель воїнів (ідентичний з грецьким Зевсом і римським Юпітером).

Оберігав дружину на війні, завідував блискавкою і громом. Його роль у християн перебрав Ілля. Перун мав позитивне (викликання плодотворного дощу для урожаю), і негативне значення (страх бути вбитим блискавкою), тому існувало безліч повір’їв пов’язаних з громом і блискавкою : під час грому заборонялося свистіти, співати, спати, їсти, не слід ховатися під деревом, не піднімати в гору гострих предметів (списів, мечів, ножів), не можна швидко бігти.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим з луком і стрілами в руках чоловіком. Біля Перуна завжди палало вогнище, яке постійно підтримували спеціально призначені служителі культу. Символами вважають дуб, калину, цвіт папороті, сокиру, стрілу, коня. В жертву приносили бика, червоного півня, міцний напій. В договорах Перун, як бог зброї.

Стрибог - родоначальник всіх вітрів, кумир Стрибога стояв поруч з Перун. Він був не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Саме “подих вітру”- дихання дмухання в музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки і т.д.) - створювало музику.

Велес (Волос) - бог достатку, опікун купецтва, торгівлі (ідентичний з римським Меркурієм, грецьким Аполлоном). У договорах з греками Велес сприймався як бог золота. Назва походить від “волох - волохатий”. (Пам’ятник Велесу було встановлено на Подолі, де жили ремісники, торговий і простий люд. Він був покровителем ремесла, торгівлі, багатства. Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх “волових свят”- вивернуті кожухи - символізують багатство. Дві сили йшли обіруч людини - Білобог і Чорнобог, що уособлювали Добро і Зло. Один народжений світлом, а інший тьмою. Білобог - будував, а Чорнобог - руйнував.

Особливу шану мали жіночі божества. У пантеоні Володимира Макоша була єдиною представницею жіночих божеств. Макоша - була богинею рукоділля, прядіння, ткання. Їй приносили жертви : снопи льону, вишиті рушники. Мокоша походить від культу богині води Дани. Зображення на рушниках: богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднесеними руками (поза Оранти). Обабіч два вершники на конях. Богиня Дана - “да”- вода, “на” - мати - богиня води.

Дані приносили жертви - кидаючи коштовності в воду річок, озер, криниць, джерел. Культ богині Дани розвивався до Мокоші , а від Мокоші, до християнської Параскеви - опікунки рукоділля, води. Зображення ставили біля криниць. Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств : Лель, Леля, русалії, домові, водяні, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, “просили”, приносили жертви. Кожний був покровителем певного виду діяльності роду сім’ї. Разом з віруванням в істот, які слов’яни обожнювали, вони вірили в духи і сили природи - місяць, зірки, повітря.

Особливу шану віддавали деревам : кожне символізувало той чи інший рід, плем’я, заборонялося їх вирубувати. Шанували дуб - символ міцності, ясен - присвячений Перуну, клен, липа - символи подружжя, береза - символ чистої матері природи, ліщина - святе дерево, під липи приносили жертви. Слов’яни мали священні гаї, до лісових богів належить Святий Бог.

Священними вважалися птахи і тварини. Символічне значення мала зозуля - провісниця майбутнього, голуб - символ кохання, ластівка - доля людини, ворони - священні птахи, сова - символ смерті і пітьми.

З тварин священними були - віл, кінь, з комах - бджола, сонечко. Разом з матеріалізованими уособленнями божої суті слов’яни вірили у присутність єдиної душі, яка в їх розумінні продовжувала своє існування по смерті і залежно від чеснот ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха (тотемізм, анімізм) чи людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.