• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Системна Конституційного права України. Норми та інститути конституційного права України

Системно-структурна характеристика конституційного права як галузі права (інститути)

Система галузі КПУ – це внутрішня будова, що характеризується єдністю та взаємодією елементів цієї системи до яких відносяться конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути. Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права.

Характерне для норм: 1) відрізняються змістом від інших норм; 2) установлюючий характер приписів; 3) джерела в яких вони визначені; 4) вища юридична сила; 5) особливість структури; 6) особливість кола суб’єктів; 7) загально-регулятивний характер. ВИДИ: 1) За змістом (що регулюють) – конституційний лад, основи права, система органів влади, територіальний устрій; 2) За юридичною силою (що містяться) – в КУ та ЗУ, Указах ПУ, постановах КМУ, акти ОМС тощо. 3) За часом: постійні, тимчасові; 4) за територією дії: на території держави, АРК, територіальних одиниць.

КП ІНСТИТУТ – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв’язаних правових норм, що регулюють у межах КП певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст.

Класифікація конституційних інститутів: І. Інститут народовладдя, який включає: а)безпосереднє народовладдя (пряма демократія); б) представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу); в) місцеве самоврядування. ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя: а)конституційний лад; б) юридична конституція; в) конституційні закони; г) конституційна законність; д) конституційні звичаї, традиції. ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина: а)громадянство (постійний зв’язок особи і держави); б) система основних прав і свобод людини та громадянина; в) гарантії основних прав і свобод. ІV. Інститут державного будівництва: а)форма держави; б) територіальна організація України; в) механізм держави.

Системна Конституційного права України. Норми та інститути конституційного права України

Відомо, що система будь-якої галузі права - це її внутрішня структурна будова, це об’єктивно зумовлена внутрішня структурна організація даної галузі. Ця внутрішня організація насамперед полягає в єдності й погодженості всіх правових норм даної галузі, а також в розподілі цих норм по правових інститутах.

Отже, під системою конституційного права України розуміють об’єктивне, логічне і взаємопогоджене поєднання конституційно-правових норм по інститутах, яке дозволяє їм функціонувати як єдиному цілісному механізмові.

Іншими словами, система конституційного права - це така її внутрішня будова, за якої її складові елементи (правові норми), об’єднавшись між собою по певних групах, мають змогу виконувати своє основне призначення - комплексно врегульовувати суспільні відносини.

Елементами системи конституційного права є :

- конституційні принципи;

- конституційно-правові інститути;

- конституційно-правові норми.

Конституційні принципи - це закріплені в Конституції України загальні основоположні засади, відповідно до яких вона виступає як система правових норм і здійснюється регулювання суспільних відносин. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно- правові норми і втілюються в цих нормах та в правозастосов- ній діяльності органів влади. Конституційні принципи можуть стосуватися як конституційного ладу держави загалом, так і її окремих елементів - форми правління, територіальної організації, органів державної влади тощо. Їм логічно і юридично підпорядковується увесь зміст конституції та прийнятих на її розвиток законів. Усі акти державних органів, навіть якщо вони безпосередньо не засновані на конституційних но- рмах, не повинні суперечити конституційним принципам, інакше вони будуть неконституційними.

За ступенем загальності розрізняють дві основні групи конституційних принципів. Першу групу складають загальні принципи, що декларуються Конституцією: державного суверенітету; демократизму; соціальної держави; правової держави; унітаризму; гуманізму; республіканізму; народного суверенітету; поділу державної влади; законності; верховенства права; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя тощо. Такі принципи є визначальними щодо багатьох конституційно-правових норм, але самі по собі не формулюють конкретних прав та обов’язків і не завжди забезпечуються правовими санкціями. Загальні принципи потребують конкретизації через відповідні конституційно-правові норми, інакше залишаться конституційними деклараціями.

До другої групи конституційних принципів належать спеціальні принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності. Це, наприклад, принципи вільного мандата, депутатської недоторканності, незворотності дії законів, презумпції невинуватості.

Конституційні принципи можуть розрізнятися також залежно від сфери їх дії. Одні з них діють у сфері економіки (принципи багатоманітності форм власності, вільної конкуренції тощо), інші - у соціальній (принципи соціальної держави, гуманізму тощо), політичній (принципи демократизму, народного суверенітету, поділу державної влади тощо) чи духовній (принципи ідеологічної багатоманітності, відокремлення церкви від держави тощо) сферах. Докладно про конституційні принципи йдеться у главі.

Конституційно-правові інститути - це відповідна система норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу.

Конституційно-правові інститути є основними елементами системи конституційного права. Основними конституційно- правовими інститутами є інститути вищих органів держави - глави держави, парламенту, уряду, вищих судів (в Україні - відповідно, Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України), форми державного правління, територіальної організації держави (форми державного устрою), прав і свобод людини і громадянина, громадянства, виборчої системи, референдуму, місцевого самоврядування тощо. Можна виокремлювати також інститути законодавчої, виконавчої і судової влади та інші. Конституційно-правові інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання та іншими ознаками.

В.М. Шаповал за ступенем узагальнення виокремлює три різновиди конституційно-правових інститутів:

- загальні;

- головні, що звичайно входять до складу загальних;

- початкові, що, як правило, включають кілька правових норм.

Загальні конституційно-правові інститути - це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед належить інститут начал організації і діяльності державного механізму, до якого на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застереженнями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі конституційного права конкретної країни. До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він охоплює такі основні інститути як політико- територіальний устрій, адміністративно-територіальний устрій і власне державна територія. Нарешті, до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який охоплює такі головні інститути як громадянство та основні права і свободи.

Виходячи з наведеного вище визначення предмета конституційного права України як загальні конституційно- правові інститути можна виокремити: засади організації суспільного життя; організації і функціонування публічної влади; основи взаємовідносин держави і особи. Ці загальні конституційно-правові інститути, своєю чергою, складаються, відповідно, з таких головних інститутів: засад організації суспільного життя в його кожній окремій сфері (економічній, соціальній, політичній, духовній); форми державного правління (вищих органів держави та їх взаємовідносин); форми державного устрою (взаємовідносин держави як цілого та її територіальних складових); порядку функціонування вищих органів держави; місцевого самоврядування; громадянства; основних прав і свобод особи. Конституційно-правові інститути, що входять до складу головних інститутів, - інститути окремих органів державної влади, порядку формування і функціонування кожного з них, окремих прав і свобод особи тощо, можуть розглядатися як початкові.

Загалом розмежування загальних, головних і початкових конституційно-правових інститутів є досить умовним. Так, інститут, який порівняно з більш загальним інститутом є головним щодо тих інститутів, із яких він складається, може розглядатися і як загальний. Однак таке розмежування дозволяє розрізняти конституційно-правові інститути за ступенем узагальнення, з’ясовувати зв’язки між ними, вибудовувати певну їх систему.

Поняття конституційно-правового інституту, правового інституту загалом є певним узагальненням, яке дозволяє позначати і виокремлювати сукупність норм, що регулюють певну групу однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин. Однак воно не передбачає виокремлення всіх таких норм, розміщених по багатьох нормативно-правових актах, чіткого визначення меж того чи іншого інституту. Одні й ті самі норми можуть водночас входити до складу різних інститутів. Зміст конституційно- правових інститутів не пов’язується з певною структурною частиною конституції. Норми, що становлять той чи інший інститут, можуть розміщуватися в різних розділах чи главах конституції, входити до складу органічних і звичайних законів, інших нормативно-правових актів, наприклад, рішень органів судового конституційного контролю. Найчіткішими за змістом, межами, співвідношенням з іншими інститутами є конституційні інститути, тобто ті, норми яких містяться безпосередньо в тексті конституції.

Конституційно-правова норма (норма конституційного права) - це встановлене або санкціоноване державою формально-обов’язкове правило поведінки для учасників конституційно- правових відносин.

Приклад конституційно-правової норми: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону»

Для норм конституційного права будуть властиві всі загальні ознаки, притаманні правовим нормам загалом. Але вони мають і свої особливості в порівнянні з нормами інших галузей права. Таких характерних особливостей є декілька.

Перша особливість пов’язана із внутрішньою будовою самої конституційно-правової норми. В класичному варіанті правова норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції. В нормах конституційного права, зазвичай, санкція (третя частина правової норми, яка визначає міру покарання за невиконання правил поведінки передбачених диспозицією) відсутня. Часто відсутні й інші частини правової норми. Бувають випадки, коли конституційно-правова норма містить тільки одну якусь свою частину, наприклад, гіпотезу або диспозицію.

Приклад тієї ж норми із Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону». Першою має відображатися гіпотеза (частина правової норми, яка визначає за яких умов ця норма буде діяти) але в нашому випадку вона безпосередньо відсутня.

Далі відображається диспозиція - частина правової норми, яка визначає, як за таких умов (умов передбачених гіпотезою) повинні вести себе учасники даних суспільних відносин. В нашому випадку - «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону»

Остання частина правової норми - санкція (та частина правової норми, яка повинна визначати міру покарання за недотримання правил поведінки викладених у диспозиції) - в нашому випадку є фактично відсутньою.

Друга особливість норм конституційного права полягає в тому, що норми конституційного права на відміну від норм інших галузей права (кримінального, адміністративного, земельного) регулюють найбільш важливі суспільні відносини.

Третя особливість полягає в тому, що вони фактично виступають основою (фундаментом) для норм інших галузей права. Особливо це проявляється, коли йдеться про норми Конституції України. Наприклад, положення норм Конституції України із ст. 43 (право на працю), ст. 44 (право на страйк), ст. 45 (право на відпочинок), ст. 46 (право на соціальний захист) - фактично закладають основу для цілих галузей права, а саме трудового права і права соціального забезпечення.

Четверта особливість норм конституційного права полягає в тому, що окрім класичних правових норм є так звані «норми- принципи» та «норми-цілі». До прикладу, ст. 1 Конституції України «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава». Очевидно, що останнє положення про Україну як правову державу є не сталим доконаним явищем, а тільки бажаною програмною метою - ціллю.

Класифікація конституційно-правових норм:

1) за функціональною направленістю:

- регулюючі;

- охоронні.

2) за способом дії (впливу) на суб’єкт права:

- уповноважуючі;

- зобов’язуючі;

- забороняючі.

3) за часом дії:

- постійні;

- тимчасові;

- виключні (норми, які діють тільки у виключних обставинах).

Підсумовуючи питання про системно-структурну характеристику конституційного права, пригадаємо пояснення внутрішньої будови права загалом за проф. Сергієм Алексєєвим (проф. Московського університету), який свого часу пропонував студентам уявити собі все право як цегляний будинок. Він говорив, що у будиночку «права» цеглиною, тобто найменшою частинкою, є правова норма. Норми (цеглини) об’єднаються в інститути (стіни будинку), а вже інститути містять галузь права (стіни будинку творять кімнату). Всі галузі права разом творять цілісну систему права - будинок «права». Отже, ми маємо норми (цеглини), які об’єднаються в інститути (дають стіни) і твориться окрема кімната у будиночку «права» - окрема галузь права - конституційне право України.

Важливою частиною у розумінні змісту, сутності конституційного права як галузі права його структурної характеристики є питання про конституційно-правові відносини та про об’єкти і суб’єкти цих конституційно-правових відносин.

Право в цілому врегульовує суспільні відносини - відносини, які складаються між людьми в процесі їхнього спілкування. Кожна галузь права врегульовує свою окрему групу відносин. Відносини, які врегульовуються тією чи іншою галуззю права, зазвичай, отримують назву такої галузі, наприклад, відносини врегульовані кримінальним правом - кримінально-правові; цивільним правом - цивільно-правові; адміністративним правом - адміністративно-правові. Це звичайно спрощений підхід, однак загалом він відповідає реальності.

Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини врегульовані нормами конституційного права. Вони мають єдину для всіх правовідносин структуру: суб’єкт, об’єкт і зміст (суб’єктивні права та юридичні обов’язки).

Суб’єкти конституційно-правових відносин - це фізичні особи, їхні об’єднання, органи державної влади і місцевого самоврядування України, Українська держава, а також політичні партії та громадські організації, інші установи й організації, які є учасниками конституційно-правових відносин.

Суб ’єктами конституційно-правових відносин в Україні є:

1) фізичні особи:

- громадяни України;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства.

2) спільноти (об’єднання) людей:

- нація;

- народ;

- національна меншина.

3) об’єднання громадян:

- політичні партії;

- громадські;

- організації;

- збори громадян за місцем проживання.

4) територіальні утворення:

- Автономна Республіка Крим;

- області;

- райони;

- міста, села, селища.

5) органи держави:

- органи законодавчої влади;

- органи виконавчої влади;

- органи судової влади;

- органи самоврядування.

6) юридичні особи:

- підприємства;

- установи;

- організації.

Об’єкти конституційно-правових відносин - це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, у зв’язку з якою виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою. Об’єкти конституційно- правових відносин виступають їх необхідним елементом, вони забезпечують зв’язок між суб’єктами і ними. Об’єктами можуть виступати різноманітні явища - дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, виборче право громадянина, депутатський мандат, депутатська недоторканість тощо. Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада.

Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Умовно в конституційно- правовому відношенні вирізняють юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) і матеріальний (фактична поведінка суб’єктів) зміст.

У конкретних конституційно-правових відносинах

суб’єктивне право учасників конституційно-правових відносин - це їхня гарантована конституційно-правовою нормою можливість вільно діяти в визначених нормою межах, а юридичний обов’язок - це установлена конституційно-правовою нормою вимога діяти чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій.

Юридичний зміст загальних конституційно-правових відносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб’єктів. При цьому загальні конституційно-правові норми не містять конкретного переліку суб’єктів і не індивідуалізують їхні взаємні права та обов’язки. Для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав та обов’язків. Так, у значній частині цих відносин права та обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалізації різних видів правових норм і мають конкретний характер.

15 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №198 (5948) опубліковано Закон України «Про очищення влади» (далі – Закон України), який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, з текстом якого можна ознайомитися за посиланням http://zakon.rada.gov.ua/go/1682-18.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) від осіб, визначених цим Законом, з метою захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права, законності, підвищення ефективності боротьби з корупцією та прав людини в Україні.

Законом України визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Статтями 2 та 3 Закону України визначено посади, щодо яких здійснюватимуться заходи з очищення влади,та критеріїздійснення люстрації.

Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, єМіністерство юстиції України.

Перевірці підлягають дані стосовно: достовірності вказаних у заяві посадових або службових осіб, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади, відомостей щодо незастосування заборон, передбачених цим Законом; достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, набутого за час перебування на посадах, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади, доходам, отриманим із законних джерел.

Крім того, Законом України регулюються питання підготовки та проведення перевірки, строки проведення перевірки, затвердження результатів перевірки, наслідки непроходження перевірки, порядок оскарження рішень органів перевірки, участі громадськості у перевірці тощо.

Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Водночас, Законом України внесено зміни до Кодексу законів про працю України та Кримінального кодексу України, а також законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про засади запобігання і протидії корупції».

Переглядів: 664

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.