Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЕТИКА ЄВГЕНІЯ ІЛЬЇНА

До педагогічних технологій, обґрунтованих та апробованих Є.М. Ільїним, слід віднести принципи і прийоми розвиваючого навчання, що є результатом його наукових пошуків, здійснених у процесі практичної педагогічної роботи, яку він веде як учитель,дослідник: ідея художньої образності уроку; робота з деталлю в системі виразних засобів навчання; проведення уроків «Відкритої етики».

Педагог враховує специфіку викладання літератури як виду мистецтва. С.В. Міхалков писав: «Але не можна ж викладати літературу як хімію або біологію! Література – не наука, а мистецтво. Її пізнавальна функція невіддільна від естетичної. Істинне вивчення літератури неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім твором». Саме це почуття завжди присутнє на уроках Є.М. Ільїна, формуючи у школярів істинне задоволення творчістю й навчальним предметом. Про це свідчить той емоційний стан, який панує на його уроках.

Для педагога урок літератури – урок мистецтва, бо воно здатне виховувати юну душу, захоплювати життям, «справами людськими». Саме тому Є.М. Ільїн пропонує в аналізі художнього твору раціональніше користуватися тими засобами, якими користується письменник. Тому урок педагог-майстер будує на основі яскравої конструктивної деталі, складного морального питання, творчого прийому. Прагненням бачити й вирощувати краще в людині визначає методику й стиль спілкування з дітьми і книгою. На рівні мистецтва й засобами мистецтва вчитель переконує дітей у тому, що урок літератури – потрібний і цікавий, а себе – в можливості бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і вимогливим критиком, який знає недоліки й достоїнства; і літературознавцем, що вміє науково пояснити, точніше виразити свій і дитячий інтерес до книжки.

Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М. Ільїна, такі:

1.Викладання літератури – це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.

2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.

3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як «проблемні питання», коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану,сюжету, дискусії тощо.

Сила педагогічної творчості Є.М. Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.

6. Технологія індивідуального навчання – така організація навчального процесу, при якій індивідуальний підхід і індивідуальна форма навчання являються пріоритетними.

Індивідуальний підхід як принцип здійснюється в тій чи іншій мірі у всіх існуючих технологіях, тому індивідуалізацію навчання можна також вважати “проникаючою технологією”. Однак технології, котрі ставлять за основу індивідуалізацію, роблячи її головним засобом досягнення мети навчання, можна розглядати окремо, як самостійну систему, яка володіє всіма якостями і ознаками цілісної педагогічної технології.

В сучасній вітчизняній педагогічній практиці і теорії найбільш яскравим прикладом технологій внутрішньокласної індивідуалізації навчання являються такі:

- Технологія індивідуального навчання Інге Унт;

- Адаптивна система навчанні А.С. Гриницької;

- Навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В.Д.Мадрілова.

7. Класифікаційні характеристики технологій індивідуального навчання:

За рівнем застосування: всі рівні.

За філософською основою: гуманістичні.

За основним фактом розвитку: комплексне, біо-, соціо-, психогенні.

За концепцією засвоєння: асоціативно-рефлекторні.

За орієнтацією на персональні структури: інформаційна.

За характером змісту: навчаюча, світська, гуманітарна, загальноосвітня, персонально- орієнтована, дидактоцентрична, проникаюча.

За типом керування: система “репетитор”.

За організаційними формами: альтернативні, академічні, індивідуально-групові.

За підходом до дитини: гуманно-особистісні.

За напрямом модернізації: альтернативні.

За категорією учнів: всі категорії.

Цільові орієнтації:

- Збереження і подальший розвиток індивідуальності дитини, її потенціальних можливостей (здібностей);

- Сприяння засобами індивідуалізації виконання навчальних програм кожним учнем, попередження неуспішності учнів;

- Формування загальноосвітніх вмінь і навичок при опорі на долю найбільшого розвитку кожного учня;

- Поліпшення навчальної мотивації і розвиток пізнавальних інтересів;

- Формування особистісних якостей: самостійності, працелюбності, творчості.

8. Загальні принципи технологій індивідуального навчання.

Загальні принципи:

- Індивідуалізація є стратегія процесу навчання;

- Індивідуалізація являється необхідним фактором формування особистості;

- Використання індивідуалізованого навчання з усіх предметів, які вивчаються;

- Інтеграція індивідуальної роботи з іншими формами навчальної діяльності;

- Навчання в індивідуальному стилі і темпі;

- Передумовою Індивідуалізації навчання являється вивчення особливостей учнів, які в першу чергу слід враховувати при індивідуалізації навчальної роботи, навчання, навчальні вміння, пізнавальні інтереси;

- Індивідуальна робота вимагає адекватного рівня розвитку вмінь і навичок.

Особливості змісту і методик:

Інге Унт: індивідуальні навчальні завдання для самостійної роботи, робочі зошити з друкованою основою, подібними до індивідуалізованої самостійної роботи. Пристосування до існуючої навчальної літератури.

Індивідуальне навчання – форма, модель організації навчального процесу, при якій:

1. вчитель взаємодіє лише з одним учнем;

2. один учень взаємодіє лише із засобами навчання (книги, комп’ютер).

Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності дитини до її здібностей, слідкувати за його ходом від незнань до знань, вносити своєчасно корективи в діяльність того, хто навчається, так і вчителя, пристосовувати їх до ситуації, яка постійно змінюється, але контролюється з боку вчителя і з боку учня. Все це дозволяє учневі працювати економно, постійно контролювати затрати своїх сил, працювати в оптимальний для себе час, що звичайно, дозволяє досягти високих результатів навчання. Індивідуальне навчання в такому вигляді використовується в масовій школі дуже обмежено.

Індивідуальний підхід – це:

1. Принцип педагогіки, згідно якому в процесі навчально-виховної роботи з групою вчитель взаємодіє з окремими учнями по індивідуальній моделі, враховуючи їх особистісні особливості;

2. Орієнтація на індивідуальні особливості дитини в спілкування х нею;

3. Облік індивідуальних особливостей дитини в процесі навчання;

4. Створення психолого-педагогічних умов не тільки для розвитку усіх учнів, але й для розвитку кожної дитини зокрема.

Індивідуалізація навчання – це:

1) організація навчального процесу, при якому вибір засобів, прийомів, темпу навчання зумовлюється індивідуальними особливостями учнів;

2) різноманітні навчально-методичні, психолого-педагогічні і організаційно-управлінські які забезпечують індивідуальний підхід.

А.С. Границька: оригінальна нерелігійна конструкція уроку: частина перша – навчання всіх; частина друга – два паралельний процеси: самостійна робота учнів і індивідуальна робота вчителя з окремими учнями. Використання узагальнених схем (Шатолов), робота в парах змінного складу (Дяченко), багаторівневих завдань з адаптацією (картки Границької).

В.Д. Шадріков: навчальний план, програма і методичні посібники для шести рівнів, які дозволяють вести навчання залежності від здібностей кожного учня, вибираючи посильний рівень складності з кожного предмета, учні знаходяться в класах з перемінним складом. І не втрачаючи в об’ємі в змісті предмета, разом засвоюють навчальний матеріал.

Вибір рівня складності достатньо рухливий і робиться не назавжди , як і в класах вирівнювання, наприклад, а у відповідності із сьогоднішнім наявним станом здібностей учня.

Шість рівнів складності допомагають охопити практично всіх дітей, не викидаючи на вулицю невстигаючих, організовувати навчальний процес посильний для всіх, адаптований до здібностей учня, до його розвитку.

Загальні особливості технологій індивідуалізації:

- врахування факторів, які обумовлюють неуспішність учнів (прогалини в знаннях, дефекти в мисленні, в навичках навчальної роботи, зниженні працездатності та ін.), засоби подолання індивідуальних недоліків в знаннях, вміннях і навичках в процесі навчання;

- врахування і подолання недоліків сімейного виховання, а також нерозвинутості мотивації, слабкості волі;

- оптимізація навчального процесу відносно до здібних і обдарованих учнів (творча діяльність, поєднання класної і позашкільної роботи);

- надання свободи вибору ряду елементів процесу навчання;

- формування загальноосвітніх вмінь і навичок;

- формування адекватної самооцінки учнів;

- використання технічних засобів навчання.

9. Аналоги технологій індивідуалізації:

План Трампа широко відомий в США – система організаційних форм навчання, яка поєднує заняття в великих аудиторіях з індивідуальними заняттями в малих групах. Лекції з використанням сучасних технічних засобів (телебачення, КВК ін.) для великих груп в 100-500 чол. Читають висококваліфіковані викладачі, професори. Малі групи в 10-15 чоловік обговорюють матеріали, лекції, ведуть дискусії. Індивідуальна робота проводиться в спільних кабінетах, лабораторіях. Час усіх видів занять розподіляється так: на лекційні заняття відводиться 40%; на заняття в малих групах – 20%; на індивідуальну роботу і кабінетах і лабораторіях – 40%. Класів як таких немає, склад груп непостійний.

Шлях до досягнення всього цього проходить, на його думку, через мистецтво спілкування, яке полягає:

Вчитель повинен бути відкритий з учнями, його контакт з дітьми не повинен обмежуватися професійним спілкуванням. Він має дати відчути учням, що він з ними рівний і може як «вести», так і підкорятися будь-якому учневі.

Вчитель має зацікавити клас тим матеріалом, що поданий на розгляд. Не чекати, поки весь клас прочитає книгу, а потім розпочати її обговорення, а обговоренням викликати зацікавленість до читання.

Вчителю треба давати учням в першу чергу ті знання, які необхідні їм будуть в житті, які допоможуть їм зрозуміти життя і зрости як особистість. «Суху» теорію треба розбавляти яскравими деталями, не забувати, що джерела великого - в малому.

Вчитель повинен володіти мистецтвом питання – питати себе як іншого, і іншого, як себе. Через питання зблизитись з учнями, разом з ними пізнавати істину. Питання має бути «невмируще», воно повинно підштовхувати учня до подальших роздумів і відкриттів.

Вчитель повинен давати учням творче домашнє завдання, яке органічно випливає з уроку, є його продовженням.

Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М. Ільїна, такі:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.