Наукова революція 17 століття

Символами суспільного прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні резолюції в Нідерландах (кінець XVI – початок XVII ст.) Та Англії (середина XVII ст.). Під впливом революційних перетворень відбуваються радикальні зміни в економіці, політиці, соціальних відносинах, свідомості людей. Мануфактурне виробництво, швидке зростання світової торгівлі, мореплавання, інтереси військової справи і т.д. багато в чому визначили основний вектор розвитку науки. Все більш проявляється потреба в наукових дослідженнях, мають прикладне, практичне значення: заповзятливий купець і допитливий вчений уособлюють ідеал людини.

Правлячі кола передових європейських держав, прагнучи до військового та економічного панування, надають заступництво вченим і підтримку науково -дослідної діяльності. Державна політика по відношенню до науки проявляється в освіті академій наук, наукових товариств і т.д. Особливо значну роль у європейській науці XVII в. зіграло знамените Лондонське Королівське товариство (остаточно оформилася під заступництвом Карла II в 60- х рр., XVII ст.) і існуюче по теперішній час. Членами цього товариства були Роберт Бойль – основоположник хімії та фізики нового часу і Ісаак Ньютон – великий фізик і математик, автор теорії руху небесних тіл. Майже одночасно в Парижі за участю копь Віра (першого міністра Людовика XIV) відкрилася природничо Академія.

У науці XVII століття поряд з дослідно – експериментальними дослідженнями, активно розвиваються математичні формалізовані методики, що призводить до появи алгебри, створення диференціального й інтегрального числень, аналітичної геометрії. Дослідно – експериментальне і математичне спрямування в науковому дослідженні виникли ще в епоху Відродження, однак у новий час вони все більш об’єднуються в одному експериментально -математичному методі пізнання.

Провідною галуззю знання стає механіка – наука про рух тіл, яка зіграла величезну методологічне значення у формуванні філософсько – Світоглядні -чеських поглядів XVII століття.

Зв’язок філософії з породжує її соціального середовища не була опосередкована тільки лише через різні форми природознавства. Значною залишалася роль релігійного світогляду, що є офіційною державною ідеологією. Крім того, обмеженість механістичного світогляду нерідко змушувала передових мислителів XVII століття звертатися до божественного всемогутності, «первотолчка», «світового розуму» й т.д., що характерно для наукової творчості Г. Галілея, Р. Декарта, І. Ньютона, Т. Гоббса і багатьох інших. У силу цього співвідношення матеріалізму та ідеалізму, теїзму та атеїзму у розглянутий період не носить характеру жорсткої взаємовиключної альтернативи «або… або». «Двовимірне» бачення проблеми не дозволяє пізнати різноманіття живого реального процесу становлення наукового пізнання. Філософські погляди, які намагаються узгодити нову природничо картину світу з гіпотезою про існування трансцендентної, внепріродной особистості творця отримали назву – деїзм. Як і в епоху Відродження, велике поширення мала концепція «двох істин» – «божественної» і «природного». У середньовічній філософії вона виявлялася як протистояння номіналізму і реалізму.

У розглянутий період з новою силою розгорнулася полеміка про те, що є основою справжнього знання – розум чи досвід. У новий час ці два напрямки приймають форму емпіризму і раціоналізму.

Таким чином, в XVII ст. в Європі з’являється нова філософія, яка спирається на ідеї самоцінності розуму, з одного боку, і усвідомлення важливості целенаправпенного експериментально – дослідного вивчення світу – з іншого.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.