РІШЕННЯ

Оскільки мистецтво анімації будується на малюнку або предметі, його герої не можуть бути зображені реально до натуралізму. Еміль Рейно був карикатуристом, йому цікавіше було зображувати людину умовно. І рухи умовної людини повинні бути умовними. У. Дізней пішов у зображення своїх героїв від традицій ілюстрації дитячої книжки.

Тому і аматори у своїх фільмах мають йти від умовного зображення людини чи звірятка. Тим більше, що за десятки років глядачі звикли до таких героїв. Так само і прорахунки у русі умовного персонажу можуть сприйматися глядачами як творче вирішення існування на екрані умовного мальованого героя.

Оскільки дізнеєвська технологія зараз майже не має послідовників, краще починати з простої перекладки. Вона може бути яскравою, виразно діяти на різних фонах. Рухатися вона може теж умовно.

Коли є можливість, можна опанувати комп’ютерні програми для створення анімаційних фільмів.

Але треба пам’ятати, що головне завдання авторів – донести цікаву думку. А вже потім вирішувати, якими технологічними засобами це зробити. Наприклад, фестиваль анімаційних фільмів „Крок” до конкурсу приймає фільми, які зроблені „руками”, тобто без участі комп’ютерних програм. І це достатньо цікаво і спонукає до пошуку нових виразних засобів.

Автор в анімаційному фільми, наче Бог, сам створює все, що глядач побачить на екрані. Коли сценарій вже готовий, треба розробляти персонажів і середовище, в якому ці персонажі будуть діяти. І все має бути між собою у гармонії, тобто ліричний герой має існувати у дещо інших декораціях, ніж сатиричний.

Ляльковий фільм вимагає об’ємного героя в об’ємному середовищі. Особливо цікаво спостерігати за олюдненим життям звичайних предметів. Такі сюжети можуть розгортатися в натуральних обставинах, чи на тлі фотографічних картинок, серед справжніх реальних предметів. „Ляльковий персонаж ніколи не повинен сприйматися як жива людина, лялька завжди має залишатися лялькою, саме це і є джерелом поезії”- вислів відомого режисер з „Союзмультфільм” М.Серебряков. Якщо у мальованому фільмі події розгортаються динамічно, мають багато трюків, то тривимірні герої не такі рухливі. „Обмеженість руху надає ляльці особливу симпатію. Я вважаю, що у ляльковому фільмі може бути втілена будь-яка тема, аби вона вирішувалася засобами, властивими лялькам,” – це думка Р.Качанова, режисера фільмів про Чебурашку. Але треба знати, що ляльки для кіно треба виготовляти із врахуванням багатьох необхідних рухів, створювати рухливу конструкцію, яка зможе тримати у фіксації протягом зйомки певну фазу руху. Навіть пластилінові тіла роблять на основі каркасу. Театральні ляльки тут зовсім не підходять, як і побутові.

Також треба пам’ятати про співвідношення різних об’єктів між собою. Ті предмети, що є більшими за реальну людину ( весло, човен, будинок), мають бути зроблені чи намальовані у значно меншій пропорції. Ті ж предмети, що є у звичайному житті меншими (ложка, м’яч, книжка), потрібно відтворювати більш великими. На це звертав увагу ще відомий лялькар-режисер С.Образцов. І це стосується як мальованих, так і всіх інших анімаційних фільмів.

А є ще такі фільми, де оживають і діють предмети. Щоб вони виконувати закладені у сценарії дії, їх, так само, попередньо готують, і якщо треба, „вживлюють” гнучку, але надійну конструктивну основу.

Звісно, щоб створити ляльковий чи предметний фільм, доводиться дещо вирішувати інакше, ніж у мальованому. Наприклад, воду, вогонь у мальованому фільмі можна намалювати, і немає проблем із героями, які діють у воді. У ляльковому фільмі у таких випадках доводиться робити окремі частини персонажу, який пливе, і використовувати їх у різних фазах руху.

Якщо автори розраховують на міміку ляльки, вони повинні заготовити голови із різними виразами обличчя. Так само і у випадку із артикуляцією: треба або зробити ротик, що відкривається, або змінні частини обличчя чи всієї голови.

До речі, літературний, попередній сценарій може бути не записаний словами, а намальований, наче комікс. І все ж детальна розробка називається режисерським сценарієм і супроводжується розкадровкою.

№ кадру	Об’єкт	Круп-ність	Хроно-метраж	Зміст кадру	Звук	Примітки
	Вулиця	Заг.	9 сек.	По вулиці йдуть котик Мурчик і щеня Гавчик.	Муз. №1	Вулиця біля хатки Мурчика

Тепер, як казав французький кінорежисер Рене Клер: „Мій фільм готовий, залишилося тільки зняти його”. Але треба ще продумати пластичне рішення, тобто оточуючий світ героїв, також слід запропонувати самий вигляд персонажів, визначити, як будуть рухатися на екрані герої, з якою мірою умовності. Варто уникати зайвих, неважливих подробиць, але слід свідомо використовувати узагальнення. Необхідно продумати і заготовити вигляд персонажів у різних рухах (перекладка). Зберігати їх корисно для кожного героя в окремому конверті із номером кадру, щоб вони не плуталися між собою. На конверті написати, хто у ньому, власне, зберігається. Якщо фільм мальований, перед роботою над анімацією треба на окремому папері намалювати героїв у різних ситуаціях за сценарієм. У фільмі ляльковому чи перекладці, оптимальний розмір песонажів десь 10-15 см, у залежності від крупності у кадрі.

Якщо ляльковий персонаж має міміку, яку треба змінювати (брови, очі, губи) то їх теж треба тримати під рукою в окремих коробочках і кріпити на обличчі за допомогою штирків або гумового клею.

Пластилінові фігурки можна робити за принципом ляльки, на каркасі, або як перекладку, напівоб’ємну. І рухати її тоді на столі на склі, ставлячи камери над робочим столом. Так зроблено „Пластилиновую ворону”.

Об’ємні персонажі і елементи декорації треба надійно кріпити на знімальному майданчику, щоб під час зйомки випадково не зрушити те, що має бути непорушним. Виставляючи кадр, треба пам’ятати про його композицію, де і як буде рухатися лялька, щоб її було видно. І що така композиція може бути спотворена, якщо не взяти до уваги подальші дії ляльки. Тобто необхідно працювати із лялькою, як з актором. Єдине, що без репетицій, тому аніматор має все завчасно продумати, прорахувати, запланувати.

Коли автори хочуть поєднати живого актора в одному кадрі з мальованим чи ляльковим персонажем, то такі сцени вимагають вже неабияких знань і вмінь від безпосередніх виконавців, не тільки законів анімації, акторської гри, а й комп’ютерних програм і технологій.

У фільмах, де діють предмети, сюжет має бути таким, щоб він читався глядачем без ускладнень. Але іноді доводиться імітувати цей предмет, робити його за технологією ляльки, щоб він міг діяти за задумом автора. Наприклад, олівець може гнутися, а справжній такого не „вміє”. Взагалі такі роботи є складними для втілення, потребують смаку і майстерності.

ЗВУК. Прекрасно, якщо автори вміють працювати із музикою, тобто музика диктує свій ритм і знімають у гармонії з ним, а не підкладають готову музику під готове зображення. Також знімають під звуковий записаний текст. А шуми краще вводити у фільм під готове зображення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.