Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИ БРОНХООБСТРУКТИВНОМУ СИНДРОМІ

КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ БРОНХОЛІТИКІВ. КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ПРОТИКАШЛЬОВИХ ТА ВІДХАРКУВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ. КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ІМУНОТРОПНИХ ЗАСОБІВ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИ БРОНХООБСТРУКТИВНОМУ СИНДРОМІ

І. Засоби базової протизапальної терапії

1. стабілізатори клітинних мембран

2. глюкокортикостероїди

ІІ. Бронхолітичні засоби

1. адреноміметики

2. м-холінолітики

3. метилксантини

ІІІ. Допоміжні засоби

1. антигістамінні засоби

2. муколітики

3. антибактеріальні засоби

КЛАСИФІКАЦІЯ БРОНХОЛІТИЧНИХ ЗАСОБІВ

I. b₂ – агоністи адренорецепторів короткотривалої дії: сальбутамол, фенотерол /беротек /, тербуталін

II. М – холінолітики: атропін, іпратропіум бромід, тіотропіум бромід

III. Комбіновані препарати: беродуал, комбівент

IV. Метилксантини /теофіліни /: пролонгованої дії – ретафіл, теолог, теобілонг, теотард, теопек, теодур; довготривалої дії – еуфілонг, уніфілін.

Показання. Бронхіальна астма, хронічні обструктивні захворювання легень, легенева гіпертензія, розлади дихання (типу Чейна-Стокса), мігрень, порушення мозкового кровообігу.

Протипокази. Абсолютні – підвищена чутливість до препарату. Відносні – артеріальна гіпертензія, стенокардія, гіпертиреоз, тахікардія, глаукома, аденома передміхурової залози, часта шлуночкова екстрасистолія, гострий інфаркт міокарду, розповсюджений атеросклероз, судомні напади в анамнезі.

Краще робити 1 вдих, а через хвилину ще один. Побічні дії через передозування: тремор, тахікардія, занепок,оєння. Особливо обережно слід застосовувати ß₂ – агоністи у хворих літнього віку з аутоімунною патологією (ІХС, ГХ), тому що у разі поєднання з діуретиками можлива поява транзиторної гіпокаліємії, і як наслідок порушення серцевого ритму. Слід уникати поєднання ß₂ – агоністів короткотривалої та пролонгованої дії.

Аргументи на користь більш широкого застосування холінолітиків по ХОЗЛ :

· тривала терапія ними зменшує кількість загострень ;

· відсутність кардіотоксичної дії, що дає змогу застосувати М–холінолітики у пацієнтів із серцевими і циркуляторними порушеннями;

· ефективність холінолітиків не знижується навіть при їх тривалому застосуванні;

· до холінолітиків не виникає тахіфілаксії за повторного застосування;

· у хворих із ХОЗЛ із віком зменшується кількість ß₂–адренорецепторів у бронхах, а чутливість бронхів до бронходилятаційного ефекту холінолітиків зберігається. Тому хворим літнього віку вони краще підходять, ніж ß₂ – агоністи;

· холінолітичні препарати діють, в основному, на бронхи великого калібру (ß₂–агоністи – на бронхи малого розміру), що важливо при ХОЗЛ.

До позитивних властивостей холінолітичних засобів відносять їх добру переносимість, відсутність у більшості випадків несприятливого впливу на функцію серцево-судинної системи. Саме тому ці засоби є препаратами вибору у хворих літнього віку із ХОЗЛ, у яких можуть спостерігатися супутні захворювання серця і судин.

Застосування ß₂ – агоністів супроводжується ризиком розвитку аритмій, спазму коронарних артерій, а також інших побічних ефектів, пов’язаних із можливість збільшення гіпоксії через розширення судин тих відділень легень, які погано вентилюються. У цих умовах застосування іпратропіум броміду сприяє зниженню споживання кисню і кисневої вартості дихання.

Перевагами комбінованої терапії є :

· вплив препаратів на різні відділи бронхів (холінолітики – переважно на проксимальні, ß₂ – агоністи – на дистальні);

· різноманітна тривалість дії (швидший початок у ß₂ – агоністів, пролонгована дія антихолінергічних препаратів);

· різні механізми впливу на тонус бронхів ;

· менша кількість побічних ефектів (використання меншої дози в порівнянні з монотерапією).

Принципи бронхолітичної терапії:

· Бронхолітики посідають чільне місце в симптоматичному лікуванні ХОЗЛ;

· Кращою є інгаляційна терапія;

· Бронхолітики призначаються за вимогою або на регулярній основі для профілактики або зменшення вираженості симптомів ХОЗЛ. Для сповільнення темпів прогресування бронхіальної обструкції приорітетним є тривале і регулярне лікування;

· Комбіновані препарати посилюють бронхолітичний ефект і знижують ризик побічних ефектів;

· Регулярне лікування бронхолітиками тривалої дії ефективніше і безпечніше, ніж лікування бронхолітиками короткої дії, але дорожче;

· Вибір між ß₂ – агоністами, холінолітичними засобами, ксантинами або комбінаціями цих препаратів залежить від доступності й індивідуальної переносимості лікування у вигляді купування симптомів і відсутності побічних ефектів;

· Ксантини ефективні при ХОЗЛ, але з урахуванням їхньої потенційної токсичності, є препаратами другого ряду.

Ксантини можуть бути додані до регулярної інгаляційної бронхолітичної терапії у разі ускладненого перебігу хвороби.

Класифікація фармакотерапевтичних препаратів, які застосовуються при лікуванні бронхіальної астми.

I. Кортикостероїди (системні та інгаляційні)

II. ß₂ – агоністи (пролонгованої та короткотривалої дії)

III. Комбіновані препарати (ГКС + – агоністи)

IV. Антагоністи лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст)

V. Теофіліни пролонгованої дії (ретафіл, теолонг, теобілонг, теотард, теопек, теодур).

Кортикостероїди – препарати вибору для базисної терапії персистуючої, середньотяжкої та тяжкої форм БА та астматичного статусу.

Найважливіші біологічні ефекти ГКС під час лікування БА:

· Зменшення кількості та функціональної активності еозинофілів, при тривалому застосуванні – зниження кількості опасистих клітин;

· Пригнічення вивільнення хемокінів та прозапальних цитокінів із альвеолярних макрофагів;

· Зменшення кількості Т₂ – лімфоцитів – хелперів;

· Вплив на метаболізм арахідонової кислоти;

· Синтез лейкотрієнів – бронхоконстрикторів і простагландинів;

· Запобігання спрямованій міграції та активації первинних і вторинних клітин – ефекторів запалення;

· Інгібування цитотоксичності нейтрофілів у період вірусної інфекції;

· Зниження підвищеного рівня синтетази, оксиду азоту (NO) в епітелії бронхів.

У плановій терапії ГКС є найбільш ефективними безпечними засобами для досягнення астма – контролю, вони призначаються при II – IVступенях БА. Якщо є щоденні симптоми, ß₂ – агоністи короткої дії застосовуються за потреби 3 рази на тиждень. Рекомендується титрування дози інгаляційних стероїдів, доводячи її до мінімально ефективної для підтримання астма – контролю.

ПРОТИКАШЛЬОВІ ЗАСОБИ

Протикашльові засоби – це лікарські препарати, які різними механізмами усувають кашель. У більшості випадків кашель є пристосувальною реакцією організму, яка спрямована на видалення з дихальних шляхів сторонніх тіл або харкотиння.

Протикашльові засоби поділяються на препарати центральної дії (кодеїн, глауцину гідрохлорид, тусупрекс) та периферичної дії (лібексин).

Для перших характерний пригнічувальний вплив на центральні ланки кашльового рефлексу. Засоби периферичної дії зменшують кашель за рахунок зниження чутливості до подразників слизової оболонки дихальних шляхів.

Кодеїну фосфат пригнічує збудливість центральних ланок кашльового рефлексу. Тривале і часте використання кодеїну як протикашльового засобу, не дивлячись на його високу ефективність, недопустиме у зв’язку з його здатністю викликати наркотичну залежність. Призначають при сухому кашлі, а також у випадках, коли кашель супроводжується виділенням мокротиння, але має стійкий, виснажувальний характер. Досить часто препарат комбінується з відхаркувальними засобами. Готові лікарські форми, до складу яких входять кодеїн та відхаркувальні чинники, – таблетки “Кодтерпін”, “Таблетки від кашлю”. Протикашльова дія кодеїну супроводжується пригніченням дихального центру і зменшенням дихального об’єму, що в багатьох випадках (при емфіземі, бронхіальній астмі) може погіршити стан хворих. При його застосуванні виникають сонливість і закрепи.

Глауцину гідрохлорид, або глаувентналежить до ненаркотичних протикашльових препаратів. Вибірково пригнічує центральні ланки кашльового рефлексу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності, не впливає на функцію шлунково-кишкового тракту. Призначають глаувент при захворюваннях легень і верхніх дихальних шляхів по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди. Препарат добре переноситься хворими. В окремих випадках спостерігаються запаморочення, нудота, помірна гіпотензивна дія.

Тусупрекс, або окселадину цитрат – протикашльовий засіб, який гальмує центральні ланки кашльового рефлексу. Призначається по 1 таблетці 3-4 рази на добу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності.

Лібексин – протикашльовий засіб периферичної дії. Механізм дії цього препарату – місцевоанестезуючий вплив на слизову оболонку дихальних шляхів, деяка бронхолітична активність. За протикашльовою ефективністю близький до кодеїну. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності. При хронічних бронхітах проявляє протизапальну дію. Лібексин призначають при катарах верхніх дихальних шляхів, при гострих і хронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, емфіземі легень та ін. по 1 таблетці 3-4 рази на день. Таблетки проковтують, не розжовуючи, для попередження анестезії слизової рота.

Засоби рослинного походження : Багульник болотний, материнка звичайна.

ВІДХАРКУВАЛЬНІ ЗАСОБИ

При вологому кашлі, якщо харкотиння відходить погано, необхідно призначати препарати, які полегшують його виділення, – відхаркувальні засоби. Речовини цієї групи змінюють якість мокротиння: воно стає менш в’язким і більш рідким, що сприяє його відходженню.

Усі відхаркувальні препарати поділяють на 2 групи: 1) секретомоторні; 2) бронхосекретолітичні, або муколітики.

Секретомоторні засоби збільшують фізіологічну активність миготливого епітелію бронхів, перистальтичні рухи бронхіол, що сприяє пересуванню мокротиння з нижніх у верхні дихальні шляхи та його відходженню. Цей ефект звичайно поєднується з підвищенням секреторної активності бронхіальних залоз і деяким розрідженням харкотиння.

Секретомоторні препарати поділяються на засоби рефлекторної і прямої дії. До перших належать препарати термопсису, алтеї та інших лікарських рослин, до других – йодиди, гідрокарбонат натрію.

Настій трави термопсису готується у співвідношенні 1:400. В ньому містяться алкалоїди і сапоніни, які при введенні в шлунок подразнюють рецептори слизової оболонки. При цьому рефлекторно подразнюється центр блукаючого нерва у довгастому мозку, що супроводжується збільшенням секреціі бронхіальних залоз, підвищенням активності миготливого епітелію, скороченням бронхіальних м’язів. Мокротиння стає рідшим і його відходження покращується. Призначається по 1 столовій ложці 3-5 разів на день. При передозуванні рефлекторно виникає блювота.

Мукалтин– препарат, який містить суміш полісахаридів з трави алтеї лікарської. Призначають як відхаркувальний засіб по 1-2 таблетки перед їдою при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, пневмонії та ін.).

До препаратів алтеї лікарської належать також екстракт алтейного кореня сухий (Exractum Althaeae siccum), сироп алтейний (Sirupus Althаеae). Екстракт алтейного кореня входить до складу сухої мікстури від кашлю для дітей (Mixtura sicca contra tussim pro infantibus). Перед вживанням мікстуру розбавляють 1:10. Застосовують як відхаркувальний і протикашльовий засіб.

Калію йодид – відхаркувальний засіб прямої дії. Призначається всередину по 2-3 столові ложки 3 % розчину 3-4 рази на день, після їди. Препарат всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Виділяється через слизову бронхів, розріджуючи харкотиння, збільшуючи активність миготливого епітелію і бронхіол, дещо стимулює протеоліз. Калію йодид як відхаркувальний засіб знайшов застосування при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, зокрема, при бронхоектатичній хворобі, при бронхіальній астмі. Аналогічну дію має натрію йодид. Більш ефективними, ніж секретомоторні засоби, є муколітичні препарати. Вони поділяються на:

1) протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин);

2) засоби, які стимулюють утворення сурфактанту (бромгексин. амброксол);

3) власне муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн).

У наш час від застосування препаратів протеолітичних ферментів при хронічних обструктивних захворюваннях легень практично відмовились. Це зв’язано з тим, що при цій патології спостерігається порушення рівноваги між протеазною та антипротеазною системами легень у бік переважання активності першої. Крім того, в процесі призначення препаратів нерідко спостерігаються анафілактоїдні реакції, які спричинені високою антигенною активністю продуктів незавершеного протеолізу білкових структур.

До засобів, які стимулюють утворення сурфактанту, належать бромгексин та амброксол.

Активне вивчення поверхнево-активної речовини (сурфактанту) легень (СЛ) розпочалося близько 40 років тому. До сурфактантної системи легень (ССЛ) належать альвеолоцити другого типу та альвеолярний вистеляючий шар. Останній складається з двох фаз: а) мономолекулярної плівочки структурованих фосфоліпідів та протеїнів, які адсорбовані на міжфазовій границі ’’рідина-повітря’’ та б) гіпофази – шару рідини нерівномірної товщини, який знаходиться безпосередньо на альвеолярному епітелії. Деякі автори відносять до ССЛ також альвеолярні макрофаги.

Бромгексин, або бісольвон – синтетичний муколітичний засіб. Відхаркувальна дія його пов’язана з деполімеризацією та розрідженням мукопротеїнових та мукополісахаридних волокон. Крім того, бромгексин стимулює синтез сурфактанту.

Бромгексин використовується як відхаркувальний засіб при гострих та хронічних бронхітах, бронхоектатичній хворобі, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, пневмонії. Призначають його по 2 таблетки 3-4 рази на день протягом 4-28 днів.

Амброксолу гідрохлорид, або лазолван - синтетичний муколітичний препарат. Під впливом амброксолу збільшуються синтез та секреція сурфактанту, активізується система альвеолярних макрофагів. Він має муколітичні та секретолітичні властивості, активізує роботу мукоциліарного апарату, що супроводжується покращанням виділення харкотиння.

Профілактика післяопераційних ателектазів амброксолом досягається за рахунок активізації сурфактанту та підвищення дренажної функції бронхів.Препарат призначають всередину (по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди), інгаляційно (по 2-3 мл на інгаляцію 1-2 рази на добу), внутрішньом’язово та внутрішньовенно.

Амброксол звичайно добре переноситься. При застосуванні всередину зрідка спостерігаються нудота та блювання.

Ацетилцистеїн (АЦЦ, бронхолізин, мукосольвін) є похідним цистеїну. Під його впливом відбувається розщеплення дисульфідних зв’язків глікопротеїнів бронхіального слизу, харкотиння та гною, в результаті чого знижується їх в’язкість, підвищується ефективність мукоциліарного кліренсу бронхів.

Ацетилцистеїн використовується при гострому та хронічному бронхіті, пневмонії, бронхоектатичній хворобі, муковісцидозі. Застосовують його інгаляційно по 2-5 мл 20 % розчину 3-4 рази на день. Можливе інтратрахеальне введення – по 1 мл 10 % розчину щогодини. При несвідомому стані хворого та в дітей препарат вводять внутрішньом’язово по 1-2 мл 10 % розчину 2-3 рази на день.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.