Медицина часів Київської Русі

Найдавніша держава східних слов’ян почала складатися в VІІІ - середині ІХ ст., коли виникали міжплемінні об’єднання. На той час на Русі сформувалися ранньофеодальні відносини. Ремесла відокремились від землеробства, що сприяло росту і процвітанню слов’янських міст. Великими центрами давньоруської культури були Київ, Ладога, Новгород, Вишгород, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк та ін. Найважливішою торговою артерією був «Великий шлях із варяг у греки». Починаючись у Варязькому (Балтійському) морі, він закінчувався в морі Руському (Чорному). На протилежних кінцях цього шляху стояли найбільші руські міста: на півночі – Новгород і Ладога, на півдні – Київ, закладений у VІ ст. легендарним Києм та його братами. Об’єднання цих величезних земель у 882 р. завершило створення Давньоруської держави - Київської Русі. Наприкінці ІХ ст. князь Олег Рюрикович зробив Київ столицею об’єднаних князівств Чорної та Білої Русі. Наприкінці Х - початку ХІ ст. Київська Русь вступила в період розквіту, насамперед це сталося завдяки затвердженню християнства як державної релігії. Хрещення Русі відбулося волею князя Володимира Святославовича в 988 –989 роках.

В Давній Русі лікарювання існувало в різних формах:

1) В народі зберігалось народне лікування – волхвування і знахарство. З розвитком християнства заняття волхвуванням стали вважати тяжким антирелігійним злочином, а знахарів жорстоко переслідувати. Християнські священики вірили в таємничу силу лісових магів, вважаючи їх помічниками нечистого духу. В літописах збереглися подробиці суду Новгородського віче в 1227 р. над чотирма волхвами. Звинувачені в безвір’ї, шануванні диявола та отруєнні людей, вони були засуджені народом і церквою, а потім спалені на міському майдані.

На зміну лісним чаклунам прийшли лічці – як світські лікарі, так і монахи.

Але народна медицина аж до другої половини ХІХ ст., тобто протягом майже 2-х тисячоліть нашої історії, залишалась практично єдиним засобом підтримки народного здоров’я, тому що «доступної для народних мас медичної допомоги в нашій державі не існувало аж до введення земських установ і пов’язаного з ним виникнення земської медицини» (Н. П. Загоскін).

2) після прийняття християнства активно почала розвиватися монастирська медицина – великі князі Володимир у 996 р. та Ярослав Мудрий у 1096 р. закріпили за монастирями медичну справу.

В релігійній свідомості Середньовіччя хвороба часто сприймалась як покарання, а іноді і як результат вселення бісів. Зцілення від хвороби розцінювалось як духовне прощення. Невипадково монахи вважали лікарювання хворих своїм боргом і старанно прямували свої турботи на піклування тих, хто захворів.

Покровителем лікарів вважавсясв. Пантелеймон, тому лікування завжди починалося з молитви до нього. В ХІ ст. при церквах та монастирях облаштовували лікарні, богадільні, келійки для хворих, убогих та безпритульних. Першу таку лікарню заснував ігумен Феодосій у 1070 р. при Києво-Печерському монастирі. Зі всієї Русі в Києво-Печерську Лавру приходили поранені та хворі на заразні, нервові, психічні та інші захворювання і знаходили там зцілення. Для тяжко хворих при Лаврі були окремі приміщення, де цілодобово чергували монахи, що доглядали хворих. Тяжкохворих часто постригали в монахи.

Києво-Печерський Патерик (літопис монастиря ХІ – ХІІІ ст.) доніс до нас свідчення про лікарів-монахів, які уміло володіли різноманітними прийомами лікарювання.

«Пречудний старець» Антоній прибув Києво-Печерську Лавру з Афона. Афонські монахи, обравши відречення від особистої власності та всіх світських спокус, користувалися великою свободою і мали багато часу для самоосвіти. Лікар Антоній отримав добру освіту в античному дусі, а до прибуття в Київ деякий час працював у грецьких колоніях. Він сам доглядав за хворими і готував для них ліки, тому його пацієнти помирали дуже рідко.

Преподобний Алімпій писав ікони й успішно лікував проказу іконописннми фарбами.

Найбільшої слави здобув св. Агапіт Печерський. Його ім’я в перекладі з грецької мови означає «Божественна любов». Він без поклику йшов до хворого і служив йому, доки той не підводився Над труною Агапіта у Ближніх Печерах висить ікона з надписом «Прп. Агапіт – лікар безвідплатний», бо він ніколи не брав гроші за свою працю. Коли лікаря заросили до тяжкохворого князя Володимира Мономаха, який тоді перебував у Чернігові, він відмовився залишити монастир, проте, на відстані поставив правильний діагноз і послав хворому через систему кур’єрської пошти «своє зілля». Після одужання князь прислав в монастир багаті дари, але лікар порадив роздати їх бідним мирянам: «Ніколи ні від кого не беру нагороду, бо зцілюю не своєю силою, а Христовою».

Отже, Києво-Печерський Патерик містить перші конкретні відомості про лікарську етику на Русі ХІ –ХІІ ст.: лічець мав бути взірцем любові до людини аж до самопожертви; заради хворого виконувати найбрудніші роботи; бути терпимим і сердечним по відношенню до хворого; робити все, що в його силах для зцілення хворого і не піклуватися про особисте збагачення і професійне марнославство.

Давньоруські монастирські лікарні були також осередками просвіти: тут збирали грецькі та візантійські рукописи, навчали медицині. Перекладаючи грецькі і латинські тексти слов’янською мовою, монахи доповнювали їх своїми знаннями і спостереженнями.

3) З часів Ярослав Мудрого на Русі з’явилась світська (мирська) медицина.

З введенням законодавства на Русі з’явилися вільні лікарі, що лікували князів та бояр за великі гроші. В літописах згадуються двірські лікарі – лікар-вірмен та Петро Сиріянин, «зело іскусні в лікарюванні». Східні лікарі ставили діагноз згідно з пульсом, звертали увагу на зовнішній вигляд хворого і досить успішно долали недуги.

У ранніх збірниках законів («Руська правда», ХІ ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування.

Отже, світська медицина, на відміну від монастирської, була платною.

Іноземців вражав високий рівень суспільної гігієни в Київській Русі.. Вулиці у Новгороді і Львові були бруковані вже в Х ст., тобто значно раніше, ніж у містах Західної Європи. При розкопках в Новгороді були відкриті глиняні та дерев’яні водогони і водозбірники (до речі буде згадати, що в Німеччині перший водогін був споруджений в ХV, а перші бруківки –в ХІV ст.) Незмінною протягом віків залишалася любов руських до лазні. В договорі 907 р. було внесено зобов’язання переможеної Візантії надавати можливість руським купцям в Константинополі користуватися лазнями, так часто, як вони того забажають.

Спеціальних медичних книг від Київської Русі до нас не дійшло, але їх існування вельми імовірне. Про це кажуть високий загальний рівень культури та наявність біологічних та медичних відомостей у книжках загального змісту. Наприклад, в «Шестодневі» є опис будови тіла і функції його органів: Легенів («плюще»), бронхів («пролуки»), серця, печінки («естра»), селезінки («слезна»). В ХІ ст. великою популярністю користувався «Ізборник», який переклали з болгарського оригіналу на замовлення князя Святослава Ярославовича. Головною метою перекладу «Ізборника» було пов’язати суспільні відносини на Русі з нормами християнської моралі. В той же час в ньому описані і деякі хвороби, уявлення про їх причини, лікування і попередження, наводяться поради з харчування («сили в овочах - великі», «пиття безмірне - сказ є»), рекомендації тримати тіло в чистоті і т. ін. Згадується в «Ізборнику» і про лічців –різальників (хірургів), які робили ампутації кінцівок та видалення інших хворих частин тіла, робити припікання розпеченим залізом і лікувати ушкоджене місце мазями і травами. Разом з тим у книзі наводяться описи недуг, проти яких тогочасна медицина була безсила.

Онука Володимира Мономаха Євпраксія - Зоя (нар. 1108 р. - ?) здобула безсмертної слави своїм трактатом «Мазі».Єдиний примірник цієї книжки зберігається в бібліотеці Лоренцо Медичі у Флоренції, в Італії. У ній висвітлені питання діагностики деяких хвороб, описано ліки, гігієну жінки та дитини тощо.

В 1236 р. на Руську землю вторглося військо хана Батия. Монголо-татарське ярмо майже на 300 років зупинило розвиток держави, Єдиною турботою кожного русича від князя до смерда зробилося збереження власного життя.

ВИСНОВКИ:

1. Трипільська культура на теренах України проіснувала протягом ІV – ІІІ тисячоліть до н. е. Прямих свідчень про медицину трипільців не збереглося, але їх розвинена матеріальна і духовна культура не залишає приводу для сумнівів в її існуванні. Непрямими доказами цього є наявність жертовних поховань як у храмах, так і в оселях трипільців. Елементи трипільських орнаментів збереглися в народному українському мистецтві. Навіть зараз їх вважають оберегами, що мають безпосереднє відношення до життя, здоров’я, родючості тощо.

2. Скіфи населяли українські степи з кінця ІІ – початку І тис до н.е. до ІІ ст. н. е. Збереглося чимало свідчень про скіфів у творах античних авторів – Гомера, Гіппократа, Есхіла, Піндара, Геродота та ін. Серед пам’яток матеріальної культури найбільшої слави здобула ваза з кургану Куль – Оба, на якій зображені сцени лікування зуба і перев’язування пораненої ноги.

3. Похоронний обряд скіфів (особливо знатних скіфів і царів) сприяв виникненню оригінального способу бальзамування трупів, який не мав аналогів у інших народів.

4. Скіфи знали багато ліків рослинного і тваринного походження, їм були відомі клізми, масаж, гарячі і холодні процедури.

5. Історія зберегла імена двох великих скіфів Анахарсіса і Токсаріса. Перший був визнаний сучасниками одним із 7-ми найвидатніших мудреців світу, хоча, імовірно, він не мав безпосереднього відношення до медицини. Другий був видатним лікарем свого часу, який після смерті попав у старогрецький Пантеон.

6. 7. Медицина слов’янських племен була народною медициною. Медичну допомогу надавали волхви, відуни, знахарі, в арсеналі яких було чимало цінних лікарських засобів.

8. Усі, хто відвідував слов’янські землі, були вражені паровими лазнями. Це був найважливіший засіб не тільки підтримання особистої гігієни, але й лікування

9. В ІХ ст. східно - слов’янські племена об’єдналися в могутню ранньофеодальну державу – Київську Русь. Медицина Київської Русі була представлена трьома гілками: народна, світська та монастирська.

10. Києво-Печерський патерик містить багато свідчень про тогочасну монастирську медицину та про видатних лікарів-ченців Антонія, ігумена Феодосія, Алімпія, св. Агапіта Печерського.

11. На Русі лікарюванням займалися і жінки – онука Володимира Мономаха Євпраксія створила трактат «Мазі».

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що відомо вам про Трипільську культуру?

2. Які дані дозволяють робити припущення про існування певних медичних знань у трипільців?

3. Які відголоски Трипільської культури ми зустрічаємо в нашій сучасності?

4. Якою була медицина скіфів?

5. Імена яких великих скіфів зберегла для нас історія?

6. Що відомо вам про медицину слов’янських племен?

7. Якою була медицина часів Київської Русі?

8. Яких видатних лікарів часів Київської Русі ви знаєте?

Рис. на Куль-Обській вазі

Яки сцени зображені на Куль-Обській вазі (ІV – ІІІ ст. до н.е.), що була знайдена біля Керчі?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.