ДІАЛЕКТИЧНИЙ МЕТОД ПІЗНАННЯ

Існує багато філософських методів пізнання, гносеологічних підходів, вихідних принципів і методологічних основ, які в тій чи іншій мірі можна розглядати як загальнофілософські, універсальні і всеза-гальні. Діалектичний метод виділяється тим, що він виявився найбільш слушним в історичному плані, ліг в основу розробки найбільш сильних і продуктивних філософських систем, є науково апробованим і науково обгрунтованим, що дозволяє його широко використовувати як загальнонауковий метод дослідження. Такому статусові відповідають не всі модифікації діалектики (ідеалістична, «негативна», містико-пантеїстична, метапсихічна, діалектика інтеграл-раціоналізму, ідеал-раціоналізму, екзистенц-діалектика розуму і навіть теологічна і міфологічна діалектика), проте більше усього матеріалістична діалектика, діалектико-матеріалістичний метод пізнання, діалектико-матеріалістична логіка. Це ОБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА.

Етимологія поняття «діалектика»

Сокраг: метод знаходження істини в діалозі шляхом зіткнення протилежних суджень і виявлення суперечностей у мисленні.

Платон; вчення про світ істинного буття незмінних духовних сут-ностей (не метод, а теорія).

Арістотель: метод отримання не істиннісного, а можливісного знання, формування через умовиводи правдоподібних положень, заснованих на поглядах (моральність).

Стоїки (Хрісипп): наука добре говорити за допомогою зв'язних міркувань і правильно сперечатись за допомогою міркувань у вигляді запитань і відповідей.

Абеляр: мистецтво розрізнення істини і.брехні, вміння витончено логічно розмірковувати у сперечаннях.

Декарт: мистецтво гнучкого оперування поняттями, що дозволяють обертати доводи опонентів проти них самих.

Бекон: наука, заснована на поглядах і переконаннях (теорія).

Кант; наука видимості, що має зворотний логічний результат у вигляді відшукання антиномії (суперечності) розуму, яка доводить нездатність його осягти істину.

Гегель: — логіка, яка через відшукання протилежного має на меті отримати позитивний результат для дальшого розвитку та імманентного просування до істини;

— логіка, що встановляє зв'язок протилежностей, осягнення протилежностей у їх єдгості;

— логіка, що встановлює рухливий початок буття через принцип розвитку;

— логіка саморефлекції світового розуму.

Як бачимо, історична діалектика постає в трьох модусах:

а) діалектика як логіка, тобто спосіб мислення (логіка мислення),

б) діалектика як метод пізнання, філософського дослідження,

в) діалектикаяк теорія розвитку буття.

Це дало підстави уже в наш час дійти висновку про єдність діалектики (як методу), логіки і теорії пізнання. У світлі єдності діалектики, логіки і теорії пізнання різниця ,ііж об'єктивною і суб'єктивною діалектикою відносна, хоч вони і різняться за обсягом, предметом, формами і способами дослідження.

Об'єктивна діалектика своїм об'єктом дослідження має весь оточуючий об'єктивний світ, це «діалектика речей*.

Суб'єктивна діалектика своїм об'єктом дослідження має логіку людського мислення і пізнання, це «діалектика думки».

У своєму власному розвитку діалектика набирала три історичні форми:

1) стихійна діалектика древності;

2) ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах;

3) матеріалістична діалектика.

У всіх своїх історичних формах у діалектиці домінувала розробка поглядів й уявлення про універсальні зв'язки буття, про універсальні зміни і розвиток, які відбуваються в світі, що і склало сутність діалектичного вчення про світ. Ідея розвитку у КАНТА уже була центральною, і він поширив її на своє вчення про буття, здійснив спробу провести її також і у вчення про пізнання, яке розробляв. Однак, коли в онтологічному плані діалектичний принцип розвитку Канту в його «докритичний період» вдалося доказово провести в наукових розробках, то в гносеологічному плані обгрунтувати принцип розвитку в людському мисленні йому не вдалося. Цей «діалектичний розрив» у кантовському вченні про буття і вченні про пізнання і представлений у нього апріоризмом і агностицизмом. ГЕГЕЛЬ розглядає принцип розвитку не як методологічну домінанту галузевого фі. ософського знання (у вченнях про буття і пізнання), але перетворює його в прин-цип побудови всієї своєї філософської системи, у вихідний принцип усієї своєї світоглядної концепції діалектично-цілісного буття. Джере-ловий початок цього розвитку він знаходить у світовому розумі, тому і розвиток у нього представлений як саморозвиток абсолютної ідеї. Логіка розвитку абсолютної ідеї і визначає логіку розвитку речей і понять. У діалектиці понять він угадує діалектику речей.

Матеріалістична діалектика розглядає діалектику як теорію методів і метод теорії, як органічну єдність об'єктивної і суб'єктивної діалектики; знаходить у ній єдність сутності та існування, що представлені процесом розвитку-перетворення. Матеріалістична діалектика висуває 4 головних методологічних вимог до пізнання (в контексті діалектико-матеріалістичної логіки):

— всебічність розгляду явища чи предмета, що досліджується;

— розгляд предмета у розвитку і саморусі (тобто не в статиці, а в динаміці, коли виявляються суперечності і стикаються протилежності, чого не можна помітити і проявити у стані спокою);

— розгляд предмета в контексті всієї історичної практики людини, всієї історії її пізнавальної діяльності для топ», щоб добитися

максимальної повноти у визначенні сутності і змісту предмета, що досліджується;

— досягнення конкретної істини про предмет, а не обмежуватись її абстрактними констатаціями, добиватись реально-предметної відповідності істини в її суб'єктивному і об'єктивному значенні.

Матеріалістична діалектика розглядає свої філософські задачі в межах наукового знання. І з цих позицій вона вбачає свою мету у виявленні законів, загальних для розвитку природи, суспільства і людського мислення: «Діалектика і є не більш як наука про всеза-

гальні закон-' руху і розвитку природи, людського суспільства і мислення»¹.

Функціонально діалектика є роздвоєння єдиного із нерозвитої основи з метою отримання певного результату, нового знання. В основі діалектики як цілісності, що розвивається, лежать два базових принципи: а) принцип розвитку і б) принцип всезагального зв'язку.

Зміст діалектики, крім її основоположних принципів, становлять закони і категорії, що сукупно і є її методологічна основа. Ступінь виведення нового знання на основі матеріалістичної діалектики надзвичайно високий, коли воно ефективно використовується в науковому дослідженні. (У Клода Шаннона, фундатора теорії інформації, коефіцієнт дедуктивності дорівнює 0,9, у вітчизняного фізика Урсула — 0,2). Діалектика дозволяє прирощувати знання через «рух понять» і через розвиток поняття — поглиблювати відношення людини до світу і самої себе. Механізм тут такий: структурування понять на основі за-

коноположенного принципу — міра детермінації — функціональний зв'язок понять -^в- нове поняття.

Головна складність діалектики як філософського методу пізнання — це обгрунтування вихідних передумов, вибір вихідних принципів. Матеріалістична діалектика знімає цю проблему, структурно урівнюючи всі аспекти діалектики: «метод як принцип», «теорія як принцип» і «логіка як принцип». При такому підході рівнозначними

виявляються всі компоненти її структури, бо вони — лише аспекти одного і того самого — світобудови:

діалектичний матеріалізм (теорія розвитку світу), діалектіїко-матеріалістичне пізнання (теорія і метод), діалектико-матеріалістична логіка (логічний спосіб мислення). Сила матеріалістичної діалектики в тому, що вона не просто виводить із своєї передпосилочної основи гаданий результат, але що вона визначає умови отримання результата і спосіб діяльності щодо його досягнення: основа + умова + спосіб діяльності » результат.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.