• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи науково-педагогічного дослідження

У процесі педагогічного дослідження, яке має на меті отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, дбаючи, щоб таке поєднання забезпечило отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання. Використовувані методи повинні забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості. При цьому вони мають відображати динаміку розвитку окремих якостей як на певному віковому відрізку, так і впродовж усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей про об'єкт дослідження якнайбільшої кількості джерел, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається.

Різноманітність методів педагогічного дослідження можна класифікувати на емпіричні методи дослідження, теоретичні методи, математичні і статистичні методи дослідження.

Методи науково-педагогічних досліджень( 2 вариант информации)

Наукове дослідження — це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, яке завершується формуванням знання про досліджуваний об'єкт.

Основними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є отримання нового наукового результату і поповнення теоретичних знань, які сприяють процесу виховання, навчання і розвитку школярів.

Вимоги до науково-педагогічних досліджень: актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, наукова достовірність і об'єктивність, доступність для використання іншими, показ міри та умов ефективного застосування одержаних результатів.

Метод науково-педагогічного дослідження — це шлях вивчення й опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення закономірностей виховання і навчання. Для дослідження добирають оптимальний комплекс методів.

Метод педагогічного спостереження — це спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Воно має бути природним, комплексним, об'єктивним. Це пасивний метод дослідження, бо дослідник не втручається в поведінку або стан навчання учня, він лише спостерігає. Спостереження буває пряме й опосередковане, відкрите і закрите. Досліднику важливо мати план спостереження, визначити його термін, зафіксувати результати.

Метод бесіди — це безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Умови ефективності бесіди: авторитетність дослідника, наявність плану, сприятлива обстановка, відвертість, врахування індивідуальних особливостей співбесідника, педагогічний такт, порівняння результатів бесіди з результатами спостереження.

Метод інтерв'ю застосовують тоді, коли дослідник упевнений в об'єктивності відповідей учнів. Під час інтерв'ю не ставлять уточнюючих запитань, ураховують тип респондента, ретельно продумують запитання.

Метод анкетування використовують для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчальновихов-ного процесу. Анкета складається з трьох частин: вступної, основної та демографічної. Вимоги до анкетування: добір найточніших запитань (прямих і непрямих); виключення підказок; попереднє анкетування невеликої кількості учнів; перевірка ступеня розуміння запитань і внесення корекцій до змісту анкети; порівняння результатів анкетування з результатами, одержаними іншим шляхом.

Метод психолого-педагогічного тестування — це випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань та екзаменаційних білетів. Результати тестування визначають через виявлення відсотків розв'язування тестів.

Метод рейтингу — оцінка тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: компетентність, наукова об'єктивність, якість колективіста, самокритичність, креативність — здатність вирішувати творче завдання.

Метод незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), зіставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистості вихованців.

Метод соціометрії — це вивчення структури і стилю взаємин у колективі.

Метод вивчення шкільної документації й учнівських робіт — дослідження проводиться за спеціально розробленою програмою.

Математичні методи — реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Моделювання — це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель — це смислово представлена і матеріально реалізована система, яка відображає предмет дослідження. Вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про об'єкт дослідження.

Педагогічний експеримент є методом перевірки нових ідей, пропозицій дослідника, підтвердження їхньої ефективності. Експеримент— активний метод. Його можна повторювати, щоб одержати результат. Експеримент коректний за дотримання двох умов:

1) поділ учнів на дві рівні групи: експериментальну (у якій упроваджується нова ідея — методика, пропозиція) і контрольну (в якій усе залишається без змін);

2) створення плану (програми) експерименту та систематичного обліку його наслідків. Саме в обчисленні різниці "на користь" експериментальної Групи і полягає остаточний результат експерименту.

7. Емпіричні методи науково-педагогічних досліджень.
В основі емпіричних методів НПД лежить практичний досвід(емпірика). Їх метою є збирання та первинне опрацювання даних про педагогічне явище, а також застосування отриманих результатів у практичній діяльності педагога. Використання цих методів потребує безпосереднього контакту дослідника з респондентами чи результатами їх діяльності.

До емпіричнихналежатьметоди:

• спостереження;
• опитування: усне (бесіда, інтерв'ю), письмове (анкетування, тестування);
• узагальнення незалежних характеристик, педагогічний консиліум;
• вивчення шкільної документації та продуктів творчої діяльності школярів;
• монографічне дослідження педагогічного явища тощо.

8. Метод спостереження є одним із основних емпіричних методів педагогічного дослідження, який полягає у систематичному і цілеспрямованому сприйнятті педагогічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін у конкретних умовах, а також у пошуку змісту цих явищ.
За його допомогою вивчають зовнішні прояви почуттів і поведінку вихованців у різних умовах їхнього життя та діяльності. Аналіз матеріалів, отриманих під час всебічного спостереження, дає можливість пізнавати думки й почуття, відносини й мотиви, настанови та інші недоступні для безпосереднього сприймання психічні компоненти, які дають змогу знаходити характерні тенденції розвитку особистості та колективу, намічати обгрунтовані шляхи управління ними, формувати необхідні духовні та морально-психічні характеристики.
Спостереження стає методом тоді, коли воно не обмежується тільки констатацією, описом фактів, а має наукове пояснення, класифікацію.
Перша ознака науковості методу спостереження – цілеспрямованість, наявність гіпотези. Цілеспрямованість спостереження – це визначення мети та завдань дослідження.

Вимоги методу об'єктивного спостереження:
• природність (типовість умов – вихованці не повинні знати, що за ними спостерігають);
• ведення щоденника спостереження;
• точне визначення об'єкта і предмета спостереження (найбільш важливі риси особистості, колективу);
• обмеження дослідником мінімальних ознак, які є предметом спостереження;
• вироблення дослідником конкретних критеріїв оцінки цих ознак;
• чіткість і тривалість спостереження.

Позитивна якість цього методу – природність вияву педагогічних явищ.
Недоліки – пасивна позиція дослідника (чекає, коли явище матиме місце); метод майже виключає психологічний аналіз, що знижує надійність висновків; обмежує виявлення причин; потребує багато часу.
Об'єктивна систематична фіксація різних педагогічних явищ є важливою характеристикою спостереження. Протоколювання, магнітний запис, фото- і кінозйомка, хронометраж і запис за допомогою спеціальної апаратури дають можливість накопичувати й зберігати факти, класифікувати їх, установлювати закономірні зв'язки між ними, робити узагальнення.

Використовуються спостереження в різних формах. Воно може бути безпосереднім (здійснюється самим дослідником) і непрямим (дослідник узагальнює дані, отримані від інших осіб). Спостереження стає повним, коли фіксуються всі прояви психічної та педагогічної діяльності учня або групи учнів протягом певного часу (наприклад за семестр). Коли ж досліджується тільки одна проблема, педагогічні явища у порівняно невеликому проміжкові часу, в тій чи іншій конкретній ситуації або ж вивчається тільки частина даного колективу, тоді спостереження називається вибірковим.
У педагогіці розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник, адаптуючись у якомусь середо-виші, аналізує події начебто «зсередини».

Спостереження – процес складний: можна дивитись, але не побачити, спостерігати одне явище, а помітити інше. В педагогіці спостереження перетворюється на справжнє мистецтво. Тембр голосу, погляд, розширення чи звуження зіниць, ледь помітна зміна поведінки у спілкуванні з оточуючими та інші, найрізноманітніші, важко фіксовані реакції особистості, колективу можуть стати підґрунтям глибоких педагогічних висновків.
Таким чином, спостереження є початковим і одним із найбільш поширених методів педагогіки.
Воно може розглядатися як самостійний метод, але частіше використовується спільно з будь-яким іншим, наприклад, бесідою, проведенням групового або індивідуального дослідження.
Результати досліджень, висновки спостереження за емоційно-вольовою сферою досліджуваного заносяться в індивідуальну карту.
Отже, спостереження можна вважати науковим методом педагогічного дослідження лише у тому разі, коли воно не обмежується тільки констатацією фактів та зображенням їх, а стає основою наукового обгрунтування природи педагогічних явищ.

2. Методи опитування в педагогіці використовуються для з'ясування суб'єктивного ставлення випробуваних до різних людей, явищ, сфер діяльності, знань, а також для виявлення рівня засвоєння останніх. Вони складаються з питань та відповідей на них, що даються в усній або письмовій формі.

9. Усне опитуванняпроводиться при безпосередньому контакті дослідника з випробуваними. Воно досить оперативне й гнучке, дозволяє уточнювати, розширювати й навіть видозмінювати інструментарій дослідження в ході його проведення. Однак при усному опитуванні утруднені реєстрація й опрацювання результатів, а сам процес опитування напряму залежить від комунікабельності експериментатора. Це підвищує рівень суб'єктивності результатів дослідження.

До методів усного опитування належать дослідницька бесіда та інтерв'ю. Вони являють собою комунікативний акт, у ході якого, отримуючи відповіді на поставлені питання, випробувач з'ясовує сутність явища, що його цікавить.Різниця між бесідою та інтерв'ю полягає у сталій фіксації ролей (запитувач – відповідач) при інтерв'ю і більш вільному обміні думками при дослідницькій бесіді.

Для отримання достовірної інформації за допомогою методів опитування немалу роль відіграють послідовність і якість пропонованих питань. Вони повинні бути короткими, зрозумілими, однозначними. У спілкуванні дослідника та респондента не повинно бути тупикових і риторичних питань та таких, що містять у собі пряму оцінку (особливо, коли вона негативна) особистості респондента чи його здібностей. Для виключення випадкових відповідей практикуються уточнюючі та перехресні питання, що підтверджують або спростовують висловлені раніше думки.

Кількість питань в інтерв'ю та бесіді жорстко не фіксується. Діалог триває до виявлення суті досліджуваного явища, але зловживати увагою опитуваних не треба. Це може викликати негативну реакцію респондентів, небажання брати подальшу участь у експерименті та навіть свідомо недостовірні відповіді.

Технологія проведення усного опитування потребує добору компетентних респондентів, обґрунтування й повідомлення в доступній їм формі мотивів дослідження. Діалог з респондентами повинен бути етичним, проводитися в довірчій і доброзичливій атмосфері, краще при нейтральному досліднику. Експериментатор не має права ні в якій формі нав'язувати випробуваним свою (чи бажану) позицію.

Відповіді респондентів повинні обов'язково фіксуватися, однак небажано це робити на очах випробуваних. Краще їх відтворити по закінченні опитування. Але така процедура грішить певною суб’єктивізацією процесу та результатів опитування. Щоб уникнути цього небажаного явища, доцільно використовувати відкриті (про які знають випробувані) або приховані записи фонограм.

10. В основі письмового опитування лежить опосередковане спілкування експериментатора з випробуваними. Воно реалізується за допомогою анкет (анкетування) і тестів (тестування). Їх використання послабляє вплив суб'єктивного фактора на дослідження та підвищує надійність обробки його результатів, але при цьому знижується рівень процесуальної оперативності дослідження.

До письмового опитування ставляться ті ж вимоги, що й до усного, за винятком кількох специфічних моментів: кількість питань в анкетах і тестах фіксована (їх не повинно бути дуже багато), питання в своєму формулюванні не повинні підштовхувати до вірної відповіді. Під час проведення дослідження до письмових опитувальників не можна нічого додати або вилучити з них. Тому, перш ніж запустити їх у масове виробництво, доцільна попередня апробація, що проводиться шляхом так званого «пілотажу», тобто, пробного дослідження, що проводиться з невеликою групою випробуваних. Після його проведення в разі потреби доопрацьовуються формулювання питань, потім матеріали тиражуються й проводиться саме опитування.

Техніка опрацювання результатів анкетування визначається кількістю учасників і ступенем складності (громіздкості) опитувальника. Опрацювання «вручну» відбувається шляхом заповнення таблиць (матриць) і підрахунку типів відповідей за обраними їх категоріями. Машинне опрацювання можливе при відповідях, що піддаються формалізації, та індексованих.

Види анкетування можна визначити за способом проведення, за характером можливих відповідей, за позицією та диференціацією респондентів .

За характером можливих відповідей анкети бувають:

• відкритими, щопередбачають будь-яку відповідь за бажанням респондента;
• закритими, що припускають вибір однієї або кількох відповідей із ряду запропонованих,
• змішаними, коли випробуваний може вибрати відповідь із заздалегідь заданих чи вписати власний варіант.

За позицією респондентів анкетування буває іменним та анонімним, за їх диференціацією – адресним (адресованим певній категорії респондентів) та загальним (коли на питання анкети відповідають усі бажаючі).

Особливе місце в системі методів письмового опитування займає тестування. В часи радянської педагогіки тести вважалися буржуазним пережитком і нормативним шляхом були заборонені в радянській школі та педагогіці. Прорив у забороні зробила спочатку психологія, застосувавши тести в процесі визначення індивідуальних розбіжностей і використання психометричного методу. Пізніше тестування знайшло своє місце й у педагогіці. Сьогодні психолого-педагогічне тестування стало невід'ємною частиною педагогічної теорії та практики. За допомогою тестів проводиться вимір навчальних досягнень, визначається міра прояву особистісних якостей, виявляється рівень розвитку здібностей, сформованість механізмів навчання, пізнання, спілкування тощо.

Слово «тест» у перекладі з англійської означає «задача», «іспит», «випробування», а тестуваннярозглядається якцілеспрямоване, однакове для всіх випробуваних обстеження, проведене в жорстко контрольованих умовах, що дозволяє об'єктивно вимірювати характеристики досліджуваного явища чи процесу.

У залежності від сфери застосування, тестування буває фізичне, інтелектуальне, психологічне тощо. Процес тестування являє собою виконання досліджуваними завдань, що вимагають відповідної діяльності. Від інших способів обстеження тестування відрізняється точністю, простотою, доступністю, можливістю автоматизації контролю процесу та результату певної діяльності. В педагогіці, як правило, використовуються інтелектуальні та психологічні тести.

За характером пред'явлення завдань тести бувають:

• прямими, коли випробуваний знає, що і навіщо досліджується (як правило, це навчальні тести, де визначається рівень засвоєння матеріалу);
• непрямими, коли об'єкт дослідження прихований від респондента (наприклад, колірний тест Люшера, де за обраними людиною кольорами визначаються її особистісні характеристики).

Тестування як метод науково-педагогічних досліджень у практичній педагогічній діяльності використовується для визначення поточної успішності школярів. У школі, як правило, застосовуються підсумкові тести. Вони проводяться після вивчення великого розділу навчальної програми й містять 100 (50) питань при п'ятибальній шкалі оцінювання знань, 120 (60) при дванадцатибальній. Оцінка виставляється за кількістю правильних (неправильних) відповідей. Для реалізації поточного контролю використовуються тестові завдання. Вони містять невелику кількість питань: 5 (10) або 6 (12), які стосуються ключових моментів теми, що вивчається. Варіанти тестових завдань можуть бути різними. Це:

• вибір правильної відповіді з кількох запропонованих;
• виключення з даного переліку неправильної відповіді;
• розташування перелічених якостей (властивостей) у певній послідовності;
• угрупування явищ за певною ознакою;
• заповнення пропусків у тексті;
• підбір змістовних синонімів або антонімів;
• виправлення допущених помилок тощо.

У практиці сучасної школи часто застосовуються різнорівневітематичні тести, що дають можливість диференційованої перевірки ступеня засвоєння матеріалу. Крім традиційних використовуються також тести швидкості, коли ефективність засвоєння матеріалу визначається за швидкістю оперування термінами обраної теми, і тести потужності, що застосовуються для визначення глибини знань за допомогою вирішення досить складних завдань.

Вивчення шкільної документації та продуктів творчої діяльності учнівє джерелом об'єктивної інформації про педагогічний процес і його учасників. Аналіз письмових, графічних, творчих робітшколярів дає досліднику різноманітний матеріал про мотивацію та характер пізнавальної діяльності, про індивідуальні особливості дітей, про їх чесноти та вади тощо. Цей метод, наповнюючись різним змістом, допомагає виявити ставлення учнів до предмета, вчителя, одне до одного та до інших явищ, що цікавлять дослідника.

Джерелом дослідницької інформації є також плани роботишколи та її підрозділів, гуртків, секцій, факультативів, протоколи засідань громадських організацій, матеріали нарад, книга наказів і т. ін. Цікаву дослідницьку інформацію надають навчальні журнали, щоденники, зошити учнів, особисті справи дітей, їх характеристики, читацькі формуляри, медичні карти тощо.

Узагальнюючи отриману в такий спосіб інформацію, дослідник в змозі виявити емпіричні залежності, зв'язки та відносини, що стануть об'єктивною базою наступних теоретичних і практичних досліджень.

Метод узагальнення незалежних характеристик використовується для підвищення вірогідності отриманої інформації про досліджуване педагогічне явище. Це досягається шляхом проведення кількох незалежних досліджень одного предмета та наступного узагальнення отриманих результатів. Зазначений метод реалізується в двох варіантах:

• коли одне педагогічне явище (наприклад, учень) незалежно вивчається кількома дослідниками (вчителями, учнями, батьками), а отримані результати узагальнюються, коректуючи та доповнюючи одне одного;
• коли один дослідник вивчає одне явище, але в різних умовах, використовуючи різні, незалежні одна від одної методики, а потім узагальнює отримані характеристики.

Різновидом методу узагальнення незалежних характеристик, а точніше, його продовженням є педагогічний консиліум. Він вимагає колективної участі педагогів у вирішенні проблеми, що виникла. Своєю назвою цей метод зобов'язаний медичній практиці, бо має аналогічні цілі та схожий алгоритм реалізації.

Етапипроведення педагогічного консиліуму можуть бути наступними:

1. узагальнення наявних знань про досліджуване явище;
2. визначення відхилень від норми та причин їх появи (постановка діагнозу);
3. відпрацювання спільної програми дій, спрямованих на поповнення виявлених нестатків (призначення лікування).

Педагогічні консиліуми бувають індивідуальними, коли треба розібратися в особливостях розвитку, навчання та виховання однієї дитини, і груповими, коли відповідне рішення необхідно прийняти стосовно групи учнів (класу, гуртка, секції тощо). Вони бувають плановими, тобто заздалегідь призначеними в планах роботи школи, методичного об'єднання, класного керівника (традиційними стали планові групові консиліуми при переході дітей з однієї ланки навчання до іншої, індивідуальні – щодо майбутніх медалістів) і позаплановими, що проводяться при появі проблем, які вимагають негайного спільного професійного втручання (проблема важких підлітків, вирішення конфліктних ситуацій тощо).
Метод монографічного дослідження являє собою глибоке та різнобічне вивчення одного (моно) педагогічного явища. На практичному рівні вислів «монографічно досліджувалися 30 важких підлітків» означає, що різнобічно вивчався кожен підліток окремо, а не група важких дітей із 30-и осіб (для цього її довелося б створити). На теоретичному рівні результати таких досліджень узагальнюються в монографіях, що мають одного або кількох авторів. В останньому випадку вони називаються колективними монографіями.

11. Теоретичні методи науково-педагогічних досліджень.
В основі теоретичних методів НПД лежить вивчення теоретичних джерел педагогічної інформації та теоретичне опрацювання результатів досліджень, проведених за допомогою інших груп методів. Вони використовуються для вторинної обробки наявних даних і націлені на пошуки причинно-наслідкових зв'язків, виявлення тенденцій і закономірностей, побудову систем, складання програм тощо.

До теоретичних методів науково-педагогічних досліджень належать методи вивчення літературних джерел, конкретно-історичного аналізу, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного, метод моделювання.

1. Метод вивчення літературних джерелдає можливість ознайомитися з результатами досліджень, вже проведених у даній області. Він дозволяє систематизувати матеріал з обраної проблеми, провести порівняння кількох підходів, знайти сферу, куди слід спрямувати власні дослідницькі зусилля. Джерельною базою при використанні цього методу виступають програмні документи (закони, постанови, програми, концепції), монографічна та довідкова література, збірки наукових праць, матеріали конференцій, періодичні педагогічні видання й ін. Зважаючи на те, що найбільш актуальними в наш час є досягнення міждисциплінарних досліджень, які відбуваються на стику двох і більше наук, важливо не випустити з поля зору їх добутку.

Використання методу вивчення літературних джерел жадає від дослідника володіння цілим рядом спеціальних умінь, таких як уміння користуватися бібліотечними фондами, каталогами, бібліографічними покажчиками й описами. Працюючи з текстом, він повинен уміти виділяти головне, порівнювати, узагальнювати, систематизувати, аргументовано доводити чи спростовувати відомі та невідомі істини. Особливо важливим у цьому переліку є уміння відповідним чином оформляти вивчений матеріал: робити виписки, конспектувати, складати тези, писати рецензії, анотації, реферати, наукові статті, робити обґрунтування майбутніх досліджень тощо.

Крім джерела теоретичних пошуків наукова література служить ще й зразком викладу та оформлення наукової думки.

2. Метод конкретно-історичного аналізу базується на принципі соціальної зумовленості педагогічного процесу. Він дає можливість досліджувати педагогічні явища з урахуванням місця, часу й умов їх протікання, а також зв'язків і залежностей, у яких вони складалися чи складаються в реальній дійсності, тобто, з урахуванням конкретно-історичних умов і причинно-наслідкових зв'язків появи, протікання й перетворення педагогічного явища. Історичний досвід показує, що те саме явище (наприклад, варіативність шкільних навчальних програм) в одних умовах може бути прогресивним актом, що дає можливість вибору й творчості вчителю та учням, а в інших – може дестабілізувати шкільну систему.

Грамотне застосування методу конкретно-історичного аналізу дозволяє взяти на озброєння краще з педагогічного минулого й не допустити вже пережитих раніше помилок.

3. Метод сходження від конкретного до абстрактногонацілений навиявлення закономірностей функціонуванняпедагогічних систем і їх складових частин. У ході його реалізації можна виділити наступні етапи:

1. вивчення та опис педагогічного явища;
2. виділення його компонентів;
3. об'єднання їх у цілісну систему;
4. вивчення її внутрішніх і зовнішніх зв'язків;
5. визначення головних особливостей досліджуваного явища;
6. виявлення закономірностей розвитку та функціонування досліджуваної системи.

В основі методу сходження від конкретного до абстрактного лежить індуктивний шлях пізнання педагогічної дійсності, коли вивчення часткового приводить до відкриття загального. Так, вивчення діяльності вчителя й учнів на уроці відкриває закономірності передачі соціального досвіду від одного покоління до іншого.

Включаючи механізми дедуктивного пізнання (від загального до часткового), можна говорити про метод сходження від абстрактного до конкретного. Наприклад, створивши модель творчого вчителя, можна перейти до моделі творчого вчителя музики, фізики, іноземної мови тощо. Для цього потрібно наповнити її відповідною конкретикою.

4. Метод моделювання являє собою наочно-образне зображення педагогічних явищ, процесів, закономірностей і т.д. у вигляді формул, схем, таблиць, матриць, діаграм, малюнків, креслень, геометричних фігур тощо.

Основною перевагою дослідника, що користується зазначеним методом, є вміння в невеликому обсязі вмістити велику інформацію про досліджуване явище. Її згортання та розгортання приводить до вдосконалення розумової діяльності, дає повне сутнісне бачення досліджуваного процесу чи явища, дозволяє знайти їх місце в більш широкій змістовній та технологічній цілісності.

Небезпечною при моделюванні є загроза занадто великої кількості припущень, схематизацій, відсікання деталей тощо. При необачному користуванні методом це може привести до вихолощення педагогічної теорії.
12.Статистико-математичні методи науково-педагогічних досліджень.

Математизація науки рятує педагогіку від однобічного, тільки якісного розгляду та вербального опису педагогічних явищ. Вона дає можливість вийти на рівень узагальнюючих абстракцій і дозволяє ревізувати досягнуте. Цій меті служать статистико-математичні методиНПД, які являють собою апарат кількісного дослідження педагогічних явищ і використовуються для опрацювання даних, отриманих за допомогою інших методів, для діагностики та прогнозування педагогічного процесу. Вони сприяють комп'ютеризації наукового пошуку.

1. Метод дольової (пайової) участі являє собою визначення частки (частини, ступеня, рівня) участі досліджуваного явища в загальному процесі. Найчастіше для визначення ступеня такої участі використовується відсоткова шкала, заснована на сотій частці від цілого, рідше – рівнева та бальна, що потребують завчасного визначення якісно-кількісних критеріїв-розподільників.

Метод пайової участі дозволяє подати педагогічні характеристики формалізованою мовою. Він дає можливість зіставити не тільки подібні явища, а й зовні непорівнянні величини. Наприклад, уроки літератури й фізкультури, майстерність учителів музики й математики, ефективність діяльності вчителя й учнів тощо.

2. Метод рейтингу являє собою оцінку певного педагогічного явища компетентними суддями за обраною шкалою. Для оцінювання педагогічних явищ, як правило, використовується інтервальна шкала, у даному випадку – бальна. Вона може бути двох, трьох, чотирьох, п’яти, … стобальною і т.д. Кожному балу в такій шкалі відповідає певна якісна характеристика досліджуваного явища. Дві крайні точки будь-якої шкали оцінювання завжди однакові. Перша вказує на те, що досліджувана властивість не проявляється, остання говорить про те, що ця якість проявляється повною мірою. Середні положення показують частковий прояв досліджуваного феномена.
У педагогічних дослідженнях досить часто застосовуються так звані полярні шкали. Вони використовуються для одночасного оцінювання двох протилежних величин. Так, полярне шкалування особистісних якостей при п'ятибальній шкалі оцінювання може бути представлене в трьох варіантах.
1-й: організованість +2 +1 0 -1 -2 неорганізованість;

працьовитість +2 +1 0 -1 -2 лінощі;

чесність +2 +1 0 -1 -2 брехливість;
2-й: організованість 4 3 2 1 0 неорганізованість;

працьовитість 4 3 2 1 0 лінощі;

чесність 4 3 2 1 0 брехливість;
3-й: організованість 0 1 2 3 4 неорганізованість;

працьовитість 0 1 2 3 4 лінощі;

чесність 0 1 2 3 4 брехливість.
Потрібний варіант із можливих вибирається в залежності від цілей і акцентів дослідження, але в будь-якому випадку значення кожного бала попередньо обумовлюється. Зазначений варіант застосування методу рейтингу легко піддається машинній обробці.

3. Метод рангування – цепослідовне розташування досліджуваних явищ за їх значенням. У педагогічній практиці використовуються два варіанти цього методу: рангування за зниженням значення, коли на перше місце ставиться сама значуща якість, на друге – менш значуща і т.д., і рангування за збільшенням значення, коли на першому місці буде знаходитися найменше значуща якість, а на останньому – найбільше.

У науково-педагогічних дослідженнях рангування, як правило, здійснюється за кількісними показниками, отриманими в результаті використання інших методів НПД.

4. Метод кореляції використовується з метою виявлення зв'язків і залежностей між двома досліджуваними явищами. Коефіцієнт кореляції (r), розрахований за визначеними формулами⁹, показує мірутахарактер цієї залежності. Він змінюється в межах [–1 ч +1]. Якщо значення коефіцієнта кореляції попадає в інтервал |0,7 ч 1|, то залежність між явищами істотна, її треба враховувати при організації педагогічного процесу. Якщо ж значення коефіцієнтазмінюється в межах |0 ч 0,7|-залежність несуттєва, нею можна зневажити. Негативне значення коефіцієнта говорить про обернено пропорційний зв'язок між досліджуваними явищами, позитивне – про прямо пропорційний. Якщо дослідника не цікавить, у прямому чи оберненому зв’язку знаходяться досліджувані явища, і він хоче отримати результат у цілих числах, тоді підраховується процент кореляції за формулою: ?= r² 100%.Його значення змінюється від 0 до 100%, а залежність вважається суттєвою, якщо ?перевищує 50 %.

13. Інтегративні методи науково-педагогічних досліджень.
Перелічені вище групи методів не вичерпують усього розмаїття дослідницького інструментарію педагогіки. У практиці науково-педагогічних досліджень крім розширення їх переліку спостерігаються різні варіанти поєднання методів НПД. Доповнюючи й продовжуючи один одного, в конкретному дослідженні методи НПД виступають як інтегративні. Яскравим тому прикладом служать методи педагогічного експериментутавивчення передового педагогічного досвіду. Кожен із них містить у собі плеяду інших методів НПД. Так, до складу констатуючого експерименту входять як емпіричні методи (спостереження, анкетування, вивчення шкільної документації), теоретичні (моделювання, сходження від конкретного до абстрактного), так і статистико-математичні, що використовуються для опрацювання отриманих результатів.

1. Педагогічний експеримент являє собою спеціальним чином організовану роботу з виявлення та розвитку певних якостей, явищ, процесів.Проводиться він у реєстрованих умовах і не має права бути руйнівним. Від експерименту треба відрізняти експериментальну роботу. Якщо перший спрямований на отримання нових знань про педагогічне явище чи процес (тому і відноситься до методів науково-педагогічних досліджень), то друга використовується для відпрацьовування й удосконалення вже відомих істин. Наприклад, експериментальна робота з упровадження нових навчальних програм, яку веде спочатку передовий загін практиків, а потім підключається основна маса зацікавлених осіб.

Експеримент, спрямований на виявлення й вивчення певних якостей (явищ, процесів), називається констатуючим. Він переслідує заздалегідь визначену мету і виконується відповідно до заздалегідь складеної програми. Результати такого експерименту мають наукову цінність лише у випадку їх повторюваності. У ході констатуючого експерименту дослідник знаходить «вузькі місця» в досліджуваному процесі чи явищі, виявляє нестатки, що мають бути поповненими під час перетворюючого (формуючого) експерименту.

Аналіз даних, отриманих внаслідок констатуючого експерименту та теоретичного вивчення проблеми, дозволяє сформулювати гіпотезу дослідження, тобто, зробити наукове припущення про те, що потрібно довести (чи спростувати) дослідним шляхом. На підставі гіпотези складаються програмата докладний пландій експериментатора, спрямованих на розвиток позитивних або попередження негативних явищ. До початку експерименту розробляється категоріальний апаратдослідження, тобто, обумовлюється значення всіх категорій, якими буде оперувати випробувач, і добираються адекватні критерії оцінювання досліджуваного явища.

Для проведення педагогічного експерименту беруться, як правило, дві групи досліджуваних: експериментальна та контрольна. У першій реалізується новаційне рішення проблеми, в другій воно залишається традиційним (наприклад, в одному класі вчитель викладає свій предмет за експериментальною програмою, а в іншому – за звичайною). Це необхідно для визначення ефективності експериментальної роботи, що здійснюється шляхом порівняння аналогічних показників для обох груп. Однак є випадки, коли експеримент проводиться без контрольної групи (наприклад, при перевихованні важких підлітків). Тоді порівнюються стани однієї системи в певні проміжки часу, й показується динаміка змін досліджуваних явищ до експерименту, в його процесі та після проведеної роботи.

За масштабом експерименти бувають глобальними, що охоплюють велику кількість випробуваних (наприклад, оптимізація навчально-виховного процесу), локальними,що поширюються на обмежений контингент учасників (удосконалення виховної роботи в установах інтернатного типу) і мікроекспериментами, що проводяться з мінімальною кількістю учасників (з учнями одного класу або навіть з окремими дітьми).

За характером експериментальної діяльності експерименти бувають уявними, стендовими і натурними. Уявнийексперимент – це відтворення експериментальних дій і операцій подумки. Завдяки можливості багаторазового прокручування ситуацій в уяві, досліднику вдається визначити найбільш сприятливі умови для проведення роботи, уникнути очевидних помилок, обійти перешкоди. Стендовийексперимент проводиться в штучно створених, натурний – у природних умовах. Перший відбувається аналогічно діловій грі, коли відтворюється дослідна модель, щоб перевірити її перш, ніж включити в натурний експеримент, де випробування проходитиме в реальній обстановці педагогічного процесу.

За місцем проведеннярозрізняють природний і лабораторний експерименти. Природнийявляє собою науково організований досвід перевірки висунутої гіпотези, що здійснюється без порушення навчально-виховного процесу (у природних умовах). Такий вид експерименту використовується в тому випадку, коли сутність нововведення може проявитися тільки в реальних умовах. Об'єктом природного експерименту, як правило, є навчальні плани та програми, підручники та навчальні посібники, форми та методи навчально-виховної роботи.

Якщо для отримання необхідних даних потрібно забезпечити особливо ретельне спостереження за випробуваними (наприклад, з використанням електронної апаратури), то експериментальна робота переноситься в спеціально обладнане приміщення – лабораторію. Такий експеримент називається лабораторним.У педагогічних дослідженнях через дефіцит методичного і лабораторного забезпечення він застосовується нечасто.

2. Метод вивчення передового педагогічного досвіду. Передовий педагогічний досвід (ППД) являє собою реальне джерело педагогічної теорії, а механізм його впровадження в роботу сучасної школи є каналом уведення наукового добутку в педагогічну практику. У ньому знаходить своє відображення афоризм про те, що теорія без практики мертва, а практика без теорії неможлива.

Метод вивчення ППД базується на теоретичному осмисленні практики роботи передових шкіл і вчителів. Дослідним шляхом вони нерідко підходять до вирішення важливих педагогічних проблем, які недостатньо або й зовсім не представлені в педагогічній теорії. Якщо педагогічні знахідки такого роду не будуть своєчасно узагальнені, не буде визначене їх місце в педагогічній теорії, то, незважаючи на технологічну відпрацьованість, вони так і лишаться надбанням одинаків, їх не вдасться впровадити в загальну практику роботи школи.

Особливе значення передовий педагогічний досвід набув у сімдесяті роки минулого сторіччя під час реформування авторитарної школи та педагогіки. Першими ластівками нової системи навчання стали вчителі-новатори, пізніше з'явилися авторські школи й методики, а потім альтернативні системи навчання та виховання.

Реалізація методу вивчення ППД здійснюється за алгоритмом, що включає в себе п'ять основних етапів:

1. вивчення педагогічної практики, виявлення найбільш ефективних її частин;
2. встановлення причинно-наслідкових залежностей, що детермінують високі педагогічні досягнення;
3. представлення ППД у вигляді педагогічної системи, що поєднує змістовну й технологічну, теоретичну й практичну її складові;
4. розробка методичних матеріалів для впровадження передових педагогічних ідей і технологій у практику навчання та виховання;
5. поширення ППД: видання спеціальної літератури (книги, брошури, буклети й ін.), підготовка відеоматеріалів про авторів ППД і досвід їх роботи, організація консультаційних пунктів, функціонування виставок ППД і багато іншого.

Переглядів: 16715

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.