Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СИСТЕМА ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ

1.1. Поняття, основні властивості та класифікація систем.

1.2. Типологія структур.

1.3. Морфологічний та інформаційний опис системи.

1.4. Управління в системі та управління системою.

1.5. НТР як система. Якісні аспекти розвитку техніки.

1.1. Поняття, основні ознаки та класифікація систем

Вирішення питання про сутність системного підходу, на відміну від будь-якого іншого типу наукового аналізу, значною мірою зумовлюється тим, що потрібно розуміти під поняттям «система».

Термін «система» використовується в науковій літературі в багатьох значеннях. Л. Берталанфі під системою розуміє комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії.

Топоров В.Н. визначає систему як «сукупність елементів, організованих таким чином, що зміна, виключення або введення нового елемента закономірно відбиваються на решті елементів».

У свою чергу, Вільям Р. Ешбі під системою розуміє«щось таке, що може змінюватися з часом», система – це «будь-яка сукупність змінних, властивих реальній машині».

Напевно, найправильніше було б сказати, що на сьогодні взагалі не існує широко прийнятного поняття системи. У цих умовах будь-яка спроба узагальнити все або принаймні всі основні означення терміна «система» неминуче призводять до того, що під системою починають розуміти все що завгодно. Але з метою визначення сутності системного підходу існує дуже велика необхідність конкретизації поняття «система».

Система(від грецьк. Σύστημα – «складене з частин») – сукупність сутностей (об'єктів) і зв'язків між ними, виділених із середовища на певний час і з певною метою.

Як і будь-яке фундаментальне поняття, система краще за все конкретизується в процесі розгляду її основних властивостей. Таких властивостей можна виділити чотири:

1. Система є насамперед сукупністю елементів. За певних умов елементи можуть розглядатися як системи.

2. Наявність істотних зв'язків між елементами і (або) їх властивостями, що перевершують за потужністю (силою) зв'язку цих елементів з елементами, що не входять до цієї системи. Під істотними зв'язками розуміють такі, що закономірно, необхідним чином визначають інтеграційні властивості системи. Вказана властивість відрізняє систему від простого конгломерату і виділяє її з навколишнього середовища у вигляді цілісного об'єкта.

3. Наявність певної організації, що виявляється в зниженні ступеня невизначеності системи в порівнянні з ентропією системоформуючих чинників, що визначають можливість створення системи. До цих чинників відносять число елементів системи, число істотних зв'язків, якими може володіти елемент, число квантів простору і часу.

4. Існування інтеграційних властивостей, тобто властивих системі в цілому, але не властивих жодному з її елементів окремо. Їх наявність показує, що властивості системи хоча і залежать від властивостей елементів, але не визначаються ними повністю.

Система не зводиться до простої сукупності елементів, і, розділивши систему на окремі частини, не можна пізнати всі властивості системи в цілому.

Таким чином, у найзагальнішому випадку поняття «система» характеризується:

- наявністю безлічі елементів;

- наявністю зв'язків між ними;

- цілісним характером даного пристрою або процесу.

Властивості систем можна поділити на такі групи:

1. Властивості, які пов'язані з цілями і функціямисистеми:

- синергічність – односпрямованість (цілеспрямованість) дій компонентів підсилює ефективність функціонування системи;

- пріоритет інтересів системи ширшого (глобального) рівня перед інтересами її компонентів;

- емерджентність - цілі (функції) компонентів системи не завжди збігаються із цілями (функціями) системи;

- мультиплікативність – позитивні й негативні ефекти функціонування компонентів у системі володіють властивістю множення, а не складання;

- цілеспрямованість;

- альтернативність шляхів функціонування і розвитку.

2.Властивості, які пов’язані зі структуроюсистеми:

- цілісність – первинність цілого по відношенню до частин;

- неадитивність – принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей складових її компонентів;

- структурність – можливість декомпозиції системи на компоненти та встановлення зв'язків між ними;

- ієрархічність – кожен компонент системи може розглядатися як система (підсистема) ширшої глобальної системи.

3.Властивості, які пов'язані з ресурсами і особливостями взаємодії з середовищем:

- комунікативність – існування складної системи комунікацій із середовищем у вигляді ієрархії;

- взаємодія і взаємозалежність системи й зовнішнього середовища;

- адаптивність – прагнення до стану стійкої рівноваги, яка припускає адаптацію параметрів системи до параметрів зовнішнього середовища, що змінюються (проте «нестійкість» не у всіх випадках є дисфункціональною для системи, вона може виступати і як умова динамічного розвитку);

- надійність – функціонування системи при виході з ладу однієї з її складових, можливість збереження проектних значень параметрів системи протягом запланованого періоду;

- інтерактивність.

4.Іншівластивості системи:

- інтегративність – наявність системоутворюючих, системозберігаючих чинників;

- еквіфінальність – здатність системи досягати станів, не залежних від початкових умов і таких, що визначаються тільки параметрами системи;

- спадковість;

- розвиток;

- порядок;

- самоорганізація.

Відомо, що класифікацією називається розподіл деякої сукупності об'єктів на класи за найбільш істотними ознаками. Ознака або їх сукупність, за якими об'єкти об'єднуються в класи, є підставою класифікації. Клас - це сукупність об'єктів, що володіють деякими ознаками спільності.

Основними вимогами до побудови класифікації є:

- в одній і тій самій класифікації необхідно застосовувати одну й ту саму підставу;

- обсяг елементів сукупності, що класифікується, повинен дорівнювати обсягу елементів усіх створених класів;

- члени класифікації (створені класи) повинні взаємно виключати один одного, тобто повинні бути непересічними;

- поділ на класи (для багатоступінчастих класифікацій) повинен бути безперервним, тобто при переходах з одного рівня ієрархії на інший необхідно наступним класом для дослідження брати найближчий за ієрархічною структурою системи.

Отже, з точки зору характеру зв'язків параметрів системи із навколишнім середовищем розрізняють:

- закриті системи - який-небудь обмін енергією, речовиною і інформацією з навколишнім середовищем відсутній;

- відкриті системи - вільно обмінюються енергією, речовиною і інформацією з навколишнім середовищем. У відкритих системах можуть відбуватися явища ускладнення або спонтанного виникнення порядку.

За рангом системи розрізняють як:

- підсистему - система, що є частиною іншої системи і здатна виконувати відносно незалежні функції, має підцілі, спрямовані на досягнення загальної мети системи;

- надсистему – більша система, частиною якої є дана система.

За формою наведення системи поділяють на:

- абстрактні – умоглядне подання образів або моделей матеріальних систем, які підрозділяються на описові (логічні) й символічні (математичні);

- матеріальні.

Логічні системиє результатом дедуктивного або індуктивного подання матеріальних систем. Їх можна розглядати як системи понять і визначень (сукупність уявлень) про структуру, про основні закономірності станів і про динаміку матеріальних систем.

Символічні системиє формалізацією логічних систем, вони підрозділяються на класи:

- статичні математичні системиабо моделі, які можна розглядати як опис засобами математичного апарату стану матеріальних систем (рівняння стану);

- динамічні математичні системи або моделі, які можна розглядати як математичну формалізацію процесів матеріальних (або абстрактних) систем;

- квазістатичні (квазідинамічні) системи, що знаходяться в нестійкому положенні між статикою і динамікою, які при одних діях поводяться як статичні, а при інших – як динамічні.

За походженням системи (елементів, зв'язків, підсистем) розрізняють:

- штучні (знаряддя, механізми, машини, автомати, роботи і так далі);

- природні (живі, неживі, екологічні, соціальні і так далі);

- віртуальні (уявні, і хоча вони в дійсності реально не існують, але функціонують так само, як і у разі, якщо б вони реально існували);

- змішані(економічні, біотехнічні, організаційні і так далі).

За характером змінних системи можуть бути:

- системи з якісними змінними (що мають тільки змістовний опис);

- системи з кількісними змінними (що мають дискретно або безперервно описувані кількісно змінні);

- системи змішаного(кількісно – якісного) опису.

За типом опису закону (законів) функціонування системи:

- типу “Чорний ящик” (невідомий повністю закон функціонування системи; відомі тільки вхідні і вихідні повідомлення системи);

- не параметризовані(закон не описаний, описуємо з допомогою хоча б невідомих параметрів, відомі лише деякі апріорні властивості закону);

- параметризовані (закон відомий з точністю до параметрів і його можна віднести до деякого класу залежностей);

- типу “Білий (прозорий) ящик” (повністю відомий закон).

За способом управління системою (у системі):

- керовані ззовні системи (без зворотного зв'язку, регульовані, керовані структурно, інформаційно або функціонально);

- керовані зсередини (саморегульовані або самокеровані - програмно керовані, регульовані автоматично, адаптовані - пристосовані за допомогою керованих змін станів і самоорганізовані - змінюють у часі і в просторі свою структуру найбільш оптимально, упорядковують свою структуру під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників);

- з комбінованим управлінням (автоматичні, напівавтоматичні, автоматизовані, організаційні).

Англійський кібернетик С. Вір підрозділяє всі системи на три групи - прості, складні й дуже складні. При цьому він вважає дуже істотним способом опису системи - детермінований або теоретико-ймовірнісний (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Класифікація систем за С. Віру

За методом опису	За рівнем складності
Прості	Складні	Дуже складні
Детерміновані	«Віконний засув». Проект механічних майстерень	ЕОМ. Автоматизація	—
Ймовірнісні	«Підкидання монети». Систематичний контроль якості продукції	Зберігання запасів. Умовні рефлекси. Прибуток промислового підприємства	Економіка. Мозок. Фірма

Усі існуючі насправді сукупності об'єктів (а будь-яка система є такою сукупністю, хоча не кожна сукупність є системою) можна розбити на три великі класи: неорганізовані сукупності, неорганічні системи, органічні системи.

Неорганізована сукупність(прикладами її можуть служити купа каменів, випадкове скупчення людей на вулиці) позбавлена якихось істотних рис внутрішньої організації. Зв'язки між її складовими носять зовнішній, випадковий, неістотний характер. Входячи до складу такого об'єднання або покидаючи його, складові не зазнають якихось змін, що говорить про відсутність у подібної сукупності цілісних, інтеграційних властивостей. Властивості сукупності в цілому, по суті, збігаються з сумою властивостей частин (складових), узятих ізольовано. Отже, така сукупність позбавлена системного характеру.

Два інших класи сукупностей – неорганічній органічні системи – характеризує наявність зв'язків між елементами і появу в цілісній системі нових властивостей, не властивих елементам окремо. Зв'язок, цілісність і зумовлена ними стійка структура – такі відмінні ознаки будь-якої системи.

В основі відмінності органічних і неорганічних цілісних систем лежать особливості властивих ним процесів розвитку; структура ж системи є результатом цих процесів і пояснюється ними. Органічна система є ціле, що саморозвивається, яке в процесі свого індивідуального розвитку проходить послідовні етапи ускладнення і диференціації. Цим пояснюються такі специфічні особливості органічних систем, що відрізняють їх від систем неорганічних:

1. Органічна система має не тільки структурні, але й генетичні зв’язки.

2. Органічна система має не тільки зв’язки координації (взаємодії елементів), але і зв'язки субординації, обумовлені походженням одних елементів з інших, виникненням нових зв'язків тощо.

3. Органічна система має особливі механізми, що управляють, через які цілісна структура впливає на характер функціонування і розвитку частин (біологічні кореляції, центральна нервова система, система норм у суспільстві, органи управління і т. д.).

4. У неорганічному цілому внаслідок менш тісної залежності між системою і її складовими основні властивості частин визначаються їх внутрішньою структурою, а не структурою цілого. Зв’язки всередині цілого не викликають корінних якісних перетворень частин. Із цим пов’язана здатність частин неорганічного цілого до самостійного існування. У органічному ж цілому основні властивості частин визначаються закономірностями, структурою цілого. Залежність між системою і її компонентами така тісна, що елементи системи позбавлені здатності до самостійного існування.

5. Якщо в неорганічних системах елемент часто активніший за ціле (наприклад, іон хімічно активніший за атом), то з ускладненням організації активність усе більшою мірою передається від частин до цілого.

6. Органічне ціле утворюється не з тих частин, які функціонують у розвиненому цілому. В ході розвитку органічної системи відбувається якісне перетворення частин разом із цілим. Первинні компоненти всередині системи зазнають трансформації, якими визначається їх сучасна форма.

7. Стійкість неорганічних систем обумовлена стабільністю елементів, і навпаки, необхідною умовою стійкості органічних систем є постійне оновлення їх елементів.

8. Усередині органічного цілого існують своєрідні блоки (підсистеми). Їх гнучка освоєність до виконання команд керуючої системи базується на тому, що елементи підсистем функціонують імовірнісним чином і мають певний ступінь свободи.

1.2. Типологія структур

Структура(від лат. structūra - побудова) – це все те, що вносить порядок до безлічі об’єктів, тобто сукупність зв'язків і відносин між частинами цілого, необхідні для досягнення мети.

Поняття структури – одне із найбільш важливих понять як в абстрактному розумінні, так і при його конкретизації.

Прикладами структур можуть бути: структура мозку, структура студентів на курсі, структура державного устрою, структура кристалічної решітки речовини, структура мікросхеми тощо. Кристалічна решітка алмазу - структура неживої природи; бджолині стільники, смуги зебри - структури живої природи; озеро - структура екологічної природи; партія (суспільна, політична) - структура соціальної природи; всесвіт - структура як живої так, і неживої природи.

Структури систем бувають різного типу, різної типології (або ж просторової структури).

На рис. 1.1 – 1.5 розглянемо основні типології структур.

Рисунок 1.1 – Структура лінійного типу

Прикладом лінійної структури є структура станцій метро на одній незакільцьованій лінії.

Часто поняття системи передбачає наявність ієрархічної структури, тобто систему іноді визначають як ієрархічну цілісність.

Рисунок 1.2–Структура ієрархічного (деревоподібного) типу

Прикладом ієрархічної структури є структура управління вузом: «ректор - проректори - декани - завідувачі кафедр і начальники підрозділів - викладачі кафедр і співробітники інших підрозділів».

Рисунок 1.3–Структура мережевого типу

Приклад мережевої структури – структура організації будівельно - монтажних робіт під час спорудження будинку: деякі роботи, наприклад, монтаж стін, впорядкування території та ін. можна виконувати паралельно.

Рисунок 1.4 –Структура матричного типу

Прикладом матричної структури є структура працівників відділу НДІ, що виконують роботи з однієї теми.

Окрім зазначених основних типів структур використовуються й інші, що утворюються за допомогою їх коректних комбінацій - з'єднань і вкладань.

«Вкладання один в одного» площинних матричних структур може привести до складнішої структури – структури просторової матричної (наприклад, речовини кристалічної структури типу, зображеного на рис. 1.5). Структура сплаву і навколишнього середовища (макроструктура) можуть визначати властивості й структуру сплаву (мікроструктуру):

Рисунок 1.5–Структура кристалічного (просторово-матричного) типу

Такого виду структури часто використовуються в системах з тісно пов'язаними і рівноправними («по вертикалі» і «по горизонталі») структурними зв'язками. Зокрема, таку структуру можуть мати системи відкритого акціонерного типу, корпорації на ринку з дистриб’ютерною мережею та інші.

З комбінацій матрично-матричного типу (утворювану комбінацією «площинних», наприклад, тимчасових матричних структур) можна отримати, наприклад, час - вікову матричну «просторову» структуру. Комбінація мережевих структур може дати знову мережеву структуру. Комбінація ієрархічної і лінійної структур може привести як до ієрархічної (при «навішуванні» деревоподібної структури на деревоподібну), так і до невизначеності (при «навішуванні» деревоподібної структури на лінійну).

З однакових елементів можна отримувати структури різного типу.

З одних і тих самих складових ринку (ресурси, товари, споживачі, продавці) можна утворювати ринкові структури різного типу: ВАТ, ТОВ, ЗАТ й ін. При цьому структура об'єднання може визначати властивості, характеристики системи.

Структура є сполучною, якщо можливий обмін ресурсами між будь-якими двома підсистемами системи (передбачається, що якщо є обмін i-ї підсистеми з j-ю підсистемою, тобто і обмін j- ї підсистеми з i-ю.

1.3. Морфологічний та інформаційний опис системи

Опис (специфікація) системи– це опис усіх її елементів (підсистем), їх взаємозв'язків, мети, функцій при деяких ресурсах, тобто всіх допустимих станів.

Морфологічний опис системи– опис будови або структури системи: опис сукупності А елементів цієї системи і необхідного для досягнення мети набору відносин R між ними. Морфологічний опис задається кортежем

, (1.1)

де А – безліч елементів і їх властивостей;

В – безліч відносин із навколишнім середовищем;

R – безліч зв'язків в А;

V – структура системи, тип цієї структури;

Q – опис, подання системи якою-небудь мовою.

З морфологічного опису системи отримують функціональний опис системи (тобто опис законів функціонування, еволюції системи), а з неї - інформаційний опис системи (опис інформаційних зв'язків як системи з навколишнім середовищем, так і підсистем системи) або ж так звану інформаційну систему, а також інформаційно-логічний опис системи.

Морфологічний опис системи залежить від зв'язків, що враховуються, їх глибини (зв'язки між головними підсистемами, між другорядними підсистемами, між елементами), структури (лінійна, ієрархічна, мережева, матрична, змішана), типу (прямий зв'язок, зворотний зв'язок), характеру (позитивна, негативна).

Інформаційний опис системи часто дозволяє отримувати додаткову інформацію про систему, витягувати нові знання про систему, вирішувати інформаційно-логічні завдання, досліджувати моделі систем.

Дві системи називаємо еквівалентними, якщо вони мають однакові цілі, складові елементи, структуру. Між такими системами можна встановити зв'язок (зв'язки) деяким конструктивним чином.

1.4. Управління в системі та управління системою

Управління в системі – внутрішня функція системи, здійснювана в системі незалежно від того, яким чином, якими елементами системи вона повинна виконуватися.

Управління системою – виконання зовнішніх функцій управління, що забезпечують необхідні умови функціонування системи.

У загальному вигляді схему управління будь-якої системою можна подати за допомогою рис. 1.6:

Рисунок 1.6 – Загальна схема управління системою

Важливий аспект управління системою безпосередньо виражається через принцип Ешбі (принцип необхідної різноманітності): керуюча система повинна мати вищий рівень організації (більша різноманітність, більший вибір), ніж керована система, тобто різноманіття може бути кероване (зруйноване) лише різноманіттям.

Примітка

Менеджер фірми повинен бути підготовлений, більш грамотний, організований, вільний у своїх рішеннях, ніж, наприклад, продавець фірми.

Управління системою (у системі) використовується з метою реалізації таких цілей:

1) збільшення швидкості передачі повідомлень;

2) збільшення обсягу переданих повідомлень;

3) зменшення часу обробки повідомлень;

4) збільшення ступеня стислості повідомлень;

5) збільшення (модифікація) зв'язків системи;

6) збільшення інформації (інформованості).

Функції і завдання управління системою:

1. Організація системи - повне, якісне виділення підсистем, опис їх взаємодій і структури системи (як лінійної, так і ієрархічної, мережевої або матричної).

2. Прогнозування поведінки системи, тобто дослідження майбутнього системи.

3. Планування (координація в часі, просторі, за інформацією) ресурсів і елементів, підсистем і структури системи, необхідних (або достатніх, - у разі оптимального планування) для досягнення мети системи.

4. Облік і контроль ресурсів, що приводять до тих або інших бажаних станів системи.

5. Регулювання - адаптація і пристосування системи до змін зовнішнього середовища.

6. Реалізація тих або інших спланованих станів, рішень.

Примітка

Функції і завдання управління системою взаємозв'язані, а також взаємозалежні. Не можна здійснювати повне планування в економічній системі без прогнозування, обліку і контролю ресурсів, без аналізу попиту і пропозиції - основних регуляторів ринку. Економіка будь-якої держави – завжди керована система, хоча підсистеми управління можуть бути організовані по-різному, мати різні елементи, цілі, структуру, відносини.

Виявлення керуючих параметрів і їх використання для управління системою може зменшити складність системи. У свою чергу, зменшення складності системи може зробити систему повністю керованою.

Чим різноманітніші вхідні сигнали (параметри) системи, число різних станів системи, тим різноманітніші зазвичай вихідні сигнали, складніша система, тим актуальніша проблема пошуку інваріантів управління.

1.5. НТР як система

Пізнанню суті науково-технічної революції (НТР), що є основним завданням теоретичного мислення, передував опис цього ще мало вивченого феномену шляхом порівняння, зіставлення і відбору фактів, їх впорядковування і систематизації. Такий підхід дозволив виявити істотні ознаки НТР:

- злиття наукової революції з технічною за випереджаючого розвитку науки;

- перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

- органічне об'єднання елементів виробничого процесу в єдиній автоматизованій системі;

- тенденція до заміни безпосередньої діяльності та праці людини функціонуванням «упредметненого» знання у всіх ланках виробничого процесу;

- формування нового типу працівника;

- перехід від екстенсивного до інтенсивного розвитку виробництва.

Література 50-х – початку 60-х рр. фіксувала зовнішні прояви НТР. З такої точки зору НТР виступає всеосяжним, універсальним феноменом. Дійсно, сучасну людину у всіх формах її життєдіяльності оточують події та явища, породжені НТР: нові тканини, продукти побутової хімії, телебачення, нові лікарські препарати, побутова техніка, техніка транспорту, зв'язку, торгівлі, виробнича техніка і тому подібне. Ці численні прояви НТР ототожнювалися з її суттю. Лише поступово дослідники дійшли думки про те, що за зовнішніми поверхневими подіями прихований переворот у всій структурі продуктивних сил. До того ж в основі цього перевороту лежить новий глибинний, внутрішній зв'язок науки, техніки і виробництва як особливої системи, що склалася саме в нашу епоху.

Це дозволило підійти до розкриття суті науково-технічної революції. Можна говорити про два рівні суті НТР. Перший рівень пов'язаний із визначенням НТР як корінного перевороту в продуктивних силах суспільства, що здійснюється за визначальної ролі науки. Якісні зміни в них мали безліч різних проявів, і, перш за все, у створенні принципово нових засобів виробництва. У 1960-х рр. революція в продуктивних силах ототожнювалася з «кінцевою сутністю» НТР, що дозволяло на початкових етапах наукового дослідження пояснити багато соціальних процесів і явищ. Проте надалі сама ця «кінцева сутність» виявилася похідною від сутності глибшого порядку - сутність другого рівня, яка включила першу у вигляді необхідного, але складового елемента. Такою системою і стала єдність науки, техніки і виробництва. Непостійні, випадкові у минулому зв'язки тільки в епоху НТР стають органічними, організованими та структурно закріпленими, тобто системними. Виникнення такої системи є найбільш загальним якісним результатом науково-технічної революції, у міру розвитку елементів і зв'язків цієї системи розвивається й НТР.

Як система НТР повинна відповідати ряду умов, властивих будь-якій системі:

1. Будь-яка система існує в часі й просторі і знаходиться в русі. Якщо ми розглядаємо НТР тільки в часі й просторі, але поза розвитком, то можна говорити тільки про потенціал, оскільки всі її якості можуть виявлятися в розвитку і функціонуванні.

2. Число об'єктів (елементів) будь-якої системи, автономних в організаційному відношенні і залежних один від одного у функціональному, є кінцевим. У НТР як системі таких елементів три: наука, техніка і виробництво.

3. Для кожної системи характерна наявність єдиної підстави класифікації її елементів. У НТР такою підставою є діяльність суспільства, яка виявляється в різних видах: науковому, науково-технічному і матеріально-виробничому.

4. Система володіє єдністю. НТР - це цілісний комплекс організаційно і функціонально пов'язаних елементів.

5. Система знаходиться в єдності з середовищем. НТР, її темпи розвитку, цілі, характер наслідків і т.п. залежать від соціального середовища, в якому вона розвивається і функціонує.

У той же час аналіз системи «наука - техніка – виробництво» є неповним без урахування її соціальних наслідків. Тільки в цьому випадку дотримуватимуться найважливіші методологічні принципи всебічності й конкретності.

Всебічність підходу має на увазі облік різних умов, за яких можливі формування і функціонування НТР і з якими пов'язані її соціальні наслідки, тобто зміни всіх сторін життя сучасного суспільства - освіти, культури, способу життя, психології людей, взаємовідношення між природою і суспільством. У свою чергу, і суспільство впливає на НТР - наростання процесів НТР значною мірою залежить від умов і характеру соціально-економічного ладу, в якому проходять революційні перетворення в науці, техніці й виробництві.

Один із найважливіших моментів соціальних наслідків НТР належить до перетворення особи. Відбувається воно у двох різних площинах: по-перше, зміна особового елемента всередині наукової, науково-технічної або виробничої діяльності; по-друге, розвиток людини в позавиробничій сфері через створення нового життєвого середовища.

Система «наука - техніка - виробництво» як глибинна суть НТР, або суть другого рівня, є до деякої міри умовно-абстрактною і тому вимагає доповнення її елементами, в яких відбиті соціальні наслідки НТР. Ними є суспільство і людина. Таким чином, у широкому розумінні НТР можна подати як систему «наука - техніка - виробництво - суспільство – людина».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.