Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Образ відьми Таньки

Найкращою подругою Ірки Хортиці є звичайна дівчинка Танька, яка живе неподалік від неї. Вона щира, вірна подруга, інших друзів, крім Ірини у неї немає, тому вона дуже сумує, коли зʼявляється Рада Сергіївна, яка хоче забрати дівчинку до себе у школу. Цей тихий сум проглядається у її діалогах з Іриною: «… Ні, забере вона тебе. Знову я одна залишусь. В обіймах із книжками, – Танька не відривала очей від верхівки яблуні, але Ірка все одно бачила, що очі у подруги на мокрому місці [1, 11]».

Таня сама визнає, що у неї немає більше друзів, крім Іри і їй важко і боляче від розуміння, що її подруга скоро залишить її. Дівчинка розуміє, що це шанс для Ірини отримати краще майбутнє, ніж те на яке вона може сподіватися тут і тому не заважає їй і не відмовляє у прагненні навчатися у школі Ради Сегіївни, але розлука з єдиним другом навіює на неї тугу.

Відколи Ірина загадково зникла Танька з Іркиним котим весь час її шукали, аж поки не знайшли, коли та тікала від Аристарха і ярчуків. Страх за Ірину показано у прямій мові персонажу:

«– Не стій як нежива, а то й справді неживою станеш! – репетувала Танька, тягнучи приголомшену Ірку за собою, геть від котячо-собачого побоїща [1, 188]». Таня намагається відвести подругу подалі від небезпеки не зважаючи на ризик для власного життя.

Тетяна – справжня подруга, яка ризикуючи своїм життям намагається врятувати Ірину від дивних сліпих псів-ярчуків, які можуть бачити лише відьом. Її бажання захистити подругу виразно показано у діалогах персонажів та її вчинках:

«– Танька, біжи! Звідки ти тут узялася?

– А сама? – войовничо, але не зовсім зрозуміло запитала Танька. – І взагалі, не питання, звідки взялися, питання, як вибиратися будемо, – продовжуючи філософствувати, Танька зробила крок і несподівано опинилася між кудлатим і Іркою, прикриваючи подругу собою.

– Ти що робиш, дура? – перелякана Ірка кинулася вперед – між Танькою і кудлатим.

– Спокійно, мене він не чіпатиме, – заявила Танька, втім без великої впевненості і, акуратно оббігши Ірку, знову стала між нею і псом [1, 190]».

Навіть не маючи впевненості у власних словах, Таня не вагаючись живим щитом стає між Іриною і псом, що безумовно говорить про певну самопожертву заради дружби.

Попри на міцну дружбу з Іриною, Таня не високої думки про Іриного друга Богдана, тому нітрохи не зрадіє їхній зустрічі. Навпаки, у діалозі з Іриною виразно звучить те, що з Богданом вона не в дружніх стосунках:

«Танька його появі анітрохи не зраділа.

– Слухай, звідки цей толкієнутий узявся? – обурено запитала вона у Ірки [1, 190]». Таня зневажливо ставиться до маніакального захоплення хлопця книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перстнів» і його належання до обʼєднання толкіністів.

У наступному діалозі стає зрозуміло, що хоч Танька і дружить з Ірою, про Богдана вона майже нічого не знає:

«– Ой! – коротко і якось не по-бойовому видихнула Танька, очікуючи побачити собаку нанизану на блискуче вістря. Але пес просто відлетів убік. Піднявся, оглушено киваючи головою.

– У нього що, меч тупий? [1, 191]»

«– Він що, і справді вміє битися мечем? – знову здивувалася Танька.

– Звичайно. А ти як думала? – знизала плечима Ірка… [1, 192]»

Таня щиро здивована, що Богдан не просто весь час носить із собою меч та лук, а ще й вміє ними користуватися у бою, адже вона вважала, що це просто атрибутика толкініста від якої немає жодної користі.

Дівчинка сама здогадалася, що Ірина відьма задовго до того, як подруга зізналася їй у цьому про що повідомляє у розмові з нею:

«– А я по коту зрозуміла, – тихо додала Танька. – Він у тебе дуже... – вона замʼялася, підбираючи слово. – …виразний [1, 197]». Таня дуже багато читає і вміє міркувати власною головою, тому новина, що Ірина відьма не стала для неї несподіванкою.

Для того, щоб знайти Іру, Танька весь час спостерігала за котом, підозрюючи, що він її шукатиме. Дівчинці було не важливо, що через це вона пропускає школу, що майже не спить цілими днями, головне було знайти Ірку про що розповідає у діалозі з Ірою:

«– Та я за цією твариною цілими днями тягалася, мене за прогули наша класна скоро знищить! – знову обурилася Танька. – Я його коли знайшла, згадала, що ти про здоровенного кота питала. Притягла додому – у мене батьки до тварин спокійно ставляться. Він майже тиждень пластом лежав, а потім носитися почав. Я відразу подумала – тебе шукає. І я з ним, якщо встежу, звичайно. Довелося цілодобове спостереження встановити, не висипаюся через нього хронічно. Нещодавно він начебто зрозумів, де тебе шукати, летів з усіх лап – і у дірку в паркані шусть! І в голові немає, що я за ним не пролізу! [1, 200]»

Таня жертвує навчанням, сном, прагнути знайти Ірину, оскільки розуміє, що кіт це її єдина ниточка, яка веде до подруги, тому намагається всюди слідувати за ним: «… – Відлежався, дивлюся, знову намилюється. Я за ним! Тільки цього разу він начебто не проти був, що я з ним іду, навіть допомагав мені [1, 201]».

Вона намагається максимально допомогти Ірині владнати проблеми з Радою Сергіївною та Аристархом Теодоровичем, тому не марнує час даремно, а намагалася знайти про них інформацію, віднайти побільше відомостей про відьом, про що повідомляє у розмові друзям:

«– Поки ти тут спиш, я де тільки не була!

– Ну і де? – поцікавилася Ірка.

Утрьох вони всілися на стару лавку під яблунею. Танька зняла з плеча сумку і витягла з неї здоровенну записну книжку.

– В Інтернеті була, у бібліотеку збігати встигла. Про цих самих наддніпрянських відьом, виявляється, стільки написано! – Танька почала гортати свій блокнот. – Я й половини переглянути не встигла, але одне скажу тобі чітко – Рада Сергіївна тебе в спокої не залишить. Вона і справді заздрить! Роблені відьми завжди заздрили природженим [1, 210]».

Вона «раціо» їхньої компанії, любить працювати з інформацією у бібліотеках та інших джерелах, дівчинка начитана та всесторонньо розвинута, про що можна судити з її діалогу з Ірою:

«… – Ніякий він не Аристарх Теодорович, – урочисто повідомила Танька. – Звичайний Олександр Федорович, – вона на мить задумалася. – Хоча теж круто, зовсім як Керенський [1, 214]».

Таня спостережлива та розсудлива, вона першою, звернула увагу на дивні сни Ірини, оскільки розуміє, що відьмі прості сни не повинні снитися. Це викликає у ній тривогу та зосередженість у діалозі з Іриною:

«– Які сни? – раптом насторожилася Танька.

Ірка знизала плечима:

– Кажу ж, дурні! І головне, однакові!

– Що значить «однакові»? – з нетерпінням перепиталаТанька. – Ти давай по детальніше.

… – Ти що, не розумієш? – Танька страшенно розхвилювалася. – Якщо ти відьма, значить, твої сни – не просто так! [1, 232]» Дівчинка вміє логічно мислити та знаходити пояснення не лише в книгах, а й самостійно.

Тетяна вважає себе розумнішою Богдана, оскільки він цікавиться лише тим, що повʼязано з «Володарем перснів» Дж. Р. Р Толкіна і нічого іншого, крам ельфів і гномів не читає, на відміну від неї – Таньки, яка читає найрізноманітніші книги та багато про що знає. Тому при нагоді намагається показати свою обізнаність у діалозі з ним:

«– Треба ж, які ти слова знаєш! Інквізиція, до твого відома, це суд такий, церковний, він вирішував – палити чи ні. А коли вже палять – називається аутодафе. Це в Європі так, а у нас відьма не судили.

– І не палили? – з щирою зацікавленістю запитала Ірка.

Танька замʼялася:

– Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали і разом із хатою палили. Тому що всередині власного будинку відьму образити не можна, – із деякою гордістю за відьом оголосила Танька [1, 218]».

У битві проти Ради Сергіївни, Танька брала активну участь і допомагала Ірині і Богдану, чим могла. Саме дівчинка придумала план, як здолати стару відьму. Хвилювання від цього виразно показано у діалозі з Ірою та жестах персонажа:

«– Я придумала! – скрикнула вона, хапаючи Ірку за руку. – Я знаю, як нам подолати Раду! Й Іващенка заодно врятуємо! Треба лише змусити Раду прийняти вигляд чого-небудь нешкідливого для людей! – Танька запнулася. – Але спершу я у словнику подивлюся, що таке мочало. А то раптом воно... агресивне [1, 248]». Вона вміє визнавати, що чогось не знає, але постійно вдосконалюється, коректуючи свої знання.

Першу позитивну характеристику Тані робить Богдан після бою з Радою Сергіївною, визнаючи її заслуги у їхній перемозі: «… – Молодець, Танька, – поблажливо похвалив Богдан. – Точно зʼясувала, у що відьма може перекинутися. Без тебе ми б так не підготувалися! [1, 261]»

Таня не знає, як реагувати на похвалу хлопця тому ніяковіє. Не зважаючи на свою нелюбов до Богдана, вона все ж справедливо визнає і його вклад у спільну перемогу, що можна побачити у їхньому діалозі: «– Та й ти нічого. З лука стріляти вмієш, – зніяковіло пробурмотала Танька [1, 261]».

У «Відьминому дарі» Таня бажає стати відьмою, як і Ірина, але подруга відмовляється робити з неї роблену відьму, тому дівчатка часто сваряться, адже сліпе бажання Таньки стати відьмою не приймає жодних раціональних заперечень Іри, що проглядається в їхньому діалозі:

«– Я – не відьма, – погодилася Танька і тут же закричала: – Тому що ти не хочеш мене нею зробити! [2, 7]»

«…– Але ж це ти мене відьмою зробиш, – вкладаючи в слова всю можливу переконливість, відповіла Танька. – Ти ж не будеш змушувати всякі гидоти влаштовувати! [2, 7]» Таня знає про загрозу стати лихою відьмою, але знаходить всьому виправдання, адже мета виправдовує засоби.

Попри ці суперечки у глибині душі дівчинка розуміє, що Іра має рацію, хоч і не бажає цього визнавати.

Таня не любить свій день народження, оскільки її батьки влаштовують із нього зустріч ділових партнерів, а ті ще й привозять своїх дочок, з якими в дівчинки далеко не дружні стосунки, про що говорить сама дівчинка:

«– З Алкою ще ніхто впоратися не міг, – зітхнула Танька. – Мало, що вона кожен день народження мені нерви тріпоче, так потім ще півроку батьки її в приклад ставлять – яка вона вся з себе незвичайна! [2, 30]»

Дівчинка талановита, вона красиво малює – її роботи займають призові місця і хоч сама Таня не вихваляється цим, але Ірина дуже високо ставить її вміння, що виразно звучить у діалозі Іри з Аллою:

«…– Ось Танька у нас, наприклад, класна художниця. Ви знаєте, її картина на міському конкурсі друге місце посіла! Між іншим, у журі багато хто вважав, що вона заслуговує перше! [2, 26]»

Таня дуже рада, що Ірина таки згодилася взяти її на шабаш, здійсниться її мрія, але вона остерігається летіти в ступі, адже боїться впасти з висоти й розбитися. Попри це, дівчинка намагається контролювати власні страхи, задля поставленої мети і це можна побачити у діалозі дівчаток:

«Танька підбігла до ступи і раптом нерішучо зупинилася.

– Це ти мене на мотузці, як прицепчик, поволочеш? – із сумнівом запитала вона. – А раптом розвʼяжеться?

– Боязно? – озирнулась через плече, Ірка із веселим інтересом втупилася на Таньку. – Так, може – ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю.

– Ні-ні-ні, – заметушилася Танька, сперлася руками об край ступи, підтяглася... І завмерла – одна нога в ступі, інша бовтається зовні. Нещасним голосом поцікавилася: – Ір, а ти взагалі-то літати вже пробувала? [2, 37]»

У ній бореться природня обережність і цікавість, бажання політати і страх падіння, мрія і сувора реальність. У дівчинці відбувається боротьба остраху перед невідомим і бажанням відкрити для себе щось нове і захопливе.

У Тані чиста душа, вона намагається допомагати всім, хто цього потребує, будь-то безіменна русалка чи полонена Ольга Вадимівна. Дівчинка не може миритися із несправедливістю і злом та перша кидається на виручку:

«– Гей, гей, ви що робите? – закричала Ірка і кинулася на допомогу Танькі, яка вже тягнула одну з русалок за мокрі коси, намагаючись стягнути її з жертви. У кращих традиціях шкільних бійок роздаючи стусани й зуботичини, Ірка з Танькою розкидували озвірілих русалок у різні боки [2, 66]».

Якщо вона впевнена у правильності своїх дій, то не чекає підтримки зі сторони, а однією з найперших поспішає на допомогу. Для Тані групове побиття русалками безіменної немислиме, тому дівчинка використовує всі методи, щоб захисти нещасну від них.

Таня прибічниця мирного вирішення конфліктів, але коли розуміє, що надії на це немає, готова до силового врегулювання ситуацій.

«…Короткий поштовх ззаду перекинув її на солому – у бійку рішуче втрутилася Танька.

Ірка вихопила мітлу і жбурнула її Танькі у руки. Збиваючи палаючу свічку, Танька заскочила на стіл. Свічка звалилася, вогник лизнув пучки соломи на підлозі. Алла кинулася і вчепилася Танькі в ногу. Танька аж завила від захоплення і з розмаху заїхала держаком мітли Аллі по вуху [2, 83]». Змога поквитатися з Аллою викликає у Тані захват та все більше розбуджує бойовий настрій дівчинки, безслідно проганяючи невпевненість та відчуття меншовартості, яке виникало у ній після спілкування з робленою відьмою.

За моральні якості, які Таня проявила намагаючись допомогти Ользі Вадимівні (безкорисливість, щирість, рішучість, співчуття), стара вирішує віддає їй свій відьомський дар.

«– Пусти, – чужим голосом сказала подруга і потягнулася до Ольги Вадимівни.

Стара відьма пливла в повітрі. Теплий вітерець ворушив широкі рукави білої блузи. Очі світилися нестерпним зеленим вогнем. Дивилася вона лише на Таньку.

– Підійди! – поманила вона, і Танька пішла назустріч старій [2, 84]».

Таня перебуває у своєрідному трансі, тому спочатку не розуміє, що відбувається, вона підкоряється поклику відьми не усвідомлюючи, що та задумала.

Таня сильно бажає стати відьмою, але боїться, що це її бажання стане між нею та Іриною, її найкращою і єдиною подругою. Цю невпевненість і страх можна спостерігати у жестах дівчинки та в її спілкуванні з Ірою:

«Танька тут же втупилася у землю.

– Ти тільки не подумай, будь ласка, що я від заздрощів, – жалібно сказала вона. – Ір, ну ти ж моя єдина подруга, правда! Просто... Ну, а ти сама на моєму місці – не хотіла б? [2, 105]»

Вона дуже переживає, що її батьки не знаючи, де дівчинка не знаходять собі місця – це не дає спокою дівчинці, вона не бажає завдавати їм зайвих турбот. Таня – сімейна дитина, тому для неї важливо, щоб її батьки були спокійними і впевненими в її місцеперебуванні. Її моральні переживання засвідчують жести, риторичні запитання та незавершені фрази:

«Танька безсило опустилася поруч і з тугою озирнулась по сторонах.

– Що з мамою зараз робиться... – пробурмотіла вона [2, 111]».

«– Пʼять днів! А як же моя мама?.. – жалібно протянула Танька [2, 161]». Дівчинці надзвичайно важко від розуміння, що її рідні втратили спокій, а вона навіть не має змоги сказати їм, що з нею все добре.

Таня намагається у будь-якій ситуації бачити щось позитивне, адже це дає сили і допомагає не впадати у відчай. Дівчинка сильно переймається проблемою своєї фігури, тому в усіх перипетіях, що випали на її шляху бачить шанс схуднути про що й заявляє Ірині:

«– Між іншим, ми он скільки часу без відпочинку. І майже без їжі, – Танька нервово витягла з здоровенного целофанового пакета шоколадний батончик і зашаруділа обгорткою. – Одне добре, – пробурмотіла вона, вгризаючись у шоколад, – голодування й активний спосіб життя – кілограма на два я точно схудла. А може, навіть на три [2, 142]». У ситуації, коли її життя висить на волосині, вміння бачити щось позитивне у морі негативу – це показник сильного характеру.

Таня радіє, коли їх знайшла міліція, адже щиро вірить, що дівчаток розшукують її батьки і, що вже сьогодні вона буде дома, весь цей кошмар зі втечею від відьом закінчиться. У дечому це надто наївно і простодушно, адже зважаючи на те, що вони пережили за ці декілька днів не можна так легко довіряти незнайомцям, навіть якщо вони у міліцейській формі. У діалозі з майором розкривається вся глибина її бажання потрапити додому і не останню роль у цьому відіграє міміка дівчинки:

«– Просто дехто просив вас відшукати.

Обличчя Таньки просвітліло:

– Мама і тато! Ну звичайно! Вони мене шукають! Ірка, сьогодні будемо вдома! [2, 191]»

Безрозсудлива сміливість приходить до Тетяни, коли здається, що шансів на порятунок більше немає. Вона не збирається помирати благаючи пощадити її, що очевидно з її діалогу з відьмами:

«– Ваші бабуні теж рвуться, ще й як! – раптом зухвало заявила Танька. – Цілу промову сказали, про те, як вони на вас працюють, а ви... – Танька хмикнула, – ...розпузатились [2, 195]».

Дівчинка відверто провокує відьом, показуючи, що в цій ситуації вона більше їх не боїться:

«Ірка спробувала застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулася:

– Досить, Ірка! Мені їх тепер боятися нічого – вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш? [2, 196]»

Таня відчуває себе винною перед Іриною за те, що втягнула її в цю історію і тепер вони обоє будуть змушені померти, адже старі відьми не відпустять їх. Її картання простежуються у діалозі із подругою:

«Танька присіла поруч.

– Це я винна, – прошепотіла вона. – Якби я не змусила тебе взяти мене на шабаш... [2, 204]»

Дивом врятувавшись і діставшись Іркиного дому, Таня бажає найперше повідомити своїх батьків, що з нею все добре, адже за ці дні вимотала себе думками про те, як вони переживають. Неможливість звʼязатися з батьками призводить до того, що нерви дівчинки здають і вона, не дивлячись на небезпеку, поривається йти до тих, та ще й мимоволі ображає Ірину:

«– Мама... Тато... – кричала Танька. – Вони думають, я зникла! Я тут, за два кроки, і навіть не можу сказати їм, що зі мною все добре? А ну пусти мене!

… Але Танька її не слухала. Вона рвалася до дверей.

– Ти егоїстка! – закричала вона. – Моїй мамі зараз погано! [2, 239]»

Відчуття вини за несправедливі сказані слова подрузі, страх і відчай злилися в ній у єдиний порив – бажання потрапити до власного дому, навіть, якщо це не нерозумно й ризиковано.

Таня вирішує, що надалі розбиратиметься з відьмами самостійно, досить того, що Ірина для неї зробила: «– Ти права! – крикнула вона. – Я дійсно сама винна! Спасибі тобі за допомогу, далі я впораюся! [2, 241]» Частково у ній говорить образа на Іринині слова, а частково – почуття провини, адже по справедливості, все щотрапилося розпочалося саме через неї.

Таня чує як старі відьми погрожують Ірині розправою над всіма, хто її дорогий за те, що вона допомагає їй і дівчинка вирішує здатися самостійно, щоб ніхто не мав помирати заради неї. Попри страх перед смертю Таня готова пожертвувати собою, лиш би Іру залишили в спокої. Міміка дівчинки, жести вказують на те, що вона готова прийняти власну долю:

«– Ірка, впускай, – бліда, як крейда, Танька стояла поруч. Руки щільно стиснуті й притиснуті до грудей, у широко розкритих очах застигли жах і рішучість. – Вони мають рацію. Ти не повинна мене захищати. Загинеш. Я сама в усьому винна... [2, 250]»

Всю рішучість намірів дівчинки характеризують її вчинки, вона не зрадниця, не збирається ховатися, коли її подрузі погрожують через неї: «…Танька коротко схлипнула і справді пішла до воріт [2, 251]».

У час, коли настала постала реальна небезпека втратити Ірку і Богдана, Таня збирає всі сили і відчайдушну злість, щоб пробудити в своїх крові відьомський дар заради порятунку друзів. Душевні переживання дівчинки виразно показано у невласне прямій мові героїні:

«Зараз вони загинуть – і єдина подруга Ірка, і придурок цей толкієнутий. А слідом прийде черга і самої Таньки! Дівча тихенько застогнала. Друзі ось-ось загинуть через неї, а вона стоїть тут, як завжди безпорадна, нездатна хоч щось зробити! Але ж вона відьма! В її крові – дар! То де ж він?

Танька відчула , як нею трусить: від скаженості й безнадії, від злості на саму себе, від страху за друзів... А потім страшна, спопеляюча вогняна куля піднялась звідкись зсередини. Диким болем охопила серце – і Танька дізналася, що відчуваєш, коли кров кипить по-справжньому. Куля піднялася до голови, немов би язик полумʼя облизалп мозок. Танька закричала... Рій смарагдових іскор затанцював на її пальцях, плечах, волоссі... Біль схлинув... Танька схопила Іркину баночку польотної мазі. Кинулася у коридор. Підняла збиту велетом довгу сталеву вішалку. Скочила на неї, відштовхнулася пʼятами... і вилетіла у двір [2, 270]».

Відчуття власної безпорадності, відчаю, страху, безнадії, породжують у дівчинці злість на себе, ця суміш почуттів допомагає відкинути внутрішні барʼєри та прикликати з глибин свого єства силу здатну змінити все її життя.

Попри все те зло, що за ці дні їй робили роблені відьми, Тані все одно шкода їх, їхнього відчайдушного, тваринного прагнення отримати відьомську силу. Таня мʼяка за вдачею, не злопамʼятна, вміє прощати і співчувати ворогам, це виразно показано в її з Іриною:

«– А чому ж на душі так паршиво? – заперечила Танька. – Може, не треба було нам все-таки на шабаш летіти? І дар у тієї вмираючої відьми, Ольги Вадимівни, теж не потрібно було брати. Нехай би вже комусь із них дістався, – Танька кивнула на роблених, що повільно піднімалися із землі [2, 276]». Попри власне бажання стати відьмою, їй жаль, що вона відібрала цей шанс у когось із них.

Таня сильно здивувалася, коли дізналася, що Ольга Вадимівна сама спланувала віддати їй свою силу і, що не знаючи її вірила, що дівчинка стане хорошою відьмою. Для неї багато що означає таке визнання від старої відьми:

«– Але ж ви мене зовсім не знаєте... – здивувалася Танька.

– Тепер знаю. Ти будеш хорошою відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже у всякому випадку, набагато кращою, ніж будь-яка з цих панянок. – Ольга Вадимівна недбало махнула в бік колишніх роблених [2, 278]».

У «Чаклунстві за наймом» характер Тані вже інакший, дівчинка змінилася, за допомогою чаклунства вона отримала ту частину впевненості в собі, яка не вистачала їй декілька місяців назад. В її діалозі з бізнесменом Іващенко Таня веде себе незворушно, впевнено, відчуваючи себе володаркою ситуації:

«– Теж відьма? – посміхнувся бізнесмен.

– Припустимо, – абсолютно незворушно відрізала Танька і наостанок лизнула палець ще раз. – А що, про мене ви теж всім розкажете? Друзям, сусідам?

…Щось у Танькиних словах йому не подобалося. Напевно, тон. Надто легковажний, та ще й виразно уїдливий [3, 35]». Таня відьма і пишається цим, вона не боїться примарливих погроз Іващенко, тому її не так легко залякати як на Ірину.

Автори не подають детального опису зовнішності дівчинки, лише побіжно, пунктирно вказують на основні риси: «Тут кущі знову розсунулися і з них вибралася ще й дівчинка – світловолоса і пухкенька [3, 34]».

Навіть Богдан не дивлячись на те, що часто заїдається із Танькою змушений визнати, що вона змінилася у кращу сторону. Від нього ми отримуємо таку характеристику образу Тані:

«–Ну ні фіга ж собі! – видихнув Богдан, який похмуро мовчав під час цих кровожерливих переговорів. – Така начебто скромна, тиха, боягузлива, у школі всього боїться... А тут – треба ж, як крутого мужика-бізнесмена розкрутила!

– При чому тут школа, – фиркнула Танька. – Це бізнес! [3, 44]»

Таня не пропускає жодного випадку, щоб не зачепити Богдана, оскільки вважає, що він, як найменший із їхньої компанії, ще дитина, яка грається зі своїми мечами і толкіністами, та й до того ж, не дуже розумний. Поблажливо-зневажливе ставлення дівчинки до Богдана проявляється у міміці та її діалогах з друзями:

«Танька зиркнула на Богдана, скорчила гримаску:

– А я ще сказала, що без дурнів! Вибач, Богданчик, про тебе забула. Не розумію, чого ми ще і з ним повинні ділитися, по-моєму, від нього ніякого толку. Ну ладно, раз ти так кажеш, нехай буде на трьох [3, 46]».

Таню дратує, що Богдан постійно носиться із зброєю, адже на її думку це по дитячому і привертає до нього надто багато уваги. Її роздратування часто проривається в намагання образити хлопця в розмовах:

«…Тут солідна корпорація! – спалахнула у відповідь Танька. – Дорослі серйозні люди, і жодному, чуєш, ти, придуроку, жодному з них не прийде в голову возитися з усякими безглуздими мечами і луками... Вони справою зайняті! [3, 51]» Дівчинку злить, що хлопчина надто велике значення приділяє своїм залізякам і сильно дорожить ними.

Не зважаючи на те, що магічні сили дали Тані впевненість у собі перед звичайними людьми, вона все ще розгублюється перед тими, хто володіє такими ж здібностями як і вона. Хоч, варто зазначити, дівчинка бореться з паталогічною невпевненістю у власних силах, це часто проявляється у її розмовах із друзями: «– Я? Я думала, ти сама... – злякано відсахнулася Танька, але відразу взяла себе в руки. – А чому б і ні? Якщо треба, можу і я! – заявила вона войовничо і грізно зиркнувши на скривленого Богдана [3, 74]».

«… Дівча фиркнула, взяла дзеркало і урочисто поставила його на стіл перед собою. Нервово відкашлялась. Спробувала якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося замало й особливої величності не вийшло, пальці зісковзнули з вузького обідка [3, 75]». Таня нервує за потреби використовувати свої вміння на людях, адже підсвідомо вона боїться невдачі і критики.

Попри те, що Таня весь час свариться з Богданом, вона не хоче вплутувати в це Ірку – свої проблеми вона прагне вирішувати самостійно, віч-на-віч із хлопцем: «…Але Танька, здається, зовсім не збиралася ображатися. Навпаки, підштовхнула Ірку до дзеркала.

– З толкієнутим я потім розберуся, – прошипіла вона [3, 77]». Таня розуміє, що Ірині не подобаються її перепалки з хлопцем, але нічого не може з собою подіяти.

Показна нелюбов до Богдана зникає в Тані, коли хтось інший, хоч і мимоволі, намагається образити хлопця. Дівчинка відразу стає на бік Богдана і починає захищати його, хоча й сама не помічає цього. З цього можна зробити висновок, що бурчання дівчинки – це зовнішній вияв привʼязаності до хлопчини, і насправді, не дивлячись на всі недоліки Богдана, він їй по своєму дорогий. Ставлення дівчинки проявляється у діалозі з майором:

«Богдан ображено засопів. Але найцікавіше було те, що і Танька образилася на майора.

– Богдан – здухач! – хоч і пошепки, щоб не почув змучений тривогою і цікавістю охоронець, але дуже палко оголосила вона [3, 137]».

Таня як і Ірина, зневажає батьків, що полишають своїх дітей. У неї нормальна родина і їй важко уявити себе на місці таких дітей, але дівчинка розуміє, що це страшне і жахливе становище – бути зайвою в житті батька чи матері. Ставлення дівчинки проявляється у міміці та невласне прямій мові:

«Танька гидливо скривилася. А вона ще думала, що тільки Ірці так особливо не пощастило із батьками: позбулися дитини, як непотрібного тягаря, і всі справи! І ось вам будь ласка, точно такий же екземпляр! На мить їй стало зле – вона уявила, як її власний, рідний і улюблений тато готовий так само підлесливо нити, лише для того, щоб заощадити гроші на своїй дочці! [3, 163]» Дівчинці неприємна навіть думка, що її батько міг би залишити її напризволяще, що вона стала б для нього тягарем.

Таня заощадлива і має фінансовий нюх, зважаючи на те, що її батько займається торгівлею нерухомості це й не дивно. Вона не бажає ділитися своїми чесно заробленими грошима з вовкулаками, тому намагається зберегти максимум доходу, адже розуміє, що Ірина просто не розуміє, навіщо їм потрібні такі великі гроші. Із розмов дівчаток очевидно, що Таня володіє хваткою майбутньої безнесвумен:

«– Добре, добре – підняла долоні Танька. – Одного відсотка від пʼятисоти тисяч їм вистачить? А що, пʼять тисяч доларів – нормально за ніч роботи [3, 215]».

«– Зі ста шістдесятьма тисячами можна тільки починати працювати, – засмучено зітхнула Танька. – Доведеться мені бути тобі за менеджера, а то тебе кури загребуть, разом з усім твоїм крутим відьомством. – Вона повернулася до майора. – Тільки заради Ірки поділимо порівну. У сенсі, половина – на вас сімох, а половина – нам на трьох [3, 217]».

Вона не жадібна до грошей і ображається, коли їй так кажуть, вона вважає себе практичною й раціональною особистістю, що простежується у розмовах дівчинки: «– Нічого ми не жадібні, зараз час такий, – образилася Танька. – І взагалі, хто ви такі, щоб критикувати! [3, 265]»

Таня розумна і розвинута дитина, начитана, вона багато про що знає з того, що друзям не відомо – це те що виділяє її серед них. Відколи дівчинка стала відьмою вона весь час самовдосконалюється і багато читає, щоб краще розуміти природу надприродних явищ. Її всебічні знання повною мірою розкриваються в діалозі з Іриною під час битви проти нічок:

«– Це що ще за заговір?! Чому не знаю?! – із сумішшю радості й ревнощів заволала Ірка.

– А ти не покладайся тільки на бабусиний зошит! Із літературою працюй! – хвацько викрикнула Танька, хльостаючи вогнем в усі сторони [3, 273]».

Коли зʼявляється небезпека для Богдана Таня по своєму, але все ж захищає його. Вона вміє швидко приймати рішення у складних ситуаціях і готова нести за них відповідальність:

«– А от фіг вам, не ваш! – раптом люто вигукнула Танька і... Вхопивши Богдана за плечі, вона з усіх сил вдарила його головою в стіну!

…– Зі мною потім розберешся! – викрикнула відьма. – А зараз дай їм! – вона вказала на нічок [3, 280]».

Потреба по чесному поділити зароблені гроші на всіх злить Таню, хоч вона і розуміє, що це справедливо враховуючи події, що з ними трапилися, але все ж злиться, адже ця справа початково була тільки їхня і заробіток мав ділитися на трьох. Роздратування дівчинки з цієї нагоди звучить у діалозі з Богданом:

«– А він і роздер! – агресивно відгукнулася Танька. – Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара ганебний! Доведеться таки з ними ділитися, по пʼятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і норовлять кинути на сотні тисяч баксів!

– Так він і захищав! – заступився за перевертня Богдан. – А то пристрелили б тебе!

– Так я тому і поступилася! Інакше фіг би він у мене отримав, а не триста пʼятдесят тисяч! – здійнялася Танька [3, 290]».

У Тані відбувається певне роздвоєння – совість і справедливість кажуть дівчинці, що такий поділ чесний, а фінансист у ній бушує від втрати першопочаткового заробітку. Попри це у дівчинці переважають саме моральні показники, а не бажання матеріального зиску.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв образ молодої відьми Тані у романах «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом» та «Острів перевертнів» творять за допомогою декількох засобів характеротворення, основним із яких є діалог, оскільки саме у взаємодії та взаємозвʼязку друзів, найбільш чітко можна розкрити думки та прагнення персонажа; невласне пряма мова використовується рідко, лише в тих випадках, коли необхідно показати душевні, психологічні переживання дівчинки; як і у випадку з образом Ірини, портретна характеристика подається побіжно, їй майже не приділяється увага. Зрідка використовується характеристика персонажа іншими персонажами, як засіб підкреслення змін, які відбулися у ній.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.