Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Богдан як образ сучасного лицаря

Богдан – давній друг Ірини, вони дружать ще з дитячого садка. Хлопець захоплюється книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна, ходить із мечем і луком, тому його можна назвати толкіністом. Із першого діалогу Богдана з Іриною стає зрозуміло, що хлопець буквально живе вигаданому Толкіном світі: «… Дверцята відразу прочинилися й Ірці в горло вперлося вістря важкого сталевого меча.

Слідом висунулася голова хлопчика й обережно, зовсім як Ірка нещодавно, повернулася в одну сторону, потім в іншу: хлопчина підозріло оглядав проспект. В Ірки навіть подих перехопило – невже він теж зустрів пса? Або кота?

– Навколо засідки! – пошепки оголосив хлопець. – Леді Ілейн виявилася агентом Саурона! [1, 26]» Для Богдана любов до творів Толкіна це не просто примха, це стиль життя.

Богдан наскільки захоплений творами британського письменника, що намагається говорити і виглядати як його герої. У діалогах хлопчика виразно звучать мотиви Толкіна, – зловісність, трагізм, повсюди зачаїлися вороги:

«– Не можу, – все тим же зловісним шепотом відповів хлопчисько, – я саме від неї ховаюся.

Ірка подивилася на нього з роздратуванням – всього на рік її молодше, одинадцять вже виповнилося, а веде себе як пʼятирічний.

– Чого це раптом?

Очі Богдана різко відчинилися, голос наповнився трагізмом.

– Вона хоче мене постригти!

Ірка критично втупилася на шевелюру Богдана:

– Взагалі, постригтися б не заважало.

– Ти що, зовсім? – пацан так образився, що заговорив нормально. – Ти у «Володарі перснів», крім хоббітів, хоч одного стриженого бачила? [1, 27]»

У цій цитаті присутній ще один засіб характеротворення – характеристика персонажа з боку інших персонажів. Ірину інколи дратує фанатизм хлопця, вона вважає, що часом хлопчина у своєму прагненні наслідувати фільм, веде себе як дитина.

Коли Ірка зникає з дому Богдан весь час шукає її і, знайшовши дівчину разом із Танькою, у компанії дивних сліпих псів, починає захищати дівчат:

«– Я не зрозумів, це гра така: хто швидше заплигне собачці в пащу? – поцікавився єхидний хлопʼячий голос. – А ну відійдіть обидві: я тут спереду головний, всі інші – ззаду.

Знайома постать Богдана вклинилася між Танькою і кудлатим. У руці хлопець, як завжди, тримав довгий меч [1, 190]». Стає зрозуміло, що меч хлопчина носить з собою повсюди і ніколи не розлучається з ним, адже він його бойовий товариш.

Богдан не покладаючи сил відбивається від псів-ярчуків, намагаючись не допустити їх до Ірки, розуміючи, що саме дівчинка є їхньою ціллю:

«Богдан ганяв псів. З усіх своїх чималих сил вони поривалися до відьми. Одного не могли второпати дурні ярчуки – Богдан з цією відьмою дружив із дитячого саду [1, 192]».

Богдан здивований наполегливістю псів, це можна побачити у монолозі хлопчика: «…– От зарази наполегливі! – пропустивши повз себе шкутильгаючого кудлатого, Богдан схопив його за шкірку. Пес спробував тяпнуть кривдника, але в черговий раз виклопотавши рукояттю меча по зубах, покірно затих [1, 193]». Він не збирається підпускати їх до Ірини, оскільки відчуває, що вони мають лихі, щодо неї, наміри.

Прогнавши псів Богдан пишається собою, адже велика битва виграна, а він залишився переможцем. Богдан часто поводиться як хлопчисько, реально не оцінює загрозу, для нього будь-яка небезпечна ситуація – це гра:

«Легковажно-героїчно закинувши меч на плече, Богдан повернувся до дівчат:

– Не знаю, як вони тебе бачать, але як бачити перестали, начебто нормальні собаки. Тільки без очей. А взагалі, звичайно, песики – чистий жах. Ти де їх взяла? [1, 194]» Богдан не боїться дивних собак, які одержимі його подругою, ним керує звичайна цікавість перед незвичайним та загадковим.

Богдан абсолютно спокійно реагує на новину Ірини, що вона відьма, ніби-то існування відьом буденна річ. Це пояснюється тим, що Богдан вірить у існування магії, відьом та іншої нечисті, хоч з точки зору прагматичної людини – це все дитячі казочки. Ставлення хлопця до чаклунства виразно звучить у діалозі з Ірою:

«– Теж відьма? – уточнив Богдан.

Ірка кивнула.

– Зрозуміло. Що стоїмо, побігли, – скомандував він, припускаючи далі.

… – Чого дивуватися? – знизав плечима Богдан. – Он скільки про всяке чаклунство написано, і фільми є класні. Я завжди знав, що це не може бути тільки вигадкою [1, 197]».

Богдан – чудовий слідопит. Всі його ігри з рольовиками навчили хлопця не лише вміти вправно володіти мечем, а й могти зрозуміти по слідах, що сталося, куди пішла людина чи інша істота. Свої вміння хлопець розкриває у діалозі з дівчатами:

«– Офігіти місце, – перебив Таньку Богдан. – Я над слідами пів дня просидів – трохи дахом не поїхав. Твоїх кросівок відбитки, цього лапи, – він кивнув на кота. – Потім собачі, і клаптики шерсті – синьої. Для вʼязання. І все це між собою билося! Включаючи шерсть [1, 199]». Зважаючи, що його не було поруч у момент битви Ірини і кота проти ярчуків та відьми, можна з впевненістю говорити про те, що хлопчина дійсно розуміється на тлумаченні слідів.

Богдан належить до тих людей, які за словом у кишеню не лізуть, тому загризається із Танею, не дозволяючи, щоб слово дівчини було останнє у їхніх суперечках. Огризається він не зі злоби, просто йому подобається провокувати дівчину, породжуючи таким чином суперечку заради суперечки. Натяк на це простежується у їхньому діалозі:

«– Ага, – кивнув Богдан. – Сиджу я у нас у саду на дереві – до предків гості заявилися, нудьга смертельна, – пояснив Богдан Ірці. – Дивлюся, твоя подружка через паркан лізе. Ну, не стільки сама лізе, скільки кіт її тягне. Прямо як мишу. Форсували вони цю нездоланну перешкоду і ходу проспектом. Я крикнув, що спати йду, а сам теж через паркан – і за ними!

– Тебе хтось запрошував? – гнівно запитала Танька.

– А як ви б тут без мене з песиками впоралися? – питанням на запитання відповів Богдан. – Хоч, якщо б ти у них на очах через паркан полізла, може, вони б від реготу здохли... [1, 201]» Богдан має почуття гумору і відчуваючи дещо зневажливе ставлення Тані до нього, застосовує гумор проти дівчинки.

Хлопець вважає себе експертом у світі книг і фільмів Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів», – це те у чому він впевнений на сто відсотків, тому коли виникає змога довести свої знання, Богдан цим користується у суперечці проти Тані:

«Танька обдарувала його черговим зневажливим поглядом і їдко процідила:

– Володар Мордора. До Саурона.

– Фігня, – з явним задоволенням повідомив Богдан. – До Саурона Темним Володарем був Моргот. – І точно копіюючи Танькину манеру, видав: – Книжки читати треба! [1, 214]» Неоголошене протистояння хлопця з Таньою продовжує загострюватись, а нетерпимість один-одного лише розпалює їх.

Богдан вирішує для себе, що буде особистим охоронцем Ірини, щоб більше з нею не трапилася біда. Ірина – його найкращий друг і оберігати її його прямий обовʼязок як хлопця. Розуміння, що його подруга відьма звучить у словах хлопця та проглядається у його міміці:

«– Відьма, – посміхнувся Богдан, але в усмішці його було і шанування. Він хвацько відсалютував Ірці мечем: – Готовий бути вашим лицарем-захисником, відьма Ірка Хортиця! Всіх ярчуків розжену! [1, 216]»

У битві проти Ради Сергіївни та порятунку бізнесмена Іващенка, Богдан приймав, активну роль, знову ганяючи ярчуків від Ірини та контролюючи ситуацію з Аристархом Теодоровичем. Він відчуває свою відповідальність за Ірину, адже як ніхто інший знає те, що більше дівчинку немає кому захисти:

«…А хлопчина підійшов до псів і просто-напросто поплескав їх кінчиком меча по маківках – одного, другого. Пси завмерли. Дрібно тремтячи, вони розвернулися до хлопця.

– Так-так, це знову я, – з милою посмішкою підтвердив він. І голосно й розмірено постукав кінчиком меча по асфальту [1, 254]». Вчинок хлопчика показує, що він не боїться псів і готовий будь-що допомагати подрузі.

Богдан – вольова особистість, не боїться небезпек, він просяк духом лицарства, захищає своїх друзів від загроз і завжди готовий прийти на допомогу. Це прослідковується у словах, вчинках та міміці хлопчика:

«Він спробував кинутися слідом, але хлопчина заступив йому дорогу. Жало меча вперлося чоловіку у горло, змушуючи його завмерти на місці.

– Та ви не хвилюйтеся так, Аристарх Теодорович. Або як вас там – Олександр Федорович? – повідомив він. – Кажуть, за одного битого двох небитих дають. Зможете двох песиків аж на чотирьох зміняти. Вигідний бізнес! – говорячи хлопець, краєм ока поглядав на ще одну, пухкеньку блондинисту дівчину, яка теж виринула із-за баків [1, 255]». Попри суперечки з Таньою, Богдан відчуває відповідальність і за неї, тому тримає дівчинку у полі зору.

Богдан вміє не лише битися мечем, але й стріляти із лука, що хлопчина продемонстрував за нагоди: «…Важка стріла хвацько свиснула. Тупий наконечник вдарив відьмі в долоню. Жінка скрикнула, крихітна ампула дзенькнула об тротуар, і світленька дівчина миттєво підхопила її. Хлопець опустив лук [1, 258]». Він готовий на рішучі вчинки, якщо від нього залежить життя чи здоровʼя близьких йому людей.

Для Богдана всі таємниці мають бути відкритими, а все незрозуміле – розтлумаченим. Його допитливий розум вимагає знати відповіді на запитання, які турбують хлопчину. У діалозі з дівчатками показано, що Богдан прагне заповнити всі білі плями у цій історії:

«– Мені багато чого незрозуміло, – задумливо пробурмотів Богдан і миттєво прикрикнув на Таньку: – Немає чого пики корчити! Можна подумати, ти знаєш, звідки кіт узявся? [1, 266]»

«… – А чому Рада тебе Хортовською кровʼю назвала? При чому тут твоє прізвище? – не вгамовувався Богдан [1, 266]».

«… – І ось ще... – знову вліз невгамовний Богдан. – Навіщо тоді, у готелі, Рада змусила тебе втратити свідомість? [1, 267]»

У «Відьминому дарі» Богдан виглядає як завжди незвично й дивакувато. Хлопець намагається бути схожим на героїв із «Володарів перснів», яких обожнює і не зважає на чужу думку з цього приводу. Автори подають таку портретну характеристику хлопчика:

«Богдан, як завжди, зʼявився несподівано. Щойно не було ні видно, ні чути – і ось вже вилазить, чіпляючись за гілки кущів шовковим, явно перешитим із маминої сукні плащем, накинутим поверх майки з Гаррі Поттером. У руках, як завжди, стискав довгий сталевий меч.

Танька з огидою оглянула Богдана – від носків стоптаних кросівок до обруча з срібної фольги, що охоплював лоб [2, 8]». Тут ми простежуємо ще один засіб характеротворення – характеристика персонажу з боку інших персонажів. Ставлення Тані до Богдана незмінне, це суміш огиди та зневаги, та стає зрозумілим, що події, які трапилися з ними не зблизили їх.

Варто зазначити, що ставлення хлопчина до Тані також не зазнало змін і це відчувається у діалозі з Іриною та його міміці:

«– Отож, – закінчив Богдан. – Поки я там, ти тут – ні-ні! Подружку свою... – він покосився на Ірку і злорадно закінчив – ... товстожопу, не слухай. На шабаш навіть несунься. Я зайнятий, тебе охороняти не можу. Ясно? [2, 11]» Богдан турбується, щоб, коли буде необхідний подрузі, не виявитися далеко від неї. Богдана дратує Танька і тому він постійно намагається зачепити її чимось, що повʼязано з фігурою дівчини – таким чином, ніби відплачує їй за зневагу до його захоплення творами Толкіна.

Перебуваючи у Хотині, Богдан не знає, що дівчата не послухалися його, поки Ірка у відчаї не кличе його і він, сам не розуміючи того, відгукується на поклик у вигляді здухача – воїна снів:

« – Що трапилося? – сонним голосом запитав цей Богдан.

Тут Ірка зрозуміла, що новий Богдан все ж відрізнявся від старого! Він був немов вище і міцніше, а обруч у волоссі виявився зі мерехтливого срібла. Розкішний лицарський плащ недбало ниспадав із плечей. Ірка зиркнула на меч – блиснув клинок, заточений до гостроти бритви [2, 259]». У цитаті ми бачимо інший засіб характеротворення, характеристику образа Богдана-здухача з боку Іри. Вона відзначає зміни, які сталися у зовнішньому вигляді хлопця.

Іншу характеристику Богдану-здухачу дає Тетяна, яка перша розуміє, що сталося з хлопцем:

«– Воїн сновидінь! Його дух може виходити з тіла і вступати вбій з найстрашнішими тварюками! Аби там його ніхто нерозбудив, – Танька тицьнула пальцем за спину, туди, де залишилося дзеркало і відображення міцно сплячого хлопчика. – Ну треба ж! – знову розпачливо простягнула Танька. – Це ж тепер від нього нікуди не дінешся! Варто йому заснути, і він у будь-які замовлені місця пролізе! Ні, ну кошмар, навіть відьмою бути перехотілося! [2, 261]» Вона не радіє змінам, що сталися з хлопчиком, а навпаки впадає у розпач, адже тепер він перестає бути звичайним підлітком.

Богдан-здухач намагається захистити дім і дівчаток від небезпеки. Не зважаючи на те, що одному йому це зробити важко, хлопець не збирається здаватися і відступати, коли існує загроза його подрузі і не дивлячись ні на що, продовжує відбивати атаки:

«Богдан заметушився. Його меч крутився швидше, зливаючись в один суцільний сяючий круг. Хлопчисько снував між обома велетнями, випліскуючи з їхніх тіл фонтани землі та піску. Він кришив земляного – піщаний робив крок вперед, Богдан розвалював піщаного – земляний встигав підібратися ближче до ганку і дівчатам, що стаяли там. …Ірка кинула тривожний погляд у дзеркало. Там сплячий Богдан стогнав крізь зціплені зуби, метався і раптом відчайдушно скрикнув, смикнувся... Обличчя його забарвилося кровʼю! Ірка обернулася. Удар велетенського кулака жбурнув здухача на ганок! Велетенська нога піщаного Велета піднялася над лежачим хлопцем... Богдан відкотився убік, злетів у повітря... Його обличчя з щільно закритими очима пересмикнулося гнівною гримасою, меч знову закрутився, здухач кинувся у бій... [2, 262]» Міміка обличчя Богдана-здухача вказує на те, що хлопець не боїться велетів, а навпаки – гнівається на них, вони довго не бажають розпадатися, це злить хлопчину і щиро радіє, коли здається, що з одним із них покінчено.

«Закинувши меч, здухач полетів назустріч. Обертовий клинок врубился у товсту шию Велета! Зрубана голова звалилася з плечей! Безголове тулубище застигло... Обличчя сплячого Богдана спалахнуло радістю! І в цю мить земляна рука підкинулася, і велетенська долоня безголового велета вбила здухача в землю. Хлопець у дзеркалі страшно закричав [2, 268]».

Богдан прокинувшись у своєму тілі ще не знає, що його сон насправді реальність і тому перш за все подзвонив до Ірини, щоб розповісти про незвичний випадок, який стався з ним. Для хлопця дивний сон з реальними ранами – це не щось страшне й загрозливе, це нова захоплююча пригода, якою він бажає поділитися. Це проглядається у його діалозі з подругою:

«– Ірка, це ти, Ірка? – угвинтився у вухо збуджений голос Богдана. – Мені тут такий жах приснився! Ніби я крізь дзеркало до тебе в будинок пройшов, а там чудики якісь із землі та піску. Я літаю, їх мечем рублю, а вони по мені луплять. Морду подряпали, руку вивихнули і взагалі мало на фіг не розчавили! Прокидаюся, морда і справді в крові, і рука на сторону, батько ледве вправив... Але знаєш, у чому самий кошмар? Там твоя подружка товста була! І мені снилося, начебто вона тепер теж відьма і мені життя врятувала! Вішалкою!

– Богдан... – перебила його Ірка. – Це не зовсім сон. Тобто сон, звичайно, але і правда теж. Розумієш, ти здухач, воїн сновидінь...

Богдан помовчав:

– А Танька, виходить, і справді відьма? Кошмар! Немає гірше – кошмар наяву! – і Богдан кинув трубку [2, 284]». У Богдана ідентична Тані реакція на звістку, що дівчинка здобула надприродні сили. Йому зовсім не подобається, що Танька стала відьмою, адже тепер по силі і вміннях вона не відрізнятиметься від Ірки, а це для хлопчики катастрофа.

У «Чаклунстві за наймом» Богдан знову захищає Ірину, на цей раз від бізнесмена Іващенко, оскільки почув крики про допомогу від Іркиної бабки. Автори показують зовнішність хлопчика не чітко, залишаючи місце для творчої уяви читачів:

«– Швидко відійшов від бабки! Ірка, ти ціла? – запитав дзвінкий хлопʼячий голос.

Іващенко обернувся. На нього насувався хлопчисько років одинадцяти. Звичайний хлопець у майці, джинсах і стоптаних кросівках. Тільки от на поясі у нього висів важкий сталевий клинок, у руках він тримав туго натягнутий лук, і гостро відточена стріла цілилася Іващенко точно між очей. У бізнесмена навіть перенісся зачесалася. Що лук і меч далеко не іграшкові і те, як хлопець ними володіє, Іващенко памʼятав ще з першої їхньої зустрічі [3, 34]». Характеристика Богдана з погляду Іващенка зрозуміла – бізнесмен на власному досвіді переконався, що краще не бути у ворогах хлопчини і тому справедливо остерігається його.

Богдан не зраджує звичці носити із собою меч і лук через що часто потрапляє під критику Тані, яка його не розуміє. Хлопець не зважає на неї, адже потреба захиститися може виникнути будь-якої хвилини і він повинен мати під рукою зброю, щоб протистояти небезпеці. Характеристика образу Богдана Богдана з погляду Тані також ясна, вона вважає його частково божевільним:

«– М-да-а, – протягнула Танька, роздивляючись як Богдан вилазить із маршрутки. – Я завжди знала, що він псих, але не думала, що до такої міри... [3, 49]»

Богдан часто злиться на Таньку за те, що вона чіпляється до його звички не розлучатися із мечем, він не поділяє її думки, що мечі і луки – це дитячі ігри й дорослі люди таким не цікавляться. Його ставлення показано у діалозі з дівчинкою:

«Богдан розвернувся до Таньки і втупився в неї пронизливо-злим поглядом:

– Кажеш, солідна корпорація? Дорослі, серйозні люди з мечами не возяться? [3, 55]»

Хлопець у свою чергу, щоб помститися критикує відьомські вміння Таньки, адже це найбільше ображає дівчинку. Він це робить не задумуючись, просто прагне не програвати у суперечках дівчинці:

«– Велика відьма Танька стінку розгледіла! Досягнення магічної науки! – знущально фиркнув Богдан. – Нічого ти не можеш! [3, 76]

«…– Давай, Ірка, покажи, що значить клас, – зажадав Богдан, на всякий випадок відступаючи подалі від Таньки [3, 77]». Попри свій гострий язик Богдан остерігається Тетяни, адже вона відьма і невідомо як може помститися.

Богдан не зважаючи на всі суперечки з Танькою справедливий і визнає раціональні думки та ідеї дівчинки, навіть, якщо йому важко це зробити та за потреби відстоює їх, що яскраво представлено у його діалозі з Іриною:

«Ну ось, настав таки його зоряний час, бажана можливість поставити Таньку на місце. Але Богдан повівся дивно. Посовався у кріслі, позітхав, обличчя його спотворилося справжнісіньким стражданням. Нарешті він насилу видавив:

– Не піду. З нею залишуся, – пацан покосився на Таньку зі щирою огидою. Зустрів Танькин повний подиву погляд, демонстративно відвернувся і миттєво буквально накинувся на Ірку: – Я от слухаю вас і взагалі не розумію! Начебто це ти тут донька мільйонера, а не вона! Танька могла б сидіти задерши ніжки і ні чорта не робити! Все люблячий татусь принесе на блюдечку з блакитним обідком. А вона – нічого, теж як нормальна людина, сама заробляти хоче. А ти, начебто, із дитинства працюєш, а ведеш себе як балуване дитятко. Від самого маленького зусилля бігаєш. А я, щоб ти знала, не дитина мільйонера, як деякі, мені батьки райське життя не гарантували... [3, 85]» Богдан намагається своїми словами спонукати Ірину до боротьби, надати дівчинці стимулу і прагнення розкрити цю справу.

Захоплення Богдана холодною зброєю призводить до того, що хлопець прекрасно розбирається в ній та вміє з нею обходитися. Богданову майстерність визнають не лише Іра і Таня, а й чужі, малознайомі люди:

«– Ух ти, турецька, з двома клинками! – захоплено вигукнув хлопчисько і, не витримавшись, зірвав із кріплень кинджал. Із рукояті в різні боки стирчали два вигнутих леза.

– А ну поклади! Він наточений! Без пальців залишишся! – скрикнув охоронець. – Це тобі не іграшка, із ним треба вміти поводитися.

– Вміти? – перепитав Богдан і посміхнувся тихою мрійливою посмішкою.

Здвоєний кинджал у його пальцях крутанулся і... швидко-швидко закрутився, так, що клинки злилися, перетворившись у блискучий смертоносний пропелер. Немов сам собою пропелер перелетів із правої руки в ліву і знову в праву. Богдан різко викинув руку вперед, і кинджал завмер, грізно наїжачинеми лезами [3, 103]». Він пишається вмінням володіти мечем, не кожен хлопчина у його віці знає скільки про зброю. Богдана можна з впевненістю назвати знавцем у цьому питанні.

Напевно найбільша особливість Богдана полягає саможертовності, він готовий у будь-який час прийти на допомогу друзям, якою б ризикованою не була його роль і ніколи нічого не вимагає в заміну, навіть простого «дякую». Його вчинки виразно засвідчують це:

«Відточений подвійний клинок холодно блиснув у Сірьоги перед очима. Хлопець хрокнув, ніби вдавився. Хлопчисько з ножичком круто розвернувся на підборах. Стрибнув до стіни... Відточене до немислимої гостроти лезо з хрускотом увійшло в гіпсокартон і наскрізь прошило перегородку в районі розетки. Немов божевільний, Богдан накинувся на стіну. Він рубав її як одержимий, раз за разом. Поки не побачив вузол переплетених електропроводів.

– Айа-а! – коротко скрикнув хлопець і з розмаху рубонув по змія кабелю.

Зі стіни запалахкотів якравий феєрверк іскор! Ударом струму Богдана жбурнуло на підлогу, кинджал відлетів далеко убік [3, 120]». Він ризикує життям заради дівчаток, намагаючись бути їхнім щитом від небезпек.

Попри сварки з Танею насправді він щиро турбується за неї і йому не байдуже до її життя чи здоровʼя. Бажання приховати цю турботу, підсвідомо штовхає хлопця до намагання образити Таню, щоб вона не зрозуміла істинних його мотивів. Таке ставлення можна побачити з такої цитати:

«Голосно тупаючи, мимо пробіг Богдан. Ірка провела хлопця здивованим поглядом, тому що нісся він прямо до Таньки! Підхопивши непритомну дівчину під пахви, він виволік її з пентаграми, притулив до стіни і поплескав по щоках.

– Тань, Танюша, ну ти чого, га? – жалібно бурмотів він.

Підхопився, рвонув до холодильника в кутку, витягнув здоровенну пляшку мінералки, відкрутив кришку, обдавши шипучим струменем себе і все навколо. Взявся тикати шийкою пляшки Танька в губи. Вода плюхаються через край, заливаючи Танькину майку. Дівчинка раптом відчайдушно раскашлялся і відштовхнула пляшку геть. Та, глухо хлюпнула і впала поруч…

– Що ти мене поливаєш, придурок, я тобі не квіточка! – заволала вона.

– Це точно! – у цю ж секунду енергійно підтвердив Богдан. Страждального виразу на його обличчі як і не бувало. – Квіточки вони легкі, витончені, не те що деякі! Я поки тебе допер, думав, руки обірвуться! Гузно наїла, напевно, на цілий центнер! [3, 123]» Взаємні образи дозволяють їм тримати дистанцію та приховують глибинні мотиви їхніх вчинків.

Несвідомі пориви захищати Таньку переважають у Богдану в моменти реальної загрози, коли мозок перестає мислити, а натомість приходять інстинкти. Підтвердженням цього може слугувати наступна цитата:

«Чорна зіниця дула націлилася Танькі на груди. Оглушливо гримнув постріл.

– Ні-і! – нестямно заволав Богдан, кидаючись до Таньки [3, 248]».

Богдан азартний та авантюрний як і будь-який хлопчина у його віці, він, як полумʼя, легко загорається ідеєю і прагне відразу її втілити в життя не думаючи про ризик чи небезпеку, що можна легко прослідкувати у його діалогах: «– Він вночі гуляти вийде, тут ми його і зловимо! – азартно втрутився у розмову Богдан [3, 207]».

«…– А давайте ми замаскуємо, – повернувся до справи Богдан. – Нехай Ірка з Танькою швиденько нас у що-небудь перетворять. Компаньон, нічого не підозрюючи, вийде погуляти... [3, 208]»

Богдана-здухача автори описують як сильнішу та досконалішу версію Богдана справжнього – він схожий на лицаря, що приходить допомагати боротися проти зла:

«Непритомне тіло звалилося до Танькиних ніг! І в цю ж мить, відокремившись від безпорадного господаря, над ним злетів другий Богдан! Вищий, міцніший, сильніший!... [3, 280]»

«Двійник Богдана коротко кивнув і злетів у повітря. Блискучий лицарський плащ майорів за його плечима. Здухач підлетів до стіни зі зброєю. Пальці його зімкнулися на рукояті величезного лицарського дворучника.

– Ходімо зі мною! – тихо попросив лицар.

І пудовий меч легко ковзнув із піхов. Він був вищим, ніж сам здухач, але в руках хлопчиська пурхав легко, як тростинка. Шелестячи, немов вертолітна лопать, меч пішов поперек натовпу нічок, викошуючи нічних тварюк, ніби сухий луг [3, 281]».

У «Острові перевертнів» стає зрозуміло, що Богдан завжди приглядає за Іриною – будь-то ситуації повʼязані з магією чи звичайною школою, але хлопчина невидимою тінню стоїть за плечима у подруги. Він сильно переживає за дівчинку, коли вона починає неконтрольовано частково перетворюватися на собаку, тому вважає своїм обовʼязком завжди бути поруч, щоб мати змогу допомогти за потреби. Його душевний стан прекрасно охарактеризовано у вигляді невласне прямої мови:

«Богдан закинув свою сумку й Іркин рюкзачок на плече, вхопив дівчину під лікоть і потягнув геть від школи: вниз вузькою кривою вуличкою, потім через тиху, напівпорожню дорогу, на камʼянисту стежку між старенькими будиночками, що вела у глиб міської балки. Він біг стежиною, намагаючись не озиратися, не слухати незадоволеного собачого бурчання у себе за спиною. Ну, навіщо вона поперлися сьогодні в школу? Він знав, він відчував, що добром це не скінчиться! Взагалі невідомо, чим скінчиться! Раптом Ірка так і залишиться – із людським тілом і собачою головою? Богдан у відчай прикусив губу. Швидше, швидше, бігом! Довести Ірку до дому, заховати в її кімнаті, потім подзвонити Танькі – та хоч і вредна до неможливості, але все-таки розумна, разом вони щось придумають! Та йди ж ти, не впирайся! Він з силою смикнув Ірку за лікоть... [4, 26]»

Богдан боїться, що його близька подруга залишиться напівлюдиною і не зможе повернуться до норми, йому страшно уявити, що буде коли її такою побачать, тому він веде дівчинку вуличками, де не трапляються люди. Він визнає, що зараз потребує допомоги Тані, вдвох вони придумають як Ірині знову стати людиною.

Хлопчина захищає подругу і від звичайних однокласниць, які ображають Іру, про що зізнається у розмові з Танею:

«– А дівчата її і справді раніше дражнили, – сказав раптом Богдан. – Поки я одну сильно розумну за школою не впіймав. Ну, пояснив їй... [4, 51]»

Богдан як і будь-який хлопчина, безсилий проти дівочих сліз, він не знає, чим можна втішити Ірину і розгублюється ще більше. Його розмова з Іриною лише підтверджує це:

«– Ну Ірка, ну ти, того... перебільшуєш. Ще скажи, що ти с... Ні, дівчаткам такого говорити не можна. Я до того, що ніяка ти не собака, а дуже навіть кльова дівчина, – миттєво розгубивши весь заряд злості, Богдан розгублено тупцював навколо Ірки [4, 28]».

Хлопчина не знає як себе поводити, що потрібно сказати, щоб втішити і заспокоїти подругу, тому робить ще більше помилок у розмові з нею:

«… – Чому не можна? Якщо на повідку і в наморднику... – остаточно втративши голову від Іркиних сліз – він уже сто років не бачив, щоб Ірка плакала! – забурмотів Богдан.

Ірка завила. Хлопець замовк, зрозумівши, що з усіх розрад він вибрав, мабуть, найневідповіднішу.

– Ірка, Ір, ну перестань, ми що-небудь придумаємо, чесно! Ну досить, Ір! – він заходився судорожно копатися у своїй сумці. – Я тобі ось кульку прихопив! Дивись яка! На, візьми, ти ж завжди любила кульки! [4, 28]»

Попри дружбу з Іриною і складні стосунки з Танькою, попри те, що він здухач, воїн сновидінь, Богдан як і будь-який інший хлопець звертає увагу на красивих дівчат, що виразно показано у невласне прямій мові персонажа:

«У хлопця перехопило подих і закрутилася голова. Ніхто і ніколи не дивився на нього та-ак! Він навіть не припускав, що дівчата взагалі вміють ось так дивитися! [4, 112]»

Богдан часто іронізує, що дорослі недооцінюють дітей, вважаючи, що вони не можуть нічим допомогти. Таке ставлення викликає в нього посмішку, оскільки хлопчина знає, що може набагато більше, ніж будь-хто з них, його ставлення розкрито у наступному діалозі:

«– Дорослі, – знизав плечима Богдан. – Зовсім будуть ласти склеювати, а у дитини допомоги не попросять: ми маленькі, вони нас захищати повинні [4, 131]».

Богдан дуже ображається на Ірину, коли вона застосовує відьомські чари проти нього, адже вважає це несправедливо – він турбується про неї, а дівчинка відмахується від нього як від набридливої мухи, що показано в цитаті:

«– Третій день? – Богдан задихнувся. – Значить, ми з Танькою в школу, а ти потихеньку... Як же ти мені жодного разу в коридорі не трапилася? – хлопець недобре примружився, подивився на Ірку важким поглядом. – Ясно, очі відводила. Щоб я тебе, значить, не побачив. Прекрасно. Можеш більше не напружуватися. Я тебе без всякого чаклунства бачити не хочу! – він круто розвернувся і, не без огляду, сердито попрямував геть [4, 155]». Вчинки та міміка хлопчика вказують на те, що він ображений і сердитий на тодругу.

Сварячись із Танькою після чергових її нападок, хлопець вирішує висказати все, що наболіло за цей час. Він сильно ображений на дівчаток, за те, що вони вважають, що можуть обійтися без нього і просто використовують за потреби:

«Хлопець відповів їй таким же шаленим поглядом:

– Зате ти у нас найрозумніша, найголовніша! Все ти знаєш: і як Ірці перевертнем стати, і як у бізнесменів гонорар побільше виторгувати. Така вся з себе крута! А я, значить, повний ідіот! Й Ірку в цьому переконала! Ні, коли вам здухач знадобився, так одразу: «Богдан, допоможи!» Непотрібен став – все: «Богдан, ти ніякий, простий, звичайний!» Ви ж з Іркою мене в гріш не ставите! Ти гидоти говориш, Ірка мені взагалі очі відводить! [4, 224]»

«– Навіть гроші, які на моєму власному рахунку лежать, я без твого дозволу взяти не можу! Я батькові машину хотів купити, щоб він по дві години на роботу не добирався! Так ні, не можна, велика бізнес-відьма Танька не дозволяє! Відсотки, бачте! А я батька поберегти хочу! А він тепер зі мною не розмовляє! [4, 224]» У діалозі хлопчика показано всю образу на дівчаток, їхнє не цінування Богдана та переживання хлопчика з цієї нагоди.

Богдан завжди намагається бути поруч з Іриною і Тетяною, щоб приглядати та оберігати їх, хоч вони часто навіть не розуміють, чого йому це варте. Розкриваючи тяжку образу, Богдан показує у своєму відчайдушному монолозі, наскільки далеко заходить його турбота за них:

«– Так, я придурок! – закричав у відповідь Богдан. – Закінчений кретин! Тому що про вас турбуюся! Коли ви мене у майора в квартирі кинули, а самі вовкулак рятувати полетіли, я з холодильника весь запас цієї капості випив! Мерзенної, гіркої, супротивної! Пив! Щоб заснути! Щоб здухачем стати і вам на допомогу летіти! Примчав, козел! А ти мені? – він манірно витягнув губи в трубочку і , явно перекривляючи Таньку, промовив: – Чого приперся?.. І без тебе обійдемося... Вали звідси... Я і звалив! Потім мало не вмер! Майор, коли до себе повернувся, годину мені шлунок промивав! Мене три дні гойдало! А ви... – безнадійно махнувши рукою, хлопець круто розвернувся і кинувся геть від багаття, у морок [4, 225]». Богдан виговорився і бажає побути наодинці, поділі від дівчат, тому йде у ліс.

У нього є почуття власної гідності, якщо він дівчаткам не потрібен, то залишить їх. Болюча образа, що живе у серці хлопчика спонукає його йти від них, чим подалі, в невласне пряма мова персонажа допомагає зрозуміти, що керує хлопчиною у цю мить:

«Богдан похмуро посміхнувся. …Напевно, краще йому з цими самими зустрічними і залишатися. А не навʼязувати дівчатам своє товариство, якщо вже воно їм не підходить. Особливо Танькі [4, 229]».

Хоч Богдан і не визнає цього, але він дуже потребує схвалення дівчаток. Йому не байдуже, що про нього вони думають і, хоч він сам того не помічає, думка Тетяни для нього має велику вагу:

«Богдан замислився. Справжній козацький скарб! На мить він уявив кадр із фільму про Алі-бабу. Підноси з золотими монетами, золоті глеки, коштовності! Самоцвіти! Та про людину, яка таке знайде, навіть Танька не наважиться сказати – ніякий! [4, 231]»

Богдан-хлопчина і Богдан-здухач не дивлячись на те, що по суті є однією людиною, відрізняються ще й тим, що хлопця можна зачаклувати, а здухача – ні. Це можна зрозуміти з характеристики образу Богдана зробленою Іриною:

«Вперше Ірка побачила, як вираз обличчя сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося у захопленій усмішці, і навіть у сні він немов подався весь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився і відсахнувся [4, 279]».

Для Богдана важливо, що Таня врешті почала нормально з ним спілкуватися, дружба дівчинки має для нього значення. Вони помирилися без слів вибачень, адже вчинки завжди говорять більше, ніж слова:

«– Ти мене тепер все життя будеш цим пивом шпиняти? – пробурчав Богдан, дивлячись, як пропливають за вікном вулиці Запоріжжя.

– Та добре, не буду. На! – і дівча простягнула йому щось маленьке, яскраво-рожеве.

– Я її, ще коли ми у наметі ночували, зробила, тільки віддати не встигла. На брелок одягни і носи. Під щоку її підкладеш, очі закриєш – і відразу ж заснеш, ніякого замовляння не знадобиться [4, 313]». Дівчинка дослухалася до його слів і придумала спосіб, як Богдану засинати за власним бажанням, не чекаючи на замовляння дівчат. Це безумовно прогрес у їхніх стосунках.

Ілона Волинська та Кирило Кащеєв у образі Богдана показали сучасного лицаря-захисника, який завжди готовий прийти на допомогу незважаючи на ризик для власного життя. Богдан – вірний друг та надійний товариш, справжня опора для дівчаток. Всі численні сварки та суперечки з Танею для нього ніколи не переростуть у ненависть, адже несвідомо він турбується про неї також.

Автори використовують такі засоби характеротворення образу Богдана як діалог у якому розкриваються думки та переконання хлопчика, а також показано розвиток стосунків з Танею; міміку та невласне пряму мову, щоб розкрити психологічний стан хлопчика, дати змогу оцінити внутрішні риси його вдачі, які подеколи, залишаються невідомими навіть йому самому. Порівняно з портретним зображенням Ірини і Тетяни, образ Богдана розгорнуто значно ширше, подано більше деталей, які допомагають відтворити образ хлопчика.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.