Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Образ відьми Таньки

Найкращою подругою Ірки Хортиці є звичайна дівчинка Танька, яка живе неподалік від неї. Вона щира, вірна подруга, інших друзів, крім Ірини у неї немає, тому вона дуже сумує, коли зʼявляється Рада Сергіївна, яка хоче забрати дівчинку до себе у школу.

«… Ні, забере вона тебе. Знову я одна залишусь. В обіймах із книжками. – Танька не відривала очей від верхівки яблуні, але Ірка все одно бачила, що очі у подруги на мокрому місці.

– Я тобі писати буду, напевно там електронна пошта є, – невпевнено запропонувала Ірка. Танька тихенько шмигнула носом [1, 11]».

Дівчинка розуміє, що це шанс для подруги отримати краще майбутнє, ніж те на яке вона може сподіватися тут, але розлука з єдиним другом навіює на неї тугу.

«– До мого дня народження не їдь, – попросила вона. – Цього року знову батьківські приятелі приїдуть. Із доньками, – з ненавистю видихнула Танька [1, 12]».

Відколи Ірина загадково зникла Танька з Іркиним котим весь час її шукали, аж поки не знайшли, коли дівчинка тікала від Аристарха і ярчунів.

«– Не стій як нежива, а то й справді неживою станеш! – репетувала Танька, тягнучи приголомшену Ірку за собою, геть від котячо-собачого побоїща [1, 188]».

Тетяна – справжня подруга, яка ризикуючи своїм життям намагається врятувати Ірину від дивних сліпих псів-ярчунів, які можуть бачити лише відьом.

«– Танька, біжи! Звідки ти тут узялася?

– А сама? – войовничо , але не зовсім зрозуміло запитала Танька. – І взагалі, не питання, звідки взялися, питання, як вибиратися будемо, – продовжуючи філософствувати, Танька зробила крок і несподівано опинилася між кудлатим і Іркою, прикриваючи подругу собою.

– Ти що робиш, дура? – перелякана Ірка кинулася вперед – між Танькою і кудлатим.

– Спокійно, мене він не чіпатиме, – заявила Танька, втім без великої впевненості і, акуратно оббігши Ірку, знову стала між нею і псом [1, 190]».

Не дивлячись на міцну дружбу з Іриною, появі Богдана Танька нітрохи не зраділа. Навпаки, її думка щодо хлопця виразно вказує на те, що з Богданом вона не в дружніх стосунках.

«Танька його появі анітрохи не зраділа.

– Слухай, звідки цей толкієнутий узявся? – обурено запитала вона у Ірки [1, 190]».

Далі стає зрозуміло, що хоч Танька і дружить з Іркою, про Богдана вона нічого не знає.

«– Ой! – коротко і якось не по-бойовому видихнула Танька, очікуючи побачити собаку нанизану на блискуче вістря. Але пес просто відлетів убік. Піднявся, оглушено киваючи головою.

– У нього що, меч тупий?

…

– Він що, і справді вміє битися мечем? – знову здивувалася Танька.

– Звичайно. А ти як думала? – знизала плечима Ірка і крикнула: – Богдан, схоже, вони тебе взагалі не бачать! Тільки мене! [1, 192]»

Коли Ірка зізнається друзям, що вона відьма виявляється, що Танька вже про це здогадувалася.

«– А я по коту зрозуміла, – тихо додала Танька. – Він у тебе дуже... – вона замʼялася, підбираючи слово. – …виразний.

– У мене? – Ірка подивилася на переможний хвіст кота, що біг попереду. – Виходить, ти й справді – мій кіт? Ти мене шукав?

– Ще й як, – енергійно кивнула Танька. – Памʼятаєш, ми з тобою розмовляли, ну, перед тим як ти пропала? Я на наступний день чекала-чекала – ти не йдеш, то я сама до тебе пішла. Спускаюся, плаче хтось – тихо-тихо, але так, знаєш, ну неможливо просто! – Танька похитала головою, не в силах розповісти, який це був жалібний плач. – Дивлюся, а цей, – вона кивнула на кота, – по вулиці повзе! Лапи не слухаються, падає, але повзе – і плаче! Не просто нявкає, а справжнісінькі сльози ллє! [1, 198]»

Для того, щоб знайти Іру, Танька весь час спостерігала за котом, підозрюючи, що він її шукатиме. Дівчинці було не важливо, що через це вона пропускає школу, що майже не спить цілими днями, головне було знайти Ірку.

«– Та я за цією твариною цілими днями тягалася, мене за прогули наша класна скоро знищить! – знову обурилася Танька. – Я його коли знайшла, згадала, що ти про здоровенного кота питала. Притягла додому – у мене батьки до тварин спокійно ставляться. Він майже тиждень пластом лежав, а потім носитися почав. Я відразу подумала – тебе шукає. І я з ним, якщо встежу, звичайно. Довелося цілодобове спостереження встановити, не висипаюся через нього хронічно. Нещодавно він начебто зрозумів, де тебе шукати, летів з усіх лап – і у дірку в паркані шусть! І в голові немає, що я за ним не пролізу!

… – Відлежався, дивлюся, знову намилюється. Я за ним! Тільки цього разу він начебто не проти був, що я з ним іду, навіть допомагав мені [1, 201]».

Коли вони дісталися дому Ірини Танька не марнувала час даремно, а намагалася знайти побільше інформації про відьом, про Раду Сергіївну і Аристарха Теодоровича, щоб мати змогу допомогти подрузі. Саме Танька дізналася, що Аристарх Теодорович насправді Олександр Федорович і що по суті, він сам собою нічого важливого не являє.

«– Поки ти тут спиш, я де тільки не була!

– Ну і де? – поцікавилася Ірка.

Утрьох вони всілися на стару лавку під яблунею. Танька зняла з плеча сумку і витягла з неї здоровенну записну книжку.

– В Інтернеті була, у бібліотеку збігати встигла. Про цих самих наддніпрянських відьом, виявляється, стільки написано! – Танька почала гортати свій блокнот. – Я й половини переглянути не встигла, але одне скажу тобі чітко – Рада Сергіївна тебе в спокої не залишить. Вона і справді заздрить! Роблені відьми завжди заздрили природженим [1, 210]».

«… – Ніякий він не Аристарх Теодорович, – урочисто повідомила Танька. – Самий звичайний Олександр Федорович, – вона на мить задумалася. – Хоча теж круто, зовсім як Керенський [1, 214]».

Саме Таня була першою, хто звернула увагу на дивні сни Ірини, які радили їй поглянути в підвал, адже відьмі сни прості не повинні снитися.

«– Які сни? – раптом насторожилася Танька.

Ірка знизала плечима:

– Кажу ж, дурні! І головне, однакові!

– Що значить «однакові»? – з нетерпінням перепиталаТанька. – Ти давай по детальніше.

… – Ти що, не розумієш? – Танька страшенно розхвилювалася. – Якщо ти відьма, значить, твої сни – не просто так!»

Тетяна вважає себе розумнішою Богдана, оскільки він цікавиться лише тим, що повʼязано з «Володарем перснів» Дж. Р. Р Толкіна і нічого іншого, крам ельфів і гномів не читає, на відміну від неї – Таньки, яка читає найрізноманітніші книги мі багато про що знає.

«– Треба ж, які ти слова знаєш! Інквізиція, до твого відома, це суд такий, церковний, він вирішував – палити чи ні. Аколи вже палять – називається аутодафе. Це в Європі так, а у нас відьма не судили.

– І не палили? – з щирою зацікавленістю запитала Ірка.

Танька замʼялася:

– Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали і разом із хатою палили. Тому що всередині власного будинку відьму образити не можна, – із деякою гордістю за відьом оголосила Танька [1, 218]».

У битві проти Ради Сергіївни, Танька брала активну участь і допомагала Ірині і Богдану, чим могла. Не зважаючи на свою нелюбов до Богдана вона все ж справедливо визнає його заслуги.

«– Я придумала! – скрикнула вона, хапаючи Ірку за руку. – Я знаю, як нам подолати Раду! Й Іващенка заодно врятуємо! Треба лише змусити Раду прийняти вигляд чого-небудь нешкідливого, нешкідливого для людей! – Танька запнулася. – Але спершу я у словнику подивлюся, що таке мочало. А то раптом воно ... агресивне [1, 248]».

«… – Молодець, Танька, – поблажливо похвалив Богдан. – Точно зʼясувала, у що відьма може перекинутися. Без тебе ми б так не підготувалися!

– Та й ти нічого. З лука стріляти вмієш, – зніяковіло пробурмотала Танька [1, 261]».

У «Відьминому дарі» Таня бажає стати відьмою, як і Ірина, але подруга відмовляється робити з дівчинки роблену відьму, тому дівчатка часто сваряться, адже сліпе бажання Таньки стати відьмою не приймає жодних раціональних заперечень Іри.

«– Я – не відьма, – погодилася Танька і тут же закричала: – Тому що ти не хочеш мене нею зробити!

…– Але ж це ти мене відьмою зробиш, – вкладаючи в слова всю можливу переконливість, відповіла Танька. – Ти ж не будеш змушувати всякі гидоти влаштовувати! [2, 7]»

Незважаючи на ці суперечки у глибині душі дівчинка розуміє, що Іра має рацію, хоч і не бажає цього визнавати.

Таня не любить свій день народження, оскільки її батьки влаштовують із нього зустріч ділових партнерів, а ті ще й привозять своїх дочок, з якими в дівчинки далеко не дружні стосунки.

«– З Алкою ще ніхто впоратися не міг, – зітхнула Танька. – Мало, що вона кожен день народження мені нерви тріпоче, так потім ще півроку батьки її в приклад ставлять – яка вона вся з себе незвичайна! [2, 30]»

«Тихенько наспівуючи «Добре, що день народження тільки раз на рік», Танька попленталася до виходу [2, 32]».

Дівчинка красиво малює – її роботи займають призові місця і хоч сама вона не вихваляється цим, але Ірина дуже високо ставить її вміння.

«…– Ось Танька у нас, наприклад, класна художниця. Ви знаєте, її картина на міському конкурсі друге місце посіла! Між іншим, у журі багато хто вважав, що вона заслуговує перше! [2, 26]»

Таня дуже рада, що Ірина таки згодилася взяти її на шабаш, але остерігається летіти в ступі, адже боїться впасти з висоти й розбитися. Не дивлячись на це, дівчинка намагається контролювати власні страхи, задля поставленої мети.

«Танька підбігла до ступи і раптом нерішучо зупинилася.

– Це ти мене на мотузці, як прицепчик, поволочеш? – із сумнівом запитала вона. – А раптом розвʼяжеться?

– Боязно? – озирнулась через плече, Ірка із веселим інтересом втупилася на Таньку. – Так, може – ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю.

– Ні-ні-ні, – заметушилася Танька, сперлася руками об край ступи, підтяглася... І завмерла – одна нога в ступі, інша бовтається зовні. Нещасним голосом поцікавилася: – Ір, а ти взагалі-то літати вже пробувала? [2, 37]»

У Тані чиста душа, вона намагається допомагати всім, хто цього потребує, будь-то безіменна русалка чи полонена Ольга Вадимівна. Дівчинка не може миритися із несправедливістю і злом та перша кидається на виручку.

«– Гей, гей, ви що робите? – закричала Ірка і кинулася на допомогу Танькі, яка вже тягнула одну з русалок за мокрі коси, намагаючись стягнути її з жертви. У кращих традиціях шкільних бійок роздаючи стусани й зуботичини, Ірка з Танькою розкидували озвірілих русалок у різні боки [2, 66]».

«…Короткий поштовх ззаду перекинув її на солому – у бійку рішуче втрутилася Танька.

Ірка вихопила мітлу і жбурнула її Танькі у руки. Збиваючи палаючу свічку, Танька заскочила на стіл. Свічка звалилася, вогник лизнув пучки соломи на підлозі. Алла кинулася і вчепилася Танькі в ногу. Танька аж завила від захоплення і з розмаху заїхала держаком мітли Аллі по вуху [2, 83]».

За моральні якості, які Таня проявила намагаючись допомогти Ользі Вадимівні (безкорисливість, щирість, рішучість, співчуття), стара віддає Тані свій відьомський дар.

«– Пусти, – чужим голосом сказала подруга і потягнулася до Ольги Вадимівни.

Стара відьма пливла в повітрі. Теплий вітерець ворушив широкі рукави білої блузи. Очі світилися нестерпним зеленим вогнем. Дивилася вона лише на Таньку.

– Підійди! – поманила вона, і Танька пішла назустріч старій [2, 84]».

Таня сильно бажає стати відьмою, але боїться, що це її бажання стане між нею та Іриною, її найкращою і єдиною подругою.

«Танька тут же втупилася у землю.

– Ти тільки не подумай, будь ласка, що я від заздрощів, – жалібно сказала вона. – Ір, ну ти ж моя єдина подруга, правда! Просто... Ну, а ти сама на моєму місці – не хотіла б? [2, 105]»

Таня дуже переживає, що її батьки не знаючи, де дівчинка не знаходять собі місця – це не дає спокою дівчинці, вона не бажає завдавати їм зайвих турбот. Таня – сімейна дитина, тому для неї важливо, щоб її батьки були спокійними і впевненими

«Танька безсило опустилася поруч і з тугою озирнулась по сторонах.

– Що з мамою зараз робиться... – пробурмотіла вона [2, 111]».

«– Пʼять днів! А як же моя мама?.. – жалібно протянулаТанька [2, 161]».

Вона намагається у будь-якій ситуації бачити щось позитивне, адже це дає сили і допомагає не впадати у відчай. До того ж Таня сильно переймається проблемою своєї фігури, тому в усіх перипетіях, що випали на її шляху бачить шанс схуднути.

«– Між іншим, ми он скільки часу без відпочинку. І майже без їжі, – Танька нервово витягла з здоровенного целофанового пакета шоколадний батончик і зашаруділа обгорткою. – Одне добре, – пробурмотіла вона, вгризаючись у шоколад. – Голодування й активний спосіб життя – кілограма на два я точно схудла. А може, навіть на три [2, 142]».

Таня радіє, коли їх знайшла міліція, адже щиро вірить, що дівчаток розшукують її батьки і, що вже сьогодні вона буде дома, весь цей кошмар зі втечею від відьом закінчиться. У дечому це надто наївно і простодушно, адже зважаючи на те, що вони пережили за ці декілька днів не можна так легко довіряти незнайомцям, навіть якщо вони у міліцейській формі.

«– Вибачте, будь ласка, – тоном пай-дівчинки сказала Танька. – Ви нас заарештували?

– Є за що? – майор у черговий раз вишкірив у посмішці великі гострі зуби.

Але, поглянувши на розгублену Танькину фізіономію все ж відповів:

– Просто дехто просив вас відшукати.

Обличчя Таньки просвітліло:

– Мама і тато! Ну звичайно! Вони мене шукають! Ірка, сьогодні будемо вдома! [2, 191]»

Безрозсудлива сміливість приходить до Тетяни, коли здається що шансів на порятунок більше немає, вона не збирається помирати благаючи пощадити її.

«– Ваші бабуні теж рвуться, ще й як! – раптом зухвало заявила Танька. – Цілу промову сказали, про те, як вони на вас працюють, а ви... – Танька хмикнула, – ...розпузатились [2, 195]».

«Ірка спробувала застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулася:

– Досить, Ірка! Мені їх тепер боятися нічого – вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш? [2, 196]»

Таня відчуває себе винною перед Іриною за те, що втягнула її в цю історію і тепер вони обоє будуть змушені померти, адже старі відьми не відпустять їх.

«Танька присіла поруч.

– Це я винна, – прошепотіла вона. – Якби я не змусила тебе взяти мене на шабаш... [2, 204]»

Дивом врятувавшись і діставшись Іркиного дому, Таня бажає найперше повідомити своїх батьків, що з нею все добре, адже за ці дні вимотала себе думками про те, як вони переживають. Неможливість звʼязатися з батьками призводить до того, що нерви дівчинки здають і вона не дивлячись на небезпеку поривається йти до тих, та ще й мимоволі ображає Ірину.

«– Мама... Тато... – кричала Танька. – Вони думають, я зникла! Я тут, за два кроки, і навіть не можу сказати їм, що зі мною все добре? А ну пусти мене!

… Але Танька її не слухала. Вона рвалася до дверей.

– Ти егоїстка! – закричала вона. – Моїй мамі зараз погано! [2, 239]»

Відчуття вини за сказані слова, страх і відчай злилися в ній у єдиний порив – потрапити до власного дому, навіть, якщо це не нерозумно й ризиковано.

«Біля самої хвіртки Танька обернулася.

– Ти права! – крикнула вона. – Я дійсно сама винна! Спасибі тобі за допомогу, далі я впораюся! [2, 241]»

Старі відьми погрожують Ірини, що вбʼють всіх, хто її дорогий за те, що вона допомагає Тані і дівчинка вирішує здатися самостійно, щоб ніхто не мав помирати заради неї. Попри страх перед смертю Таня готова пожертвувати собою, лиш би Іру залишили в спокої.

«– Ірка, впускай, – бліда, як крейда, Танька стояла поруч. Руки щільно стиснуті й притиснуті до грудей, у широко розкритих очах застигли жах і рішучість. – Вони мають рацію. Ти не повинна мене захищати. Загинеш. Я сама в усьому винна... [2, 250]»

«…Танька коротко схлипнула і справді пішла до воріт. Повітря перед нею затремтіло. Танька з розгону влетіла в це прозоре марево. Під нею немов би прогнувся невидимий батут. І відкинув назад, геть від воріт [2, 251]».

У час, коли настала небезпека втратити Ірку і Богдана, зібравши всі сили і відчайдушну злість, Таня змогла пробудити в своїх крові відьомський заради порятунку друзів.

«Зараз вони загинуть – і єдина подруга Ірка, і придурок цей толкієнутий. А слідом прийде черга і самої Таньки! Дівча тихенько застогнала. Друзі ось-ось загинуть через неї, а вона стоїть тут, як завжди безпорадна, нездатна хоч щось зробити! Але ж вона відьма! В її крові – дар! То де ж він?

Танька відчула , як нею трусить: від скаженості й безнадії, від злості на саму себе, від страху за друзів... А потім страшна, спопеляюча вогняна куля піднялась звідкись зсередини. Диким болем охопила серце – і Танька дізналася, що відчуваєш, коли кров кипить по-справжньому. Куля піднялася до голови, немов би язик полумʼя облизалп мозок. Танька закричала... Рій смарагдових іскор затанцював на її пальцях, плечах, волоссі... Біль схлинув... Танька схопила Іркину баночку польотної мазі. Кинулася у коридор. Підняла збиту велетом довгу сталеву вішалку. Скочила на неї, відштовхнулася пʼятами... і вилетіла у двір [2, 270]».

Попри все те зло, що за ці дні їй робили роблені відьми, дівчинці все одно шкода їх, їхнього сліпого прагнення отримати відьомську силу і того, що вона відібрала їхній шанс. Таня не злопамʼятна і вміє прощати.

«– А чому ж на душі так паршиво? – заперечила Танька. – Може, не треба було нам все-таки на шабаш летіти? І дар у тієї вмираючої відьми, Ольги Вадимівни, теж не потрібно було брати. Нехай би вже комусь із них дістався. – Танька кивнула на роблених, що повільно піднімалися із землі [2, 276]».

Таня сильно здивувалася, коли дізналася, що Ольга Вадимівна сама спланувала віддати їй свою силу і, що не знаючи її вірила, що дівчинка стане хорошою відьмою. Для неї багато що означає таке визнання від старої відьми.

«– Але ж ви мене зовсім не знаєте... – здивувалася Танька.

– Тепер знаю. Ти будеш хорошою відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже у всякому випадку, набагато кращою, ніж будь-яка з цих панянок. – Ольга Вадимівна недбало махнула в бік колишніх роблених [2, 278]».

У «Чаклунстві за наймом» характер Тані вже інший, дівчинка змінилася, за допомогою чаклунства вона отримала ту долю впевненості в собі, яка не вистачала їй декілька місяців назад.

«– Теж відьма? – посміхнувся бізнесмен.

– Припустимо, – абсолютно незворушно відрізала Танька і наостанок лизнула палець ще раз. – А що, про мене ви теж всім розкажете? Друзям, сусідам?

…Щось у Танькиних словах йому не подобалося. Напевно, тон. Надто легковажний, та ще й з виразно уїдливий [3, 35]».

Автори не подають детального опису зовнішності дівчинки, лише побіжно, пунктирно вказують на основні риси.

«Тут же кущі знову розсунулися і з них вибралася ще й дівчинка – світловолоса і пухкенька [3, 34]».

Навіть Богдан не дивлячись на те, що часто заїдається із Танькою змушений визнати, що вона змінилася у кращу сторону.

«–Ну ні фіга ж собі! – видихнув Богдан, який похмуро мовчав під час цих кровожерливих переговорів. – Така начебто скромна, тиха, боягузлива, у школі всього боїться... А тут – треба ж, як крутого мужика-бізнесмена розкрутила!

– При чому тут школа, – фиркнула Танька. – Це бізнес! [3, 44]»

Танька не пропускає жодного випадку, щоб не зачепити Богдана, оскільки вважає, що він як найменший із їхньої компанії, ще дитина, яка грається зі своїми мечами і толкієністами, та й до того ж, не дуже розумна.

«Танька зиркнула на Богдана, скорчила гримаску:

– А я ще сказала, що без дурнів! Вибач, Богданчик, про тебе забула. Не розумію, чого ми ще і з ним повинні ділитися, по-моєму, від нього ніякого толку. Ну ладно, раз ти так кажеш, нехай буде на трьох [3, 46]».

Таню дратує, що Богдан постійно носиться із зброєю, адже на її думку це по дитячому і привертає до нього надто багато уваги.

«… – Який пацан? Тут солідна корпорація! – спалахнула у відповідь Танька. – Дорослі серйозні люди, і жодному, чуєш, ти, придуроку, жодному з них не прийде в голову возитися з усякими безглуздими мечами і луками... Вони справою зайняті! [3, 51]»

Не зважаючи на те, що магічні сили дали Тані впевненість у собі перед звичайними людьми, вона все ще розгублюється перед тими, хто володіє такими ж здібностями як і вона. Хоч, варто зазначити, дівчинка бореться з паталогічною невпевненістю у власних силах.

«– Я? Я думала, ти сама... – злякано відсахнулася Танька, але відразу взяла себе в руки. – А чому б і ні? Якщо треба, можу і я! – заявила вона войовничо і грізно зиркнувши на скривленого Богдана [3, 74]».

«… Дівча фиркнула, взяла дзеркало і урочисто поставила його на стіл перед собою. Нервово відкашлялась. Спробувала якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося замало й особливої величності не вийшло, пальці зісковзнули з вузького обідка [3, 75]».

Попри те, що Таня весь час свариться з Богданом, вона не хоче вплутувати в це Ірку – свої проблеми вона прагне вирішувати самостійно, віч-на-віч із хлопцем.

«Ірка гнівно стиснула губи. Схоже, Богдан поки її з подругою не посварить не заспокоїться! Але Танька, здається, зовсім не збиралася ображатися. Навпаки, підштовхнула Ірку до дзеркала.

– З толкієнутим я потім розберуся, – прошипіла вона [3, 77]».

Показна нелюбов до Богдана зникає, коли хтось інший, хоч і мимоволі, намагається образити хлопця. Таня відразу стає на бік Богдана і починає захищати його, хоча й сама не помічає цього. З цього можна зробити висновок, що бурчання дівчинки – це зовнішній вияв привʼязаності до хлопчини, і насправді, не дивлячись на всі недоліки Богдана, він їй по своєму дорогий.

«Богдан ображено засопів. Але найцікавіше було те, що і Танька образилася на майора.

– Богдан – здухач! – хоч і пошепки, щоб не почув змучений тривогою і цікавістю охоронець, але дуже палко оголосила вона [3, 137]».

Таня як і Ірина, зневажає батьків, що полишають своїх дітей. У неї нормальна родина і їй важко уявити себе на місці таких дітей, але дівчинка розуміє, що це страшне і жахливе становище – бути зайвою в житті батька чи матері.

«Танька гидливо скривилася. А вона ще думала, що тільки Ірці так особливо не пощастило із батьками: позбулися дитини, як непотрібного тягаря, і всі справи! І ось вам будь ласка, точно такий же екземпляр! На мить їй стало зле – вона уявила, як її власний, рідний і улюблений тато готовий так само підлесливо нити, лише для того, щоб заощадити гроші на своїй дочці! [3, 163]»

Таня заощадлива і має фінансовий нюх, зважаючи на те, що її батько займається торгівлею нерухомості це й не дивно. Вона не бажає ділитися своїми чесно заробленими грошима з вовкулаками, тому намагається зберегти максимум доходу, адже розуміє, що Ірина просто не розуміє, навіщо їм потрібні такі великі гроші.

«– Добре, добре – підняла долоні Танька. – Одного відсотка від пʼятисоти тисяч їм вистачить? А що, пʼять тисяч доларів – нормально за ніч роботи [3, 215]».

«– Зі ста шістдесятьма тисячами можна тільки починати працювати, – засмучено зітхнула Танька. – Доведеться мені бути тобі за менеджера, а то тебе кури загребуть, разом з усім твоїм крутим відьомством. – Вона повернулася до майора. – Тільки заради Ірки поділимо порівну. У сенсі, половина – на вас сімох, а половина – нам на трьох [3, 217]».

Вона не жадібна до грошей і ображається, коли їй так кажуть, вона вважає себе практичною й раціональною особистістю.

«– Нічого ми не жадібні, зараз час такий, – образилася Танька.– І взагалі, хто ви такі, щоб критикувати! [3, 265]»

Таня розумна і розвинута дитина, начитана, вона багато про що знає з того, що друзям не відомо – це те що виділяє її серед них. Відколи дівчинка стала відьмою вона весь час самовдосконалюється і багато читає, щоб краще розуміти природу надприродних явищ.

«– Це що ще за заговір?! Чому не знаю?! – із сумішшю радості й ревнощів заволала Ірка.

– А ти не покладайся тільки на бабусиний зошит! Із літературою працюй! – хвацько викрикнула Танька, хльостаючи вогнем в усі сторони [3, 273]».

Коли зʼявляється небезпека для Богдана Таня по своєму, але все ж захищає його. Вона вміє швидко приймати рішення у складних ситуаціях і готова нести за них відповідальність.

«– А от фіг вам, не ваш! – раптом люто вигукнула Танька і... Вхопивши Богдана за плечі, вона з усіх сил вдарила його головою в стіну!

…– Зі мною потім розберешся! – викрикнула відьма. – А зараз дай їм! – вона вказала на нічок [3, 280]».

Потреба по чесному поділити зароблені гроші на всіх злить Таню, хоч вона і розуміє, що це справедливо враховуючи всі події, що з ними трапилися.

«– А він і роздер! – агресивно відгукнулася Танька. – Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара ганебний! Доведеться таки з ними ділитися, по пʼятдесяттисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і норовлять кинути на сотні тисяч баксів!

– Так він і захищав! – заступився за перевертня Богдан. – А то пристрелили б тебе!

– Так я тому і поступилася! Інакше фіг би він у мене отримав, а не триста пʼятдесят тисяч! – здійнялася Танька [3, 290]».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.