ГРА І ПРАЦЯ

За очевидної суперечності обов'язкової праці та апріорі вільної (чи майже вільної) гри, між ними вбачають багато спільного. «Між грою і працею нема такої великої різниці, як багато хто вважає. Гарна гра схожа з гарною працею, погана гра схожа з поганою. Ця схожість є дуже великою, можна прямо сказати: погана праця більше схожа на погану гру, ніж на хорошу працю», — запевняв А. Макаренко. «Працює граючи» — так кажуть про найвищий рівень дій трударя, який домігся результативних, гармонійних, красивих дій, компетентність якого викликає захоплення і закликає до перегляду власної системи умінь з метою самовдосконалення.

Певна близькість між грою і працею виражається в тому, що, по-перше, гра визнана «дитям праці». У кожній грі є «робоче зусилля й зусилля думки... гра без зусиль, гра без активної діяльності — завжди погана гра» (А. Макаренко). Для дітей гра — це така сама важлива копітка праця, як і для дорослого робота. Вона потребує справжніх зусиль, прояву і доказовості особистісних якостей. Іноді діти долають у грі такі труднощі, що можна казати про визначну витривалість, спритність, вправність, творчість високого ґатунку. Такі напрацювання неминуче буде покладено в основу компетентності цієї особистості. «Яка дитина у грі, така буде й у праці, коли підросте», — стверджував А. Макаренко.

По-друге, гра завжди приносить дитині радість, істинне задоволення, справжню насолоду. Попри на те, що це буде за радість — радість творчості, або радість перемоги над собою чи в конкуренції з іншими, або радість етична (визнання значущості досягнення іншого, приміряння його успіху на себе, встановлення міри власної причетності до акції), або

Генезис людини і гри

що є, і тим, чого поки ще нема, що потребує вдосконалення. Діапазон здобутків учасника — від виконання простих орієнтовних операцій до творчих актів, від проявів життєтворчості до розквіту творчого генія, від пізнання оточення й себе, до осмислення філософії життя та визначення свого місця і свого призначення в ньому.

Шлях розвитку, вдосконалення є грою можливостей, які за певних умов переходять у дійсність. Комбінуючи під час діяльності певні матеріали, ресурси і сили природи, людина втілила у життя саме ті явища, ті ідеї, які були їй бажаними або позбувалася непотрібного. Так з'явився й утворився світ «другої» — штучної природи, природи речей.

Смислом гри в «експериментування» є пізнання невідомого, досягнення істини. Дж. Ван Клів справедливо стверджує, що «наука — це не тільки довгий перелік фактів. Наука — це весело!». Адже експерименти мають можливість відкрити дитині двері й вікна науково-дослідної лабораторії і вивести науку у повсякденне життя, знявши з неї ореол серйозності, недоступності й загадковості. Вічна гра в «А чому?», «А як?», «А що там?» і решта може стати для конкретної людини головною грою життя. Емпіричність стане особистісною рисою кожної людини. Без цієї гри існувати не можна.

Випробовування відбувається на рівні особистісному, інтелектуальному, психологічному, фізичному, практичному, моральному, естетичному.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.