Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Масовий оздоровчо-рекреативний напрям.

Література

ПЛАН

Навчально-матеріальне забезпечення - мультимедійний проектор, презентація.

ЛЕКЦІЯ № 16

ТЕМА: ЗАВДАННЯ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ

Мета- розширити знання студентів стосовно особливостей організації фізичного виховання дорослого населення.

Завдання:

1. Доповнити теоретичні знання студентів про специфіку фізичного виховання в різних вікових групах дорослого населення.

1. Сприяти формуванню в студентів вміння критично оцінювати отриману інформацію та формулювати на основі цього логічні висновки.

2. Сприяти формуванню наукового світогляду, моральних та етичних якостей студентського колективу.

1. Мета та завдання ФВ дорослого населення.

2. Основні напрямки ФВ дорослого населення.

3. Організаційні форми ФВ дорослого населення.

1. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. - М: ФиС, 1989. - 208 с.

2. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физ. культуры. - М: ФиС, 1991. - 543 с.

3. Теория и методика физического воспитания. Под общ. ред. Л.П.Матвеева, А.Д.Новикова. Изд. 2-е испр. и доп. Т.ІІ. - М: ФиС, 1976. - 256 с.

4. Теория и методика физического воспитания. Т. 2. Общие основы теории и методики физического воспитания / Под ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

1. Мета та завдання фізичного виховання дорослого населення

Метою фізичного виховання дорослих є реалізація можливості оптимального фізичного розвитку, всебічного розвитку фізичних якостей, виховати духовні і моральні якості суспільно активної особистості, і на базі цього, забезпечити підготовленість до продуктивної праці та інших суспільно важливих видів діяльності.

Завдання. У осіб дорослого населення набувають певної специфіки освітні завдання фізичного виховання. Це пов’язано з тим, що чим більший вік осіб, що займаються фізичними вправами, тим більше зростає значення контролю і самоконтролю в їх життєдіяльності. Тому освітні завдання можна сформулювати так:

* поглиблювати і поширювати знання, вміння і навички, необхідні для дотримання здорового способу життя, раціональної побудови самостійних занять, загартування.

Оскільки з віком змінюються можливості організму особи, для того щоб оптимально підібрати засоби фізичного виховання необхідно на кожному етапі, необхідно володіти знаннями про вікові особливості організму:

* ефективно використовувати знання засобів фізичного виховання і систему фізкультурного контролю в заняттях.

З віком не зменшується значення оздоровчих завдань фізичного виховання:

* забезпечити відповідну до вікових особливостей динаміку загальної фізичної підготовки, необхідну для тривалого збереження здоров’я, профілактики захворювань і повноцінної трудової діяльності;

* гарантувати необхідне підвищення і збереження рівня професійно-прикладної фізичної підготовки;

* підвищувати стійкість організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища і негативних чинників в умовах життєдіяльності і праці;

* сприяти оптимізації динаміки працездатності.

В осіб дорослого населення чільне місце посідають виховні завдання:

* зміцнити особистісну установку на здоровий спосіб життя і подальше засвоєння цінностей фізичної культури, зокрема шляхом налагодження сімейного фізичного виховання.

З виходом осіб на пенсію змінюється структура їх вільного часу, стиль життя назагал. Тому фізичне виховання в осіб пенсійного віку (похилий, старший вік, довгожителі) ставить перед собою завдання, дещо інші, ніж у зрілому віці.

1. Використовувати можливості фізичної культури для збереження активної позиції, участі у суспільному житті.

2. Сприяти збереженню фізичної і загальної працездатності, профілактиці захворювань, протидіяти віковій інволюції функціональних можливостей організму.

3. Реалізувати набуті фізкультурні знання, навички, вміння для продовження фізкультурного самовиховання і участі у фізичному вихованні підростаючого покоління.

2. Основні напрямки фізичного виховання дорослого населення

Із закінченням загальної і професійної освіти, в подальший основний період багаторічної трудової діяльності, фізичне виховання набуває характеру головним чином самодіяльного використання засобів фізичної культури. Це не означає, що фізкультурна діяльність стає суто особистою справою і втрачає соціально впорядковані форми. Вона організовується в рамках добровільних спортивних товариств і в інших формах, в тому числі і державних (фізична культура в системі наукової організації праці, військово-прикладна фізична підготовка і т.д.). На сучасному етапі особливе значення надається всілякому впровадженню фізичної культури в наукову організацію праці і в побут трудящих, більш ефективному використанню її засобів для підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров'я, профілактики професійних захворювань, а також з метою боротьби з поганими побутовими звичками, зміцнення трудової дисципліни.

Конкретна спрямованість і форми використання трудящими фізичної культури залежать значною мірою від характеру їх трудової діяльності, індивідуальних схильностей, вікових і статевих особливостей, рівня попередньої підготовленості і стану здоров’я, а також певною мірою і від матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для організації занять.

З деякою умовністю можна виділити наступні напрями використання засобів фізичної культури в житті працівників (включаючи режим позаробочого і робочого часу).

1. Побутовий фізкультурно-гігієнічний напрям - використання засобів фізичної культури для відновлення працездатності і зміцнення здоров'я в умовах домашнього побуту, дотримання гігієнічно виправданого режиму життя тощо.

2. Масовий оздоровчо-рекреативний напрям - використання засобів фізичної культури при колективній організації культурного дозвілля, здорового відпочинку у відпускний період або у вихідні дні тощо.

Перший і особливо другий напрям істотно відрізняються від типових видів фізичного виховання (в повному розумінні цього поняття), оскільки ряд методичних закономірностей фізичного виховання дотримується частково, неповно, з тими або іншими обмеженнями (наприклад, не забезпечується регулярне навчання або вдосконалення нових форм рухової діяльності, періодично застосовуються лише раніше засвоєні навички, не відбувається наростання функціональних навантажень або вони збільшуються лише епізодично).

3. Загальнопідготовчий напрям - загальна фізична підготовка в формі планомірних секційних, групових або індивідуальних занять.

4. Спортивний напрям - спеціалізовані заняття спортом в секціях або індивідуально.

Система занять в третьому і четвертому напрямах будується відповідно до загальних закономірностей фізичного виховання або закономірностей спортивного тренування.

5. Професійно-прикладний напрям - використання засобів фізичної культури в режимі робочого дня і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки.

П’ятий напрям реалізується в своїх найбільш поширених формах: виробнича фізична культура (або виробнича гімнастика); воно може включати також при необхідності і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки.

6. Лікувальний фізкультурно-реабілітаційний напрям - використання засобів фізичної культури в системі лікувальних заходів по відновленню здоров’я або окремих функцій, втрачених або знижених внаслідок захворювань або травм.

Шостий напрям (лікувальна фізична культура) охоплює порівняно вузьке коло людей, що формується за результатами медичного обстеження.

7. Військово-прикладна фізична підготовка, розрахована на допризовників і військовослужбовців. Специфічна проблематика її розглядатиметься нами в спеціальному курсі.

Кожен з цих напрямів характеризується своїми приватними завданнями, особливостями засобів, методів і форм організації занять, хоча можливий частковий збіг. Сукупність цих напрямів дозволяє забезпечувати достовірно масовий характер фізкультурного руху, ефективно вирішувати його загальні соціальні завдання і гнучко задовольняти різноманітні індивідуальні запити трудящих в області фізичної культури.

3. Організаційні форми фізичного виховання дорослого населення

3.1. Фізкультурно-гігієнічний напрям

Цілеспрямоване використання засобів фізичної культури в умовах повсякденного побуту трудящих і при організації здорового відпочинку у вихідні дні і у відпускний час, має велике соціальне значення, служить невід'ємним чинником забезпечення здорового способу життя. За допомогою засобів фізичної культури у позаробочий час створюються оптимальні умови для відновлення працездатності і зміцнення здоров'я, забезпечується гігієнічно виправданий руховий і загальний режим життя, необхідний для нормального функціонування організму, сприяє профілактиці захворювань і віддаляє вікове зниження працездатності. Фізична культура органічно зливається з соціальною гігієною.

Використання фізичної культури в побуті частіше за все виражається в регулярному виконанні вправ ранкової гігієнічної гімнастики, загартовуючих заходів оптимізації режиму домашніх занять та відпочинку відповідно до вимог гігієни. Нарівні з цим в побут трудящих впроваджуються оздоровчі прогулянки, біг, ходьба на лижах, плавання і інші фізичні вправи. Заняття ними проводяться у відносно невеликих паузах в розпорядку дня або в спеціально виділений час (з виходом в парк, басейн, на стадіон самостійно або під керівництвом інструктора).

Гігієнічна гімнастика, незважаючи на її коротку тривалість, надзвичайно важливий елемент фізичної культури в побуті. У режимі для дорослої людини потрібно виділяти час для неодноразового застосування гігієнічної гімнастики. При цьому вона виконує різні функції: вранці (безпосередньо після сну сприяє швидкому переходу організму від сну до активно-діяльного стану, в денний час попереджає або відсуває стомлення, забезпечуючи активний відпочинок, перед сном сприяє нормальному сну. Як писав академік А. А. Богомолець, 10 15 хвилин, витрачених щодня на заняття гімнастикою, не тільки додають бадьорість, але і зберігають багато років життя.

Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики загального типу транслюються по радіо. Досить фізично підготовлені люди можуть провести її з досить значними навантаженнями, включаючи вправи з додатковими обтяженнями (гантелі, гирі, еспандер тощо). Гімнастика перед сном обов'язково повинна закінчуватися дихальними і іншими вправами, що приводять організм в спокійний стан.

Важливе значення має поєднання ранкової гімнастики і гімнастики перед сном із загартувальними процедурами.

Оздоровчі прогулянки бажано включати в обов'язкову частину щоденного рухового режиму. Прогулянки можна здійснювати по шляху на роботу і з роботи, вдень або увечері перед сном, пішки, на лижах, велосипеді. Навантаження при цьому регулюється довжиною маршруту і швидкістю пересування.

Широку популярність отримав оздоровчий біг. Він є чудовим засобом спрямованого поліпшення життєдіяльності серцево-судинної і дихальної систем, важливим чинником протидії побутовій і виробничій гіподинамії. Оздоровчий біг доступний практично всім людям, що не мають серйозних захворювань.

Прогулянки і оздоровчий біг рекомендується здійснювати в будь-яку погоду з метою загартування організму (взимку при температурі не нижче за 12-15 градусів). Тим, хто страждає безсонням, доцільно здійснювати прогулянки увечері, а схильним до повноти - і після обіду.

Все більше людей зрілого віку хочуть займатися під керівництвом досвідчених методистів в “групах здоров’я”. Такі групи створюються в колективах фізичної культури, на спортивних базах і в центрах відпочинку. Групи комплектуються з урахуванням стану здоров'я (виходячи з висновку лікаря), віку, статі і рівня фізичної підготовленості тих, хто бажає займатися. У зміст занять окрім практичних занять входять і теоретичні. Особлива увага приділяється правилам раціонального застосування засобів фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю. Фізичні вправи підбираються насамперед за ознакою їх загального оздоровчого ефекту.

Використання засобів фізичної культури при організації культурного дозвілля і повноцінного відпочинку.

У вихідні дні і відпускний час все ширше використовуються засоби фізичної культури як чинник післяробочого відновлення, зміцнення здоров'я і організації культурного дозвілля трудящих. Від того, яке місце в бюджеті вільного часу займає фізична культура, істотно залежить користь його витрат для нормалізації і поліпшення стану організму, для освоєння людиною загальнокультурних цінностей. Саме в цьому значенні говориться про повноцінний чи неповноцінний відпочинок.

Оздоровчо-рекреативні форми організації дозвілля, засновані на застосуванні засобів фізичної культури, вельми різноманітні. Це туристичні походи у вихідні дні і у відпускний час, екскурсії, пов'язані з руховою діяльністю, фізкультурно-масові заходи, що включають рухливу гру, спортивні розваги, змагання і т. п. в місцях масового відпочинку і при виїздах за місто, на природу, форми, типові для розпорядку життя в оздоровчих таборах, а також ряд форм занять фізичними вправами, що розглядалися вище. Зрозуміло, що всі вони набувають достатнього оздоровчого значення лише при умові розумного вибору предмета занять, правильного, (такого що не перечить елементарним методичним і гігієнічним вимогам) нормування навантажень і продуманої підготовки (розробка плану проведення, інструктування активу, обладнання місць занять, своєчасне оповіщення учасників і т.і.).

Найбільш сприятливі можливості для раціонального використання засобів і методів фізичного виховання у вихідні дні і у відпускний час створюються в оздоровчих таборах, профілакторіях і будинках відпочинку.

Оздоровчі табори (фізкультурно-оздоровчого і спортивно-оздоровчого типу) набувають все більшої популярності. Вони створюються підприємствами, місцевими державними установами. Існують одно-дводенні (розраховані на вихідні дні) і багатоденні (на час трудової відпустки) табори. При цьому ті та інші можуть бути літніми і зимовими, стаціонарними і пересувними (туристськими). Побут в оздоровчих таборах організується в значній мірі на початках самообслуговування і підпорядковується загальному раціональному режиму. У розпорядку дня широко представлені організовані заняття фізичними вправами, форми активного відпочинку, загартувальні процедури і інші фізкультурно-гігієнічні заходи.

3.3.Загальна фізична підготовка

В період трудової діяльності продовжується загальна фізична підготовка. Завдання її полягають в забезпеченні високого рівня всебічної фізичної підготовленості, підтриманні його протягом багатьох років, і тим самим - сприянні збереженню міцного здоров'я і творчого довголіття. Для організації планомірної роботи з загальної фізичної підготовки дорослого населення створюються спеціальні секції і групи в колективах фізичної культури, на спортивних базах, в центрах масового відпочинку і при установах, проводяться змагання.

Зараховують в секції всіх бажаючих (з дозволу лікаря). Заняття проводяться звичайно два-три рази в тиждень тривалістю до двох годин. У заняття можуть включатися різноманітні фізичні вправи, підібрані відповідно до задач, інтересів і особливостей осіб, що займаються. Найбільш широко використовуються вправи, що легко піддаються дозуванню і дозволяють ефективно впливати на життєво важливі функції організму (основна гімнастика, біг, пересування на лижах, ковзанах, велосипеді, веслування, плавання і т.і. Крім загального розділу програма занять може мати спеціалізований розділ, зміст якого орієнтований на якісь вибрані види вправ. Наприклад, в секціях атлетичної гімнастики збільшену питому вагу мають вправи з обтяженнями; в секціях і групах, що об'єднують жінок різного віку, переважний зміст занять нерідко складає гімнастика. Така орієнтація програми секції виправдана, оскільки дозволяє гнучко враховувати інтереси осіб, що займаються.

Істотну роль в організації роботи по загальній фізичній підготовці з дорослим населенням грає система масових змагань. Центральне місце в ній займають змагання. У програму їх можуть входити окремі тестові вправи і багатоборства. Масові старти присвячуються до відкриття і закриття сезону, до пам'ятних дат, що мають загальнонародне значення.

Заняття в секціях чи групах "здоров'я" проводяться протягом року з переходом на самостійні заняття в період відпустки. Коли заняття протягом цілого року проводяться на відкритому повітрі, сезонно-кліматичні умови чинять певний вплив на склад засобів, що застосовуються і методику організації занять.

У залежності від умов роботи секції (в тому числі сезонно-кліматичних і матеріально-технічних) бувають виправдані різні варіанти розподілу матеріалу занять протягом року. Частіше за все поетапно використовують два варіанти: паралельно-комплексний (коли матеріал з декількох розділів або підрозділів підготовки вводиться одночасно) і почергово-вибірковий (коли час почергово приділяють одному з розділів). Так, при першому варіанті зміст окремого заняття комплектують з засобів різних видів спорту, наприклад, гімнастичних, легкоатлетичних вправ і ігор; при другому почергово виділяють більше часу на легку атлетику, плавання, лижну підготовку і т. д., враховуючи сезонні умови і наявність необхідних баз (стадіону, гімнастичного залу, басейну).

Паралельно-комплексне застосування засобів загальної фізичної підготовки:

- дає можливість всебічно впливати на фізичний розвиток осіб, що займаються,

- виключає монотонність занять,

- дозволяє легко викликати позитивні емоції у тих, що займаються і загалом

- більше відповідає загальнопідготовчому напряму фізичного виховання. Але це не виключає доцільності введення на окремих етапах серії занять, що приділяються переважно одному з розділів підготовки. Такий варіант буває виправданий не тільки через зовнішні обставини (сезонні умови занять, відсутність спортивних споруд або обладнання тощо, але і згідно до методичних міркувань:

- дозволяє швидше засвоїти новий навчальний матеріал;

- уникнути випадків негативної взаємодії рухових навичок;

- краще підготуватися до складання окремих нормативів. Тому практично в річному циклі роботи секції, як правило, поєднуються обидва варіанти побудови системи занять.

Річний цикл занять в секції звичайно починається восени, коли у більшості відвідувачів секції закінчуються відпустки. Декілька перших тижнів (їх кількість залежить від результатів лікарського контролю і педагогічних спостережень за станом тренованості тих, що займаються) відводиться для “втягування” в основний режим навантаження.

Виходячи з показників лікарсько-педагогічного контролю, загального плану і умов роботи, викладач (методист, інструктор) складає річний графік. Рекомендується передбачити в ньому середні цикли (приблизно місячної тривалості) і етапи (періоди) занять, кожний з яких включає декілька таких циклів. Більшість середніх циклів доцільно завершувати контрольними заняттями з виконанням тестових вправ, а етапи (періоди) серією внутрішніх і позасекційних змагань з виконанням нормативів. Змаганням у вправах, що висувають високі вимоги до функціональних можливостей організму, повинна передувати тривала спеціальна підготовка.

Більшість секційних занять будується в загальноприйнятій формі, що складається з трьох частин. Викладач веде заняття з групою 20 - 25 чоловік, відповідно до загальних правил методики організації уроку. Заняття в “групах здоров'я” проводяться 2-3 рази в тиждень по одній годині (або трохи більше). Методика практичних занять в секціях чи групах "здоров'я” характеризується:

* переважним використанням методів суворо регламентованої вправи,

* ретельним дозуванням навантажень,

* відносно невисокою мірою їх збільшення.

У регулюванні навантажень (особливо на початку занять) треба передбачати широку можливість індивідуальних відступів від заданих параметрів об'єму і інтенсивності вправ (їх тривалості, числа повторень, темпу і в залежності від самопочуття осіб, що займаються. Ознаками доступності навантажень, що застосовуються є звичайно невелика і приємна фізична втома, вільне, помірно пришвидшене дихання, почуття задоволення, невелике потовиділення.

Самостійні заняття фізичними вправами. До початку занять особа, яка вирішила тренуватися, повинна пройти медичне обстеження. Лікар, з урахуванням результатів обстеження, залежно від віку, статі, фаху тощо, може рекомендувати зайнятися певним видом рухової активності. Встановити параметри навантаження, обсяг та інтенсивність допоможуть таблиці, які містяться у науково-популярній літературі. Фахівцями складені програми оздоровчого тренування для осіб різного віку і фізичного стану на основі метаболічної характеристики фізичної працездатності осіб з різним рівнем фізичного стану, енергетичної оцінки окремих вправ з урахуванням особливостей розвитку тренувального ефекту. Для кожного рівня фізичного стану Е.Е. Пирогова, Л.Я.Іващенко розроблено 2-5 програм, в яких подається набір вправ, що відповідає певному мезоциклу оздоровчого тренування.

Оздоровчий ефект фізичного виховання дорослого населення досягається за рахунок використання різноманітних її форм, які в залежності від механізму впливу на організм діляться на 2 групи - фізичне тренування і активний відпочинок. Форми активного відпочинку не являються ефективними стосовно підвищення рівня фізичного стану. Їх основне завдання полягає в попередженні і зніманні виробничої втоми

Фізичне тренування. Найбільш ефективними для підвищення рівня фізичного стану вважаються вправи, які стимулюють в першу чергу аеробний енергообмін. Вирішення таких завдань досягається застосуванням циклічних вправ. Більш ефективне зростання фізичного стану спостерігається при збалансованому застосуванні циклічних і ациклічних вправ. Такий підхід застосовується в заняттях груп здоров'я, ритмічною гімнастикою, при використанні тренажерів. Такий підхід рекомендований фахівцями для самостійних занять.

Тісний взаємозв’язок показників витривалості з параметрами фізичної працездатності дозволяють зробити висновок про переваги в програмах оздоровчого тренування вправ на витривалість. При цьому розвиток інших фізичних якостей може бути забезпеченим шляхом позитивного переносу фізичних якостей. В осіб з низьким рівнем фізичної підготовленості при застосуванні вправ на витривалість покращуються практично усі фізичні якості. Разом з тим фахівці (Іващенко Л.Я., 1996) підкреслюють, що переважне використання вправ для розвитку різних видів витривалості допустиме лише для осіб молодого віку (не більше 40 років). В зрілому і середньому віці при деякому обмеженні швидкісних вправ важливим є розвиток усіх фізичних якостей.

Питання кратності занять в тиждень залишається дискусійним. Оптимальними, на думку більшості вчених, є 3- і 5-тикратні заняття. Дослідження Пирогової Е.А. довели, що достатніми для осіб з низьким і нижчим середнього рівнем фізичного стану, перед якими на перших етапах занять ставиться задача вдосконалення фізичної підготовленості, є 5-кратні заняття. Для підтримання високого рівня фізичного стану достатніми є 2 заняття на тиждень.

Тривалість занять по кожній програмі складає 8 тижнів, що відповідає одному мезоциклу тренування. З набору засобів, що подаються, в залежності від можливостей (кліматичних, обладнання) і схильностей вибирається 1-2 види вправ безперервним чи інтервальним методом. При безперервному методі потужність навантаження склдає 45-75%МПК, тривалість - 8-40 хв. При інтервальному - потужність складає 85-90% максимального, відрізки роботи і відпочинку коливаються в діапазоні 15с - 3 хв. В одному занятті радять використовувати спочатку вправи швидкісного, швидкісно-силового характеру, потім на витривалість при дотриманні тих співвідношень, які встановлені для кожної групи осіб з різним рівнем фізичного стану. Як показали дослідження (Е.А.Пирогова,1986), найбільш виражений тренувальний ефект спостерігається при комплексному (2-3) використанні засобів фізичного виховання. Проте в окремих випадках є можливим використання одного виду рухової активності.

3.4.Спортивний напрям. Поглиблені заняття спортом.

Спорт, як засіб і метод фізичного виховання, дозволяє забезпечити значний розвиток певних здібностей, навичок і умінь. У той же час, закономірності досягнення високих спортивних результатів вимагають органічного поєднання спеціальної і загальної підготовки особи, завдяки чому спорт стає одним з дійових чинників різностороннього розвитку, зміцнення здоров'я і вдосконалення особистості загалом.

Спортивна діяльність дорослого населення організовується дитячими спортивними товариствами. Систематично займатися спортом можуть всі бажаючі, при наявності дозволу лікаря і достатньої попередньої підготовленості. Заняття, маючи безпосередню спрямованість на досягнення певних спортивних результатів, переслідують, мету придбання високого рівня всебічної фізичної підготовленості, зміцнення і збереження здоров'я, сприяння гармонічному вдосконаленню особистості.

З віком спортсмена тренувальний процес втрачає установку на підвищення спортивних результатів. Заняття спортом набувають характеру загальної фізичної підготовки, а потім все більш виражену фізкультурно-гігієнічну і оздоровчо-рекреактивну спрямованість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етапи фізичного розвитку людини	\|	Особливості розвитку рухових якостей в перший період зрілого віку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.