Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Джерела та суб’єкти міжнародного гуманітарного права. Принципи міжнародного гуманітарного права

Сучасне МГП включає чимало міжнародно-правових актів, які регулюють відносини держав в період збройного конфлікту. Що ж являють собою джерела МГП?

До основних джерел МГП відносяться: а) міжнародні договори та
б) міжнародні звичаї.

Допоміжними джерелами є рішення міжнародних і національних судів, міжурядових конференцій й організацій, доктрини вчених (відповідно до
ст. 38 Статута Міжнародного Суду ООН).

Конвенційні джерела МГП складають чимало документів, у яких закріплені сотні правових норм. Основними джерелами МГП є:

– Петербурзька декларація про відміну застосування вибухових та запалювальних пуль, 1868 р.;

– Гаазька декларація про заборону застосовувати пулі, які легко разгортаються або зплющуються у людському тілі, 1899 р.;

– Гаазька конвенція про закони та звичаї війни на суходолі, 1907 р.;

– Женевський протокол про заборону застосування на війни удушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів, 1925 р.;

– Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткові протоколи І і ІІ 1977 р. до вказаних Женевських конвенцій;

– Гаазька конвенція про захист культурних цінностей, 1954 р.;

– Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що спричиняють надмірні пошкодження та мають невибіркову дію, 1980 р. та п’ять протоколів до неї, а також багато інших міжнародних угод.

Часто зазначають, що МГП складається з двох частин – “права Гааги” (права війни) та “права Женеви” (власне гуманітарного права). МГП діє лише під час збройних конфліктів.

Слід відзначити, що міжнародне співробітництво в сфері збройних конфліктів розвивається і сьогодні. Такий розвиток здійснюється за наступними основними напрямками:

а) попередження збройних конфліктів;

б) правовий статус держав, які беруть та не беруть участі у конфлікті;

в) обмеження засобів та методів ведення війни, заборона їхньої модернізації;

г) захист прав людини в період збройних конфліктів;

д) забезпечення відповідальності за порушення норм МГП.

Міжнародний звичай розповсюджується в основному на ті відносини в період збройного конфлікту, які не врегульовані конвенціями. Їх особливість полягає в тому, що вони, в сили загальної визнаності, є обов’язковими для держав, які формально не є учасницями конвенційних норм. У ч. 3 ст. 2 загальної ддля Женевських конвенцій про захист жертв війни, закріплено положення, відповідно до якого, якщо одна з держав, що перебувають у конфлікті, не є учасницею ціє конвенції, то держави, які беруть у ній участь, залишаться тим не менш пов’язаними нею у своїх взаємовідносинах. Отже, є підстави вважати, що держави, які не беруть участі у конвенціях, можуть застосовувати положення конвенцій як звичаєві норми.

Суб’єктами МГП є:

1. Держави. Війна, збройний конфлікт – явища соціальні, вони є продовженням політики насильницькими методами. Отже, держави є основними суб’єктами права, що його застосовують в період збройних конфліктів. Держави можуть виступати також в ролі спеціального суб’єкта МГП – Держави-покровительки, яка зобов’язана охороняти інтереси сторін, що воюють, та здійснювати міжнародний контроль за дотриманням ними правил ведення війни.

2. Нації і народи, які стали стороною, що воює, в ході боротьби за національне та соціальне визволення. Так, у Женевській конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. зазначається, що “якщо одна з перебуваючих у конфлікті Держав не є учасницею цієї Конвенції, Держави, які беруть у ній участь, залишаться, тим не менш, пов’язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони будуть пов’язані Конвенцією стосовно вищезазначеної Держави, якщо вона приймає та застосовує її положення”. Це пеоложення можна застосувати до націй і народів, які, не завжди являючись учасниками договорів по МГП, згодом, в ході збройної боротьби за національну незалежність застосовують їх. Тим самим вони беруть на себе зобов’язання та набувають відповідних прав, становлячись повноправними суб’єктами норм права, які застосовуються у збройних конфліктах.

3. Міжнародні організації.Мова йде, насамперед, про ООН, яка з момента свого створення усю свою діяльність спрямовує на підтримку та укріплення миру і безпеки. У випадку порушення миру й актів агресії, ООН може безпосередньо приймати участь у конфлікті. Відповідно до ст. 42 Статуту ООН Рада Безпеки уповноважена чинити такі дії повітряними, морськими та суходольними силами, які виявляться необхідними для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду та інші операції повітряних, морських або суходольних сил Членів Організації.

З 1948 р. понад 120 000 військовослужбовців та співробітників цивільної поліції, а також тисячі інших цивільних службовців брали участь в операціях ООН з підтримки миру. Лише за період 1998-1999 рр. проведено понад 40 різних операцій.

Суб’єктами МГП можуть виступати й інші міжнародні організації. У низці міжнародно-правових актів мова йде про МКЧХ, який у період збройного конфлікту може виконувати гуманітарні дії – з метою захисту поранених та хворих, а також санітарного та духовного персоналу для надання їм допомоги у конфлікті (ст.ст. 3, 9 ЖК про покращення долі поранених та хворих у діючих арміях).

4. Фізичні особи. Що стосується того, чи можуть окремі особи бути суб’єктами МГП, висловлюються різні позиції. Зокрема, І.І Котляров зазначає: “... окремі фізичні особи не є суб’єктами МГП. Справа в тому, що міжнародно-правові акти зобов’язують держави дотримуватися правил ведення війни. Саме держави, реалізуючі міжнародні норми,... за допомогою свого апарату забезпечують їх дотримання. Оскільки індивіди пов’язані з державою (є її громадянами), вони, не будучи суб’єктами МГП, тим не менше користуються його захистом, утім, опосередкованим у національному законодавстві” (Котляров И.И. Международное гуманитарное право. –
М.: “Юрлитинформ», 2003. – С. 25).

Утім, учасниками збройних конфліктів є саме комбатанти (ті, що сражаються) і некомбатанти (ті, що не сражаються). До комбатантів відноситься весь особовий склад: 1) збройних сил; 2) ополчень, добровільницьких та партизанських загонів, тощо.

Комбатанти – це особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, безпосередньо ведуть бойові дії проти ворога зі зброєю в руках. У випадку потрапляння до полону комбатанти набувають статусу військовополонених.

Відповідно до ЖК 1949 р. до комбатантів відносяться:

– особовий склад регулярних збройних сил;

– ополчіння, добровільницькі загони, як ті, що входять, так і ті, що не входять до складу регулярних збройних сил;

– особовий склад рухів сопротивління та партизанських формувань;

– особи, які надають допомогу збройним силам, утім, участі з збройних діях не беруть;

– члени екіпажів торгових суден та цивільних літаків, які надають допомогу тим, хто сражається;

– населення, яке при наближенні ворога узялося за зброю, якщо вони вони відкрито носять зброю та дотримуються законів та звичаїв війни.

Комбатанти мають відповідати наступним умовам:

– мати на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

– мати певний, ясно видимий здалеку розрізнювальний знак;

– відкрито носити зброю;

– дотримуватися в своїх діях законів та звичаїв війни.

Некомбатанти – це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не беруть участі у військових діях. Це військові кореспонденти, юристи, медичний персонал, духовенство, інтенданти. Вони не є об’єктом військових дій з боку ворога та мають право на його покровительство у випадку, якщо опиняться під його владою. Застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Некомбатанти можуть мати особисту зброю, але не використовують її у військових діях, а лише для самозахисту. У випадку участі у військових діях вони набувають статусу комбатантів.

Не зважаючи на багаторічну історію існування МГП не було сформовано його загальновизнаних єдиних принципів. Відсутнє також і загальновизнане джерело МГП – міжнародно-правовий акт, що він кодифікував би принципи міжнародного права в період збройних конфліктів. Серед вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних, єдина точка зору щодо принципів МГП також відсутня.

Насамперед, слід назвати видатного швейцарського вченого, проф. Жана Пікте, який принципам МГП присвятив окрему роботу (Развитие и принципы международного гуманитарного права, 1993), у якій поділив їх на чотири групи: А – основні принципи; Б – загальні принципи; В – принципи, що відносяться до жертв конфліктів; Г – принципи, що відносяться до права війни.

У свою чергу, в кожній групі принципів автор визначив окремі, специфічні принципи.

З цією класифікацією погоджувався проф. В.В. Пустогаров, а, наприклад, І.М. Арцибасов, І.П. Бліщенко, Л.І. Савинський, Х. Лаутерпахт запропонували свої класифікації принципів МГП.

У цій лекції ми наведемо позицію І.І. Котлярова, який, проаналізувавши міжнародно-правові акти в сфері МГП, виокремив наступні його принципи:

- гуманізація збройних конфліктів як загальний та основний принцип МГП;

- захист жертв війни;

- обмеження воюючих у виборі методів та засобів веденння війни;

- захист цивільних об’єктів і культурних цінностей;

- охорона навколишнього середовища;

- захист інтересів нейтральних держав;

- відповідальність держав за порушення норм МГП.

Становлення і розвиток принципів МГП продовжується, і є підстави вважати, що їхнє вдосконалення триватиме.

Зараз необхідною є кодифікація існуючих принципів МГП з метою його прогресивного розвитку, сприяння демократизації та гуманізації міжнародних відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Театр війни у міжнародному гуманітарному праві.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.