Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

— загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

— місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління)

За об'єктом оподаткування:

— податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

— податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

— податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

— розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями, і, нарешті, між окремими платниками;

— окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

— реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал і т. ін.);

— особисті — встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).

Непрямі податки поділяють на три групи: фіскалі hj монополії, акцизи і мито.

Фіскальні монополії — це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів держави від реалізації монополізованих товарів. Монополія держави може бути повна і часткова.

Повна монополія виявляється у виключному праві держави на виробництво і реалізацію певних товарів за встановленою нею ціною. Об'єктом повної монополії зазвичай є такі товари масового споживання, як сіль, сірники, горілчані та тютюнові вироби тощо.

Часткову монополію держава реалізує через монополізацію нею або тільки ціноутворення, або виробництва і ціноутворення, або ціноутворення і реалізації.

Акцизи — це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови accido ("акциз") означає "відрізати", "відсікати".

Акцизи існують у таких формах:

— фіксовані — встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;

— пропорційні — як відсоток до обсягу реалізації;

— специфічні — на окремі види товарів (вироби із золота і срібла, автомобілі, тютюнові вироби);

— універсальні — встановлені на весь обсяг реалізації(податок з продажу, податок з обороту, податок на додану вартість).

Податок на додану вартість (ПДВ), податок на прибуток та прибутковий податок з громадян — найпоширеніші види податків у світовій практиці оподаткування.

Мито — встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Мита набирають таких форм.

За походженням — експортне й імпортне.

За метою:

— фіскальне — має бюджетне призначення;

— протекціоністське — для захисту вітчизняного ринку від конкуренції з боку іноземних товарів та послуг;

— антидемпінгове — встановлюється на багатосторонній основі з метою розвитку світової торгівлі. Воно невелике за розміром і є перехідною ланкою до безмитної торгівлі;

— статистичне — для обліку експортно-імпортних операцій в умовах вільної зовнішньої торгівлі (не має бюджетного призначення);

— компенсаційне — встановлюється за угодою торговельних сторін з метою уникнення цінової конкуренції між ними.

За ставками:

— специфічне — встановлене на одиницю товару;

— адвалорне — як відсоток від вартості товару та послуг;

— змішане — яке передбачає чинність адвалорного і специфічного мита.

У співвідношенні прямих та непрямих податків частка прямих податків у структурі податкових надходжень до державного бюджету тим більша, чим багатша держава. Це не означає другорядності непрямих податків. Останні мають багато як переваг, так і недоліків.

.Методи оподаткування:

— пропорційне оподаткування — не враховує диференціації доходів при встановленні податкової ставки;

— прогресивне оподаткування — середня ставка прогресивного податку зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки більшу суму податку, а й більший відсоток (частку). Прогресивне оподаткування справляє найсильніший тиск на осіб з високими доходами;

— регресивне оподаткування ґрунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із високим рівнем доходів, але вразливий для дрібних платників податків.

Податки — один із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Через податкову політику держава може стимулювати (обмежувати) обсяги національного виробництва, ступінь ділової активності, виробництво суспільних благ. Переважна більшість суспільних зручностей оплачуються за рахунок податків. Водночас податки спотворюють кінцеві результати процесу розподілу ресурсів і деформують структуру виробництва.

Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді, коли вона найменшою мірою спотворює економіку.

6. Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін "кредит" походить від латинського слова creditum, що означає "позика" (від слова credo — "вірю, довіряю"). У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

Рух позичкового капіталу називають кредитом.

Кредит —це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні — з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту:

Обов'язковість повернення кредиту.Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

Платність.Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Строковістпь.Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.

Форми і функції кредиту:

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.	\|	Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.