Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структурно-функціональна модель політичної системи Г.Алмонда

Американський політолог Габріель Алмонд (1911-2002)народився в Рок-Айленді, штат Іллінойс, у родині емігрантів з Росії та України. Він навчався в Чиказькому університеті, як студент і як аспірант. ступінь доктора філософії Алмонд отримав в 1938 році, але його докторська дисертація «Плутократія і політика в Нью-Йорку» не була опублікована до 1998 року, оскільки в неї включені несхвальні відзиви про Джона Рокфеллера, благодійника Чикаго.

Алмонд викладав в Бруклінському коледжі (в даний час Університет міста Нью-Йорк) з 1939 по 1942 рік. Після вступу СШАу Другу світову війну Алмондпрацював в Управлінні військової інформації, яке займалося аналізом ворожої пропагандиї. Після війни Алмонд працював в Управлінні з оцінки ефективності стратегічних бомбардувань при міністерстві оборони СШАу повоєнній Німеччині.

в 1947 році Алмонд повернувся до академічного життя і викладав у:

· Єльськомууніверситеті (1947-1950) і (1959-1963),

· Прінстонськомууніверситеті (1950-1959)

· Стенфордськомууніверситеті (1963-1993).

Він очолював департамент (кафедру) політичної науки в Стенфордському університеті з 1964 по 1969,працював в якості запрошеного професора в університетах Токіо, Белу-Орізонті в Бразилії і в Києві. Хоча в 1976 році Алмонд вийшов на пенсію і став почесним професором у Стенфорді, він продовжував писати і викладати до самої смерті.

протягом багатьох років Алмонд очолював Комітет порівняльної політології Ради з питань соціальних досліджень США, був президентом Американської асоціації політичних наук у 1965-1966 рр. У 1981 році він отримав від Американської асоціації політичних наук премію Джеймса Медісона, яка вручається політологам, які протягом своєї кар'єри зробили «заслужений науковий внесок».

Цикл робіт, написаних протягом 50 років, в 1950-90-і рр.:

· «Громадянська культура: Політичні відносини й демократія в 5 країнах» (1963) зіставлення політичних культур народів п’яти країн: США, Мексики, Італії, Великої Британії й Німеччини (спільно зСіднеєм Вербою)

· «Порівняльна політологія. Еволюційний підхід» (1966)(спільно з Бінгхемом Пауеллом)

· «Політика регіонів, що розвиваються» (1968)

· «Політичний розвиток» (1970)

· «Громадянська культура. Перегляд концепції» (1980)

· «Сучасна порівняльна політологія» (1974, ІІ ред. - 2000)та ін.

Г.Алмонд зробив масштабну й амбіційну спробу поєднати макро- й мікропідходи і відповідні теоретичні концепти політики.

З одного боку, Г.Алмонд, як і Д.Істон, виходить з припущення про існування макрополітичної системи, зануреної у внутрішнє й міжнародне середовище проживання, (вплив ідей Парсонса, Радкліфф-Брауна і Малиновського).

А з іншого, він намагається вмонтувати в макромодель мікроконструкти:

- діяльність партій і групових об'єднань,

- політичну соціалізацію,

- рекрутування громадян.

Габріель Алмонд одним з перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Алмонд розглядав політичну систему як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.

Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що:

Ø системний метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи,

Ø структурно-функціональний метод — на функціях цих елементів і системи в цілому.

Згідно Алмонду, вхідні і вихідні фактори політичної системи слід аналізувати з точки зору функцій, закладених в надрах системи. Він ставить питання:

Þ хто? (тобто які структури)

Þ які функції виконує?

Þ яким чином?

Визначення політичної системи як системи взаємодії, що виконує певні функції, відображало прагнення Алмонда відійти від нормативно-інституційного підходу. Політичні інститути не виключалися їм з поля зору дослідника, як у Істона, але акцент у їх вивченні переносився з правового статусу і компетенції на функціональний аспект.

На думку Г.Алмонда, головним для політичної системи є не розподіл владних цінностей, а забезпечення легітимності примусу, спрямованого на стабілізацію влади і суспільства. У цьому сенсі для аналізу системи недостатньо розглядати взаємодії лише інституціональних структур. Принципове значення набувають неформальні (неінституціональні) утворення.

З'єднати ж воєдино всі ці елементи і забезпечити їх взаємодію з метою стабілізації політичних порядків могла тільки політична культура, яка і зайняла в структурі політичної системи Алмонда центральне місце. Як вважав Алмонд, «політична система складається із взаємодіючих між собою: - ролей,

- структур,

- підсистем

- і культури, що лежить в їх основі».

Отже, Г.Алмонд, на відміну від концепції Д.Істона, приділяє значно більше уваги такій проблемі, як політична культура, розрізняє політичні системи на основі їхніх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію.

Габріель Алмонд вважає необхідним на передній план висунути цільовий, поведінковий аспект різних структур, які входять до політичної системи. З його точки зору, політична система — це різні форми політичної поведінки як державних, так і недержавних структур, в аналізі яких виділяються два рівня: інституційний та орієнтаційний.

Якщо інституційний рівень зосереджений переважно на дослідженні державних і недержавних політичних інститутів,

то орієнтаційний зорієнтований на вивчення політичних структур, які в своїй сукупності створюють політичну культуру.

на відміну від Девіда Істона, Габріеля Алмонда цікавить не стільки аналізпроцесів, що відбуваються, скільки аналіз визначального значення стійких структур політичної системи. Термін «структура» поряд з терміном «культура» займає чільне місце в аналізі Алмонда.

Поняття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему.

Конкретна частина діяльності людей, яка бере участь у політичному процесі, називається роллю. Ролі – одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, в тому числі й політична система. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль.

Сукупності взаємозв'язаних ролей складають структури:

· суддя - роль, а суд - структура ролей,

· міліціонер - роль, а міліція - структура ролей та ін.

За допомогою категорії «ролі» Г.Алмонд визначає політичну систему:

Þ як «набір взаємодіючих ролей»;

Þ як «рольову структуру»;

Þ як «тип взаємодії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується силою примусу».

Отже, поняття «ролі» виступає основною одиницею структурно-функціонального аналізуГ.Алмонда.

Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

Завданнядослідження політичної системи він вбачає у з'ясуванні всіх існуючих у ній типів взаємодії рольових структур, що:

Ø виведе дослідника за межі вивчення конституційно-правової системи;

Ø змусить його - розглядати всі ролі, які існують у політичній системі,

- визначати їх з точки зору політичної активності і політичної поведінки.

Алмонд досить вигадливо зображував структуру політичної системи. У політичну систему він включав:

Ø і елементи, що діють на основі правових норм та регламентації (типу парламентів, виконавчо-розпорядчих органів, судів, бюрократії і т.п.),

Ø і статуси (громадян і груп),

Ø і конкретні ролі агентів (види їх практик і діяльності),

Ø і зв'язки між ними.

Таке більш конкретне трактування системи дозволяло вбудувати в її модель:

· діяльність партій, групових об'єднань,

· активність окремих громадян.

Алмонд виділив наступні шість типів складових структур політичної системи:

1.законодавча гілка влади;

2.виконавча гілка влади;

3.судова гілка влади;

4.чиновництво;

5.політичні партії;

6.інші групи тиску.

Кожен елемент цієї політичної системи виконує певні функції в інтересах усієї системи і сприяє її адаптації та ефективній діяльності.

Г.Алмонд звертає увагу на вивчення політичної поведінки в контексті системи. На його думку, категорія «ролі» дає змогу на базі емпіричних досліджень:

· визначити неформальні елементи політичної системи;

· пояснити політичну поведінку.

Г.Алмонд підкреслив, що, на відміну від усіх інших суспільних систем та організацій, політична система наділена правом застосування чи погрози застосування більш-менш легітимного фізичного насильства. «Це узаконена сила, — пише він, — яка пронизує всі «вхідні» та «вихідні» фактори суспільства, надаючи йому особливих якостей та сенсу, забезпечуючи його згуртованість як системи».

Г.Алмонд вважав легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямований на підтримку стабільного порядку основною функцією політичної системи.

Отже, політична система - це система взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує:

- як усередині кожного конкретного суспільства,

- так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами.

Рівні функціонування політичної системи

Алмонд розглядає функціонування політичної системи на трьох рівнях, що дозволяє порівнюватирізні типи політичних систем.

Перший рівень - можливості системи - це влада уряду над суспільством, ступінь впливу на уми і поведінку людей в інтересах досягнення урядових цілей. Він вказував на п'ять різних типів можливостей, які можуть бути вельми великі в одних випадках і надзвичайно малі в інших:

1. екстрактивна можливість - це здатність системи черпати людські і матеріальні ресурси (таланти людей, підтримку, гроші) в певних цілях;

2. регулююча можливість - це здатність контролювати поведінку окремих людей і груп у суспільстві, регулювати діяльність суспільства;

3. розподільча можливість - це здатність створювати, розміщувати і розподіляти матеріальні і нематеріальні цінності в суспільстві;

4. реагуюча можливість - це здатність системи реагувати на різноманітні вимоги, що виходять від різних груп;

5. символізуюча можливість – це здатність системи розвивати популярні переконання, погляди, міфи, створюючи яскраві символи і гасла, маніпулювати ними з метою підтримки необхідної легітимності для здійснення своїх цілей.

Багато політичних систем за характером, в основному, регулятивні й екстрактивні. Н-д: тоталітарні системи пригнічують вимоги суспільства і не реагують на вимоги, що виходять із зовнішнього середовища. Відомо, що комуністичний тоталітаризм відрізнявся від фашистського сильною розподільчою здатністю. Символізуюча можливість в тоталітарних системах також велика.

У демократичних системах на «виведення» регулювання, екстракції та розподілу впливають «введення» вимог груп. Тому можна сказати, що демократії мають більш високу реагуючу здатність.

З можливостями системи, безумовно, пов'язана ефективність системи, тобто її загальна здатність давати результат, створювати і розміщувати цінності.

Другий рівень функціонування системи відбиває те, що відбувається в ній самій, тобто маються на увазі конверсійні процеси - способи перетворення вхідних факторів у вихідні. Конверсійний процес однієї політичної системи можна аналізувати і порівнювати з процесом іншої системи згідно зі схемою Алмонда, де наводяться шість основних функцій:

1.як формуються вимоги (артикуляція інтересів);

2.як відбувається комплектування вимог в альтернативні програми дій (агрегування інтересів);

3.як формуються норми (нормотворчість);

4.як ці норми втілюються в життя (реалізація норм);

5.як вони контролюються і регулюються (контроль над нормами);

6.як всі ці настільки різноманітні дії співвідносяться один з одним усередині даної системи, а також при взаємодії системи з навколишнім середовищем (комунікація).

Розглядаючи третій рівень функціонування політичної системи, Алмонд має на увазі функції підтримання моделі та адаптації, до яких він відносить, перш за все, процес соціалізації та рекрутування, в ході якого створюються нові ролі й нові люди «вриваються» в політичне життя.

Алмонд розвинув класифікацію системних входів у вигляді вимог та підтримки, запропоновану Істоном, виділивши чотири типи вимог:

1.вимоги щодо товарів і послуг (у вигляді, наприклад, можливостей для освіти і відпочинку, дорожньої та транспортної інфраструктур і т. п.),

2.вимоги щодо правил, що регулюють поведінку як людей, так і великих структур (ринків й ін..);

3.вимоги щодо участі в політичній системі у вигляді виборчого права, свободи зборів тощо;

4.«символічні входи», наприклад, вимоги щодо демонстрації величі і могутності держави в моменти криз тощо;

і чотири типи підтримки, що надає необхідні для функціонування системи ресурси:

1.матеріальна підтримка у вигляді сплачених податків або наданих громадянами послуг на зразок військової повинності;

2.згода виконувати закони та інші правила;

3.політична участь, наприклад, підтримання політичного спілкування, участь у виборах тощо;

4.демонстрація поваги до влади, офіційних політичних символів і ритуалів.

Що стосується системних виходів, то Алмонд запропонував чотири класи дій, які в цілому відповідають чотирьом типам підтримки:

1.вилучення, які приймають форми всіляких зборів, податків тощо, а також індивідуальної служби системі;

2.всілякі правила, що регулюють поведінку людей та їх взаємовідносини;

3.розподіл товарів, послуг, статусів тощо;

4.«символічні виходи», які включають утвердження цінностей, демонстрацію політичних символів та ін.

Слідом за Істоном Алмонд вважав: політична система, як і будь-яка інша система, виконує два базових набори функцій - входу і виходу. Алмонд групує їх за типами функцій політичних інститутів, що склалися в західних демократіях.

(Про функції в цій лекції не розповідаємо, бо цьому буде присвячена окрема тема)

Отже, в моделі Г.Алмонда завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

У даній моделі основна увага приділена:

Ø множинності різних інтересів усередині самої системи,

Ø їх зіткненню й об'єднанню,

Ø врахуванню цих інтересів системою.

Модель Г.Алмонда та Бінгхема Пауелла (американський політолог, професор університету Рочестера, давній співавтор Алмонда).

Політична система– це сукупність інститутів і органів, які формулюють та втілюють в життя колективні цілі суспільства або окремих груп, що його складають (сучасне визначення).

У своїй моделі політичної системи Г.Алмонд та Б.Пауелл виділяють три аналітичних рівні (або блоки), пов'язуючи групи функцій (або різні функції) макросистеми з діяльністю окремих інститутів, груп і навіть індивідів, включених у системну організацію як її елементи.

Перший блок, т.зв. «рівень процесу», пов'язаний із «входом», тобто із впливом середовища на політичну систему, На цьому ж рівні відбувається, по суті, і конверсія інтересів індивідів і груп у відповідні рішення і дії державних органів.

У другому блоці, «рівні системи», відбувається адаптація суспільства до політичної системи, від якої залежать перспективи її стабільного відтворення або навпаки радикальної зміни.

І в завершальному третьому блоці, «рівні управління», вирішуються вже останні в цьому циклі завдання, пов'язані з управлінням колективними ресурсами суспільства.

Далі, через зворотній зв'язок цикл замикається, як і в моделі Д.Істона, оскільки результати діяльності «блоку управління», регулювання суспільних ресурсів повинні якимось чином змінити соціальне середовище, що в підсумку посилить чи послабить стійкість керуючої, тобто політичної, системи.

При всій завершеності теоретичної моделі Г.Алмонда вона також була піддана критиціза етноцентризм і статичність, оскільки по суті справи:

Ø непогано демонструвала лише стабільну роботу американськоїполітичної системи в післявоєнні роки,

Ø була схожою на якийсь циклічний механізм подібний «кругообігу води в природі».

Цікаво, що дана концепція політичного «кругообігу», циклічного функціонування політичної системи була особливо поширена в США й Європі саме в 1950-60-і рр., і як це на перший погляд не парадоксально, не менш популярна в 1970-х - першій половині 80-х рр. в СРСР. У чому ж причина дивної популярності давньої, як світ ідеї політичного розвитку по колу, «кругообігу» як циклічного функціонування?

Ø У 50-і рр. в СШАйЄвропі повоєнний соціально-економічний розвиток і функціонування західних режимів характеризувалося певним ступенем стійкості і стабільності.

Ø Певна лібералізація тоталітарних, автократичних режимів в СРСР і Східній Європі в 60-70-ті рр. також давала деякі підстави і навіть оптимізм розглядати функціонування соціалістичної політичної системи і радянської моделі як щось на зразок «вічного руху».

Але вже наприкінці 1960-х і особливо в першій половині 70-х рр. навіть самі «батьки-засновники» теорії політичної системи починають ревізію деяких її основ під впливом бурхливих процесів політичного розвитку,що розгорнулися в третьому світі.

Наприклад, Г.Алмонд пропонує з'єднати функціональну політичну теорію з динамічним підходом «розвитку», переносячи тим самим акценти з виживання і відтворення політичної системи на її трансформацію і змінення. Підхід Г.Алмонда отримав назву «дівелопментальний», тобто такий, що дозволяє бачити систему в її зміні та розвитку. На основі цього стали розвиватися порівняльнідослідження політичних систем. Це було важливо для виділення основних життєво важливих функцій політичної системи, які необхідні для ефективного соціального розвитку.

Отже, на відміну від Істона, Г.Алмонд розглядає політичну систему як безліч взаємодій (поведінок), як державних, так і недержавних, які необхідно досліджувати. Він відзначає, що:

1.будь-яка політична система має свою власну структуру;

2.будь-яка політична система є багатофункціональною;

Багатофункціональність політичної системиє її важливою особливістю. Незважаючи на проголошений принцип поділу влади, багато функцій, хоча і по-різному в різних системах, нероздільні.

Наприклад: - втручання парламенту в поточну політику,

- законотворча діяльність уряду і президента відбувається в багатьох країнах світу.

3.всі політичні системи здійснюють одні й ті ж функції;

4.всі політичні системи змішані в культурному сенсі: немає, наприклад, «чистого» президентського або «чистого» парламентського правління.

Модель Г.Алмонда долає деякі недоліки моделі Д.Істона:

1.вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичних взаємодій,

2.імпульси надходять не тільки ззовні, від народу, але й від правлячої еліти. Наприклад: уряд вирішує безліч питань, що мають мало спільного з інтересами і

бажаннями громадян: - застосування насильства по відношенню

до окремих соціальних груп,

- початок війни.

Істон і Алмонд зробили основний внесок у процес створення теорії політичної системи, який все ще триває. Наукова користь моделей ІстонаіАлмонда полягає в тому, що:

1.їх моделі можна використовувати як джерело концепцій і робочих моделей, які можуть застосовуватися в багатьох специфічних і самостійних сферах;

2.створення їх дало можливість:

- стандартизувати термінологію,

- кодифікувати дані,

- зберігати інформацію, вельми актуальну для вирішення важливих проблем емпіричного аналізу.

3.моделі доцільні для дослідження способів збереження і регулювання системи.

Але їх (особливо моделі Алмонда) максимальний ефект проявляється у порівняльному дослідженні політичних систем. Істоні Алмонд, створивши свої моделі політичної «системи», зробили поняття системи макроодиницею для порівняльного аналізу. Їхні концепції дозволяють порівнювати не тільки держави, але і включати в аналіз будь-яку одиницю (групи тиску, партії, церква, промислові підприємства і т.д.) як диференційоване ціле взаємозалежних компонентів, що виконують функції політичної системи.

Поняття «політична система» є теоретичним інструментом, який надає змогу з’ясовувати системні властивості різних політичних явищ. Системний підхід можна застосовувати у вивченні різних рівнів і форм політичного життя, яким притаманна певна цілісність. Такими рівнями і формами можуть бути:

§ окремі політичні інститути,

§ держави,

§ міжнародні утворення,

§ світова спільнота в цілому — тією мірою, в якій вона має системний характер.

Найадекватнішим об’єктом системно-політичного аналізу є окремі держави. В межах окремих держав:

Þ політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система,

Þ політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства.

Тому поняття «політична система» найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то маються на увазі саме окремі держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості структурно-функціонального методу	\|	Міжнародні товарні біржі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.