Розповідь викладача.

Запитання і завдання.

Спираючись на документ, дайте характеристику основним принципам воєнної доктрини України.

Щоб забезпечити перехід від Збройних сил СРСР до Збройних сил України було створено Національну гвардію України, яка проіснувала до 1999 р.

ü Розбудова судової системи і правоохоронних органів.

Важливе значення для розбудови демократичної держави, втілення в життя верховенства права мало проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади.

У липні 1992 р. парламент обговорив напрями судово-правової реформи, визначив компетенцію Міністерства юстиції, прокуратури, адвокатури.

Судова влада виводилася за межі прерогатив президента України. Обрання Верховного Суду, суддів обласних і Київського міського суду, призначення арбітрів Вищого арбітражного суду, арбітражних суддів областей і міста Києва здійснювала Верховна Рада України. Парламент України мав намір побудувати принципово нову систему судової влади.

Однак формування судової влади відбувалося досить повільно і не в повному обсязі. Впродовж 1992—1996 рр. парламент не прийняв концепцію судово-правової реформи, не був сформований у ці ж роки і Конституційний Суд, хоча закон про його доцільність був прийнятий ще в червні 1992 р.

Виникла потреба в перегляді та підготовці нових кодексів України: Цивільного, Трудового, Адміністративного та інших. Однак парламент через розбіжність у концептуальних підходах у цьому питанні, внаслідок своєї надмірної політизації виявився неспроможним їх прийняти.

Важливим заходом у захисті інтересів незалежної держави стало створення 20 вересня 1991 р. правоохоронного органу — Служби безпеки України (СБУ). Спочатку вона називалася Служба національної безпеки України.

У своїй роботі СБУ керується конституційними нормами та законом "Про оперативно-розшукову діяльність". СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді. Служба безпеки позапартійна, дотримується лише вимог законів України.

На початку 90-х років було прийнято ряд законів, що поклали початок формуванню правоохоронних органів — прокуратури, міліції, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, митної служби, податкової служби тощо. Від самого початку їх вирізняла орієнтованість на кращі демократичні принципи, захист прав і законних інтересів людини й громадянина. Але у реальному житті все виявилось навпаки.

ü Громадянство і кордони України.

Важливим елементом незалежної держави є формування інституту громадянства. 8 жовтня ВРУ прийняла Закон "Про громадянство України", що визначав громадянство як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. Громадянство було надано всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього. У країні проголошувалось єдине громадянство, тобто громадян України не міг бути громадянином іншої держави. Протягом п'яти років бажаючі отримати українське громадянство повинні були поставити відповідний штамп у паспорті. З 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські.

Поряд з цим декларувались всі права національних меншин, що зазначено в Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р.

Жодна держава не може існувати без чітко визначених кордонів. 7 листопада 1991 р. ВРУ прийняла Закон "Про державний кордон України", який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу. Були створенні Прикордонні війська України. Державні кордони України проходили у відповідності з адміністративними межами УРСР у складі СРСР. Ділянки колишнього західного кордону СРСР з Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною (згодом Словаччиною), Польщею стали кордоном України. 12 грудня 1991 р. для гарантування економічної безпеки республіки президент підписав Указ "Про утворення державного митного комітету України".

Проте розв'язання проблеми кордонів розтягнулось на тривалий час, особливо з Росією.

ü Розбудова місцевих органів влади.

Важливим елементом державного будівництва стало створення вертикалі виконавчої влади на місцях. 5 березня 1992 р. Верховна Рада республіки прийняла Закон "Про представників Президента України".

Відповідно до нього в областях, районах та містах центрального підпорядкування — Києві та Севастополі — на базі виконкомів обласних рад формувались нові органи влади — місцеві адміністрації. їх очолювали представники Президента країни, яких він призначав особисто.

Це посилило виконавчу владу, дозволило центру активніше контролювати процеси в регіонах. Водночас в окремих місцях виникли серйозні суперечності між призначеними представниками президента і головами обласних рад. Це було пов'язане з невизначеністю їхнього статусу. У березні 1993 р. Верховна Рада визнала, що вищою посадовою особою в регіоні є голова обласної чи районної ради. Однак реально більше влади мав представник Президента. Врешті-решт, під тиском місцевих рад та більшості Верховної Ради інститут представників Президента у 1994 р. було ліквідовано. Натомість, відповідно до нового законодавства, функції виконавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Виконкомами та радами відповідних рівнів керували їхні голови, котрих обирали всенародним прямим голосуванням.

Не в усіх випадках це дало позитивні результати. Крім того, головною проблемою місцевої влади стали мізерні місцеві бюджети, які повністю залежали від надходжень з державного бюджету.

ü Державна символіка.

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символіці. Заходи на державному рівні — візити, прийоми, підписання міждержавних угод — треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, печатку тощо. Певний час із їхньою відсутністю доводилося миритись. До прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях діяла символіка Української PCP.

Утвердження нової символіки відбувалося за умов гострої політичної боротьби. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком замайорів національний синьо-жовтий прапор. Такий само прапор піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до США і Канади у вересні-жовтні 1991 р.

28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державний прапор. Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом України. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.

У XIX ст. українці, які не мали власного гімну, співали "Многая літа", пісні й вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. У 1863 р. у львівському часописі "Мета" було надруковано вірш П. Чу-бинського "Ще не вмерла Україна...". Того ж року композитор М. Вербицький написав до нього музику. Пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном. А в 1917 р. була офіційно визнана гімном української держави.

15 січня 1992 р. Верховна Рада затвердила Державним Гімном України музику на вірш "Ще не вмерла Україна", а 6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про

Державний гімн України". Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Воєнно-політичні аспекти.	\|	Постать в історії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.