Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Готовність майбутнього педагога до професійної діяльності

Найбільш послідовно і глибоко розкрита проблема готовності до професійної діяльності майбутнього педагога в дослідженнях В.О.Сластьоніна, О.Г.Мороза, Т.В.Садчинової, А.Ф.Ліненко.

Існуюча система психолого-педагогічної підготовки в педагогічних вузах не спрямована на формування комплексу професійно значущих якостей особистості, які і забезпечують високий рівень професіоналізму майбутніх педагогів.

Підготовка майбутніх педагогів до професійної роботи - це досить складний і тривалий процес, в результаті якого формується певна модель [такої готовності]. Так, в дослідженні А.Ф.Ліненко структура готовності до педагогічної діяльності складається з факторів особистісних і процесуальних. В цю модель включається: педагогічна самосвідомість, ставлення, інтерес до педагогічної діяльності і потреба в ній, мотиви діяльності, педагогічні здібності, знання предмета і способів діяльності, навички і уміння, професійно-значущі якості майбутнього педагога.

Формування готовності майбутніх педагогів до професійної діяльності - це перш за все накопичення знань, умінь і навичок практичної діяльності. Формування готовності студентів до практичної роботи спрямовано на підготовку їх до раціональної і досконалої діяльності.

Праксеологічний підхід до формування досконалої педагогічної діяльності майбутнього педагога передбачає перш за все реалізацію таких принципів, як:

- формування у студентів потреби в роботі з дітьми;

- позитивне ставлення до неї;

- можливість самореалізації в цій педагогічній діяльності.

Праксеологічний підхід до організації професійної підготовки майбутнього педагога - один із перспективних напрямів у справі формування педагогічних кадрів.

Досліджуючи місце і роль педагогічної рефлексії в формуванні готовності студентів до професійної діяльності як форму теоретичної діяльності людини, спрямованої на осмислення своїх вчинків і дій, педагоги, психологи визначають такі основні критерії педагогічної самосвідомості:

- розуміння соціального значення професії педагога;



Интернет реклама УБС

- усвідомлення вимог до особи педагога;

- знання вимог до професійно-педагогічної діяльності;

- адекватна самооцінка можливостей для досконалої педагогічної діяльності;

- стала рефлексивна позиція, спрямована на самооцінку і самоаналіз своїх педагогічних дій.

Критеріальний підхід до виявлення і формування якісних показників і критеріїв готовності майбутніх педагогів до педагогічної діяльності дає можливість мати достовірні дані про сам процес професіоналізму. Це певна діагностична карта рівня сформованості педагогічної свідомості студента, зміст його педагогічної рефлексії.

У психолого-педагогічних дослідженнях розроблені основні критерії готовності до професійної діяльності майбутнього педагога. Це:

- педагогічна свідомість;

- самостійність емоційного позитивного ставлення до педагогічної діяльності;

- швидкість адаптації особистості в різних педагогічних ситуаціях;

- доцільність педагогічних дій;

- рівень сформованості педагогічних здібностей;

- володіння педагогічною технікою і технікою міжособистісного спілкування.

Диференціація на високий, достатній, середній і низький рівень готовності дає повну картину процесу формування готовності студентів до педагогічної діяльності, що, в свою чергу, створює умови для корекції процесу підготовки.

В цілому концепція формування готовності до професійної педагогічної діяльності включає в себе:

- профорієнтацію і профвідбір на професію педагога;

- єдність довузівської і вузівської підготовки;

- вплив педагогічного процесу школи;

- індивідуалізація і диференціація навчально-виховної підготовки в педвузі.

Важливою умовою практичної підготовки студента вищого педагогічного навчального закладу до педагогічної діяльності є формування в них професійного мислення. Адже невміння студентів приймати самостійні педагогічні рішення в нестандартних умовах, висловлювати незалежні в тих чи інших педагогічних ситуаціях думки, прогнозувати результати взаємодії з колективом, особистістю є проблемою в справі виховання педагогічних кадрів. Тенденція вузівської підготовки, спрямованої на накопичення знань у майбутніх педагогів, і недостатнє їх практичне застосування в навчальному процесі на педагогічній практиці породжує недоліки в подальшій роботі. Педагогічна підготовка в вузі повинна здійснюватись як єдиний процес методологічного і технологічного дослідження студентами системи загальних й особливих стосунків у педагогічних ситуаціях, які нескінченно і безперервно змінюються в своїй детермінації.

Нові стратегічні підходи і тактичні засоби формування професійного мислення студентів повинні знайти своє місце в роботі педагогічних вузів України.

 

3. Компетентнісні виміри професії вихователя дошкільного навчального закладу.

 

Компетентність — слово іншомовного походження, яке, в свою чергу, бере початок від, що дослівно означає: «досягаю», «підходжу».

Педагогічна освіта вступила в етап реформування, зберігаючи набутий національний досвід і поступово входячи у світовий освітній простір. На цьому етапі виникли нові питання, які необхідно вирішувати. Серед них проблема формування професійної компетентності.

Компетенція — також слово іншомовного походження, яке означає коло повноважень будь-якої установи або особи. В інших джерелах компетенція пояснюється як: а) коло (сфера) питань, в яких хто-небудь є добре обізнаним; б) коло повноважень, галузь підпорядкованих кому-небудь питань, явищ. Друге визначення, безсумнівно, є більш повним.

У дослідженні Г.В. Бєлєнької зроблено узагальнення визначених понять і зазначається, що ієрархічну залежність цих понять, визначених словами «компетентний», «компетентність» та «компетенція», можна визначити наступним чином.

Компетенція— матриця для формування компетентності. Компетенція— об’єктивна категорія, компетентність суб’єктивна. Компетенція це об’єктивно-ідеальна категорія, що може бути використана для характеристики будь-якої сфери діяльності людини, описувати рівень необхідної підготовленості до її виконання, окреслювати повноваження, права і обов’язки.

Компетентність це реально-суб’єктивна категорія, що використовується для характеристики діяльності конкретної людини чи групи людей і свідчить про відповідність чи невідповідність її компетенції; компетентність є сукупною характеристикою людини щодо відповідності її діяльності визначеним нормам.

Компетентний— інтегрована риса особистості, що може бути використана при характеристиці її (особистості) діяльності.

Тобто щоб сформувати компетентність, необхідно спочатку вивчити її ідеальну матрицю — компетенцію (коло питань сфери діяльності, необхідну підготовку для їх вирішення), перевести її в русло суб’єктивних суспільних відносин і таким чином побудувати систему впливу на особистість, щоб, спираючись на її психофізіологічні особливості, здійснити інтелектуальну надбудову і забезпечити розвиток умінь, відповідних заданій матриці.

Поняття «фахова компетентність» не досліджувалось окремо. Постійно знаходячись на слуху та будучи широко вживаним на побу­товому рівні, у наукових роботах воно виступає в контексті з такими поняттями, як професіоналізм, професійна культура та професійна творчість. Але поняття ці не тотожні і розкривають різні сторони діяльності людини.

Так, професіоналізм визначається у психолого-педагогічній літературі як достатній рівень розвитку професіональної культури і самосвідомості, який забезпечує творче вирішення завдань діяльності.

Більш конкретним і дослідженим поняттям у педагогічній науці є поняття професійної культури. Професійна культура включає в себе індивідуально вироблені на основі професійних знань та життєвого досвіду стратегії, засоби орієнтації в оточуючій дійсності. Вона розглядає різноманітні способи вирішення завдань праці для переведення її з дійсного у цільовий стан.

Найбільш важливими компонентами професійної культуривиступають:


1. системний світогляд та модельне мислення;

2. професійна творчість особистості;

3. праксеологічна, рефлексивна та інформаційна підготовленість;

4. компетентність діяльності, спілкування та саморозвитку;

5. конкретно-предметні знання.

Тобто автори розглядають компетентність як складовий компонент професійної культури.

Широке узагальнююче поняття «професійна компетентність» у психолого-педагогічній літературі розглядається як професійна підготовленість і здатність суб'єкта праці (спеціаліста чи колективу) до виконання завдань і обов’язків повсякденної діяльності. Вона виступає мірою і основним критерієм визначення її відповідності вимогам праці. До структури професійної компетентності входять знання, уміння та навички професійної діяльності.

Специфіка структури професійної компетентності вихователя полягає в тому, що вона включає в себе характеристики особистісних якостей людини. Для цілого ряду професій, що існують у нашому суспільстві, вони не є визначальними за наявності у фахівця знань, умінь, відповідальності. Для педагога ж особистісні характеристики є навіть більш значущими, ніж його ЗУНи (знання, уміння та навички). Звідси випливає, що «професійна компетентність вихователя» — це інтегроване поняття, яке включає: світоглядні позиції особистості, глибоку обізнаність і практичні уміння в обраній галузі діяльності, розвинені професійно-значущі якості, побудований на цьому фундаменті авторитет. Наявність професійної педагогічної компетентності дає змогу особистості виконувати відповідну діяльність у сферах власної професійної компетенції.

Спрощене розуміння поняття «компетентність», зведення його до загальної суми знань, якими володіє фахівець, призводить до того, що випускники педагогічних закладів освіти, опанувавши за період навчання досить великий обсяг знань, часто не здатні ефективно використати їх та реалізуватись як педагоги. Однією з причин такого явища, на нашу думку, є нерівномірне навантаження на інтелектуальну, моральну та емоційно-вольову сфери студента педагогічного вищого навчального закладу, яке традиційно характеризувалось збільшеною увагою до когнітивного компонента навчальної діяльності порівняно з моральним та емоційно-вольовим.

Узагальнений портрет педагога, або сукупність професійно зумовлених вимог до вихователя, у теорії педагогічної освіти називають «професіограмою». Професіограма є свого роду реєстром, який включає сукупність особистісно-ділових рис, певний обсяг суспільно-політичних, психолого-педагогічпих і спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь і навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов’язків. У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до вчителя повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; риси, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання, уміння і навички з предмета (спеціальності).

Психологи, обґрунтовуючи професіограми, вдаються до визначення переліку педагогічних здібностей, що являють собою синтез багатьох якостей розуму, почуттів і волі особистості. Зокрема, В.Крутецький,відокремлює дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, авторитарні, комунікативні здібності, а також уяву і здібність до розподілу уваги. О.Мороз виділяє такі соціально-психологічні риси і властивості характеру педагога [10]:

загальногромадянські риси,широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадська активність і цілеспрямованість; патріотизм і добре ставлення до представників інших національностей та країн; гуманізм; високий рівень свідомості; оптимізм (віра в людей, у свої сили і можливості); любов до праці;

морально-педагогічні якості:висока моральна зрілість, справедливість і об’єктивність; психологічне спрямування педагогічної ерудиції; високий рівень загальної культури; високий рівень моральних стосунків з людьми; акуратність і охайність; чесність, дисциплінованість, вимогливість; уміння спілкуватися з людьми;

педагогічні якості: педагогічна спостережливість; педагогічна уява; педагогічний такт; педагогічна інтуїція; володіння педагогічною технікою; професійна працездатність;

соціально-перцептивні якості: високий рівень соціального сприйняття й спостереження дійсності; активна інтелектуальна діяльність (систематизація і узагальнення соціального досвіду); швидка орієнта­ція у педагогічних ситуаціях; висока культура мовлення (фонетична чіткість, експресія, емоційність, змістовність і виразність); володіння мімікою, топом голосу, рухами, жестами;

індивідуально-психологічні особливості,висока пізнавальна зацікавленість, любов до дітей і потреба працювати з ними; твердість характеру, витримка і самовладання; самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань;

психолога-педагогічні здібності:адекватність сприйняття дитини і уважність до неї; прогнозування шляхів формування особистості; здатність передбачати можливі результати; виховний вплив на колектив і особистість.

Аналіз досліджень проблеми особистості показує, що всі основні риси особистості тісно пов’язані між собою. Ієрархічно першими, про­відними серед них, на нашу думку, є світогляд і спрямованість особистості, мотиви, що визначають поведінку і діяльність людини.

Професійна спрямованість особистості педагога є комплексною (рос. «собирательной») властивістю. Вона включає комплекс психологічних установок на роботу з дітьми, професійно-орієнтованих мотивів і здібностей, професійних інтересів і особистісних якостей, а також професійну самосвідомість. Професійна спрямованість характеризує певне ставлення особистості до суспільства, природи, оточуючих людей, педагогічної праці, стиль педагогічного спілкування. Ядром такої спрямованості є ставлення до дітей, любов та інтерес до них.

Стосовно змісту фахової компетентності можна сказати, що він визначається змістом навчальних курсів, що викладаються майбутнім фахівцям при підготовці їх до роботи у системі дошкільної освіти. Нині в дошкільних навчальних закладах є порівняно нові посади; психолог, соціальний педагог, вихователь — керівник розвитком зображувальної діяльності дітей, вихователь — керівник фізичним вихованням дітей, вчитель іноземної мови для дошкільників, вихователь-хореограф та ін.

Зрозуміло, що підготовка фахівців з напряму підготовки «Дошкільна освіта» має базову основу, або базовий компонент спеціальності, до якого входять всі дисципліни, що забезпечують підготовку фахівця. Поряд з базовим існує варіативна, або елективна частина навчальних предметів (за вибором вищого навчального закладу (ВНЗ) та студентів), що забезпечує підготовку фахівців з обраної спеціалізації напряму підготовки «Дошкільна освіта». Зміст базових та елективних дисциплін визначається навчальними програмами, що розробляються науковцями та викладачами ВНЗ. Кількість дисциплін зафіксовано у навчальних планах спеціальності.

Порівнюючи зміст сьогоднішньої фахової підготовки зі змістом підготовки фахівців початку XXст. можна констатувати значне зростання обсягу професійної та професійно орієнтованої інформації, яку має засвоїти студент.

Психолого-педагогічна компетентністьу роботах учених постає як пропорційна сукупність професійних, комунікативних, особистісних рис учителя, що допомагають йому досягти якісних результатів у процесі навчання та виховання учнів; як сукупність взаємопов’язаних професійно-теоретичних знань, практичних умінь, комунікативної діяльності й особистіших рис, які дають змогу провадити адекватну своїм здібностям діяльність, досягати якісних результатів у процесі навчання і виховання учнів; як інтегративна професійно-особистісна характеристика, що виражається у готовності вчителя до самостійної побудови педагогічної діяльності (В.С.Калита).

Професійна компетентність— це готовність на професійному рівні виконувати свої посадові і фахові обов’язки відповідно до сучасних теоретичних надбань і кращого досвіду, наближення до світових вимог і стандартів (В.І.Маслова).

Відповідно до встановлених видів компетентностей виділяють такі компетенції: ключові (мета, рівень змісту освіти); загальнопредметні (певні предмети й освітні галузі); предметні (стосуються конкретного змісту (Д.Хуторський). Перелік компетенцій співвідноситься з відповідними компетентностями (Я.М.Бібіх).

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  6. Автоматизація метрологічної діяльності
  7. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  8. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  10. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
  11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття про адаптацію. | Строк охорони її єнеобмеженим. Комерційна таємниця не потребує офіційно­го визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших фор­мальностей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.