Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Питання, що вирішуються судом у стадії виконання вироку.

Набрання вироком, постановою й ухвалою суду законної сили і порядок звернення їх до виконання.

Суть, значення і завдання стадії виконання вироку, ухвали та постанови.

ТЕМА 15. Виконання вироку, постанови та ухвали суду

 

1. Суть, значення і завдання стадії виконання вироку, ухвали та постанови

Виконання вироку, ухвали і постанови, які набрали законної сили, с завершальною стадією кримінального процесу, адже судові рішення, що набрали законної сили, с обов'язковими для виконан­ня на всій території України. У ній реалізуються рішення суду про винність чи невинуватість підсудного, про обране винному покарання, про відшкодування завданої злочином шкоди й інші рішення, сформульовані у резолютивній частині вироку (надалі у викладі, якщо не буде застережено інше; під виконанням вироку суду варто розуміти і виконання всіх інших підсумкових рішень, що виносить суд, - ухвали й постанови).

Основний зміст стадії виконання вироку визначає питання, пов'язані з процесуальною діяльністю суду, який звертає вирок до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення, зокрема, виправдовувальний вирок; вирішує процесуальні питання, пов'язані з виконанням вироку (умовно-достроковим звільнен­ням від відбування покарання, звільненням від покарання через хворобу та ін.); забезпечує контроль за зверненням вироку до виконання.

Стадія виконання вироку, котра є заключною стадією криміналь­ного судочинства з різноманітними за характером правовідноси­нами, пов'язана з фактичною діяльністю з реалізації покарань. Ця та інші особливості стадії виконання вироку породжують низку складних і дискусійних проблем, що стосуються призначен­ня й сутності стадії виконання вироку; об'єктів і суб'єктів стадії; характеру питань, що належать до компетенції суду при виконанні вироку; взаємозв'язку кримінального, кримінально-процесуаль­ного і кримінально-виконавчого права тощо.

Інакше кажучи, суть і завдання виконання вироку, як стадії кримінального процесу, полягає, зазвичай, не у фактичному виконанні рішень суду, що сформульовані в резолютивній частині вироку, а в реалізації основних і додаткових мір покарання, стягненні завданих злочином збитків, судових витрат тощо. Безпосереднє виконання вироку здійснюється, переважно, виконавчою владою в особі або спеціально створеними для цієї мети органами (ОВС, виконавча служба та ін.), чи міліцією, адміністрацією підприємств, установ та організацій, і регулюється нормами кримінального, кримінально-виконавчого, цивільно-процесуального, адміністратив­ного й інших галузей права.



Интернет реклама УБС

Завданням цієї стадії кримінального процесу є організація процесуальної діяльності, спрямованої на:

звернення вироку до виконання;

забезпечення, у встановлених законом випадках, повної чи часткової безпосередньої реалізації вироку. Приміром, випад­ки негайного звільнення виправданого з-під варти (ст. 342 КПК України); обрання або зміна раніше обраного підсудному запобіж­ного заходу у вигляді взяття під варту, якщо цей захід не був застосований до нього раніше (ст. 343 КПК України тощо);

вирішення встановлених законом питань, що виникають під час фактичного виконання вироку;

здійснення контролю за виконанням вироку.

З огляду на зазначене, можна назвати такі особливості цієї стадії:

це частина кримінально-процесуальної діяльності, сюди не належить фактична діяльність із реалізації покарання;

на відміну від інших, ця стадія не має безперервного характеру, що розвивається, - вона може завершитися, а потім

знову виникнути за необхідності вирішення того чи того питання;

у ній існує особливе коло суб'єктів - суд, прокурор, засу­джений, його захисник, цивільний позивач і відповідач, представ­ник органу, що відає виконанням покарання, а також спостереж­ної комісії, служби у справах неповнолітніх при виконкомі місцевої Ради депутатів та ін.;

особливий предмет стадії – це діяльність, спрямована на звер­нення до виконання винесених вироків і на вирішення питань, що виникають у процесі фактичної реалізації покарання.

Та, звичайно, наведена характеристика стадії виконання вироку має недоліки - вона не містить усіх ознак, здатних повністю відобразити природу, сутність цієї стадії, її самостійне місце яку системі кримінального процесу, так і у сфері фактичної діяль­ності з реалізації покарань. Розробка таких ознак необхідна не лише для теорії, але й для вирішення практичних завдань, зокрема для чіткого визначення предмета виконання вироку, що досі ще не досягнуто.

Також варто зазначити, що в стадії виконання вироку відобразилися конституційні принципи правосуддя, а саме:

принципи правосуддя, які відображають у стадії виконання
вироку організацію діяльності суду:

здійснення правосуддя тільки судом;

публічність правосуддя;

національна мова судочинства.

принципи правосуддя, пов'язані в стадії виконання вироку
зі здійсненням прав і законних інтересів особи:

рівність громадян перед законом та судом;

змагальність судочинства;

забезпечення обвинуваченому (засудженому) права на захист.

принципи правосуддя, що належать у стадії виконання
вироку до дослідження обставин справи:

колегіальність розгляду справи;

незалежність суддів і підкорення їх лише закону;

всестороннє, повне й об'єктивне дослідження обставин справи.

принципи правосуддя, що стосуються в стадії виконання
вироку виховно-попереджувальної ролі судового процесу:

гласність судового розгляду;

участь громадськості.

Отож, виконання вироку це стадія кримінального процесу, в якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за приведенням його відповідними органами до реальною виконан­ня і вирішує, у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом посадових осіб і органів, клопотанням громадських організацій та громадян і за власною ініціативою, передбачені кримінально-процесуальним законом, важливі правові питання, що виникають з огляду на виконання вироків.

Ця стадія кримінального процесу характеризується низкою важливих положень, до яких належні:

-обов'язковість виконання вироків для всіх державних і громад­ських структур, посадових осіб та громадян (ст. 403 КПК України);

оперативність звернення і приведення вироку до виконання:

можливість зміни рішень суду щодо покарання під час виконання вироку за наявності встановлених законом для цього підстав;

участь громадськості у вирішенні судом питань, пов'яза­них із виконанням вироку.

Необхідно також звернути увагу на співвідношення призначення судового розгляду та перевірочних проваджень (апеляційне, касаційне, виключне провадження) з призначен­ням стадії виконання вироку. Судовий розгляд і перевірочні стадії мають забезпечити прийняття правильних рішень за всіма питаннями кримінальної справи. Стадія ж виконання вироку, отримавши такі рішення, повинна забезпечити умови для їхньої успішної реалізації. Виконання вироку не може функціонувати, не отримавши базу, якою є прийняті раніше судові рішення. Зокрема, базу, повинні становити рішення, що мають якість виконуваності, бути спроможними до реалізації, тобто бути законними й обгрунтованими, вступити в законну силу. Забез­печити реалізацію вирішених чи виправлених у попередніх стадіях питань - така спрямованість стадії виконання вироку, її призначення.

Насамперед, вирок виноситься для того, щоб наявні в ньому рішення були реалізовані. Реалізовують вироки, як уже зазнача­лося, здебільшого, не суди. Однак деякі вироки може реалізу­вати й суд, не перетворюючись водночас в адміністративний орган і не втрачаючи ознак органу правосуддя. Такими вироками

вважають: виправдовувальні, обвинувальні без призначення покарання чи зі звільненням від відбування покарання, щодо умовного звільнення тощо.

Призначення виконання вироку складається з уточнення, зміни раніше прийнятого рішення про покарання, але лише на основі обставин, що виникли після винесення вироку, у процесі його фактичної реалізації. Тобто, зміна рішення про покарання на основі обставин, що були наявні в момент посгановлення вироку, не повинно бути змістом виконання вироку, ці питання мають становити предмет перевірочних стадій. Зокрема, перевірочна інстанція не повинна вирішувати питання щодо зміни покарання на основі обставин, що виникли вже після винесення вироку (поведінка засудженого під час відбування покарання, його захворю­вання тощо). Поява таких обставин не свідчить про незаконність вироку, і корекція останнього вимагається не з огляду на помилко­вість його рішення стосовно покарання, а внаслідок особливого прогностичного характеру рішення.

Варто також зауважити, що не можуть належати до предме­та стадії виконання вироку питання щодо наявності злочину, винності, покарання та законності й обгрунтованості вироку.

На завершення цього питання хотілося б зазначити, що значен­ня стадії виконання вироку визначається важливістю тих завдань, які в ній вирішуються. Вона створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню в громадян переконання у неминучості понесення покарання за вчинення злочинного діяння та недопущення покарання невинуватих. Забезпечує охорону прав і законних інтересів потер­пілого, засудженого, інших учасників процесу. Своєчасне й точне виконання вироку ефективно сприяє виконанню завдань криміналь­ного судочинства, зміцненню законності та правопорядку.

 

 

2. Набрання вироком, ухвалою й постановою законної сили і порядок звернення їх до виконання

Як уже зазначалося, однією з необхідних передумов виконання вироку є набрання ним законної сили. Це означає, що вирок, відпо­відно до закону, є обов'язковим для всіх державних і громадських підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України (ст. 403 КПК України).

Законна сила вироку сприяє зміцненню правопорядку, підви­щенню авторитету суду та рішень, що ним виносяться, посиленню боротьби зі злочинністю. Завдяки законній силі вироку досягаєть­ся стабільність вироків, створюється атмосфера визначеності й послідовності при здійсненні правосуддя. Саме в законній силі вироку реалізується воля законодавця стосовно примусу щодо певної поведінки конкретних осіб.

Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. У разі подання апеляцій, касаційної скарги або внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відпо­відно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передба­чено КПК України.

Якщо ж оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку, чи якщо засуджено декількох підсудних, а вирок оскарже­но або внесено подання щодо одного з них, вирок в інших части­нах чи стосовно інших засуджених осіб, законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною або касаційною інстанцією ухвали.

Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили. До набрання вироком законної сили засудже­ний, який перебуває під вартою, не може бути переведений до місць позбавлення волі, що розташовані в іншій місцевості.

Виправдовувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, виконуються негайно після їхнього проголошення. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 401 КПК України). Тобто, набрання вироком законної сили є обов'язковою передумовою його виконання, тому що тільки вирок, що набрав законної сили, є підставою для відбування кримінального покарання й виконання всіх інших рішень суду, сформульованих у вироку.

До набуття законної сили вирок виконується в частині запобіж­ного заходу та негайного звільнення підсудного з-під варти тільки у разі: винесення виправдувального вироку; винесення обвинувального вироку, який звільняє засудженого від покарання; засудженні до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; призначення покарання, що відповідає часу перебування підсудного під вартою як запобіжного заходу (ст. 342 КПК України).

Юридичне значення вироку, що вступив у законну силу, полягає у його винятковості, обов'язковості, незмінності. Винятковість вироку полягає в неможливості повторного роз­гляду тієї ж справи та стосовно тієї ж особи й за тим же обвинуваченням, за яким особа вже була засуджена або виправдана, якщо вирок набрав законної сили (п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України). Про обов'язковість вироку зазначалося на початку питання (ст. 403 КПК України). Незмінність вироку, що набрав чинної сили, означає недопустимість його скасування судом першої інстанції, а також обмеження тих умов, за яких кримінальна справа може бути переглянута вищестоящим судом. Незмінність вироку є відображенням стабільності та мас на меті забезпечити стійкість прийнятого судом рішення, без наявності якої ефективність вироку, його виховний і попереджувальний вплив були б значно підірвані. Преюдиційність вироку один із специфічних наслідків набрання вироком законної сили. Вона полягає у наданні обов'язко­вого значення висновкам суду в певній справі для наступних справ (кримінальних і цивільних) у межах, встановлених вироком обставин. Це означає, що висновки суду про наявність чи відсут­ність юридично значимих фактів, зафіксованих у вироку, який отримав законну силу, стають обов'язковими для всіх інших судів, якщо вони стосуються тих же фактів при розгляді інших судових справ. Преюдиційність вироку має своєю правовою основою презумпцію істинності вироку, що вступив в законну силу, сутність якої полягає в тому, що факти, встановлені таким вироком, визнаються істинними доти, доки інше не буде доведено у встанов­леному законом порядку.

З огляду на зазначене, момент набрання вироком законної сили залежить від реалізації учасниками процесу права на по­дання апеляції, касаційної скарги або внесення касаційного по­дання. Вирок набирає законної сили повністю, а не частинами.

У разі скасування судом апеляційної чи касаційної інстанції вироку в будь-якій частині й направлення справи в цій частині на додаткове розслідування або на новий судовий чи апеляційний розгляд, вирок набирає законної сили у частині, що залишилася. Якщо особа, котра подала апеляцію або надіслала касаційну скаргу (подання), відзиває апеляцію (скаргу, подання), вирок набирає законної сили з моменту прийняття судом рішення (ч. 4 ст. 359 КПК України).

Вирок, що вступив у зашиту сизу, набуває низку нових важливих якостей. Лише такий вирок, звернений до виконання, породжує права адміністративних органів на застосування кримінального покарання до певної особи. Він визначає, який адміністративний орган з якого роду права набуває й на який термін. Вступ вироку в законну силу охороняє засудженого чи виправданого від повторного при­тягнення до кримінальної відповідальності за ті ж діяння (діяння, що слугували підставою для винесення цього вироку).

Ухвала і постанова суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подання апеляцій, а ухвала й постанова апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на ці рішення були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання і якщо їх не було скасовано, то вони набира­ють законної сили й виконуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, окрім винятків, установлених КПК України.

Ухвали і постанови апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їхнього оголошення, крім випадків, передбачених КПК України.

Ухвала і постанова суду, що не підлягають оскарженню, набирають сили та виконуються негайно після їх винесення (ст. 402 КПК України).

Не підлягають оскарженню постанови судді: про усунен­ня захисника від участі в справі (ст. 611 КПК України); про про­ведення обшуку (ст. 177 КПК України); про накладення арешту на кореспонденцію й зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК України); про огляд житла чи іншого володіння особи (ст. 190 КПК України); про призначення справи до судового розгляду (ст. 245 КПК України); про зупинення справи або направлення її за підсуд­ністю (ст. 249 КІІК України); про повернення справи прокурору (ст. 249і КПК України); про залишення апеляції без руху (ст. 352 КПК України). Водночас законом передбачено, що на деякі з цих постанов прокурор мас право внести подання: про накладення арешту на кореспонденцію чи про зняття

інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому (ст. 187 КПК України); про призначення справи до судового розгляду (ст. 245 КПК України); про зупинення справи чи направлення її за підсудністю (ст. 249 КПК України); про повернення справи прокурору (ст. 249і КПК України).

Не підлягають окремому оскарженню ухвали й постанови суду першої інстанції, винесені під час розгляду справи, що закінчується постаповленням вироку, закриттям справи або направленням її на додаткове розслідування, постановою про застосування чи незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Заперечення проти них можуть бути додані до апеляції, касаційної скарги (подання) з цієї справи.

Ухвала (постанова) суду першої інстанції про закриття криміналь­ної справи виконується негайно після її винесення в частині рішення про скасування запобіжного заходу у виді утримання під вартою. Особа, стосовно якої закрита справа, звільняється з-під варти у залі судового засідання. В іншій частині ухвала (постанова) виконується після вступу її в законну силу.

Подання касаційних скарг або внесення касаційного подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК України, не зупиняє набрання ними законної сили (ч. 2 ст. 389 КПК України).

Порядок звернення вироку до виконання врегульовано ст. 404 КПК України. Звернення вироку до виконання - це діяльність суду (судді, що головує в судовому засіданні, або голови суду) з видання розпорядження про виконання вироку, що вступив у законну силу. Мета його полягає в тому, щоб довести до відома органів, уповноважених за законом виконувати вирок, який саме вирок і які конкретно його рішення підлягають виконанню.

Примусове виконання судових рішень, перелік котрих встанов­лений законом, покладене на районні, міські (міста обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби, що належать до системи органів Міністерства юстиції України.

Звернення вироку до виконання полягає в направленні судом, що постановив вирок, протягом трьох діб від дня набрання вироком законної сили або від дня повернення справи з апеляцій­ної або касаційної інстанції органу, що здійснює контроль за відбуван­ням покарання, розпорядження про виконання вироку, копії вироку й копії ухвали апеляційної чи касаційної інстанції, якщо вирок був змінений.

У справах про злочини, вчинені групою осіб, кількість копій вироків, а за необхідності й ухвал суду апеляційної або касаційної інстанцій, повинна дорівнювати кількості засуджених осіб.

Кримінально-процесуальний закон не встановлює обов'язкової форми та не регламентує змісту розпорядження суду про при­ведення вироку до виконання. Та судова практика виробила й дотримується такого змісту:

- найменування органу, якому адресується розпорядження;

- найменування суду, що постановив вирок;

- час і місце постановления вироку;

- дата набрання вироком законної сили;

- основні відомості про засудженого;

- яким вироком та до якої міри покарання засуджений.

Якщо справа розглядалася касаційною інстанцією, то в роз­порядженні зазначаються результати цього розгляду стосовно міри покарання. Завершується розпорядження пропозицією привести вирок до виконання й негайно повідомити про це суд, що зобов'я­зані здійснити органи, які виконують вирок або ухвалу (ч. 8 ст. 404 КПК України). У разі, коли засуджений позбавляється волі, у розпорядженні міститься також пропозиція повідомити сім'ю засудженого, в яке місце він направляється для відбування покарання.

Розпорядження про виконання вироку підписує суддя (голова суду чи його заступник), воно скріплюється гербовою печаткою суду й надсилається разом із копіями необхідних судових документів до відповідного органу.

Розпорядження про виконання вироку разом з іншими документами надсилається:

при засудженні до позбавлення волі, якщо засуджений утримується під вартою, - адміністрації місця попереднього ув'язнення, а якщо він перебуває на волі - Державному департаменту України з питань виконання покарань;

у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 104 КК України)

- органу виконання покарання за місцем проживання засудженого;

а стосовно неповнолітнього - службі у справах неповнолітніх; щодо засу­джених військовослужбовців - командирам військових частин, що здійснюють контроль за поведінкою таких засуджених;

при засудженні до утримання в дисциплінарному батальйоні-військовому командуванню;

при засудженні до виправних або громадських робіт - органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого й кримінально-виконавчій інспекції;

у разі засудження до покарання у виді обмеження волі -адміністрації виправного центру;

при засудженні до арешту-адміністрації арештного будинку;

у разі позбавлення права обіймати певні посади або займати­ся певною діяльністю - адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого для виконання, а також органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого для здійснення контролю за виконанням;

у разі стягнення штрафу, конфіскації майна, стягнення за­подіяного збитку й інших майнових стягнень суд виписує виконавчі листи та передає їх державному виконавцеві за місцем проживан­ня, роботи боржника або за розміщенням його майна разом із копією вироку й копією опису майна.

З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію у разі необхідності підприємству, установі, організа­ції за місцем роботи засудженого.

Якщо у виправданого чи в особи, стосовно якої справа закрита, були вилучені документи, цінності й інші предмети або був накладе­ний арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, чи ухвала апеляційної або касаційної інстанції направляються відпо­відним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.

Вирок не може бути звернено до виконання чи виконуватися в частині засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на суддю чи голову відповідного суду, який постановив вирок.

Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідом­ляють суд, який їх постановив, про їхнє виконання.

Копія виправдовувального вироку після вступу його в законну силу на прохання виправданого може бути направлена за місцем його роботи, навчання чи проживання.

Статті 381 та 400і КПК України регулюють звернення до виконан­ня ухвали, вироку, постанови апеляційного суду та ухвали касацій­ного суду. '

Так, для виконання ухвали апеляційного суду справа над­силається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду чи після складання й оголошення повного тексту ухвали (у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 379 КПК України). Для виконан­ня вироку або постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскаржені до суду касаційної інстанції, справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання вироком, постановою законної сили.

Для виконання ухвали касаційного сулу справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше п'яти діб після розгляду чи після складання та оголошення мотивованої ухвали (у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 379 КПК України).

В обох випадках, якщо на підставі прийнятого судом рішення засуджений підлягає звільненню з-під варт, суд звільняє його в залі судового засідання. У разі прийнйт такого рішення за відсутності засудженого, копія рішення надсилається протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання. Адміністрація протягом доби з дня одержання копії рішення зобов'язана повідомити суд першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти, котрий, своєю чергою, зобов'язаний перевірити це.

Наостанку хотілося б зазначити, що своєчасність виконання вироку залежить не лише віл швидкості направлення судом відпо­відних виконавчих документів, але й від того, як швидко приписи цих документів буду г ь виконані органами й посадовими особами, які покликані приводити вирок до виконання.

 

3. Питання, що вирішуються судом у стадії виконання вироку

Перед тим як розглянути порядок вирішення судом питань, пов'язаних з виконанням вироку, варто зупинитися на характе­ристиці власне цих питань. Тобто в стадії виконання вироку виникає низка процесуальних питань, які вимагають судового вирішення. їх умовно можна поділити на групи.

Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання.

Під час звернення вироку до виконання, судом вирішується питання про не приведення до виконання вироку, повністю або в частині засудження за діяння, караність якого на момент звернення до виконання була усунена нововиданим кримінальним законом (ч. 6 ст. 404, ст. 405і КПК України).

Відповідно до ст. 74 КК України, особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Приведення вироку стосовно особи, котра відбуває покарання, згідно з новим законом, який звільняє від покарання чи пом'якшує покарання, вирішується судом (суддею) за місцем відбування покарання.

Своє рішення суд зобов'язаний обґрунтовувати тільки на обставинах, встановлених судом при постановленій вироку, і на їхній юридичній оцінці, що подана цим судом.

Законними підставами для прийняття такого рішення є заява засудженого або подання прокурора чи органу, що відає виконан­ням покарання.

Рішення суду про виконання закону, що звільняє від покаран­ня, повинно бути своєчасним. Незаконне продовження виконан­ня призначеного покарання у разі, коли кримінальний закон, що усуває караність діяння, набув законної сили, зобов'язує суд вжити необхідних заходів щодо відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконного виконання покарання (ст. 53' КПК України).

 

Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного (реального) виконання вироку.

Про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким (статті 81, 82 КК України, ст. 407 КПК України).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання й заміна невідбутної частини покарання більш м'яким покаранням відповід­но до статей 81,82 КК України, застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, та заміна не­відбутої частини покарання більш м'яким покаранням стосовно осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, застосовуються суддею військового суду гарнізону за місце­знаходженням засудженого за поданням командування дисци­плінарного батальйону.

Зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк від моменту надходження їх до суду без витребування судової справи за участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, зазвичай, засудженого.

При розгляді судом спільного подання органу; що відає відбу­ванням покаранням, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх, суд повідомляє їх про час та місце розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подан­ня в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі й особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може бути не раніше як через рік від дня винесення постанови про відмову, а стосовно засуджених за інші злочини та неповно­літніх засуджених - не раніше, як через шість місяців.

На постанову суду з питань, визначених ст. 407 КПК України, протягом семи діб від дня її оголошення прокурор, засуджений має право подати апеляції до апеляційного суду. У разі подання прокурором апеляції, виконання зазначеної постанови зупиняється.

Вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, суд повинен перевірити: чи відбув засудже­ний певну, установлену законом, частину покарання; чи довів засуджений своє виправлення сумлінною поведінкою й ставленням до праці. При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким суд перевіряє: чи став засуджений на шлях виправлення; чи відбув він установлену законом частину покарання.

Згідно зч. 1 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватися щодо осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження чи позбавлення волі на певний строк, а також стосовно військово­службовців, засуджених до службових обмежень або утримання в дисциплінарному батальйоні.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, що вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується тільки при відбуванні покарання у виді позбавлення волі (ч. 1 ст. 107 КК України). Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.

При умовно-достроковому звільненні від основного покарання засуджених, окрім осіб, що вчинили злочин до досягнення повно­ліття, стосовно яких було застосоване додаткове покарання, суд має право звільнити їх повністю або частково й від додаткового покарання. Додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково, є позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю.

Суд не має права відмовити в умовно-достроковому звільненні засудженого з таких мотивів, як м'якість призначеного судом покарання, короткостроковість перебування засудженого в кримінально-виконавчій установі чи з інших, не передбачених законом, підстав.

Невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким покаранням тільки щодо особи, яка відбуває покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Невідбуту частину покарання суд може замінити будь-яким більш м'яким видом покарання відповідно до видів покарання, зазначе­них у статті 51,52 КК України. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання суд може звільнити засудженого й від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, котрі мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України, ст. 407' КПК України)

Згідно зі ст. 83 КК України, суд може звільниш від відбування покарання жінок, засуджених до обмеження волі або до позбав­лення волі, які стали вагітними чи народили дітей під час відбуван­ня покарання.

Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах строку, на який, відповідно до закону, вона може бути звільнена від роботи з огляду на вагітність, пологи та до досягнення дитиною трирічного віку.

Не підлягають звільненню від відбування покарання вагітні жінки й жінки, що мають дітей у віці до трьох років та були засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Законним приводом до розгляду такої справи є спільне подання органу, що відас відбуванням покарання, і спостережної комісії. Справу розглядає суд за місцем відбування покарання засуджених.

Про звільнення від відбування покарання засудженого за хворобою (ст. 84 КК України, ст. 408 КПК України). Відповідно до ст. 84 КК України, від покарання звільняються:

особа, яка під час відбування покарання захворіла на психіч­ну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

особа, котра після вчинення злочину чи постановления вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання;

військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнан­ня їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

Стаття 408 КПК України може бути застосована тільки у разі, якщо засуджений занедужав психічним чи іншим захворюванням під час відбування покарання, що повинно бути встановлено висновком лікарської комісії.

Подання про звільнення віл покарання через хворобу вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання. Одно­часно з поданням у суд направляються висновок лікарської комісії й особиста справа засудженого.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання, зважаючи на хворобу, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок (ч. 4 ст. 409 КПК України).

При вирішенні цього питання суд бере до уваги тяжкість вчине­ного злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини, що мають вагоме значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання через хворобу.

Якщо в суду виникли сумніви в правильності висновку лікарської комісії, він має право призначити судово-медичну або судово-психіатричну експертизу.

Якщо суддя, що приймає рішення про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання з огляду на хронічну психічну хворобу, дійде висновку про необхідність застосування до нього примусових заходів медичного характеру, він має право, згідно зі статтями 92-95 КК України, застосувати їх.

Якщо психічною або іншою тяжкою хворобою занедужала особа, засуджена до виправних робіт або штрафу, вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому разі.

На постанову судді протягом семи діб з дня її оголошення може бути подана апеляція в апеляційний суд прокурором і засудженим.

Про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення
іспитового строку (ст. 78 КК України, ст. 408' КПК України)

Відповідно до ч. І ст. 78 КК України, після закінчення іспито­вого строку засуджений, котрий виконував покладені на нього обов'язки й не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Справу про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку розглядає суддя районного (міського) суду за місцем проживання засудженого. Законним приводом до розгляду такої справи є: заява засудженого; подання прокурора; подання органу, що відає відбуванням покарання.

Про скасування звільнення від відбування покарання з ви-
пробуванням (статті 75, 78, 104 КК України, ст. 4082 КПК України).

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбу­вання покарання з випробуванням є: невиконання ним покладе­них на нього обов'язків; систематичні вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК України). У зазначених випадках суд направляє засудже­ного для відбування покарання, призначеного вироком суду.

Законною підставою для розгляду такої справи й скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням є подання органу, який відає виконанням покарання, а стосовно неповно­літнього-спільне подання органу, що відає відбуванням покаран­ня, і служби у справах неповнолітніх.

Рішення про скасування звільнення засудженого від відбуван­ня покарання з випробуванням приймається суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого.

У судовому засіданні при розгляді питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням беруть участь представники органів, котрі відають відбуванням покарання за місцем проживання засуджених, та на яких покладений контроль за поведінкою таких засуджених. У розгляді цих питань щодо за­суджених військовослужбовців участь беруть командири військових частин.

Суддя зобов'язаний з'ясувати: чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов'язки; у чому полягали правопорушення; чи відбувалися вони систематично; які стягнення були накладені на засудженого; чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Прокурор або засуджений має право подати на постанову судді про скасування звільнення від відбування покарання з випробу­ванням, або про відмову в цьому, апеляцію в апеляційний суд.

Про скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України, ст. 408і КПК України)

Питання про скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, котрі мають дітей у віці до трьох років, розглядається суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженої.

Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі її смерті, суд, залежно від поведінки засудженої, може: звільнити її від покарання; замінити покарання більш м'яким; направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 83 КК України).

Суд має право направити засуджену, яка була звільнена від відбування покарання, для подальшого відбування призначеного вироком покарання, якщо засуджена:

відмовляється від дитини;

передала її до дитячого будинку;

зникла з місця проживання;

ухиляється від виховання дитини, догляду за нею;

систематично чинить правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення й свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 83 КК України).

Законним приводом до розгляду питання про скасування звільнення від відбування покарання є подання органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої, що здійснює контроль за її поведінкою у період її звільнення від відбування покарання. До подання повинні бути додані матеріа­ли, які підтверджують факти, що викладені в поданні та підлягають перевірці в судовому засіданні.

Зазначені справи розглядаються за участю прокурора, представ­ника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і. зазвичай, власне засудженої.

У разі незгоди з постановою судді прокурор, засуджена мають право подати апеляцію в апеляційний суд.

Про заміну штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службо­вим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (статті 53,57,58,62 КК України, ст. 410 КПК України).

У разі неможливості сплати штрафу, призначеного яку виді основного, так і додаткового покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт (ч. 4 ст. 53 КК України).

Особам, котрі засуджені до виправних робіт, але стали непрацездатними після постановления вироку суду, виправні роботи суд може Замінити штрафом (ч. З ст. 57 КК України).

Військовослужбовцю, засудженому до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, суд, беручи до уваги обставини справи й особу засудженого, може обмеження волі або позбавлення волі на строк не більш двох років замінити службо­вим обмеженням на той ж строк (ч. 1 ст. 58 КК України).

Покарання у виді позбавлення волі строком не більше двох років, призначене військовослужбовцю строкової служби, суд. з огляду на обставини справи й особу засудженого, може замінити триманням у дисциплінарному батальйоні на той ж строк (ч. 1 ст. 62 КК України).

Зазначені питання вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем виконання вироку. Законним приводом до розгляду такої справи є подання органу, що відає відбування покарання, або клопотання колективу, а стосовно неповнолітніх - подання установи виконання покарання, погоджене зі спостережною комісією чи службою у справах неповнолітніх, які суд повинен сповістити про місце й час розгляду подання.

Справа розглядається за участю прокурора, представника органу; що відає виконанням покарання, і, зазвичай, засудженого.

У разі незгоди з винесеною постановою прокурор та засудже­ний можуть подати на неї апеляцію в апеляційний суд.

Про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі,
на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Сичах
України чи в тюрмі й переведення з установи виконання покарань
до слідчого ізолятора, на гауптвахту Військової служби право-
порядку в Збройних Силах України (ст. 4101 КПК України).

Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України засудженого до позбавлення волі з відбуванням покаран­ня в установі виконання покарань, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з установи виконання покарань в слідчий ізолятор, на гауптвахту Військової служби правопорядку в ЗСУ за необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, прокурора міста Киева, а також прирівняних до них прокурорів у разі залишення або переведення засудженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців.

Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи переведення його з установи виконання покарань до слідчого ізолятора, на гауптвахту Військової служби право­порядку у Збройних Силах України необхідно у зв'язку з розгля­дом справи в суді, ці питання вирішуються судом, у проваджен­ні якого міститься справа.

Про застосування примусового лікування до засуджених,
які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення (ст. 96 КК
України, ст. 411' КПК України).

Статті 324, 335 КПК України передбачають, що суд повинен при постановленні вироку вирішити питання, чи необхідно у випад­ках, зазначених у ст. 96 КК України, застосувати до підсудного примусове лікування, і про застосування такого лікування вказати в резолютивній частині вироку. Відповідно до ст. 96 КК України, примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини й мають захворювання, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб.

Залежно від виду покарання, примусове лікування проводиться за місцем відбування покарання або в спеціальних лікувальних установах. Якщо примусове лікування стосовно засуджених, котрі с алкоголіками чи наркоманами, не було призначене при постанов­леній вироку, то це питання підлягає вирішенню в стадії виконання вироку

Питання про застосування примусового лікування стосовно засуджених, які є алкоголіками або наркоманами та відбувають покарання в установі виконання покарань, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання.

Законною підставою до розгляду питання про застосування примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії є подання адміністрації установи виконання покарань. До подання приєднується мотивований висновок лікарської комісії, у якому повинно бути зазначено про наявність у засудженого захворю­вання, чи становить воно небезпеку для здоров'я інших осіб, чи необхідне застосування примусового лікування й чи відсутні протипоказання проти такого лікування.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголіз­му чи наркоманії, незалежно від того, коли воно було застосова­не - при постановленні вироку чи під час його виконання, вирішується суддею районного (міського) суду за розташуванням установи виконання покарань (якщо засуджений відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі) або медичної установи, де засуджений перебуває на лікуванні.

Питання про припинення примусового лікування розглядається тільки за наявності подання адміністрації установи виконання покарань або медичної установи, де перебуває засуджений, і відповідного висновку лікарської комісії.

Суддя розглядає питання про застосування або про припинення примусового лікування в судовому засіданні за участю прокуро­ра, представника адміністрації установи виконання покарань або медичного закладу (залежно від того, адміністрацією якої установи внесене подання), представника лікарської комісії, що дала висновок, і, зазвичай, засудженого. Однак неявка в судове засідання прокурора не є перешкодою для розгляду зазначених питань.

На постанову суду протягом семи діб від дня її оголошення може бути подана апеляція прокурором та засудженим.

Про застосування покарання за наявності декількох вироків (ст. 71 КК України, 413 КПК України)

Питання визначення порядку застосування покарання за наяв­ності декількох вироків можуть вирішуватися в стадії виконання вироку в такому разі:

якщо стосовно засудженого мається не приведений у вико­нання вирок, про який не було відомо суду, що постанови останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за сукупністю вироків;

якщо під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, перший з них скасований у порядку виключного прова­дження або в касаційному порядку (в справах, зазначених у ч. 2 ст. 383 КПК України), внаслідок цього необхідно виключити із сукуп­ності міру покарання, призначену судом за скасованим вироком.

Зазначені питання вирішуються судом за місцем виконання вироку в порядку, передбаченому ст. 411 КПК України.

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні за участю прокурора.

В судове засідання, зазвичай, викликається засуджений, а за його клопотанням - і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також, за необхідності, цивільний позивач, цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.

При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою, обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю суду, після чого за­слуховується пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.

При вирішенні судом питань, пов'заних з виконанням вироку, ведеться протокол судового засідання.

Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого мається не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов'язаний керуватися ст. 71 КК України, яка передбачає призначення покарання за сукупністю вироків.

Питання про різноманітні сумніви й протиріччя, що виникають при виконанні вироку (ст. 409 КПК України).

Питання про різноманітні сумніви та протиріччя, що виникають під час виконання вироку; беручи до уваги застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин 2 і З ст. 5 КК України, вирішуються судом, який постановив вирок.

Коли вирок виконується за межами району суду, що постано­вив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а стосовно осіб, засуджених військовими судами, - суддя військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.

Приведення згідно з новим законом, який звільняє від покаран­ня або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, котрі відбувають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частинами 2 і З ст. 5 КК України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з хворобою, відповідно до ст. 408 КПК України, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем від­бування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

Питання, які вирішуються судом після відбуття засудженим призначеного покарання.

Про зняття судимості (ст. 91 КК України, ст. 414 КПК України).

Відповідно до ст. 91 КК України, якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, зразковою поведінкою й сумлінним ставленням до праці довела своє виправ­лення, суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначе­них у ст. 89 КК України, за умови, що минуло не менше половини цього строку. Строки погашення судимості вираховуються від дня відбуття основного й додаткового покарання (ст. 90 КК України).

Законним приводом до розгляду питання про зняття судимості є клопотання особи, котра відбула покарання, і клопотання колективу підприємства, установи чи організації, яке приймається на загальних зборах колективу.

Клопотання про зняття судимості розглядається суддею район­ного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання. Суддя зобов'язаний перевірити правильність оформлення клопотання колективу й повноважень його представника. Воно розглядається без витребування судової справи. Якщо матеріалів, поданих із клопотанням, недостатньо для правильного вирішення питання про зняття судимості, суддя може витребувати необхідні документи.

У розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неявка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду справи.

На постанову прокурор та засуджений можуть подати апеляції в апеляційний суд.

Уразі відмови в задоволенні клопотання про дострокове зняття судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше, ніж через рік від дня відмовлення.

 


Читайте також:

  1. III. Виконання бюджету
  2. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  4. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
  5. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  7. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
  8. БАЖАННЯ і НАМІРИ - це миттєво виникаючі і досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають змінюваних умов виконання дії.
  9. Безпека виконання робіт.
  10. Будівельний генеральний план на стадії виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт.
  11. Будівельні роботи. Поняття. Підготовчі роботи. Поняття, особливості виконання.
  12. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Теорема 2 | Особливості боротьби з гризунами на окремих об'єктах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.