Підстави та категорії осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

В юридичній літературі під підставами застосування примусових заходів медичного характеру розуміють «сукупність обставин, які визначають необхідність застосування (не застосування) примусових заходів до певної категорії осіб та порядок їх застосування»[3] або як сукупність обставин, необхідних для призначення примусових заходів медичного характеру особам, які мають психічні розлади, що скоїли суспільно небезпечні діяння.

Кримінальний кодекс у статті 93 сформулював наступні підстави застосування примусових заходів медичного характеру:

а) вчинення діяння, передбаченого Особливою частиною КК (вчинення злочину);

б) вчинення такого діяння певними категоріями осіб.

Деякі автори вважають, що існує три підстави застосування примусових заходів медичного характеру: по-перше, можливість призначення примусових заходів медичного характеру особі, що вчинила злочин; по-друге, наявність у цієї особи психічного розладу; по-третє – можливість спричинення цією особою іншої істотної шкоди собі або оточуючим. Інші автори розрізняють підстави призначення судом примусових заходів медичного характеру (суспільна небезпечність особи, яка має психічний розлад) і умови застосування примусових заходів (вчинення такою особою суспільно небезпечного діяння)[4]. Водночас їх об’єднує те, що саме суспільна небезпечність психічно хворої особи, яка вчинила злочин є підставою застосування примусових заходів медичного характеру.

Суспільна небезпечність такої особи характеризується двома критеріями: юридичним і медичним. Юридичний критерій обумовлює тяжкість суспільно небезпечного діяння, поведінку хворої особи до і після його вчинення тощо. Медичний критерій характеризується клінічною формою психічного захворювання, його глибиною, складністю, динамікою і т. д.

Коло осіб, щодо яких можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, визначено у ст. 93 КК. До них належать особи:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили злочини у стані обмеженої осудності;

3) які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Поняття неосудності передбачено ч.2 ст.19 КК і розглядалося раніше. Відповідно до цієї статті, до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Але необхідно відмітити, що сам факт визнання особи неосудною ще не дає підстав для застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (далі – постанова № 7 від 03.06.2005 р.) слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів. Звідси випливає висновок, що в разі недоведеності участі неосудних осіб у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру такі справи підлягають закриттю (п.16 вищезгаданої постанови).

Відповідно ст.20 КК України обмежено осудна особа, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними підлягає кримінальній відповідальності. Однак психічний стан такої особи враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч.2 ст.20 КК).

Суди, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановлюють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом'якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. Це означає, що до даної категорії осіб примусові заходи медичного характеру застосовуються не замість покарання, а разом з покаранням і виконуються паралельно з ним. При цьому час, протягом якого до особи застосовувались примусові заходи, зараховується у строк відбування покарання за правилами, передбаченими в ч.5 ст.72 КК, а саме, один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч.4 ст.84 КК).Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися до засудженої обмежено осудної особи також при звільненні її від покарання в разі, коли вона під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч.1 ст.84 КК).

Щодо третьої категорії осіб, то законодавець не вказує на характер психічної хвороби, яка в даному випадку є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Психічний розлад (хвороба), який настав після вчинення злочину може бути хронічним (тобто таким, який притаманний для визнання особи неосудною) або тимчасовий (притаманний обмежено осудній особі). Про неможливість призначення покарання або його відбування свідчить такий психічний стан, при якому відбувається значне порушення інтелектуальних і вольових якостей особи, що вчинила злочин.

Обставини, що виключають можливість призначення або відбування покарання в даному випадку бувають двох видів:

- кримінально-процесуальна недієздатність – особа внаслідок психічного розладу не здатна розуміти, що відбувається під час досудового або судового слідства, давати показання, приймати участь в слідчих діях (якщо такий стан виник до постановлення обвинувального вироку);

- кримінально-виконавча (пенітенціарна) недієздатність - особа внаслідок психічного розладу не здатна розуміти, що відбувається під час відбування покарання (якщо такий стан виник під час відбування покарання).

В цих випадках примусові заходи медичного характеру призначаються особі, які вчинила злочин до її одужання.

Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності чи захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, до винесення судом ухвали (постанови) одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути небезпечною для себе чи інших осіб (п.16 вищезгаданої постанови).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та мета примусових заходів медичного характеру	\|	Види примусових заходів медичного характеру

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.