Поняття зобов’язального статуту.

Під зобов'язальним статутом в міжнародному приватному праві розуміється право, що підлягає вживанню до зобов'язальних відносин, що виникають як через односторонні операції, так і через ув'язнених сторонами договорів.

Які ж питання найчастіше повинні вирішуватися за допомогою зобов’язального статуту, адже він не вирішує питання право-та дієздатності сторін, питання довіреності, позовної давності, а вирішує питання про:

1) дійсність договору;

2) тлумачення договору;

3) права та обов'язки сторін;

4) виконання договору;

5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору;

6) припинення договору;

7) наслідки недійсності договору;

8) передання вимоги та переведення боргу у зв'язку з договором.

Такий підхід відповідає міжнародним традиціям регулювання, що знайшли своє відбиття у Конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р.

Для вирішення таких питань використовуються наступні прив’язки:

· Закон місця укладення правочину;

· Закон автономії волі;

· Закон споживача (країни покупця) (щодо договорів споживання);

· Закон країни продавця (виробника) тощо.

Вибір права не може буди здійсненийстосовно деяких категорій зовнішньоекономічних договорів (контрактів):

—до зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється;

—до зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої відбувається аукціон, конкурс або розміщена біржа.

У разі відсутності між сторонами погодження відносно права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем — у договорі купівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового найму; ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; охоронцем — у договорі зберігання; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування; страхувачем — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поруки; заставником — у договорі застави.

Тобто основною прив'язкою виступає особистий закон однієї із сторін контракту (тієї, яка здійснює виконання, що є істотним для договору цього виду).

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття договірних зобов’язань у міжнародному приватному праві.	\|	Міжнародний договір купівлі-продажу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.