Удаваний правочин

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком усвідомлених дій її учасників.

Різниця - у тому, що при удаваному правочині права та обов'язки все ж настають, але не ті, що випливають із тексту договору.

Найчастіше удаваним був договір дарування, яким прикривався договір купівлі-продажу. Робилося це, здебільшого, для перешкоди у здійсненні іншим співвласником права першого покупця, а також для приховання справжніх доходів від забороненої діяльності. Щоб не виникло підозри, що особа, яка одержувала невелику зарплату, має інші значні доходи, фактичний договір купівлі-продажу будинку чи автомобіля прикривався договором дарування.

Протягом тривалого періоду посвідченням довіреності прикривається договір оренди транспортного засобу чи навіть його відчуження.

У даний період удавані правочини перенеслися у сферу підприємницької діяльності (Н. Хатню. Юридична природа фіктивних та удаваних право чинів. - Право України, 2004, № 4.- С. 41).

Поняття удаваного правочину, яке подане у статті 235 ЦК, розраховане на класичний прояв: обидві сторони свідомо, задля якоїсь користі документально оформляють один правочин, але реально між ними встановлюються якісно інші правовідносини.

Але життя часто виходить за межі таких чітких законодавчих конструкцій. Визнання правочину удаваним не завжди ґрунтується на намірі одержати певне матеріальне благо.

Удаваність може стосуватися не лише юридичної природи правочину.

Г. був головою сільської релігійної громади. Для забезпечення діяльності священника на зібрані кошти було куплено автомобіль. У Т. покупцем у договорі значився Г., саме він і був зареєстрований як власник автомобіля. Г. одночасно був водієм автомобіля. Та після того, як відносини між Г. та релігійною громадою зіпсувалися, Г. продав автомобіль М. Громада звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на автомобіль і про визнання недійсним договору купівлі-продажу між Г. та М.

При розгляді спору судом основна увага була звернена на справжні наміри сторін: Т. продавець автомобіля знав, що насправді автомобіль у нього купує не Г., а релігійна громада. Отже, релігійній громаді належало б подати позов про визнання договору купівлі-продажу автомобіля удаваним щодо особи набувача. В результаті набувачем автомобіля і його власником має вважатися релігійна громада.

Щодо М., то він є добросовісним набувачем, якщо, звичайно, не знав про дійсні обставини справи. Тому не може йти мова про визнання недійсним договору між ним та Г. Релігійна громада матиме право вимагати від Г. відшкодування вартості автомобіля.

Аналізуючи подібну ситуацію, Верховний Суд України дав їй іншу інтерпретацію: «договір у частині, що стосується покупця, є мнимою угодою, дійсним покупцем є особа, для якої за її кошти річ була куплена» (Див.: Застосування судами цивільного та цивільного процесуального законодавства/За заг. ред. П. І. Шевчука-К., 2002.- С. 30).

Така правова позиція є спірною. Хоча на кінцевий результат вона не впливає, видається, що ж все ж було більше підстав для визнання частини такого договору (щодо особи) удаваною.

С. Т. звернувся до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю. При розгляді спору було встановлено таке: напередодні весілля до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу з'явився С. Т. та його батько М. Т., А. В. та її батько К. В., продавець Р. Зі слів продавця Р., гроші за квартиру їй виплатили порівну М. Т. та К. В. Проте покупцем квартири була записана у договорі лише А. В. Невдовзі шлюб було розірвано, що і стало приводом до позову.

У цій ситуації можна б зробити висновок про удаваність частини договору купівлі-продажу щодо особи набувача.

Механізм удаваного договору в останній час почав використовуватися у підприємницькій діяльності як засіб ухилення від сплати податків.

Модель удаваного правочину така:

1) сторони усвідомлюють, що реально мають настати для них обох або лише однієї із сторін інші правові наслідки, а не ті, що передбачені договором;

2) удаваність може стосуватися юридичної природи договору, сторони або однієї з умов договору;

3) наявність майнової користі не є обов'язковою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вчинення правочину через помилку	\|	Основна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.