Обставини, що виправдовують,

і 2.обставини, що звільняють від відповідальності.

Так, необхідна самооборона вважається обставиною, що виправдовує, що позбавляє діяння злочинного характеру. А примус - обставиною, що може звільнити від відповідальності. В інших правових системах використовується загальне поняття «обставини, що виключають вину». Воно охоплює як виправдують, так і звільняючі від відповідальності обставини.

Однак аналіз процесів над військовими злочинцями, проведених у багатьох країнах наприкінці другої світової війни, а також відповідного законодавства показав, що вони у певній мірі враховували обставини, що виключають і пом'якшують вину щодо злочинів за міжнародним правом. У ряді процесів у якості обставини, що виключає вину, визнавалася необхідна самооборона.

Міжнародне кримінальне право не визначає вік, починаючи з якого особа несе відповідальність. Проте суд не може ігнорувати молодість обвинувачуваного. На деякі з процесів над військовими злочинцями були засуджені до покарання особи 15-ти років. Якщо звернутися до правових систем держав, то виявиться, що визначення неповноліття особи з метою виключення застосування кримінального закону дуже різноманітне - від 7 до 18 років і навіть більше.

Для національного суду пом'якшуючі вину обставини визначаються правовою системою його держави. Для міжнародного кримінального суду - загальними принципами права. Нюрнберзький трибунал прийняв рішення призначити деяким підсудним як міру покарання тюремне ув'язнення, а не страту, визнавши в якості пом'якшуючих вину обставин зусилля засуджених для полегшення страждань жертви чи обмеження кількості жертв, менш значна участь у вчиненні злочину в порівнянні з іншими винними або будь-яким ступенем відмовлення посадової особи від зловживання державною владою для проведення злочинної політики.

Покарання у міжнародному кримінальному праві.

Міжнародне кримінальне право встановлює, що особа, що вчинила злочин за міжнародним правом, підлягає не тільки відповідальності, але і покаранню. У своєму вироку Нюрнберзький трибунал визнав, що «індивіди можуть бути покарані за порушення міжнародного права». При цьому було підкреслено, що «злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки шляхом покарання окремих осіб, що вчиняють такі злочини, можуть бути дотримані положення міжнародного права».

Зі сказаного видно, що міжнародне кримінальне право виконує ті ж три функції, що і національне кримінальне право. Воно:

1. встановлює обов'язкові для індивідів норми поведінки,

2. встановлює особисту відповідальність за порушення норм

3. і покарання винних за такі порушення.

3.Принципи відповідальності за міжнародні злочини.

Принципи відповідальності для держав. Міжнародно-правова відповідальність базується на чотирьох основних принципах, визначених світовим співтовариством. Комісія міжнародного права так сформулювала ці принципи:

1) принцип відповідальності стосовно всіх міжнародно-правових діянь держави;

2) принцип, кий визначає суб'єктів таких діянь;

3) принцип, що визначає умови наявності міжнародно-правових діянь;

4) принцип незастосування внутрішнього права для визначення наявності цих діянь.

Принципи кримінальної відповідальності за міжнародні злочини для фізичних осіб.

Такі принципи —

1. Принцип законностіполягає у тому, що відповідальність припустима лише за заборонене законом діяння і тільки в межах закону, що визначає вид і межі відповідальності.

1.1. принцип, що встановлює міру відповідальності. Якщо у внутрішньому праві не тільки злочинність, але і караність якого-небудь діяння встановлюються законодавцем (як правило, у рамках однієї і тієї ж норми), то особливість міжнародного кримінального права полягає в тому, що правові акти встановлюють злочинність тих чи інших діянь, залишаючи відкритим питання про конкретну санкцію за їх вчинення.

1.2. принцип відсутності зворотної сили закону має свої істотні особливості в міжнародному праві. Ці особливості не зводяться до встановлення конкретної санкції після вчинення відповідних актів. Якщо злочинний характер таких діянь встановлений міжнародним правом, а самі вони мають тяжкий і масовий характер, то можливо і наступне уточнення об'єктивної сторони злочину

Питання про дію норм міжнародного права, що стосуються боротьби з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру, має й іншу сторону. Кримінальному законодавству всіх країн відомий принцип, відповідно до якого особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минув визначений термін (давнина). Обвинувальний вирок також не приводиться у виконання, якщо він не був приведений у виконання у визначений термін.

1.3. принцип незастосування строків давності до міжнародних злочинів, незалежно від часу їх вчинення. Ця норма, що застосовувалася після другої світової війни цілим рядом держав у якості звичаєвої, була встановлена в договірному порядку Конвенцією 1968 р. про незастосовність термінів давнини до військових злочинів і злочинів проти людства.

1.4. До основних вимог принципу законності, до процесуальної сторони відповідальності відноситься, насамперед, суворе дотримання встановлених законом порядку і форми слідства і судового розгляду.

2. Принцип справедливостіпередбачає, що покарання повинне відповідати ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину. Він цілком відноситься і до міжнародних злочинів. Їх висока суспільна небезпека приводить до думки про те, що навряд чи можуть існувати санкції, що адекватно карають за міжнародні злочини. Проте міжнародне співтовариство, що покарало злочинців другої світової війни, не застосовувало до них ніяких жорстоких мір, що самі ці злочинці вважали звичайною нормою поведінки стосовно поневолених народів.

2.1. Положення міжнародного кримінального права повинні цілком відповідати такому принципу справедливості, як відповідальність винного можлива лише за його власну протиправну поведінку.

2.2. Справедливість вимагає, щоб за одне правопорушення накладалося лише одне покарання.Ця вимога цілком відповідає сучасному міжнародному кримінальному праву.

3. Покарання повинне бути також доцільним. Доцільність покарання не в останню чергу обґрунтовується метою загального попередження, включаючи виховання громадян у дусі поваги до законів. Якщо ця мета має істотне значення у внутрішньому праві, то задача запобігання міжнародних злочинів ще більш важлива. По суті справи, ця умова виживання всієї нашої цивілізації.

4.Велику роль у міжнародному кримінальному праві відіграє принцип індивідуалізації відповідальності. Він припускає визначення її характеру й обсягу в залежності від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння, особливостей особи правопорушника

5.У якості самостійного виділений принцип персоніфікації відповідальності. Він полягає в тому, що коли суб'єктом правопорушення виступає колективне утворення, відповідальність, поряд з ним, повинна персонально нести і винна особа, що представляє організацію. Цей принцип зв'язаний з поняттям вини колективного суб'єкта, оскільки його дії — це дії уповноважених осіб.

6.Вирішальне значення для здійснення правосуддя має принцип невідворотності відповідальності. Зі всією очевидністю він був реалізований у період процесів над головними й іншими нацистськими злочинцями після другої світової війни.

Невідворотність покарання осіб, винних у військових злочинах, зафіксована в Московській декларації 1943 р., Лондонській угоді 1945 р. і інших документах держав антигітлерівської коаліції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Контрзаходи	\|	Політичний дискурс

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.