Матеріалістична трактовка суспільства

Функціоналістський підхід (Т.Парсонс).

Функціоналістський підхід (Парсонс, Мертон). Суспільство розглядається як система. Суспільство в структурному функціоналізмі — будь-яке соціальне явище, установа або інститут, що розглядаються з точки зору їх внеску у розвиток суспільства; функціонально взаємозв’язані змінні. Вимоги до суспільства: суспільство має бути пристосоване до середовища; у суспільства мають бути поставлені цілі; усі елементи суспільства мають бути скоординовані; цінності в суспільстві повинні зберігатися. Будь-яка система прагне до рівноваги, оскільки їй властиво згода елементів; вона завжди впливає на відхилення так, щоб скоректувати їх і повернутися в рівноважний стан; система долає будь-які дисфункції, а кожен елемент вкладає щось в підтримку її стійкості. У Толкотта Парсонса елементом, упорядковуючим взаємодіючі частини, стала структура (нерухома єдність соціальних дій, що знаходяться у постійному русі). Структура розуміється як система соціальних норм і статусів (чи нормативний порядок). Нормативний порядок включає: соціальний порядок і соціальні норми (незмінні правила, якими керуються великі маси людей в силу наданого нормам легітимного статусу).

Матеріалізмтрактує суспільство, як специфічне матеріально-духовне утворення, що відокремилося від природи і являє собою форми діяльності і суспільних відносин людей, що історично змінюються і є обумовленими матеріальними умовами їх життя. Таке розуміння суспільства дозволяє розглянути його, з одного боку, як підсистему об’єктивної реальності, соціальну матерію (одночасно і тотожну і відмінну від попередніх етапів еволюції матеріального світу), з іншого боку, як систему суб’єктивної реальності, суспільної свідомості (специфічної форми буття, існуючої виключно в структурі соціальної матерії). Двоєдина сутність суспільства з необхідністю припускає з’ясування співвідношення між ідеальною і матеріальною, суб’єктивною і об’єктивною її складовими.

Ідеальне(чи духовне) представлене в суспільстві складною, структурованою системою суспільної свідомості, щовиконує функції і передумови, і «внутрішнього опосередкування», і результату (як відображення) матеріальних процесів (за Марксом, «свідомість ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям»).

Матеріальне в суспільстві (тотожне поняттям «суспільне буття», «суспільне життя», «суспільне виробництво») представлено розгалуженою системою діяльності і суспільних відносин людей.

Діяльність, як субстанція соціальної форми руху матерії, атрибутивна властивість людини і суспільства, по своїй природі є матеріальним процесом, практикою. Будь-який конкретний вид діяльності – це єдність протилежностей – двох взаємодоповнюючих способів її існування: живої діяльності (процес) та уречевленої, упредметненої (результат). Перша реалізує момент мінливості в системі діяльності, друга – момент спокою, стійкості.

Являючись колективними істотами, люди постійно обмінюються процесами і продуктами діяльності і вступають тим самим у суспільні відносини. Суспільні відносини – це результат і спосіб (форма) здійснення людської діяльності, суб'єкти якої обумовлюють один одного в предметно опосередкованій форми.Діяльність і суспільні відносини взаємообумовлюють один одного, виступають як обов'язкові сторони, моменти єдиної суспільно-історичної практики, де діяльність – зміст останньої, а суспільні відносини – її форма. Виступаючи формою здійснення людської діяльності, суспільні відносини є найважливішим показником якості суспільства.

Поняття суб’єктивного більш масштабно, ніж поняття ідеального, оскільки включає не власне свідомість, а опосередковану свідомістю живу (практичну і пізнавальну) діяльність суб’єкта (індивіда або соціальної спільності) у всіх сферах суспільного життя.

Звідси об’єктивним в суспільстві виступає все те, що знаходиться поза суб'єктивним. Це, перш за все, упредметнена діяльність (феномени «штучної природи»), а також всі види суспільних відносин. Об'єктивність останніх обумовлена двома їх найважливішими рисами: по-перше, предметною опосередкованістю в процесі обміну діяльностями; по-друге, суб'єктами суспільних відносин виступають не окремі індивіди, а групи людей: свідома цілеспрямована діяльність окремих індивідів (суб'єктивний початок в становленні суспільних відносин) в своїй сукупності породжує так званий «паралелограм сил» (або інакше «рівнодіючу волі»), результатом якого є суспільні відносини, що виступають як «непередбачений результат» індивідуальних дій, і тому в них знаходитьсвій вираз історична необхідність, суспільна закономірність, тобто щось об'єктивне.

Об'єктивність суспільних відносин торкається будь-якого їх виду, а не тільки системи відносин, що складаються у процесі виробництва матеріальних благ. Так, духовні відносини, раз виникнувши, набувають цілком певного об’єктивного змісту, стають стороною, фактом матеріально-практичної діяльності. Як такі, що вже склалися, «стали», ці відносини є об’єктивною формою (структурою) діяльності людей, чимось таким, що має певну незалежність від їх свідомості і діяльності, те, що вони не можуть ігнорувати, довільно міняти і з чим повинні постійно рахуватися, як з важливою реальною практичною силою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільство як підсистема об’єктивної реальності і система суб’єктивної реальності. Парадигми інтерпретації суспільства	\|	Суспільне виробництво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.