Провіденціалізм

Провіденціалізм (від лат. providentia – провидіння) – релігійне розуміння історії як вияв волі Бога, здійснення наперед передбаченого плану божого «порятунку» людини. Провіденціалізм властивий всьому теїзму. Розвинуте Августином провіденціалистське розуміння історичного процесу як шляху до есхаталогичного «царства Божія» лягло в основу християнської історіографії. У 17 столітті ідеї провіденціалізму розвивав Бюссе. В 19-20 столітті вони відроджуються у роботах Ж.М. де Местра, Ф. Шлегеля.

Августин про «Град Небесний». Його кульмінацією є есхатологія і історична тео-антропологія трактату «Про Град Божий», що вводить у філософський побут ідеї морального прогресу і лінійного історичного часу. «Град земний» і «Град Небесний» – символічний вираз двох видів «любові», боротьби егоїстичних («любов до собі аж до зневаги Богом») і моральних («любов до Бога аж до забуття собі») мотивів. Моральну історію людства Августин починає з гріхопадіння Адама і розглядає як поступальний рух до етичної досконалості, що знаходиться у благодаті, стану «Неможливості грішити». Ціль історії відбудеться не на землі: земні держави – «розбійницькі гравці», необхідні лише в умовах людської гріховності. Співтовариство праведних і буде тим Градом, який не від світу сього.

У його розумінні, вся історія людства – це постійна боротьба двох божественно-людських сил: «царства Божія» і «царства земного». «Царство земне» знаходить свій вираз в створенні «світського граду», тобто є історією держав, створюваних людьми. З цієї точки зору, Августин виділяє шість періодів людської земної історії, відповідно до шести епох, показаних у Ветхому Заповіті, а також порівняно з шістьма періодами життя людини – дитинство, дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Після явища Христа людство вступило у пору старості. Інакше кажучи, вся попередня земна історія – це тільки переддень істинної й остаточної історії людей, бо історія «світського граду» завжди була наповнена користю, владолюбством, егоїзмом, властивими людям, що не знають Слова Божого.

Провісниками істинної історії людства були праведники і пророки, які ще у «темних століть» історії зрозуміли своє істинне божественне призначення. Саме вони, вибрані самим Господом, і складають на землі «град Божий», як земний вираз «Царства Божого». «Град Божий» постійно і неухильно прагнув обернути «світський град» до істини, відкрити всім людям значення й істину їх життя.

Августин писав: «Для того, щоб рід людський не тільки з’єднати взаємно схожістю природи, але і зв’язати у приголосну єдність світу у відомому значенні узами кровної спорідненості, Богу бажано було сотворити людей від однієї людини. Сказали також, що цей рід не вмирав би і в окремих особах, якби того не заслужили своєю непокорою перші дві людини, з яких один створений з нічого, а інша з першого... Звідси вийшло, що, хоча така множина і таких численних народів, що живуть по обличчю земному кожний по особливих статутах і звичаях, і розрізняються між собою численною різноманітністю мов, зброї, одягу, проте існувало завжди не більш як два роди людського спілкування, які ми...справедливо можемо називати двома градами. Один з них складається з людей, охочих жити у світі свого роду по плоті; інший – з охочих жити також по духу».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Футурологія і майбутнє людства	\|	Критика футорогічних проектів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.