Проблема особистості у філософії

Проблема значення життя людини. Життя, смерть і безсмертя

Цінності і ціннісні орієнтації особистості.

Проблема особистості в філософії.

Різноманіття компонентів, що становлять природу людини, обумовлює існування у філософії і науці цілого ряду понять, що відображають ті або інші характеристики людини: «людина» – родове поняття, тобто таке, що виражає риси, властиві всьому людському роду; «індивід» – це окрема людина, носій загальних і одиничних рис; «особа» – сукупність соціо-психічних якостей людини як члена суспільства; «індивідуальність»,«особистість» –окрема особа, як сукупність спільних з іншими людьми, так і неповторних людських якостей.Таким чином, кожен конкретний окремий представник людського роду («індивід») завжди є і «людиною», і «особою», і «індивідуальністю».

У історії світової філософії склалися два підходи до розуміння феномена «особистості». (1) Перший з них трактує особистість як єдина соціальну реальність, суспільство при цьому виступає всього лише як механічна сукупність осіб (екзистенціалізм, персоналізм та ін.). (2) Другий підхід полягає у розумінні особистості як носія людської культури, «персоніфікації» суспільства (марксизм). У світлі викладеної в попередній темі концепції другий підхід є більш обґрунтованим. Проте, мабуть, не варто повністю виключати значущість індивідуально-особистісні основи у соціальних процесах.

У сучасному суспільствознавстві поширено дві основні концепції феноменону особистості: особа як функціональна (рольова) характеристика людини і особистість як її сутнісна характеристика.

(1) Перша концепція спирається на поняття соціальної функції людини, а точніше, на поняття соціальної ролі. При всій значущості цього аспекту розуміння особи (що має велике значення в сучасній прикладній соціології) він не дозволяє розкрити внутрішній, глибинний світ людини, фіксуючи тільки її поведінку, яка не завжди і не обов’язково виражає дійсну сутність людини.

(2) Більш глибока інтерпретація поняття особистості розкриває її вже не у функціональному, а в сутнісному аспекті: вона тут – згусток її регулятивно-духовних потенцій, центр самосвідомості, джерело волі і ядро характеру, суб’єкт вільних дій і «верховної влади» внутрішнього життя людини. Особистість – індивідуальне зосередження і вираження суспільних відносин і функцій людей, суб’єкт пізнання і перетворення світу, прав і обов'язків, етичних, естетичних і всіх інших соціальних норм. Особисті якості людини у такому разі є похідними від її способу життя і самосвідомого розуму. Особистістю тому є завжди духовно розвинута людина.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біологічне, психічне і соціальне у людині	\|	Особистість і суспільство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.