Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Музейна педагогіка

 

1. Розвиток поняття «музейна педагогіка».

2. Напрямки досліджень у сфері музейної педагогіки.

3. Особливості дитячої аудиторії.

4. Організація роботи шкільного музею.

Основні поняття та терміни: музейна педагогіка, дитяча аудиторія, шкільний музей.

1. Термін «музейна педагогіка» отримав в останні 1,5-2 десятиліття значне поширення в середовищі вітчизняних музейних закладів. Термін прийшов до нас у 1970-е рр. з Німеччини, де його появу зафіксовано на початку 1930-х рр.

Уявлення про музей як освітній інститут зароджується на початку XX ст. на конференції в Мангеймі в 1913 р. А. Лихтварк, директор Гамбурзької картинної галереї, підкреслив в доповіді, що «до університетів, поява яких відноситься до середніх століть, і до академій, що з'явилися в епоху абсолютизму, XX століття приєднав новий вищий заклад - музей. Всі ці три роду установи носять кожен відбиток тієї епохи, що їх створила. Музеї, відкриті для всіх, що ставлять на меті служити всім і не визнають ніяких відмінностей і розділень, є вираженням демократичного розуму». Схожі думки висловлював Н.Ф. Федоров, який вважав, що музей повинен бути відкритий для всіх, незалежно від рівня освіти, соціального статусу. Надаючи великого значення виховній ролі музею, Н.Ф. Федоров вважав, що «музей будет действовать душеобразовательно».

А. Лихтварк обґрунтував освітнє призначення музею як роль посередника в процесі спілкування відвідувача з експозицією, запропонувавши новий підхід до відвідувача як учаснику діалогу. Завдяки Р. Кершенштейнеру в педагогічній діяльності музеїв велику увагу було звернено на побудову самої експозиції, а не тільки на форми, методи, прийоми роботи з відвідувачами. Ілюстрацією такого підходу стала експозиція Німецького музею шедеврів природознавства і техніки м.Мюнхена, яка стимулювала активність відвідувача при сприйнятті їм музейного матеріалу.

Безпосередньо термін "музейна педагогіка" вперше був використаний у книзі "Музей - освіта - школа" (1931 р.), автором якої був Р. Фройденталь, який багато уваги в своїй діяльності приділяв проблемам взаємодії музею і школи. Їм була розроблена методика роботи музею зі школярами, що включала кілька етапів - підготовку до відвідування музею, роботу в музеї і закріплення на уроці отриманих знань і вражень. Згідно з поглядами Г.Фройденталя, значну роль у музейно-педагогічному процесі грає шкільний вчитель. Проблема участі шкільного педагога в роботі музейного закладу залишається актуальною і в наші дні.



Интернет реклама УБС

У полі зору музейної педагогіки має бути створення комфортних умов для спілкування відвідувачів з культурною спадщиною, активізація їх сприйняття музейного матеріалу, виявлення і розвиток творчих схильностей і здібностей.

Велику роль у визначенні музейної педагогіки як наукової дисципліни зіграла дискусія 1970-80-х рр., в якій розглядалися проблеми визначення предмета музейної педагогіки і понятійного апарату. Підсумком дискусії стало більш широке трактування терміну в руслі системи музейної комунікації, усвідомленні її зв'язку зі всіма напрямками музейної роботи - дослідницьким, фондовим, експозиційним та виставковим, а також розгляд музейної педагогіки як наукової дисципліни.

На вітчизняному просторі ця дефініція з'явилася в 1970-ті рр., і термін стали вживати (і продовжують іноді і в даний час) у двох значеннях - практичної культурно-освітньої діяльності та наукової дисципліни.

Виділення музейної педагогіки в окрему наукову дисципліну було продиктоване необхідністю теоретичного осмислення освітньої діяльності музеїв з метою виявлення пріоритетів, тенденцій, а також підвищення її якісного рівня з урахуванням розвитку музеєзнавства, профільних дисциплін, соціології, педагогіки, психології та ін.

По суті, музейна педагогіка отримала широкий розвиток у вітчизняній музейній справі завдяки глибоким і багатоаспектним розробкам в кінці XIX - початку XX ст., які знайшли втілення в працях творців вітчизняної екскурсійної школи (І.М. Гревса, Н.П. Анциферова, Б.Є. Райкова, Н.А. Гейнике, Б.Б. Кайгородова, В.А. Герда, А.Я. Рагсу та ін.). Спираючись на вітчизняний і зарубіжний досвід, вони обґрунтували теоретичні та організаційно-методичні принципи екскурсійної справи, що стає вже в цей період пріоритетним напрямком культурно-освітньо і діяльності. Ними ж був розроблений і екскурсійний метод.

Велике значення мали роботи А.У. Зеленко, Ф.І. Шміта, Н.Д. Бартрама, М.С. Страхова та ін., які обгрунтували освітню роль педагогічних, шкільних, дитячих музеїв в освітньому, виховному процесі. А система естетичного виховання в художніх музеях, розроблена А.В. Бакушинским і підтримана його послідовниками, широко використовується і в даний час музейними фахівцями.

Сучасна музейна педагогіка виходить на більш широке поле вивчення і розробки методики, форм, прийомів, призначених не тільки дитячої аудиторії, але і всім іншим категоріям музейної аудиторії, включаючи в орбіту своєї уваги вивчення цієї різноманітної аудиторії.

Таким чином, музейну педагогіку можна визначити як наукову дисципліну на стику музеєзнавства, педагогіки і психології, предметом якої є культурно-освітні аспекти музейної комунікації.

2. Основні напрямки досліджень у сфері музейної педагогіки:

- розробка освітньої концепції музею;

- широкоаспектне вивчення різноманітною музейної аудиторії;

- розробка довгострокових та короткострокових культурних, освітніх програм і проектів для конкретної музейної аудиторії;

- створення і апробація нових музейно-педагогічних технологій (методів, прийомів) для різних категорій музейної аудиторії;

- вивчення і реалізація форм взаємодії з партнерами - навчальними, дослідницькими, культурними, освітніми, виробничими організаціями і установами та окремими особами (колекціонерами, художниками, ветеранами та ін.);

- вивчення традиційних і введення нових форм роботи з аудиторією (екскурсій, лекцій, клубних форм - гуртків, факультативів, абонементів, фестивалів, фольклорних та етнографічних свят тощо.

3. Для динамічного розвитку освітньої діяльності музеїв, спрямованої на різні групи музейних відвідувачів, необхідно вивчення музейної аудиторії з метою розробки спеціальної методики і змісту конкретних форм. Музейна аудиторія може бути визначена як сукупність всіх відвідувачів музею, включаючи ті групи, які з тих чи інших причин не входять в орбіту діяльності музею, але є потенційними відвідувачами в майбутньому.

Різні типи музейної аудиторії можна класифікувати на основі соціально демографічних характеристик (соціальна приналежність, професія, стать, вік, освітній рівень, місце проживання). Інші класифікаційні характеристики розробляються на основі соціально-психологічних особливостей - установки, норми, цінності, очікування і т.д. Загальнопсихологічні характеристики ґрунтуються на особливостях мотиваційно-емоційної сфери, уваги, пам'яті, мислення. Характеризують типи музейної аудиторії за різним сприйняттям музейної експозиції, рівнем загальної та музейної культури тощо.

Дослідження зарубіжних фахівців показали, що відвідувачі музеїв, так же, як і поцінувачі театрів, приходять в музей як заради задоволення, так і для придбання знань і що вони не відокремлюють ці обидва аспекти один від іншого.

Дитяча аудиторія. Однією з пріоритетних груп музейних відвідувачів вже багато десятиліть є різновікова дитяча аудиторія, планомірна робота з якою проводиться як у вітчизняних, так і зарубіжних музеях. Дитяча аудиторія включає різновікові групи дітей, починаючи з дошкільного віку і до часу закінчення школи. З самого початку розвитку дитячого музейного напрямку головна увага була звернена на взаємодію музеїв зі школою. І в даний час робота музеїв зі школою продовжує залишатися одним з провідних напрямків культурно-освітньої діяльності музеїв.

Вже в кінці XVIII в. під впливом ідей Я.-А. Коменського, що вважав, що в навчанні треба йти не від розмірковування про предмет, а від реального спостереження над ним, отримують розвиток «прогулянки» школярів на мануфактуру, природу, в майстерні ремісників. І навіть в «Статуті народних училищ» (1786 р.) і в "Шкільному уставі" (1804 р.) рекомендувалися подібного роду шкільні екскурсії.

У другій половині XIX ст. робота під впливом поглядів К.Д. Ушинського та його послідовників, прихильників активних методів навчання, в програми окремих шкіл, гімназій, комерційних училищ починають включати відвідування музеїв, проведення екскурсій природничо-наукових, культурно-історичних, літературних. Поступово здійснюється перехід до системи включення екскурсій в освітній шкільний процес, чому сприяв і розвиток культурно-просвітницького напрямку музейної діяльності. Однак, незважаючи на тенденції, що намітилися, системного підходу до проблеми участі музеїв в освітньому процесі шкіл, в цілому організація взаємодії музею і школи носить ще стихійний характер.

У сучасній Україні організовуються семінари, присвячені різноманітним формам музейної комунікації. На них відпрацьовуються і узагальнюються нові методичні прийоми взаємодії на культурному просторі музею з маленькими дітьми-вихованцями дитячих садків, учнями загальноосвітніх навчальних закладів.

Переосмислення традиційно сформованих контактів музеїв зі школою, коли музеї, по суті, «ілюстрували» програми навчальних шкільних курсів, граючи підпорядковану шкільним завданням роль, призвело до усвідомлення значення музеїв як самостійних освітніх центрів, що мають свою межу участі в освітньому, виховному процесі. І ця грань грунтується передусім на емоційному сприйнятті першоджерела, представленого в музеї. При цьому, звичайно, йде процес пізнання.

Вводяться нові прийоми та методи роботи зі шкільною аудиторією, орієнтовані на її психологічні, вікові особливості. У програми включаються різні форми роботи з дитячою аудиторією, але як і раніше найбільш поширеною, апробованою часом є екскурсія, хоча і включає нові методичні прийоми, відповідні сучасним підходам, орієнтованим на активацію відвідувача. Шкільні екскурсії, як і всі інші форми взаємодії з різновікової шкільною аудиторією, розвиваються під впливом теорії музейної комунікації. Культурний простір музею служить основою для діалогових форм взаємодії з аудиторією, вводяться нові методи залучення відвідувача в світ культурної спадщини. Все більше значення набуває вивчення і застосування в музейному житті кращого вітчизняного досвіду і досягнень зарубіжного музеєзнавства. Музеї виходять на більш глибоку взаємодію з освітньою системою.

Alpha

Разом з тим вивчення шкільної аудиторії показало, що для різних віків доцільна розробка не тільки певної методики, але і форм роботи. Наприклад, п'ятнадцятирічне дослідження освітньої ролі природничо-наукового музею в м. Буффало (США), показало, що одна з головних проблем - зробити найбільш плідним перебування школяра в музеї, який він відвідує у відповідності з програмою тільки один раз в році. Дослідники дійшли висновку, що для підлітків 5-6 класів оптимальний метод екскурсій і карток. Метод карток припускає, що кожен школяр перед початком екскурсії в музеї отримує картку з питаннями, на які повинен відповісти після закінчення екскурсії. Мета такого методу - активізація індивідуальної роботи школярів під керівництвом екскурсовода. Для дітей цього віку необхідна також попередня вступна бесіда (лекція). Для дітей 7-8 класів, як показало дослідження, переважним є метод дискусії. Основу його складає загальне питання для обговорення, яке проводиться після ознайомлення з експозицією.

Дослідження переконали в необхідності підготовки учнів до сприйняття музейної матеріалу, для чого педагог повинен провести спеціальну роботу в школі за кілька днів до відвідування музею. В даний час у більшості зарубіжних і багатьох вітчизняних музеїв підготовка школярів до відвідування музею закладена в розроблюваних для них музейних освітніх програмах. Досвід Великобританії показує, що можливе використання освітнього потенціалу музеїв при реалізації навчальних програм для шкіл, заснованих на інтеграції дисциплін. Форми музейної роботи зі школярами грунтуються на традиційних екскурсіях і лекціях. При цьому загальна тенденція нових навчальних програм - зростання ролі першоджерел, що знаходить переломлення при виконанні письмових завдань.

У роботі з дитячою аудиторією з 1980-х р. була зроблена спроба розробки системного підходу, що увійшов в історію вітчизняної музейно-педагогічної думки як «музейний всеобуч» (під керівництвом Є.Г. Вансловой), що включає цикли занять із застосуванням нових методик, спрямованих на активізацію дитини, виявлення його творчого потенціалу.

Важливими є напрацювання музейної педагогіки як сучасного наукового напряму, що досліджує музейні форми комунікації, характер викорис­тання музейних предметів у пе­редачі інформації з точки зору педагогіки. Музейна педагогіка пов'язана зі змістом, формами та методами педагогічного впливу музеїв на різні вікові групи дітей, визначення місця та ролі музею в навчально-виховному процесі. Вона включає:

· Закономірності музейно-педагогічного процесу, використання можливостей музеїв на практиці, можливості підвищення рівня педагогічного керівництва культурно-освітніми процесами.

· Визначення специфіки педагогічного впливу на дітей різного віку, пошук форм диференційованого підходу.

· Узагальнення досвіду освітньої діяльності музеїв різних профілів.

· Підготовку науково-методичних рекомендацій.

· Виявлення найраціональніших форм і методів спільної роботи музеїв та інших навчальних закладів.

· Прогнозування розвитку музеїв щодо реалізації потенцій них можливостей музею при навчальному закладі.

· Пошук сучасних форм і методів активізації процесів формування особистості — розвиток творчих здібностей, активної життєвої позиції, створення умов для залучення дітей, контакти з музейними предметами, пошуки екскурсійних методик, музейних уроків, організації самостійної роботи, вивчення потреб учнів, особливості сприймання інформації.

Важливим аспектом є озна­йомлення з досягненнями му­зейної педагогіки, адже в деяких державах створено спеціальні установи, що напрацьовують не тільки підходи, форми роботи, а й особливості сприйняття дітьми тих чи інших музейних форм, їх­ній вплив на всю сферу музейної діяльності, контакти з музейною аудиторією.

4. Організація роботи шкільного музею.

Педагогічний процес долучення підростаючого покоління до культури із залученням музею не новий (А.В. Бакушінскій, Н.І. Романів, Н.Ф. Федоров). Сьогодні він розвивається і збагачується широкою інноваційною діяльністю: створенням шкіл при провідних музеях, розробкою музейно-освітніх програм і курсів професійного навчання молоді.

Музей при закладі освіти є осе­редком освіти і виховання. Мета діяльності музею полягає у залу­ченні молодого покоління до ви­вчення та збереження історико-культурної спадщини свого наро­ду, у формуванні освіченої творчої особистості, сприянні відроджен­ню та розбудові національної сис­теми освіти як найважливішої лан­ки виховання свідомих громадян Української держави.

Специфічні риси і завдання музею при закладі освіти:

• Здійснення музейними за­собами навчання та виховання.

• Добровільність вибору ди­тиною виду діяльності відповід­но до її здібностей, обдарувань, інтересів.

• Організація навчально-виховного процесу диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей та віку учнів.

• Використання різноманіт­них форм і методів урочної, позакласної та позашкільної ро­боти.

• Надання учням якісної додаткової освіти.

• Сприяння розвитку інтелектуальних творчих здібностей дітей, допомога у їхньому професійному виборі.

Для того, щоб музей попов­нювався необхідними експонатами, керівник чи куратор музею складає перспективний план комплекту­вання фондів,в якому міститься перелік необхідних матеріалів, за­значено приблизно місце їхнього пошуку. На цьому етапі створення шкільного музею ефективність ро­боти значною мірою залежить від чіткості її планування та вміння вчителя своєчасно допомогти учне­ві. Ознайомлюючись із результата­ми досліджень, учитель проводить бесіди з членами музейного активу, уточнює напрям роботи.

Шкільні музеї у питан­ні організації фондової роботи ма­ють свою специфіку. Найвдалішим є варіант, коли працює постійний учитель, який цікавиться основа­ми музейної справи, здійснює цю роботу грамотно і залучає та на­вчає цього дітей. Консультації з питань організації фондової робо­ти можна отриматі в державному музеї, який зобов'язаний надавати громадським музеям методичну допомогу. Доцільною формою є попереднє письмове замовлення, щоб державний музей міг викона­ти його у зручний для обох сторін час. У період канікул чи методич­них днів учитель має право пройти стажування на базі державного му­зею у визначений для цього час.

Культурно-освітня робота в шкільному музеї планується на перспективу і включає кілька етапів.

Вивчення галузі знань від­повідно до профілю музею, що обумовлюється різнопрофільністю музеїв — історичних, краєзнавчих, мистецтвознавчих, літературних, природознавчих, меморіальних, галузевих тощо. Краще, якщо цю роботу очолює вчитель-фахівець.

Вивчення експозиційних ма­теріалів музею та його фондової колекції - безпосередня підго­товка для проведення масово-освітньої роботи. Для кращого засвоєння змісту експозиції му­зею необхідно ознайомитися з тематичною структурою, зміс­том розділів і тем. Це дасть мож­ливість краще зрозуміти форми та методи, шляхи і послідовність розкриття окремих тем, виділи­ти важливі та другорядні екс­позиційні матеріали, підібрати то використати у майбутньому додаткові джерела.

Головні завдання музеїв закладів освіти:

сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу за­кладів освіти;

• розширення і поглиблення загальноосвітньої та професійної підготовки учнівської моло­ді засобами позакласної роботи, розвиток її творчих здібнос­тей до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної та природоохоронної роботи, формування у підростаючого покоління розуміння нерозривного зв'язку минулого, сучасного і майбутнього України;

• допомога педагогічному колективу закладу освіти у впрова­дженні нових нетрадиційних форм виховної роботи за інтересами;

• вивчення, охорона та збере­ження, раціональне використання пам'яток історії, культури та при­роди рідного краю;

• проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської
молоді та інших верств населення.

Згідно з Положенням про му­зей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки Украї­ни, затвердженим наказом МОН України від 04.09.2006 р. № 640 (додатки 1,2 )шкільний музей про­водить таку роботу:

• організовує дослідницьку ді­яльність відповідно до тематики
музею;

• систематично поповнює фонди музею шляхом проведення експедицій, походів, екскурсій, а також використовує інші шляхи комплектування, що не суперечать чинному законодавству;

• організовує облік музейних експонатів, забезпечує їх збере­ження, створює і доповнює стаціо­нарні експозиції та виставки;

• проводить освітньо-виховну роботу серед учнівської молоді та населення, бере участь у район­них, обласних та всеукраїнських заходах;

• надає можливість використання матеріалів музею в навчально-виховному процесі та науково-дослідницькій роботі.

Створення й організація роботи шкільного музею

Профіль шкільного музею ви­значають за кількістю зібраних колекцій пам'яток історії та куль­тури, природи.

Рішення про створення музею приймається керівництвом школи
і погоджується (затверджується) на засіданні педради школи. Відповідне рішення може приймати і шкільний актив, який спро­можний виконувати пошуково-дослідницьку, збиральницьку, фондову, експозиційну, про­світницьку роботу. Керівництво школи видає наказ про відкриття музею, в якому обов'язково зазначається вид музею. Такий наказ видається вже після того, коли вже зібрано певну кількість експонатів і оформлено відповідно музейну експозицію.

Музей має охоронятися і бути оснащеним протипожежними за­собами, якщо є цінні експонати - то й засобами сигналізації. Повинні бути правила поводження у музеї. Під час розроблення експозицій необхідно так спланувати і роз­містити розділи, щоб кожен експо­нат можна було добре розглянути, прочитати чи вивчити.

Обов'язковим є розпорядок ро­боти музею.

Офіційне визнання музею здійснюється шляхом реєстрації, яка проводиться за поданням закладу освіти відповідно до Положення про відомчу реєстрацію та пере­реєстрацію музеїв при закладах освіти.

Музей вважається створеним із дня одержання реєстраційного свідоцтва про статус музею при закладі освіти.

Діяльність музею припиняєть­ся за рішенням його засновника, яке погоджується з відповідною комісією, що проводить реєстра­цію на місцях.

Керівництво роботою музею

Шкільний музей — складна форма виховної роботи, тому функ­ціонування музею вимагає дотри­мання в його діяльності принципів плановості, системності, система­тичності. Це означає, що належ­ну увагу однаково слід приділяти комплектуванню і вивченню, сис­тематизації фондів, експозиційній, масовій роботі. Музей може бути організаційним центром багатьох навчально-виховних заходів.

За роботу музею відповідає керівник закладу освіти. Він при­означає педагога (за його згодою), який безпосередньо керує музе­єм. Робота музею здійснюється на основі самоврядування, вищим керівним органом якого є рада музею. Рада музею обирається на зборах з учнів, педпрацівників, громадськості. Її кількісний склад визначається характером і обсягом роботи музею.

Рада музею. До складу музейної ради вхо­дять голова, головний хоронитель фондів, його помічники, секретар, 4—5 членів. Деякі шкільні музеї мають громадського директора — учня. З членів музейного активу створюються секції збереження та обліку матеріалів (експонатів, кореспонденції), організації зби­ральницьких експозицій (пошу­кові загони), оформлення експо­зицій, заходів оргмасової роботи. Серед численних обов'язків чле­нів ради музею — розробка пла­ну його роботи.

Головні завдан­ня ради музею:

• обирає голову й розподіляє обов'язки між членами ради, які очолюють групи: пошукової, фон­дової, експедиційної, просвітниць­кої роботи тощо;

• вирішує питання включення до фондів музею пам'яток історії, культури та природи, які надійшли в процесі комплектування;

• обговорює та затверджує плани роботи;

•заслуховує звіти про пошу­кову, дослідницьку та наукову роботу;

•організовує підготовку гро­мадських екскурсоводів, лекторів, а також навчального активу;

•встановлює зв'язки з пошуко­вими загонами, гуртками, клубами та творчими об'єднаннями;

•веде документацію музею (інвентарну книгу, облік прове­дення екскурсій, навчальних занять, масових заходів, акти при­йому та видачі експонатів, плани роботи та ін.);

• вирішує інші питання, пов'язані з роботою музею.

Функції музейного активу:

• збирає потрібні матеріали на основі попереднього вивчення лі­тератури та інших джерел за від­повідною тематикою;

• комплектує фонди музею, ор­ганізовуючи збиральницькі експо­зиції, налагоджуючи листування та особисті контакти з різними ор­ганізаціями й особами, встановлю­ючи зв'язки з іншими шкільними музеями, народними та державни­ми музеями; виготовляє матеріали допоміжного фонду (фотографії, схеми);

• вивчає зібраний матеріал, за­безпечує фіксацію наукової інфор­мації про нього, облік, юридичне та фактичне збереження;

• створює пересувні виставки, стаціонарні експозиції, дбає про їх постійне вдосконалення;

• організовує екскурсії для учнів і дорослого місцевого насе­лення, гостей, інші освітні заходи в експозиції музею або за його ме­жами з використанням експонатів;

• готує екскурсоводів та лекторів;

• допомагає учителям у використанні музейних матеріалів під
час навчального процесу.

У планах шкільного музею пе­редбачається використання його матеріалів у навчально-виховному процесі, на методоб'єднаннях учи­телів народознавства, історії, гео­графії.

Поєднуючи в роботі шкільного музею самодіяльність із постійним педагогічним керівництвом, слід ураховувати вікові та індивідуаль­ні особливості учнів, їхні інтереси. Педагогу-куратору шкільного му­зею варто своєчасно реагувати на втрату в учня інтересу до роботи в музеї. Щоб відродити втрачений інтерес до роботи в музеї, важли­во викликати ініціативу учня. Ба­жано, щоб кожен активіст музею брав участь у пошуку, збиранні, вивченні, виготовленні експонатів, їх оформленні в експозиції, навчив­ся проводити екскурсії.

Комплектування фондів музею

Шкільний музей не збирає будь-які пам'ятки, а комплектує їхній фонд відповідно до своїх завдань і профілю. Фонди шкільних музеїв комплектуються систематично. У період створення музею комплек­тування фондів підпорядковане завданням побудови експозиції. Напрям пошуку визначається про­філем, орієнтовним змістом і струк­турою майбутньої експедиції. Тому й починати створення музею слід із вивчення природи та історії свого краю (якщо музей - краєзнавчий).

Правильно організоване ком­плектування фондів шкільного музею передбачає, що кожен учень — його учасник — почи­нає роботу з вивчення загальних питань, які планується висвітлити в майбутній експозиції. Для цьо­го він ознайомлюється з нарисами про свій населений пункт, іншою краєзнавчою, довідковою літерату­рою (енциклопедіями, путівника­ми, довідниками, покажчиками). На цьому етані в учнів виникає багато запитань, відповіді на які педагог спонукає шукати самостійно.

Тільки ознайомившись із пу­тівниками по державних архівах, музеях, збірниками документів і виявивши в них матеріали з історії свого населеного пункту чи району, можна звертатися до цих установ із проханням надіслати фотокопії тих або інших документів. Ознайомлен­ня учнів зі спеціальною літерату­рою допоможе з'ясувати, що можна отримати на місці (перефотографувати, перемалювати з книжок, жур­налів, газет), що замовити в архіві, з якого питання з ким зустрітися, де шукати той чи інший музейний предмет.

Комплектування фондів музею здійснюється в процесі роботи: походів рідним краєм, спостережень за його природою, обстеження різних
ланок економічного, соціального і культурного життя, листування з
учасниками (та родичами) різноманітних подій, воєн, зустрічей зі старожилами, учас­никами геологічних, археологічних розвідок, екскурсій та подорожей, що дають змогу зібрати чимало оригінальних документів, речей, зробити записи спогадів тощо.

Важливе джерело комплекту­вання фондів шкільного музею — надходження від окремих осіб та організацій переданих у дар окре­мих предметів, колекцій, листів, документів, серій плакатів, картин, книжок, грамзаписів, відеофільмів, магнітофонних записів.

Багато для музею можуть зроби­ти самі діти, виготовляючи матері­али допоміжного фонду — карти, таблиці, схеми, моделі, макети, діо­рами і т. д. Учні можуть виготови­ти муляжі, фотокопії, репродукції документів, малюнки, копії творів мистецтва. Дещо можна зробити і на практичних заняттях, передба­чених навчальними програмами з різних предметів. Учителі можуть ви­користати практичні занятгя та екскурсії для збору колекцій, їх вивчення й оформлення, накопи­чення інформації, необхідної для виготовлення таблиць, діорам, ма­кетів, статистичних таблиць, карт, тощо.

Шкільні музеї, як правило, ви­никають з ініціативи групи дітей або педагога. Збираючи той чи ін­ший матеріал, уже приблизно мож­на сказати, яким той музей буде за своїм профілем.

Облік і забезпечення збере­ження фондів

Пам'ятки історії та культури, які зберігаються в музеях, облікову­ються в інвентарній книзі в поряд­ку, визначеному в нормативних до­кументах. Інвентарна книга скріп­люється печаткою та завіряється підписом керівника закладу освіти.

Фонди музею поділяються на основ­ні (оригінальні пам'яткії історії, культури та природи) та допоміж­ні (схеми, діаграми, копії, муляжі). Пам'ятки історії та культури, в тому числі нагороди з коштовних металів, яким загрожує знищення та псування, можуть вилучати з музею і передавати у державний музей. У разі припінення діяльності музею оригінальні пам'ятки передаються до державного музею.

Важлива ланка роботи шкільно­го музею — охорона та збереження пам'яток матеріальної й духовної культури. Із завданням і правилами охорони історичних пам'яток учні ознайомлюються на початку ство­рення музею. В організації обліку та збереження музейного фонду — сукупності музейних предметів, зібраних у шкільному музеї, слід виходити з того, що оригінальні пам'ятки матеріальної та духовної культури, які мають наукове, ху­дожнє та історичне значения, є все­народним надбанням.

За збереження експонатів шкіль­ного музею, організацію їх обліку відповідають директор школи і при­значений ним керівник музею, який с одночасно і хоронителем фондів. На допомогу останньому музейна рада виділяє 2—3 учні. Хоронитель разом із помічниками систематично доглядає за тим, щоб було забезпе­чене збереження експонатів в екс­позиції, фондосховищі, архіві. Вони ж організовують облік, надходжен­ня до музею, вживають необхідних профілактичних заходів, що запобі­гають пошкодженню експонатів.

Згідно з Положенням, музейний фонд поділяється на дві групи, за­лежно від наукової і художньої цін­ності, — це основний, який скла­дається з оригінальних пам'яток, і допоміжний, що створюється у процесі роботи над експозицією (схеми, діаграми, макети, муля­жі, фотокопії).

Щоб забезпечити охорону му­зейних фондів, слід дотримувати­ся певних правил їх зберігання та використання.

Експозиційна робота

Музейна експозиція як своєрід­ний засіб популяризації знань, ви­ховання є науково обгрунтованим, цілеспрямованим, анотованим, естетично оформленим демон­струванням музейних предметів, попередньо виявлених, зібраних, вивчених і систематизованих. Саме через зміст експозиції за до­помогою різноманітних методів його висвітлення відбувається прилучення відвідувачів музею до першоджерел знань. Організа­тори шкільного музею прагнуть, щоб експозиція за змістом і фор­мою подачі матеріалу була при­вабливою та цікавою. Для цього важливо глибоко проаналізувати тематичну структуру, розробити тематико-експозиційний план, продумати ескізи художнього оформлення експозиції музею.

Тематична структура експозиції

Експозиції шкільного музею — це перелік згрупованих за пев­ними принципами розділів, тем і підтем, що висвітлюють зміст експозиції. Принципи побудови тематичної структури, а від­повідно і експозиції, залежать від профілю музею. Створюю­чи експозиції історичних музе­їв, відділів історії краєзнавчих музеїв, керуються історико-хронологічним принципом, який дає змогу повністю висвітлити іс­торію на основі загальноприйня­тої наукової періодизації, звичай­но, з корективами, пов'язаними з особливостями історичного про­цесу певної області.

Щодо експозиції шкільних му­зеїв природи, то вони будуються за ландшафтним принципом.

Тематико-експозиційниіі план

Важливий етап побу­дови експозиції — розробка тематико-експозиційного пла­ну.Це повний іпослідовний ви­клад змісту всіх розділів (тем, підтем), а також перелік усіх експонатів і матеріалів, за допо­могою яких ці теми будуть від­ображені в майбутній експозиції.

Органічна частина експозиції шкільного музею —текстовий ма­теріал (провідні тексти, анотації, етикетки). Він дає змогу розкрити ідейну спрямованість експозиції, пов'язати теми, підтеми та окре­мі експонати в єдине ціле. Велике значення в експозиції мають про­відні тексти. Це висловлювання визначних людей, витяги з дер­жавних документів, указів, поло­жень. Такі тексти поміщаються на початку розділу, теми, підтеми в експозиції.

Інший вид текстів — поясню­вальні. Вони допомагають розпо­вісти про історію краю, події, що відбувалися, дати їм оцінку. Ано­тації висвітлюють короткий зміст експозиції, експоната.

В експозиції речові та докумен­тальні матеріали супроводжують­ся етикетажем. Етикетка — чітка і коротка характеристика музей­ного предмета, в якій зазначено назву, датування, місце знахідки та прізвище автора (для окремих експонатів).

У шкільних музеях практику­ється прямолінійне розміщення експонатів, які монтуються так, щоб огляд експозиції починався від входу зліва направо.

Але якими б прийомами експо­нування не користувались організа­тори шкільного музею, вони повин­ні прагнути до максимальної на­очності, системності в розташуванні експонатів, естетичності експозиції, постійного поповнення експози­ції матеріалами найновіших дослі­джень, обстежень, пошуків, новими зібраннями, надходженнями, єдності зусиль усіх учителів школи в проце­сі створення експозиції та її вдоско­налення. Окрему групу матеріалів у експозиції мають становити учнів­ські дослідницькі та пошукові ро­боти за напрямками всеукраїнських експедицій, наприклад, «Краса і біль України» та історико-географічної експедиції «Сто чудес України».

Питання та завдання для самоконтролю:

1. Як розвивалося в історії поняття «музейна педагогіка»?

2. Які напрямки досліджень існують в музейній педагогіці?

3. В чому полягають особливості роботи музеїв із дитячою аудиторією?

4. Складіть словник основних понять з теми «Музеєзнавство».

5. В чому полягають мета і завдання музею при закладі освіти?

6. Розробіть тематику музейних занять в шкільному музеї (на вибір: краєзнавчу, літературну, етнографічну тощо).

7. Підготуйте рекламну листівку керівника шкільного музею до потенційних відвідувачів.

8. Які форми співробітництва музеїв із освітніми закладами Ви можете запропонувати? Обгрунтуйте відповідь.

 

 


Читайте також:

  1. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка
  2. Вальдорфська педагогіка
  3. Вікова педагогіка
  4. Гендерна педагогіка в аудиторії
  5. Дошкільна педагогіка
  6. Експериментальна педагогіка. Педологія
  7. Лінгвістика Психологія Психолінгвістика Педагогіка
  8. Методика і педагогіка
  9. ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ
  10. Педагогіка ВШ як наука і навчальний предмет
  11. Педагогіка і соціальна робота

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Теорія музейної справи | Основні законодавчі акти про охорону праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.