Таким чином, з підписанням Люблінської унії завершився Руськолитовський період і розпочалася доба Речі Посполитої.

Розглядаючи цей період української історії студенти мають зрозуміти, що польське проникнення в українські землі суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу Польща одразу поклала тотальну католізацію, полонізацію,колонізацію краю. Підвалини такої політики заклав ще Казимир III, приєднавши у 1349 р. Галичину. Спочатку його політика була досить обережною — залишилися назва «Королівство Русі» та деякі форми місцевої влади. Але водночас галицьке боярство поступово зміщувалося з адміністративних посад і замінювалося польськими намісниками, українські землі широко роздавалися польській шляхті, протегувалася польська та німецька торгівля, підтримувалися місії франкісканців і домініканців. Наступники Казимира діяли ще наполегливіше — проводилося насильницьке окатоличення населення, обмеження політичних і економічних прав галицької верхівки. Після підписання Люблінської унії ця політика поширюється на всю Україну. 3 огляду на це, в науковій літературі політика Польщі щодо українських земель позначається терміном «експансія», бо її метою було не тільки приєднати ці землі, а й змінити існуючий лад на свій зразок.

Передусім були знищені рештки українських державних традицій. Скасовується українське право, запроваджуються польські суди й уряди, польський адміністративний поділ. «Руська мова» перестає бути державною, її поволі витіснили польська та латинська. У результаті прийняття ряду польських урядових законів більшість українських селян до середини XVI ст. стали кріпаками при фільварках. Крім того, значно посилюється релігійний гніт, особливо після Брестської церковної унії 1596 р.

У ці ж бездержавні часи українське Закарпаття було захоплене Угорщиною (після і'ї розпаду в 1543 р. західна частина Закарпаття підпадає під владу австрійських Габсбургів, а східна — відійшла до складу Трансільванії), Буковину захоплюютьМолдавія і Туреччина, а частину ЧерніговоСіверщини — Московська держава. Водночас в степовому Криму і Причорномор’ї на руїнах Золотої Орди утворилася нова держава— Кримське ханство, звідки здійснюються постійні напади на українські землі. У причорноморських містах утверджується Туреччина, яка у 1453 р. завоювала Візантію. Таким чином, на карту було поставлено саме існування українського народу.

Проте сила народу була нездоланною і проявилася в утворенні козацтва як масового явища з кінця XV ст. Термін «козак»згадується в джерелах ще 1240 p. i означає тюркськими мовами «одинокий», «схильний до розбою», половецькою— «страж».

Аналіз різних варіантів приводить до визначення як «воїнодинак». Козацтво постало у зв’язку з необхідністю захищати українські землі від татарських набігів, наявністю багатих незайнятих земель, що чекали на колонізацію (освоєння) зростаючою людністю Великого князівства Литовського. Також до причин виникнення козацтва слід віднести й посилення феодальнокріпосницького гніту з боку магнатів, що примушувало селян і міщан шукати кращої долі на неосяжних степових просторах.

Сучасні дослідники умовно виділяють три стадії розвитку козацтва(єто наверне уже не нужно)

Перша — кінець XV ст. — до 80х років XVI ст. Протягом цього періоду козацтво було переважно суспільнопобутовим явищем, не мало сталої структури й організації. 3 огляду на це, маємо небагато достовірних згадок про нього. Навіть перша спроба його організації— заснування Д. Вишневецьким (Байдою) Січі в 1552—1558 pp., оповита напівлегендарними сюжетами.

Друга — 80—90ті роки XVI ст. У цей час козацтво зростає чисельно, формуються його організаційні структури та різновиди. У цілому в цей період склалось три чітко не розмежовані категорії козаків — запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої на Запорізькій Січі, яка стала своєрідною демократичною козацькою республікою з власним політичним устроєм; заможні реєстрові козаки, що стояли на службі польського короля і були єдиною визнаною законом категорією козацтва; та величезна більшість козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу з боку польського уряду. Цей поділ не мав чітко окреслених структур і перехід з однієї категорії до іншої був досить легким.

Третя — перша половина XVII ст. Протягом цього часу козацтво поступово перетворилося на впливову політичну силу, яка виступила на захист інтересів українського народу, виявилася могутнім джерелом його державотворчої енергії, стала ядром боротьби за національне визволення, навколо якого групувалися всі інші політичні сили суспільства. На міжнародній арені козаки уособили захист християнського світу від мусульманської загрози, сформувалися у важливий політичний чинник на теренах Східної Європи, з яким рахувалися правителі не лише сусідніх держав.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українські землі у скалді речі посполитої у другій половині XVI - XVII ст.	\|	Особливості Та Основні Етапи Литовсько-Польської Доби В Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.