Економічна думка античного світу

Вивчаючи це питання, треба збагнути, чому саме в літературних пам'ятках античності економічну думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді, а висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч іще й не склалися в цілісну систему поглядів, проте є вже серйозною спробою теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища, чому ідеї мислителів Стародавньої Греції стали підґрунтям усієї економічної науки. При цьому обов'язково треба звернути увагу на еволюцію економічної думки античного світу.

Так, якщо перші вияви економічної думки Стародавньої Греції пов'язано з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, землеробства, то згодом все більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу. Оскільки ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства, необхідно спеціально, докладніше розглянути їх.

Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430—355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства, а також деякі поради щодо способів подолання притаманних йому недоліків. Ксенофонт уважав поділ праці на фізичну та розумову (а людей — на вільних і рабів) природним, був прихильником натурального господарства, як стійкішого й надійнішого. Найважливішою галуззю такого господарства, на думку Ксенофонта, є землеробство, а ремесло і торгівля — другорядними. Проте він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість суспільного поділу праці, побачив зв'язок між рівнем його розвитку та місткістю ринку. Заслугою мислителя є також постановка питання про подвійне використання блага — як споживчої цінності та як мінової, тобто про дві властивості товару.

Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Оскільки люди, на думку Платона, помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, усе вільне населення в ідеальній державі він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філософів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Філософи і воїни не повинні володіти власністю та займатися господарством, бо їхнє матеріальне забезпечення (за зрівняльним принципом) має стати суспільною турботою. Засоби існування для цих станів мусять постачати члени третього стану і раби.

Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з'являються ринок, торгівля і гроші. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзвичайно важливу думку про те, що в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.

У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість передачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному.

Для розуміння наукових досягнень Арістотеля в галузі дослідження економічних питань слід звернути особливу увагу на аналіз ним видів багатства і, відповідно, класифікацію господарств та видів діяльності. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хремати-стикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відносив велику торгівлю і лихварство.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння подвійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової). З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, включаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допомогою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початково авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрецький мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Арістотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарським підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.

Приступаючи до вивчення економічної думки Стародавнього Риму, потрібно згадати, що його могутність пов'язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Тоді стає зрозумілим, чому центральне місце з-поміж соціально-економічних проблем Стародавнього Риму належало проблемам рабства й аграрним проблемам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли переважне відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньогрецьких авторів. Найвідомішими з них є трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сільське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою самою назвою Колумелли (І ст. н. є.), проекти аграрних реформ братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.).

У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.

Вивчаючи економічну думку Стародавнього Риму, слід також приділити увагу ідеям раннього християнства, яке виникло у 1 ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бід-

них. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обов'язку працювати, розподілу за працею та ін. Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був Авгус-тин Блаженний (354— 430).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна думка стародавнього сходу	\|	Економічна думка середньовіччя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.