МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Історія розвитку арт-терапіїСтановлення людини розумної пов’язане з розвитком жестів, міміки, пантоміми, танцю, наскельного малюнку, пісні – інтернаціональної мови образів. Мистецтво виникло з метою спілкування, як засіб комунікації, як своєрідна емоційна мова. Прообразом сучасної акрт-терапії зберігся в архаїчних формах мистецтва – в народній творчості. Тут виражається опора на символічну мову “колективного несвідомого”. Схильна до символізації людини несвідомо перетворювала в символи предмети і форми оточуючого середовища і використовувала ці символи як в релігії так і в показовому мистецтві. Такі давні форми мистецтва, що мали цілющу силу, лікували тіла та душі стали прабатьками сучасного мистецтва і арт-терапії як методу профілактики. Появу арт-терапії (термін А.Хілла) як галузі теоретичного і практичного знання на стику мистецтва і науки відносять приблизно до 30-х років ХХ ст. Еволюція поняття “арт-терапія” відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Об’єднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору. [Л.Д. Лебедева, ст. 7] Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття. Первинна основа арт-терапевтичних технологій — архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей. Apт-терапевти часто виявляли цікавість до творчості душевнохворих, тому арт-терапія знайшла своє яскраве застосування в клінічній психотерапії і психіатрії. Сьогодні в багатьох країнах Європи існують клініки, що використовують арт-терапевтичні практики як форму лікування. Карлу Густаву Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.-Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до психічної цілісності — індивідуації. У процесі розвитку арт-терапії як психотерапевтичної практики увага арт-терапевтів була спрямована на символізм продуктів образотворчої творчості, прояву перенесення і контрпере-несення, комунікації з клієнтом обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального елемента до психотерапевтичного процесу, використання невербальних способів комунікації з клієнтом. «Хрещені батьки» арт-терапії в Європі — Адріан Хіпл і Герберт Рід. Нині ми можемо спостерігати в Європі й Америці інтеграцію арт-терапії в державну систему охорони здоров'я. Термін “арт-терапія” (art – мистецтво, art therape – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною зображальною творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Вперше цей термін був використаний Адріаном Віллам в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять, мистецтвом (музико терапія, драмотерапія, танцювальної діяльності арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному зв’язку з психотерапією. В 1960-1980 рр. були створені професійні об’єднання, які сприяли державній реєстрації арт-терапії як самостійної спеціальності. В 1969 р. була створена Американська арт-терапевтична асоціація, що об’єднала арт-терапевтів-практиків. Подібні асоціації виникли в результатів в Англії (Британська Асоціація арт-терапевтів), Голландії, Японії 1980-1990 рр. відзначалися зміною культурного клімату. На сьогоднішній день розвитком цієї процесії – арт-терапевти – займаються в основному лікарі-психіатри, психотерапевти та практикуючу психологи, які використовують елементи арт-терапії в профілактичній та корекційній роботі. Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії. Едіт Кромер вважала можливим досягнення позитивних ефектів преш за все за рахунок зцілювальних можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість виразити, заново пережити внутрішні конфлікти і в кінцевому результаті, вирішити їх. Адріан Хіля пов’язує лікувальні можливості зображальної діяльності перш за все з можливістю відволікти пацієнта від “хворобливих переживань”. Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, виступає в содотинувету зі своїм несвідомим і “розмовляє” з ним несимволічній мові образів. Вираження змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині справитися з проблемою. Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – не тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за усе, завдяки відволіканню від наболівшого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сам по собі здатна перетворити почуття – людини і дати вихід деструктивним тенденціям. Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні теорії. Художня творчість, вважав 3. Фрейд, має подібність зі сновидіннями і фантазіями, тому що аналогічно їм вона виконує компенсаторну функцію, знижуючи психічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб. На думку Е. Кріста «несвідомі процеси з їхніми руйнівними ефектами перетворяться на високоефективний інструмент створення нових зв'язків і форм, прогресивних концепцій і образів. Свідомість і несвідоме не тільки взаємозалежні, можна говорити і про те, що мислення цілком розчиняється в первинних психічних процесах». Е. Крамер акцентує увагу на інших факторах лікувального впливу арт-терапії. Основними в досягненні позитивних ефектів арт-терапії вона вважає необмежені можливості самого процесу художньої творчості, що дає можливість виражати і повторно переживати внутрішні конфлікти. Інтерес до результатів творчості людини з боку оточуючих, прийняття ними продуктів художньої діяльності (малюнків, творів, пісень, танців тощо) підвищує самооцінку і самоприйняття людини з особливими потребами й обмеженими можливостями життєдіяльності. Терапевтичний ефект виникає як додаткова функція мистецтва, що допомагає позбутися стресів, страхів і інших психологічних проблем (І.Ю. Левченко). Одна з існуючих у філософії,, естетиці, психології точок зору на природу мистецтва полягає в тому, що - мистецтво являє собою модель людського спілкування — спілкування творця або створених ним художніх образів із «реципієнтом», а також спілкування творця з власними художніми образами (М.С. Каган, 1988). [П.Г.№ 1 (49) січень, 2000 ст. 16] Заняття мистецтвом надають унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки самостійною сферою людського життя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом. Дослідження І.Ю.Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» — читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, а також продуктивними видами художньої діяльності — живописом, віршотворчістю. Продукти творчості відбивають підсвідомі бажання, настрої і думки людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки її стану і розвитку (С. Рибакова, 2001). Терапія засобами мистецтва — арт-терапія — це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У лікувальній і психокорекційній практиці вона — сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній символічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів людини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів (І.Ю. Левченко). Крім психоаналітичного підходу існує ще безліч інших, наприклад, феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, М. Гейгер, М. Бетенські й ін.). Засновником феноменології був Едмунд Гуссерль. «Чиста свідомість» — предмет дослідження феноменології. Головною його характеристикою є інтенціальність — спрямованість потоку свідомості на предмет. Згідно з феноменолізмом «арт-терапія конструює внутрішній світ переживань, пропонуючи спочатку малювати картини або ліпити з глини, а потім проектувати це на повсякденне життя». Феноменологічний підхід, на відміну від психоаналітичного, припускає навчання різним художнім технікам. На наш погляд, він є найбільш прийнятним у роботі з дітьми, тому що забезпечує формування емоційної сфери в цілому. Безперечним є факт поєднання використання арт-педагогіки (художньої педагогіки) і арт-терапії (І.Ю. Левченко). Художня творчість зв'язана із поєднанням дії трьох факторів: експресії, комунікації і символізації (А.І. Копитін). Запропоновані види діяльності доступні в тому або іншому варіанті дітям, підліткам і дорослим, у тому числі особам з обмеженими можливостями здоров'я, і спрямовані на: - навчання роботі з матеріалами; - тренування когнітивних навичок; -ивираження широкого спектра переживань; - коригування взаємин з оточуючими; - рефлексію індивідуальних потре б; - розвиток комунікативних навичок. Завдання і вправи в системі занять сприяють розвитку образного мислення і творчої уяви; формуванню зони життєвого комфорту; навчають діагностиці і корекції емоційного стану засобами мистецтва і рефлексії індивідуальних потреб, а також культурі взаємин із близькими людьми і з навколишнім світом. А.І. Копитін вважає, що поєднання різних форм терапії творчістю дозволяє: - найбільшою мірою мобілізувати творчий потенціал людини і знайти способи, що найбільшою мірою відповідають її емоційному стану, потребам у самовираженні і можливостям; - надати людині можливість виражати свої переживання через створення нею художніх образів; - активізувати і зробити більш різнобічним емоційне спілкування людини; - створити умови для міжособистісної комунікації, зміцнення особистісних границь і розвитку механізмів активної емоційної саморегуляції. Гуманістичний підхід в психології мав вплив на поширення групових форм арт-терапїї. З методу переважно тривалої аналітичної роботи, що спирається на дослідження різних відрізків життя клієнта, зв'язаних зі стадіями психосексуального розвитку, арт-терапія (використовувана в роботі з групами) перетворилася на метод короткочасної роботи, що орієнтується на досвід «тут і зараз» і актуальну феноменологію групових відносин. Гуманістичний підхід пропонує різні форми роботи з клієнтом, що наближають його до ідеалу актуалізації (самоактуалізаші), яким є «повноцінно функціонуюча, цілісна, творча людина». При цьому широко використовуються різні форми терапії творчістю, включаючи арт-, драма-, каз-ко-, музикотерапію, терагшорухом і танцем, голосо-терапію, терапію літературною творчістю та інші. Одним із варіантів гуманістичної арт-терапії є арт-терапія, центрована на клієнті, що є арттерапев-тичною адаптацією психотерапії за К. Роджерсом. Інший варіант асимілює досягнення гештальт-терапії Ф. Перлза. Він, зокрема, наголошує на постановці ігрового психологічного «експерименту» засобами образотворчої й іншої творчої роботи, дослідженні альтернатив поведінки в моделюючій ситуації, вивченні власних реакцій на нові форми досвіду, актуалізації субособистостей і їхньої наступної інтеграції невербальними засобами. Поряд із вирішальною роллю психодинамічного і гуманістичного підходів у теоретичному обгрунтуванні прийомів арттерапевтичної роботи, можна говорити і про певний вплив трансперсональної методології: розширенні діапазону тих станів, що визнаються в якості «нормальних» чи «припустимих». Це зв'язано з використанням інших критеріїв норми і патології, заснованих на розширених картографіях свідомості, що включають не тільки різновиди «повсякденної» свідомості, але і так звані особливі чи змінені стани свідомості, зв'язані з містичними, релігійними чи іншими специфічними переживаннями. З прийомів практичної роботи, що мають певне трансперсональне навантаження і досить широко використовуваних на даний час, можна назвати: Різні медитативні образотворчі прийоми. Деякі інтенсивні техніки спрямованої візуалізації, проведеної в стані глибокої релаксації, з наступною образотворчою діяльністю. Прийоми активного музичного впливу при певній підготовці сприйняття слухачів (наприклад, у формі глибокої релаксації, дихальних вправ тощо). також у сполученні з наступною образотворчою роботою. Деякі варіанти «гри з пісочницею». Образотворча робота в сполученні з деякими формами тілесно-орієнтованої терапії й інші прийоми. На думку М. Лібмана (1987), групова арт-терапія: * дозволяє розвивати цінні соціальні навички; * зв'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми; * дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на оточуючих; * дозволяє засвоювати нові ролі і виявляти латентні якості особистості, а також спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими; * підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності; * розвиває навички прийняття рішень; * припускає особливу «демократичну» атмосферу, зв'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, а також менший ступінь їхньої залежності від артте-рапевта; * у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових «норм». Читайте також:
|
||||||||
|