Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 7. Організація та проведення практик з курсу “Основи природознавства з методикою» у вищій школі.

Література

План

Тема 5. Створення методичної та матеріальної бази у вищій школі в контексті викладання курсу «Основи природознавства з методикою».

1. Обладнання курсу «Основи природознавства з методикою».

2. Демонстраційний матеріал у викладанні курсу.

3. Планування навчальної роботи викладачем.

Викладання курсу «Основи природознавства з методикою» вимагає значної кількості наочності – натуральної, зображувальної, схематичної. Для розміщення обладнання і проведення занять зі студентами створюється кабінет методики ознайомлення з природою, в якому обладнується куток природи. В ньому повинні бути об’єкти, передбачені програмою дошкільного закладу: кімнатні рослини, акваріум, клітка з пташкою і клітка з хом’ячком, морською свинкою. В кабінеті потрібно мати різноманітні кімнатні рослини, які можуть використовуватися в озелененні приміщення дошкільного закладу, у створенні зимових садів. У кутку природи слід проводити сезонну змінність об’єктів (пересаджування рослин з квітника восени, вигонка рослин узимку, вирощування розсади навесні тощо). Навесні і восени можна тимчасово утримувати деяких представників тваринного світу – комах, жаб, ящірок. Важливо, щоб усі об’єкти кутку природи мали таблички з відповідною інформацією для студентів (назва, походження, умови догляду). Організація чергування студентів по кутку природи сприяє кращому засвоєнню ними знань про об’єкти кутку природи, формуванню навичок догляду.

При педагогічному коледжі, ВНЗ створюється ділянка. За наявності значної площі на ній слід посадити різноманітні дерева і кущі, створити квітники, різноманітні за формою, розмірами, куточки дикорослих рослин, город, організувати утримання кролів. Беручи участь у розмноженні, посадці, догляді за рослинами, тваринами, майбутні вихователі набувають навички, потрібні їм для наступної роботи.

Розглянемо більш детально обладнання педагогічного процесу відповідно до основних тем.

До теми «Завдання ознайомлення з природою» для кращого засвоєння студентами завдань ознайомлення з природою в кабінеті оформляється стенд, ілюстрований фотографіями. Його і доцільно використати як ілюстративний матеріал до цієї теми.

Значної кількості наочного матеріалу потребує вивчення теми «Природа космосу» та «Природні умови України». Необхідно мати атласи з набором карт для вивчення рельєфу, грунтів, вод, характеру рослинності тощо. Набір слайдів гарних краєвидів допоможе студентам глибше відчути красу рідного краю. Бажано мати також слайди із зображенням найбільш поширених представників рослинного і тваринного світу. Обласні товариства охорони природи видають таблиці із зображенням рідкісних рослин, тварин, а також тих, що внесені у Червону книгу України. Такі таблиці потрібно використовувати під час вивчення природи місцевого краю.

Для вивчення деяких представників тваринного світу використовуються чучела і колекції, наприклад молюсків.

Кращому засвоєнню теми «Зміст ознайомлення дітей з природою» допоможе таблиця, що відображає обсяг знань про неживу природу, рослинний, тваринний світ, формування узагальнених уявлень про найважливіші залежності в природі.

Під час вивчення теми «Методи ознайомлення дітей з природою» використовуються різноманітні наочні посібники: таблиці, слайди, презентації, відеоролики тощо.

Для загальної характеристики методів використовується таблиця «Класифікація методів залежно від способу пізнання» чи стенд з фотографіями, який використовується під час лекцій.

Для висвітлення теми «Спостереження – метод безпосереднього ознайомлення з природою» використовуються таблиці «Структура спостереження», «Схема розглядання рослин», «Схема розглядання тварин», слайди (розташування дітей під час розглядання різних об’єктів тощо).

Виклад матеріалу за темою «Праця в природі» доцільно ілюструвати слайдами із зображенням різних форм організації праці, основних етапів проведення колективних занять. Слід показати студентам основні знаряддя праці, що рекомендуються для дошкільників.

Лекція за темою «Ігри в ознайомленні з природою» добре ілюструвати демонструваннями слайдів, на яких відтворені умови, потрібні для ігор з природними матеріалами, або відеоролики «Ігри на літньому майданчику». Слід продемонструвати студентам настільно-друковані ігри, основані на різних принципах (лото, доміно тощо).

У процесі вивчення теми «Наочні методи опосередкованого пізнання природи» важливо продемонструвати студентам серії картин, що призначені для дошкільних закладів освіти, познайомити з деякими відеороликами, аудиозаписами, що найчастіше використовуються для ознайомлення дітей з природою.

В кабінеті методики ознайомлення з природою потрібно мати бібліотечку дитячої художньої літератури природничого характеру з добре виконаними ілюстраціями, яку використовують під час розглядання теми «Словесні методи формування природознавчої компетенції дошкільників».

Важливе місце у вивченні курсу «Основи природознавства з методикою» відводиться вивченню теми «Природо-пізнавальне середовище у дошкільному закладі як основна база для ознайомлення з природою». При цьому широко використовується натуральна наочність, що представлена в кутку природи і на ділянці. Крім того, використовуються наукові фільми, слайди із зображенням дерев, кущів, багаторічних, дворічних, однорічних квіткових рослин, що цвітуть,тощо.

Під час висвітлення тем «Ознайомлення з свійськими і дикими тваринами», «Ознайомлення дітей з порами року» широко використовуються таблиці, слайди, відеоролики «Пори року», «Свійські тварини», «Дикі тварини», пейзажні картини, записи, настільно-друковані ігри тощо.

Під час навчальної діяльності по формуванню умінь і навичок викладачами широко використовуються різноманітні матеріали (схеми аналізів, картки з інструкціями та ін.), які допомагають студентам виконувати самостійні роботи. У створенні таких матеріалів виявляється творчість викладача, його індивідуальність.

Значна кількість обладнання педагогічного процесу виготовляється викладачами спільно з учнями. Від наполегливої роботи викладача по створенню обладнання залежить якість проведення лекцій, якість знань студентів.

Кабінет методики ознайомлення з природою повинен мати довідкову і методичну літературу для студентів.

Планування навчальної роботи викладача з курсу «Основи природознавства з методикою» здійснюється шляхом складання календарно-тематичних та поурочних планів.

Календарно-тематичний план складається на основі програми на півріччя. Він містить розподіл годин за темами. Поурочний план складається до кожного уроку. В ньому конкретно визначаються тема, мета уроку, методи проведення уроку, наочність та короткий хід уроку.

Тема 6. Практична та наукова підготовка у вищій школі вихователя до формування екологічної культури дітей.

1. Сучасні дослідження проблем екологічного виховання студентів.

2. Система формування екологічної свідомості студентів.

3. Педагогічні умови формування екологічної культури студентів.

4. Засоби екологічної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти.

1. Рославець Р.М. Психолого-педагогічні умови виховання екологічної культури дошкільників: Навч. посібн. – Луцьк: Вежа, 1999 – 100 с.

2. Кот Н.М. Педагогічні умови ефективної взаємодії дитячого садка та сім’ї в екологічному вихованні старших дошкільників: Автореф. дис. . канд. пед. наук: 13.00.01 / Київський ДПІ ім. М.П.Драгоманова. – К., 1993. – 24 с.

3. Пономарьова Г.Ф. Педагогічні умови формування екологічної культури студентів педагогічного коледжу: Дис… канд пед. наук: 13.00.01. – Харків, 1997. – 175 с. 4. Олійник Н.Ю. Формування екологічної компетентності студентів гідрометереологічного технікуму у процесі навчання інформаційних технологій: Дис. . канд. пед. наук: 13.00.02. – Харків, 2005. – 232 с. 5. Негруца Н.А. Формування екологічного світогляду студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації аграрного профілю у процесі вивчення економічних дисциплін: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Ін-т пед. і псих. проф. освіти АПН України. – К., 2003 – 19 с.

6. Білявський Г.О. Звіт про науково-дослідну роботу „Розробка та впровадження методології впливу екологічної освіти і культури на стратегію гармонійного розвитку України”. – К., 2002. – С. 15–29. 7. Концепція екологічної освіти України / Затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 13/6-19 від 20.12.2001 р.) – К.: УІДНСіР, 2002. – С.5–25. 8. Есаулов А.О. Контроль навчальних досягнень студентів (теоретико-методичний аспект). – К.: Національний аграрний університет, 2005. –148 с. 9. Вайда Т. С. Формування екологічної культури студентів педвузів засобами туристсько-краєзнавчої діяльності. – Автореферат. Дис.. … канд.. пед.. наук. – К., 1998.

10. Совгіра С. В. Підготовка майбутнього вчителя до екологічного виховання старшокласників (на краєзнавчому матеріалі): Автореф. дис. …канд.. пед.. наук. – К., 1999. 11. Колесник М. О. Екологічне виховання учнів на засадах «глибинної екології» в процесі вивчення біології: Автореф. дис.. …канд.. пед. Наук. – Тернопіль, 2003. 12.Яременко О. О. Педагогічні чинники соціалізації молоді країни Бенілюксу у структурі екокультурної діяльності: Автореф. дис.. …канд.. пед.. наук. – К., 2004. 13.Бабакина Е. Н. Формирование у подростков мотивации овладения экологической культуры при изучении предметов естественно-научного цикла: Автореф. … дис. Канд.пед.наук. – Волгоград, 2004.

14. Родигіна І. В. Гуманізація та гуманітаризація природничо-наукової освіти школярів: Автореф. дис.. …канд..пед.наук. – Луганськ, 2000.

15. Біда О. А. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів до здійснення природознавчої освіти у початковій школі. Дис. … докт. Пед..наук. – Умань, 2003. 16. Чистякова Т. Система методической подготовки студентов-биологов к экологическому образованию школьников: Автореф. Дис. … канд.пед.наук. – СПб, 2000. 17. Колонькова О. О. Виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи: Автореф. дис.. …канд.. пед.. наук. – К., 2003. 18. Кравченко С. А. Психологічні особливості розвитку екологічного мислення у студентів: Автореф. Дис.. …канд.. псих. Наук: 19.00.01/ Київ. Ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1996. 19. Костицька І. М. Проблеми екологічної освіти в педагогічній теорії і практичці роботи шкіл України (1970-1990 р.р.): Дис. Канд.. пед.. наук: 13.00.01. – К., 1995.

1.Екологічне виховання – тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Саме виховання екологічної свідомості, екологічної культури, високо моральної особистості, екологічного мислення складає механізм формування екології внутрішнього світу людини.

Різним аспектам екологічного виховання, навчання присвячені багато дисертаційних робіт. Дослідження С.А.Кравченко присвячено виявленню психологічних особливостей розвитку в студентів екологічного мислення.

Аналізу педагогічної теорії і практики роботи шкіл України (1970-1990 р.) з проблеми екологічної освіти присвячене дослідження І.М.Костицької, у якому вчена дійшла висновку про те, що вчення В.І.Вернадського про єдність суспільства і природи виступає як методологічна засада екологічної освіти.

Т.Г.Каленнікова визначила межпредметні зв’язки як фактор екологічної освіти і виховання.

Екологічне виховання – тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Саме виховання екологічної свідомості, екологічної культури, високо моральної особистості, екологічного мислення складає механізм формування екології внутрішнього світу людини.

2.Одним з компонентів формування екологічної свідомості є екологія соціального середовища.

Так, найважливіщи функції екологічної свідомості виокремлено Б. Т. Лихачевим, серед них: освітня, розвивальна, виховна, організуюча, прогностична. Ефективна реалізація в навчально-виховному процесі функцій екологічної свідомості веде до формування в людини екологічної культури. Вона містить у собі екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне її здійснення, багатства морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань.

Формування екологічної свідомості – тривалий і поступовий процес, що припускає добре організовану і поетапно проведену систему заходів для засвоєння екологічних знань і вихованню екологічно вірної поведінки. Провідними елементами формування екологічної свідомості виступають:

знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічні проблеми);

усвідомлення (формування свідомої позиції до довкілля);

ставлення (розуміння природи як унікальної цінності і джерела матеріальних і духовних сил людини);

навички (здатність практичного засвоєння довкілля і його охорони);

діяльність (участь у рішенні екологічних проблем).

Формування екологічної свідомості може успішно здійснюватися на основі ідеальної динамічної моделі майбутнього типу взаємин суспільтсваі природи, окремої людини і природи, заснованої на понятті ноосфера. Існують різні трактування поняття «ноосфера», але усі вони більш менш суперечні між собою. Наприклад, на думку А.Н.Тюрюканова, ноосфера стає більш широкою оболонкою Землі, містить у собі біосферу. Однак В.І.Вернадський вважав, що ноосфера розширює межі біосфери. На думку Ф.І.Григоренко ноосфера «умовна позначка того, що позиції стосовно природи не даються людям від природи, а завойовуються…». Цікавим є погляд Е.С.Маркаряна на ноосферну ідею, як на ключ до осмислення і рішення гострої в наші дні проблеми гармонізації відносин суспільства і природи.

Таким чином, науково-технічна революція буде спрямована на прогрес тоді, коли її буде здійснювати гуманістично спрямована особистість, яка формується за принципом гуманізму згідно якому людина є вищою соціальною цінністю, найбільш повному розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітних потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії відносин людини і довкілля, суспільства, природи. Отже, виховання і навчання повинне будуватися з урахуванням індивідуальних здібностей людини, можливостей, інтересів, що виступає одним з напрямків реалізації принципу природо відповідності виховання та навчання.

3. Від ефективності екологічної освіти та виховання фахівців дошкільної галузі освіти нині залежить захист навколишнього середовища від забруднення і руйнування.

Щоб обґрунтувати провідні педагогічні фактори та умови ефективного формування екологічної культури студентів, звернемося до праць вчених у цій галузі. Вагомий внесок у розробку педагогічних умов щодо формування екологічної культури підростаючого покоління зробили такі відомі науковці як Г.Пономарьова, Р.Рославець, Н.Кот, Т.Вайда, Н.Єфименко та ін.

Р.Рославець цілком обґрунтовано до педагогічних умов виховання екологічної культури дошкільників відносить:

· вироблення норм і правил екологічної поведінки особистості серед природи, що реалізується у процесі формування екологічно-доцільної поведінки дошільників;

· вибір оптимальних форм і методів екологічної освіти і виховання, до таких можна віднести саме методи безпосереднього контакт з природою (спостереження, нескладні досліди, праця в природі, ігри з природними матеріалами);

· забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з використанням міждисциплінарних зв’язків, здійснення педагогом впливу на вихованців власним прикладом бережного ставлення до навколишнього середовища;

· уміння зацікавити дитину (з урахуванням вікових особливостей);

· створити мотивацію (вступна розповідь, бесіда, проблемні питання т.і.);

· уміло впроваджувати у процес виховання психологічно-активні прийоми [1].

Проведений аналіз наукового дослідження Н.Кот дозволив відмітити три основні групи педагогічних умов, які сприяли забезпеченню ефективної роботи навчально-виховного закладу та сім’ї:

· умови, спрямовані на забезпечення єдності мети і змісту в екологічному виховані;

· умови, які забезпечують взаємодію методів роботи з екологічного виховання (методична база ДНЗ і обізнаність батьків);

· встановлення спільних та специфічних форм і методів роботи навчально-виховного закладу та сім’ї (консультації, семінари, проектні технології, проведеня свят, розваг з участю батьків тощо) [2].

У дисертаційному дослідженні Г.Пономарьової розглядається система педагогічних умов формування екологічної культури студентів педагогічного коледжу. Систему педагогічних умов автор слушно визначає як поєднання засобів виховного і навчально-освітнього впливу на почуття, розум, поведінку студентів коледжу.До цієї системи Г.Пономарьова включає:

по-перше, елементи змісту навчальних предметів (природничого й усіх інших галузей знань), позанавчальні заняття різного характеру, педагогічну практику;

по-друге, такий важливий і тонкий комплекс впливу, як виховуючі відношення (що реалізується у межах педагогічного спілкування викладача і студента);

по-третє, введення елементів ігрової діяльності в процес екологічної освіти й навчання (тобто використання методів навчання за ступенем навчальної діяльності – піднавальні ділові ігри, ділові ігри тощо) [3, с. 74–75].

Певний інтерес для нашого наукового пошуку викликає дослідження Н.Олійник, присвячене формуванню екологічної компетентності студентів гідрометеорологічного технікуму. Заслуговують на увагу визначені авторкою педагогічні умови формування екологічної компетентності студентів, зокрема:

розуміння цілісності навколишнього середовища, взаємовпливу розвитку його окремих складників;

інтегрування процесів професійної, екологічної та загальнокультурної підготовки студентів гідромеліоративного технікуму;

спрямованість навчального процесу на соціальний розвиток особистості;

гуманізація навчального процесу, що сприяє виявленню активності всіх учасників, їхнього особистого включення у еколого-освітню діяльність;

забезпечення можливості самореалізації студентів з урахуванням їхніх особистих здібностей та інтересів [4].

На основі аналізу вищерозглянутих праць можна виділити три провідних педагогічних фактори формування екологічної культури студентів:

екологічна освіта;

екологічне виховання;

еколого-практична діяльність.

Зупинимося детальніше на змістових характеристиках означених педагогічних факторів та умовах, що забезпечують їх ефективність.

Екологічна освіта сьогодні розглядається як неперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення і ґрунтується на таких принципах [6]:

єдність формальної і неформальної освіти населення;

орієнтація на ідею цілісності природи, універсальності зв’язків усіх природних компонентів і процесів;

міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення, що передбачає логічне поєднання й поглиблення системних природних знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті екологічної освіти;

взаємозв’язок краєзнавства, національного і глобального мислення, що сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях;

конкретність та об’єктивність знань, умінь та навичок;

поєднання екологічних знань з природничо-науковими та гуманітарними знаннями.

Основне завдання екологічної освіти – озброїти студента знаннями в області природничих, технічних та суспільних наук стосовно особливостей взаємодії суспільства та природи, розвинути в ній здатність розуміти і оцінювати конкретні дії та ситуації.

Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона має базуватися на принципі “випереджаючого відображення” [6]. У свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків втручання у природу як безпосередніх, так і майбутніх, з позиції не тільки добробуту людини, а й гармонізації відносин в системі “суспільство – природа”.

Важливою подією у розвитку екологічної освіти стало затвердження у грудні 2001 року Концепції екологічної освіти України, яка була широко обговорена в освітянських та наукових колах держави [7]. Цей державний документ містить цілі, завдання, позиції, принципи і критерії екологічної освіти учнів та студентів. Важливим є те, що в Концепції передбачено: екологічна освіта має спрямовуватися на формування екологічної культури як складової системи національного і громадянського виховання всіх верств населення (зокрема, через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки фахівців. Вирішення цих завдань має забезпечити формування цілісного екологічного знання й мислення, необхідних для прийняття екологічно обґрунтованих народногосподарських рішень на рівні підприємств, галузей (сільськогосподарського виробництва зокрема), регіонів, країни.

Увагу привертає положення Концепції про неперервність екологічної освіти. Розглянемо основні складові екологічної освіти в системі “сім’я – школа – вищий навчальний заклад – виробництво”. Сім’я відіграє важливу роль у екологічному вихованні та навчанні дитини, оскільки сім’я покликана готувати її до майбутнього життя та еколого-безпечної практичної діяльності, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду щодо охорони навколишнього середовища. Ефективність екологічної освіти дітей в сім’ї залежить від створення в ній належних умов, зокрема:

зацікавленість інтересами екологічної політики держави;

спільна екологічна трудова діяльність батьків і дітей;

організація домашнього побуту та сімейних традицій екологічного характеру.

Працюючи вдома та на приватних ділянках, батьки власним прикладом вчать дітей необхідним умінням та навичкам з нагляду за об’єктами природи. Невимушеність взаємин, тактовні пояснення, зауваження та допомога у спільному виконанні практичних дій є для дітей взірцем наслідування. Вказівки дорослих, пояснення і контроль допомагають дітям оволодіти практичними навичками уважного і відповідального ставлення до оточуючого природного середовища. Саме така система роботи сприяє єдності у вирішенні мети та завдань екологічної освіти у сім’ї та у школі. У дошкільних закладах основи екологічного виховання та навчання поглиблюються завдяки бесідам на теми про пори року, про звірят та пташок, які зустрічаються у побуті та у навколишньому середовищі, екскурсіям до парків, лісу, під час яких здійснюються різні спостереження та обговорення побаченого тощо. Дошкільна екологічна освіта покликана закласти фундамент екологічної свідомості особистості. Дитині слід усвідомити, що все живе, а не лише людина має рівне право користуватися благами природи. Дошкільна освіта, незважаючи на її коротку тривалість, дуже відповідальний і продуктивний етап екологічної освіти.

Екологічна освіта у професійно-технічних закладах, технікумах, колледжах та вищих навчальних закладах має базуватися на змісті, формах та методах шкільної екологічної освіти та враховувати особливості впливу на довкілля конкретних галузей народного господарства. Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення формування екологічної культури фахівців за різним фахом, а з іншого – забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною освітою чотирьох рівнів (початкова, базова і два рівні повної вищої екологічної освіти), які відрізняються за ступенем глибини, ґрунтовності й специфікою підготовки . Післядипломна екологічна освіта забезпечує неперервність екологічної освіти та включає систему підвищення кваліфікації та перепідготовки державних службовців, керівного складу підприємств, організацій, установ, підприємців за різними аспектами природоохоронної діяльності та раціонального використання природних ресурсів, екологічну освіту дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці, а також підготовку фахівців-екологів найвищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук у галузі екології та охорони навколишнього середовища [6]. Отже, забезпечення неперервності екологічної освіти є провідною педагогічною умовою формування екологічної культури студентів. Варто додати, що її вплив на формування екологічної культури особистості студента має посилитись, якщо буде поєднуватися формальна і неформальна ланки екологічної освіти. Мова про те, що крім планового оволодіння екологічними знаннями, студент має отримувати екологічну інформацію з газет, журналів, радіо, телебачення, під час відвідування фотовиставок екологічного змісту, екологічних фестивалів, краєзнавчих музеїв, природничо-заповідних об’єктів, релігійних установ, зоопарків тощо. Не менш важливою педагогічною умовою формування екологічної культури студентів є переконаність педагогічних працівників у доцільності та необхідності екологізації підготовки спеціалістів.

Результати опитування викладачів спеціальних дисциплін вищих аграрних навчальних закладів I–II рівнів акредитації (102 респонденти, 2004 р.) переконливо доводять, що існує проблема у використанні екологічної тематики під час оволодіння студентами професійними знаннями. Так, постійно пов’язують зміст навчального матеріалу з екологічними проблемами сьогодення лише 16% викладачів; інколи, коли тема заняття близька за змістом до питань охорони навколишнього середовища, звертаються до екологічних аспектів 35% опитуваних; взагалі не пов’язують навчальний матеріал з питаннями екології 49% викладачів. На нашу думку, наведені обставини детерміновані загальним станом екологічної освіти в Україні.

Слушно на ці проблеми вказує Г.Білявський: “Починаючи з 90-х років розвиток екологічної освіти і культури в Україні активізувався і на сьогодні вже є деякі позитивні досягнення і результати. Але в цілому стан розвитку екологічної освіти можна оцінити як незадовільний” [6, 9].

Для забезпечення ефективного формування інтересів студентів до оволодіння екологічними знаннями слід враховувати комплекс шляхів і засобів, до яких ми відносимо: новизну змісту навчально-екологічного матеріалу; зв’язок екологічних знань з долями людей, що їх відкрили; використання у змісті навчальних дисциплін екологічного спрямування історичних фактів, подій; показ практичного застосування екологічних знань у зв’язку з життєвими планами та професійними орієнтаціями студентів; застосування сучасних засобів унаочнення екологічних проблем, що розглядаються на заняттях (телебачення, кіно, засоби мультимедіа тощо); використання сучасних особистісно розвивальних дидактичних технологій навчання (проблемне навчання, евристичне навчання, технологія навчальної діяльності в парах тощо); створення позитивного мікроклімату в групі, опора на ситуації успіху, довіра до студентів; застосування системи методів і форм навчання, у якій репродуктивні, інформативні способи навчальної роботи поступово замінюються продуктивними, творчими методами та наближають студентів до майбутньої професійної діяльності через вирішення складних екологічних проблем як в умовах імітаційного моделювання, так і під час виконання реальної професійної діяльності чи її елементів. Таким чином, раціональний вибір та поєднання словесно-наочних форм і методів навчання (лекційний метод, доповідь, дискусія, навчальний фільм, моделі, схеми тощо) з методами, що ґрунтуються на практичній екологічній діяльності (польові, лабораторні та практичні заняття, екологічні стежки, заняття на відкритому повітрі тощо) та з навчальними іграми екологічного характеру є наступною педагогічною умовою формування екологічної культури студентів аграрного технікуму чи коледжу. Залучення студентів до навчально-пізнавальної діяльності через науково обгрунтовану систему методів навчання є умовою необхідною, але недостатньою для ефективного формування екологічного досвіду майбутніх вихователів. Загальновизнано, що кожна пізнавальна дія тих, хто навчається, має бути перевірена і об’єктивно оцінена. Ці аспекти варто розглянути детальніше. Педагогічний контроль є важливим елементом комплексної системи управління підготовкою фахівців: організація систематичного контролю навчальних досягнень студентів на засадах особистісного підходу є однією із суттєвих умов формування екологічних знань як складника екологічної культури майбутніх вихователів, дана умова реалізується через дотримання таких загальних вимог: контроль, результатом якого є певна оцінка, має бути [8]:

· систематичним – організованим за чітким планом, спиратися на обґрунтовану систему і проводитися регулярно;

· освітнім – має сприяти глибшому засвоєнню студентами навчального матеріалу, опануванню практичних умінь і навичок, їх систематизації, узагальненню та закріпленню;

· діагностичним – допомагає аргументованому визначенню стану успішності, порівняння засвоєння студентами екологічних знань, умінь і навичок з вимогами державних стандартів освіти;

· виховним (стимулюючим) – має привчати студентів до систематичної роботи, сприяти формуванню відповідальності, активності, самостійності та мотивації навчально-пізнавальної та професійної діяльності;

· розвиваючим – процес контролю сприяє розвитку у студентів пізнавальної сфери, фізичних та морально-психічних якостей;

· керованим – визначення конкретного рівня та успішності опанування студентами професійними знаннями, уміннями та навичками, дає можливість своєчасно вжити необхідних заходів для подолання і усування недоліків, внесення своєчасних коректив і доповнень;

· оцінюючим – результатом контролю є, зазвичай, певна оцінка, яка сприяє об’єктивному визначенню рівня професійних знань, умінь і навичок;

· всебічним – охоплювати всі аспекти організації та забезпечення дидактичного процесу, глибину, міцність, дієвість і гнучкість професійних знань, умінь і навичок;

· об’єктивним, неупередженим – відповідати об’єктивній дійсності організації та проведення дидактичного процесу, реальному стану успішності студентів;

· відкритим, гласним – має передбачати проведення відкритих випробувань усіх студентів за одними і тими ж критеріями та показниками.

Важливим фактором формування екологічної культури студентів є екологічне виховання, спрямоване на усвідомлення природної феноменальності людини, яка відповідає за життя й умови життєдіяльності на Землі. Одним з найважливіших завдань екологічного виховання є формування у студентів і в кожного громадянина стійких установок на раціональне природокористування, вміння бачити за вирішенням окремих проблем віддалені екологічні наслідки втручання в природні процеси, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями за вплив власних дій на здатність природи бути середовищем існування людини.

Витоки екологічного виховання в Україні сягають сивої давнини. Воно спирається на багатовікові традиції, на народну педагогіку. Вивчення природи рідного краю є основою екологічного виховання, а ставлення студентів до природи перш за все формується під впливом знань народних морально-етичних підходів до збереження довкілля. Не можна любити те, про що не маєш уявлення.

Таким чином, зазначені положення дозволяють виокремити наступну педагогічну умову ефективного екологічного виховання: врахування в системі виховної роботи зі студентами народних звичаїв та здійснення виховних впливів на вихованців з опорою на народні морально-етичні традиції українців до збереження довкілля.

Аналіз досвіду виховання екологічних поглядів, переконань, поведінки студентів-аграрників у технікумах та коледжах дозволяє констатувати, що означений процес має відбуватись послідовно, за такими етапами:

ознайомлення студентів з основами екологічних знань;

формування ставлень студентів до екологічних проблем; формування екологічних поглядів та переконань майбутніх молодших спеціалістів;

виховання екологічно безпечних звичок та елементів культурної поведінки, переконань і потреб екологічно безпечної діяльності.

Коротко зупинимося на характеристиці означених етапів. Перший етап формування екологічної культури – ознайомлення з основами екологічних знань. Результатом ознайомлення з основами екологічних знань є формування відповідного ставлення (позитивного чи негативного) до екологічних проблем та їх осмислення.

У загальному психологічному плані осмислення є вищим ступенем розуміння. Результатом осмислення є розуміння матеріалу, що вивчається, утворення відповідних понять та наукових знань, в яких розкривається суть пізнаних предметів і явищ, що виражається у вигляді законів, правил, висновків.

Наступний етап передбачає накопиченні знання про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі.

Зазначені позиціїя є однією з педагогічних умов, що сприяють удосконаленню формування екологічної культури студентів. Таким чином, процес формування екологічної культури студентів має здійснюватися системно, реалізуючи конструктив трьох провідних факторів – екологічної освіти; екологічного виховання; еколого-практичної діяльності.

Таким чином, провідні педагогічні фактори ефективного формування екологічної культури майбутніх ихователів, до яких віднесено: екологічну освіту; екологічне виховання; еколого-практичну діяльність. Дієвість їх як системи забезпечується комплексом педагогічних умов, зокрема: неперервність екологічної освіти; переконаність педагогічних працівників закладів освіти в доцільності та необхідності екологізації підготовки випускників; забезпечення всіх спеціальностей сучасною навчально-методичною літературою з екології з домінуванням висвітлення регіональних екологічних проблем; систематична, безперервна мотивація грунтовного оволодіння студентами екологічними знаннями; раціональний вибір і поєднання словесно-наочних форм та методів навчання з методами, що грунтуються на практичній екологічній діяльності та ігровому моделюванні; організація систематичного контролю навчальних досягнень студентів на засадах особистісного підходу; екологізація виховної роботи коледжу та ВНЗ; врахування в системі екологічної виховної роботи зі студентами народних звичаїв, морально-етичних традицій українців до збереження довкілля; запровадження діяльнісного підходу до формування екологічних знань, поглядів, переконань, норм поведінки студентів тощо.

4.Ефективність професійної підготовки полягає у єдності процесу навчання і виховання. Важливо, щоб засоби, які використовуються у процесі викладання кожної дисципліни, впливали не тільки на засвоєння нових знань та умінь, але й мали виховний потенціал: впливали на формування позитивного особистісного ставлення до об’єкту вивчення, на емоції, почуття тощо.

Різні теоретичні та методичні аспекти природознавчої та екологічної підготовки майбутніх педагогів знайшли своє відображення у працях Т. Анісімової, О. Біди, Т. Вайда, Л. Козак, І. Котенєвої, Н. Лисенко, Т. Нінової, З. Плохій, С. Совгіри, Г. Тарасенко, О. Чернікової, Т. Чистякової, Н. Яришевої, Н. Ясінської та ін.. Але однозначного визначення засобів екологічної підготовки у вищому навчальному закладі не знайдено.

Погляди сучасних дослідників щодо засобів екологічної освіти досить різноманітні. Деякі дослідники будували технологію виховання екологічної культури на основі окремого засобу: туристично-краєзнавча діяльність (Т. Вайда [9]; краєзнавчий матеріал (С. Совгіра [10]; на засадах «глибинної екології» (М. Колесник [11]); екокульутрна діяльність або соціально-виховна робота (О. Яременко [12]); еколого-педагігічні особистісно-розвиваючі ситуації (К. Бабакіна [13]) та ін..

І. Родигіна пропонує використовувати під час викладання природничих наук біблійні та філософські поняття, художні твори, наочність, пошукову та дослідницьку діяльність учнів [14].

О. Біда до засобів підготовки студентів до здійснення екологічного та естетичного виховання дітей відносить засоби довкілля, народознавчий матеріал, технічні засоби навчання та відеотеки [15].

Т. Чистякова наголошує на необхідності використання в екологічній освіті технічних засобів навчання (наприклад: перегляд відеофільмів) [16].

О. Колонькова для виховання ціннісного ставлення до природи пропонує серії соціально-психологічних тренінгів екологічного змісту, самоаналіз особистого ставлення до природи на основі спеціально розробленої програми, проектну екологічну діяльність [17].

М. Колесник, виходячи зі специфіки психолого-педагогічних методів та психологічних особливостей учнів, визначає такі психо-емоційні та інтерелектуально-пошукові форми та засоби екологічного виховання:

- еколого-психогічний тренінг (психо-емоційний тренінг співпереживання та самоусвідомлення причесності до Природи; психо-емоційний груповий тренінг актуалізації готовності до розв’язання екологічних проблем);

- інтегрально-пошукові групові та рольові ігри – тип екологічних ігор, що базується на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності. Їх специфікою є ототожнення людиною себе з іншими живими істотами або природними об’єктами;

- творча «терапія» - відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва;

- мозковий штурм – форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей та підходів для вирішення певної проблеми, але не їх оцінку;

- імітаційне моделювання – прогнозування і демонстрація природних процесів та фрагментів екологічної реальності шляхом перетворення створеної моделі через особистісну включеність у неї [11].

Серед засобів, запропонованих К. Бабакіною для формування мотивації оволодіння екологічною культурою, ми особливу увагу звернули на систему еколого-педагогічних, особистісно-розвивальних ситуацій – пізнавально-інформаційні ситуації, які спонукають до самостійної пошукової, мислительної діяльності; ситуації-імітації, які актуалізують прояви не тільки інтелектуальних, але і моральних, вольових та інших зусиль особистості; цілісно-виборчі ситуації, які спонукають до вибору еколого-орієнтованих соціальних цінностей, прийняття екологічно обґрунтованих рішень; практично-діяльнісні ситуації, які викликають прояви різних екологічних умінь; ситуації-тренніги, що імітують об’єктивні екологічні колізії, спонукають до прояву природозахисної позиції; проектні ситуації, які актуалізують творче рішення екологічних проблем та ін. [13].

Основними завданнями, які вирішуються у процесі викладання дисциплін природно-педагогічного циклу «Основи природознавства з методикою», спецкурсу «Екологічне виховання дітей дошкільного віку» є:

1. Збагачення та систематизація знань студентів про природу України, вміння відбирати природознавчий матеріал для ознайомлення дітей.

2. Підвищення рівня екологічної культури студентів (формування екологічного мислення, екоцентричного типу екологічної свідомомсті, мотивації екологічно доцільної поведінки та педагогічної діяльності з екологічного виховання дошкільників).

3. Оволодіння сучасними технологіями екологічного виховання дітей.

Згідно чому, до критерії відбору засобів вирішення цих завдань відноситься:

- вплив на емоційну сферу (естетичні, моральні почуття), ставлення;

- засвоєння нових знань та актуалізація раніше отриманих;

- активізація навчальної діяльності (бажання, потреба);

- залучення до практичної діяльності;

- можливість набуття особистісного смислу;

- мотивація екологічно доцільної та педагогічної діяльності у сфері екологічного виховання.

Згідно цих критеріїв, засоби екологічної підготовки майбутніх вихователів визначаються за групами:

1. природне оточення.

2. науково-методичний комплекс.

3. діяльність студентів під керівництвом викладача та самостійна.

Зупинимося детальніше на кожному з вищеназваних засобів.

На першому місці серед засобів постає – природне оточення, так як вплив природи, її краси на розвиток екологічної свідомості, світосприймання не можна переоцінити.

Згідно морально-етичних принципів екологічного виховання (принцип гармонії, принцип любові) тільки людина, яка вміє милуватися природою, любить її, може передати цей скарб іншим. Тому ми використовуємо будь-яку можливість привернути увагу студентів до природного довкілля. Наприклад, пропонується написати твір-мініатюру про улюблений «куточок» природи або на тему «Річка мого динтинства» та ін.

До безпосереднього спілкування з природою можна залучати студентів під час вивчення теми «Ознайомлення з рослинністю рідного міста». Одне із практичних занять проводиться у формі екскурсії до Одеського ботанічного саду, під час якої стунди мають можливість спостерігати та милуватися природним оточенням. Крім того у ході екскурсії можна провести серію тренінгових вправ «Барви природи», «Звуки природи», «Рух природи», «Запах природи», «Моє дерево», «Чо ловічок із кори», «Комплімент природі» та ін. Мета цієї серії вправ: спонукання до милування красою природи рідного краю, розвиток спостережливості та естетичних почуттів.

А також безпосереднє спілкування студентів з природою відбувається під час самостійної організації та проведення спостережень у природі з дітьми під час занять та практики.

Друга група засобів екологічної підготовки майбутніх вихователів, науково-методичний комплекс, визначається як засіб який підвищує ефективність всіх видів діяльності студентів у процесі вивчення дисципліни. До складових системи науково-методичного забезпечення відноситься екологічна складова Державного стандарту вищої освіти, концептуальні документи у сфері екологічної та вищої освіти, навчальну та робочу програму, наочні та технічні засоби навчання.

Особливого значення у науково-методичному комплексі надається базовому дошкільному закладу, в якому студенти мають можливість спостерігати та аналізувати організацію еколого-розвивального середовища, проведення різних форм роботи з дітьми досвідченими вихователями та вихователем-екологом, а також самостійно здійснювати освітні проекти екологічного спрямування.

У процесі здійснення пізнавальної діяльності у сфері природи студенти дізнаються про особливості життєдіяльності рослин, тварин, а це в свою чергу сприяє формуванню ціннісного ставлення до природного оточення та відповідно мотивує поведінку. Для активізації пізнавальної діяльності можна залучати студентів підготовки повідомлень для лекційних занять (особливо до тем, що входять до першого модулю «Природні умови України»), до проведення тематичних днів, тижнів, проектів (наприклад, проект «Магія рослин», присвячений кімнатним рослинам), до виконання творчих робіт, в яких студенти представляють авторські системи роботи з дітьми по ознайомленню з різними об’єктами та явищами природи, а також використанню цілющих, психотерапевтичних, оздоровлюючих властивостей природи (наприклад, «Цілющі властивості рослин», «Дельфінотерапія», «Ароматерапія», «Піскова терапія», «Киснева терапія» та ін.).

До дослідницької діяльності студенти залучаються під час проведення занять на базі дошкільного навчального закладу екологічної спрямованості. Вони знайомляться з системою роботи дошкільного закладу з екологічного виховання. Обстежують та аналізують еколого-розвивальне середовище дошкільного закладу (екологічні умови приміщення та ділянки дошкільного закладу), а також проводять діагностику екологічної вихованості дітей.

До діяльності, яка здійснює найбільший вплив на формування мотиваційного компоненту екологічної підготовки відноситься тренінгові вправи, ділові ігри та самостійна практична діяльність студентів, у який наявна самостійна постановка мети, присутній творчий пошук, самоаналіз.

До системи тренінгових вправ, які використовуються у роботі із студентами, входять наступні: «Ритуал початку заняття», «Екскурсія», «Природа в моєму житті», «Барви природи», «Звуки природи», «Рухи природи», «Запах природи», «Моє дерево», «Чоловічок із кори». «Комплімент природі», «Фітодизайн», «Нові назви», «Музичні, зображувальні, літературні картинки», «Дитячий письменник», «Екологічна етика», «Створюємо екосистему», «Екологічний кодекс жителів Землі».

Рольова поведінка студентів під час ділових ігор (наприклад: круглий стіл «працівників дошкільної освіти» на тему «Сучасні технології екологічного виховання дітей в Україні» за участю різних спеціалістів: «управлінців», «екологів», «інспекторів», «завідуючих», «методистів», «психологів» та «вихователів») підвищує їх інтерес, рівень підготовки до занять, мотивує діяльність згідно потреб практики.

Види, завдання та зміст педагогічної та польової практики студентів з методики. Види, завдання та зміст практики магістранта у вищому педагогічному закладі. Методика проведення консультацій студентів, критерії оцінювання роботи студентів на практиці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Порушення соціальних зв’язків особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.