Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Заставне право

План

Розвиток заставного права.

Позитивне регулювання застави у сучасному праві України.

Поняття та види застави.

Предмет застави.

Форми наслідки застави.

Оформлення застави.

Права та обов’язки сторін застави.

Припинення застави.

Задоволення вимог заставодержателя.

Застава товарів в обороті та переробці.

Нормативні акти: ЦК України, ГКУ, ЦК РФ, ЗУ “Про захист прав споживачів”, ЗУ “Про заставу”, ЗУ “Про іпотеку”, ЗУ “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. //Орієнтир, 3003, -№31//УК, Постанова КМ України від 27 червня 2003р. №975 “Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном” //УК 2—2, №120, Цивільний кодекс України: Коментар. –Х.: Одісей, 2003. 856с.

Література: Азімов Ч.Н. Забезпечення виконання зобов’язань: Навчальний посібник. Харків. НЮАУ, 1995, 49с., Зобов’язальне право/За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999. 980с., Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975., Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967. Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф. А.Довгерта. –К.: Юрінком Інтер. 2000. –292с., Оплачко Л. Застава як спосіб забезпечення кредитного договору /Вісник Академії правових наук.-№29.-С.204, Сібільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов’язання у проекті нового Цивільного кодексу України //Українське право. 1997. Число 1.-С.71-77 .

Гражданское право: Учебник. Ч. I / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. М., 1996. Гражданское право: Учебник. Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов. М • БЕК, 2000, Гражданское право Украины. Ч.1. Под ред. проф. А.А. Пушкина доц. В.М. Самойленко Х,: 1996. 440с., Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: застава, заставодержатель, заставодавець, іпотека, заклад, реєстрація застави, застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майнових прав, застава цінних паперів, податкова застава, митна застава.

Розвиток заставного права

Заставу, як засіб забезпечення виконання зобов’язань, багато народів застосовувало як спеціальний спосіб забезпечення виконання грошових зобов’язань, особливо на значні суми. Укладаючи таке акцесорне (додаткове зобов’язання яке завжди супроводжує основне й використовуються для його забезпечення) кредитор убезпечує себе на випадок невиконання боржником взятих на себе зобов’язань майнового характеру. Цей договір є умовним правочином і право звернення за ним настає лише в випадку невиконання боржником основного, зазвичай, грошового зобов’язання. Проте це не перешкоджає його застосуванню для забезпечення інших зобов’язань з майновим змістом.

З моменту свого виникнення здебільше застава застосовувалась як додаткова угода спочатку при лихварстві, а потім при кредитуваннi.

В Римі заставне право стало одним з важливих інститутів приватного права, а застава як спосіб забезпечення різноманітних зобов’язань набула широкого розповсюдження. Римські юристи вважали заставу разом з сервітутами, одним з видів прав на чужі речі. Тому й заставне право було частиною речового права. Даючи визначення застави за римським правом як засобу забезпечення виконання зобов’язання, який встановлює речове право заставодержателя на предмет застави, О.А. Підопригора, зазначає: “Речове право заставодержателя полягало не в користуванні чужою річчю, як це має місце в інших правах на чужі речі, а в праві розпоряджатися заставною річчю відповідно до закону”[74]. Закон дозволяв кредитору користуватися плодами речі, залишити таку річ за собою, або продати її у встановленому порядку.

Інша точка зору засновується на тому, що заставне право є зобов’язальним внаслідок того, що йому притаманні такі ознаки: 1) предметом застави можуть бути не тільки речі але й майнові права; 2) предметом застави може бути майбутня вимога; 3) при загибелі предмету застави заставодавець вправі замінити його рівноцінним майном; 4)право застави може передаватися шляхом поступки вимоги; 5) майно, що є предметом застави не виключається з конкурсної маси при визнанні заставодавця баркротом; 6) право застави задовольняється тільки через продаж її предмету.

Ці відправні положення заставного права використовуються й досі. Сьогодні ми користуємось й іншими відправними положеннями заставного права, які були притаманні римському праву:

індивідуальна визначеність предмету застави;

судовий порядок звернення стягнення на заставлене майно;

збереження права кредитора на заставлене майно і в разі зміни його власника;

пріоритетність права вимоги заставодержателя щодо заставленого майна по відношенню до інших кредиторів.

В процесі розвитку римської цивілізації змінювалось і заставне право. Фідуціарна угода, за якої боржник передавав кредиторові в забезпечення основного зобов’язання річ у володіння, через кабальне становище боржника (у випадку неповернення боргу річ залишалася власністю кредитора незалежно від її вартості та суми боргу і у випадку продажу речі кредитором третій особі боржник втрачав на неї право) змінюється більш досконалою формою застави – ручним закладом. Він передбачав передачу боржником речі не у власність кредитора, а лише у володіння. На захист своїх прав заставодержатель мав володільницький інтердикт[75]. У випадку виконання зобов’язання річ повинна бути повернена боржнику. За загальним правилом заставодержатель не мав права користуватися заставленою річчю і відповідав за її збереження. Але і в випадку ручного закладу річ вилучалася з обороту, боржник не мав можливості користуватися нею, отримувати від неї доход.

Отже, застава в римському праві - це засіб забезпечення зобов’язання, який встановлює речове право заставодержателя на предмет застави[76].

На території сьогоднішньої України застава появилась з трьох джерел: запозичення Візантійської правової культури, що базувалась на кодифікації Юстиніана, власне римська гілка, що проникла через західні правову культуру у західні землі та східні варварські традиції, що засновувалась на захопленні та утриманні речі (підданих) боржника. Були й інші запозичення.

За часів Київської Русі не існувало інших видів забезпечення зобов’язань, окрім погрози впливу на особистість самого боржника. Це пояснюється наявністю родоплемінних відносин в Київській Русі.[77] В той час просто не існувало матеріальної бази для застосування застави, бо все нерухоме майно належало общині, а рухоме складалося тільки з найпотрібніших для повсякденного життя речей. Кредитор був вимушений обирати особисте стягнення (головним чином тимчасове рабство на термін не менше одного року)[78], боржник повинен був відпрацювати на кредитора у випадку неповернення боргу.

Завдяки тому що на значній території України діяло Литовське право застава знайшла своє застосування. У Литовських Статутах передбачалась застава з безпосередньою передачею речі кредитору, який звичайно користувався її плодами (в т. ч. і в випадку застави нерухомості). М. Товстоліс[79] вказує на таку особливість застави нерухомості за Литовським Статутом, як довічне право боржника на викуп заставленої речі, причому сума боргу в такому випадку для нього не збільшувалась. Проте в той час існували і угоди за якими право власності на річ кредитор набував у випадку невиконання боржником зобов’язання у встановлений строк, вони іменувалися “на упад”. В такому випадку предмет застави був для кредитора єдиним відшкодуванням за неповернену суму. І лише коли заставлена річ не відповідала очікуваним якостям чи віднята у кредитора третьою особою на законних підставах, він міг звертати стягнення на інше майно боржника. Родина заставодавця не втрачала права на викуп майна. Кассо стверджує[80], що вже з XV століття в Литві зустрічаються угоди в яких предмет застави залишається в руках боржника до моменту сплати боргу. Крім того в Литовському Статуті передбачалася не лише можливість перезастави, а й містився механізм задоволення вимог кількох кредиторів в таких випадках[81].

З входженням України до складу Російської Імперії розвиток застави був врегульований Зводом прав по яким судиться малоросійський народ, який був витриманий в дусі Литовського Статуту та звичаєвого українського права. В ньому передбачалося право заставодержателя відмовитись від користування заставленою річчю після прострочки виплати боргу. В такому випадку річ продавалася; кредитор мав право й додаткового стягнення з майна боржника у випадку недостатності вирученої від продажу суми.

В XVII - XVIII століттях в Росії стали переважати застави без передання речі (головним чином нерухомості) заставодержцю.

Указ від 1 серпня 1737 року, що регулював заставні відносини заміняв залишення речі за заставодержцем обов’язковим її продажем. Кредитор мав право продавати нерухоме майно лише дотримуючись певних правил і після звернення до суду. В тому випадку коли на торгах, за майно була запропонована менша сума, ніж сума боргу, він міг залишити майно за собою. Але враховуючи те, що Російській Імперії розвиненість господарського обороту була недостатньою, такий порядок задоволення вимог кредитора з заставленого майна був сприйнятий негативно. Враховуючи це Закон від 11 травня 1744 року відмінив обов’язковий продаж заставленого майна.

Подальший розвиток заставного права в Росії був зв’язаний з прийнятим в 1800 році Статутом про банкрутів. Цей статут встановлював 6-ти місячне право володіння та користування кредитора заставленим нерухомим майном після настання терміну сплати боргу. В разі коли на публічних торгах була запропонована нижча ціна ніж сума боргу кредитор залишав майно за собою. Головним недоліком Статуту про банкрутів було визнання застави як засобу забезпечення лише кредитних зобов’язань. Крім того статут містив заперечення переходу права застави від одного кредитора до іншого, що обмежувало цивільний оборот. Згодом всі подібні недоліки були виправлені і на початок двадцятого сторіччя Росія мала досконалу систему норм, які регулювали відносини по заставі.

Аналізуючи розвиток заставного права України в радянський період Ч.Н. Азімов[82] виділяє два його етапи. Перший етап, був зв’язаний з періодом НЕПу коли в цивільному обороті активно приймав участь приватний капітал, що власне й сприяло більш поширеному розвитку заставного права.

Цивільний кодекс Української РСР 1922 р. містив легальне поняття застави в розділі речових прав і визначав заставу як право кредитора (заставодержателя) у випадку невиконання боржником забезпеченої заставою вимоги отримати переважно перед іншими кредиторами задоволення з вартості заставленого майна. Предметом застави могло бути будь-яке майно не вилучене з цивільного обороту, в тому числі боргові вимоги та право забудови. Земля, а також майно державних підприємств, установ та організацій, що відносилися до засобів виробництва були вилучені з обороту. Для договорів застави будівель та прав на забудову передбачалась обов’язкова нотаріальна форма їх посвідчення, а також реєстрація в державних органах. Лише за таких умов заставодержателю видавався заставний акт.

Заставодержець не міг користуватися заставленим майном, якщо інше не передбачалося законом чи договором.

Другий етап розвитку радянського заставного права зв’язаний з тим, що в процесі безроздільного панування державної власності звужувалася економічна база застосування застави, а з часом вона майже втрачає своє значення як засіб забезпечення зобов’язань.

Прийнятий в 1963 р. ЦК УРСР, в якості предмету застави допускав лише індивідуально-визначені та відокремлені від інших речі. Крім того встановлювалися заборони на заставу майна державних підприємств, установ та організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, громадських організацій.

Третій етап розвитку заставного права почався із запровадження приватної власності та золкрема проявився з кодифікацією цивільного законодавства України.

Четвертий етап як ми вважаємо буде зумовлений потребою універсалізації заставного права, спочатку на європейському чи на перших порах євроазійському економічному просторі.

Позитивне регулювання застави у сучасному праві України.

З запровадженням приватної власності усічена конструкція застави радянського цивільного права перестала відповідати потребам забезпечення товарообороту між майновообособленими його учасниками й розвитку підприємництва. Особливо це суперечило принципу свободи власності. Виникла потреба:

привести заставне право у відповідність з міжнародними стандартами;

надати різноманіття стосовно предмету застави та особливостей правового становища її сторін;

сутттєво розширити позитивне регулювання;

пропагувати застосування застави між учасниками товарообороту;

за рахунок розвитку заставного права створити належні гарантії іноземним інвесторам.

Зараз застава є одним з найбільш поширенних засобів забезпечення виконання зобов’язань і існує там де існують реальні відносини власності, розвинутий товарообіг, оборот нерухомого майна. Можна спрогнозувати, що у подальшому її значення і особливо іпотеки лише буде зростати. Вона врегульована спочатку ЗУ “Про заставу”, потім ЗУ “Про іпотеку”, ЗУ “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” і нарешті новим ЦК України. Крім того на момент остаточної редакції цього розділу лекції відомо більше двохсот нормативних актів та легальних тлумачень норм права стосовно застави. Тому ми радимо з окремих видів застави звертати увагу на постанови вищих судів, накази, листи та роз’яснення ДПА, НБУ та інших органів влади.

ЗУ “Про заставу” був прийнятий 2 жовтня 1992р. і складається із 8 розділів: І - “Загальні положення”, ІІ - “Іпотека,”. ІІІ - “Застава товарів в обороті або переробці”,ІУ -“Заклад”, У - “Застава майнових прав” УІ - “Застава цінних паперів”, УІІ - “Гарантії прав сторін при заставі”, УІІІ - “Застава у міжнародному обороті”. У його ст.1 серед підстав виникнення застави вказується договір та закон.

ЗУ “Про іпотеку” був прийнятий в 2003р. Його структура буде розглянута спеціально у наступній лекції.

Цивільно-правова застава передбачається й іншими актами цивільного законодавства. Зокрема відповідно до ст. 164 КТМ України встановлено право застави вантажу, що виникає у морського перевізника вантажу для забезпечення відшкодування витрат перевізника при перевезенні цього вантажу. Іпотека частково врегульована й ЗК України.

Універсалізм засатави сприяє її розширеному застосуванню, в тім числі й для забезпечення публічних зобов’язань. Так Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”[83] передбачено для захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, який має податкову заборгованність, передаються у податкову заставу. Її особливість у тому, що на відміну від договірної цивільно-правової застави податкова виникає на підставі закону та не потребує письмового оформлення. Проте за функціональним призначенням вона – спосіб забезпечення не сплаченого у встановлений строк податкового (тобто грошового) зобов’язання платника податків.

Застава передбачена також ЗУ “Про вибори народних депутатів України”[84] й використовується для забезпечення виваженого ставлення громадян-кандадатів у народні депутати до участі у виборах та як засіб протидії PR-технологіям, зокрема використання подібних імен фізичних людей для розрідження електорату суперника, прийняття виважених рішень при реалізації права бути обраним.

Застава застосовується й у митному праві. Так ЗУ “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”[85] митна застава використовується як спосіб забезпечення зворотного вивезення ввезених під заставу предметів.

Кримінально-процесуальним законодавством застава визнана як запобіжний захід, що застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого з метою запобігання ухидення від дізнання, слідства або суду, перешкоджанню встановлення істини у справі. Суть полягає у тому, що якщо до підозрюваного застосовано як запобіжний захід арешт, він під забезпечення застави може бути змінений на підписку про невиїзд. У Новому Кримінально-процесуальному кодексі вона набула детального регулювання.

Підставами для встановлення застави визнавались: договір, закон, судове рішення, заповіт.

З прийняттям нового ЦК України застава окрім названих спеціальних ЗУ “Про заставу” та ЗУ “Про іпотеку” врегульована §6 Глави 49. Таким чином вклалась трьохланкова система регуювання відносин із зазтави : загальна – на основі ЦК України: спеціальна –за згаданими вище законами та окрема – на підставі інших спеціальних актів приватного та публічного права. Два інших види застави встановлюються у спеціальних випадках.

Проте положення цих нормативних актів пересікаються, що спричиняє складнощі при їх використанні, неоднозначне їх тлумачення. Зокрема, не зовсім є зрозумілим положення ч.2 ст. 574 ЦК України за якою до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦКУ щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Звідси загальне правило приоритетності норм ЦКУ та презумпція договірного режиму застави.

Це та ряд інших моментів заумовлюють необхідність подальшого регулювання застави. Крім того, із зняттям мораторію на угоди із землею виникне необхідність деталізації правовідносин з метою запобігання зловживанням.

Так відповідно до Розділу ІХ „Прикінцеві положення” ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у заставне внесено право ряд суттєвих змін, що підвищують гарантії заставодержателів.

3. Поняття та види застави

Згідно ст.572 ЦКУ в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). На підставі наведеного можна встановити ознаки застави:

це спосіб забезпечення виконання зобов’язання за рахунок майна боржника;

вона є зобов’язальною і базується на праві отримати задоволення правомірних вимог;

це кваліфікований спосіб, що має пріоритет перед іншими способами забезпечення зобов’язань та вимогами інших кредиторів до одного і того ж боржника;

учасники заставного правовідношення персоніфіковані: кредитор йменується заставодержателем, а боржник – заставодавцем;

це зобов’язання є акцесорним, додатковим до основного, що виникає, чи може виникнути у майбутньому між заставодержателем та заставодавцем;

заставне право заставодержателя є умовним і реалізується лише у випадку коли заставодавець не виконає основного зобов’язання;

заставне право заставодержателя реалізується у встановленому законом порядку. Реалізація предмета застави, на який накладається стягнення, провадиться шляхом його продажі на привселюдних торгах, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.591 ЦКУ).

До цього слід додати, що заставою здебільше забезпечуються грошові зобов’язання. Власне для них ця конструкція й розроблена у цивільному праві. Проте не виключено застосування застави й до інших зобов’язань майнового характеру.

Застава здебільше використовується при кредитуванні і по суті є умовою надання кредиту. Наприклад, в забезпечення кредитного зобов'язання, що виникнуло на підставі договору перед банком, боржник передає кредитору (банку) у заставу житловий будинок чи належну йому земельну ділянку. Така застава є кваліфікованою і називається іпотекою, тобто заставою нерухомості. За таких обставин при укладенні договору кредитування позичальник зважує свої можливості і наслідки неповернення кредиту. З іншого боку й кредитодавець через кредитний аналіз оцінює можливості майбутнього позичальника щодо повернення отриманого кредиту та стан його забезпеченості. Позичальнику спеціально розяснюється, що у випадку несвоєчасно поверння ним банку суми кредиту, стягнення може бути звернене на предмет застави. Тобто заставлений житловий будинок чи земельна ділянка у встановленому порядку будуть продані, а виручена сума піде на погашення боргу перед банком (ст.589 ЦКУ). При цьому боржник понесе ще й додаткові витрати:

мито за подачу позову та розгляд справи в суді;

комісійні на реалізацію майна на торгах;

на отримання кваліфікованої юридичної допомоги, а вона рано чи пізно знадобиться;

транспортні витрати тощо.

Як й інші способи забезпечення виконання зобов’язання застава має своє признапчення. Виходячи з вище наведеного справедливо стверджувати що застава забезпечує виконання зобов'язання за допомогою стимулюючої, компенсаційної і гарантійної функцій.

Стимулююча функція полягає в спонуканні боржника до належного виконання своїх зобов'язань перед кредитором під страхом настання невигідних для нього наслідків ще й з акцесорного зобов’язання: накладення стягнення на предмет застави і зв’язані з тим його додаткові витрати;

Компенсаційна функція реалізується при невиконанні чи неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань і полягає в можливості звернення кредитором стягнення на закладене майно з метою задоволення майнових вимог до боржника та компенсації всіх втрат кредитора. При тому, заставодержатель вправі одержати задоволення цих вимог за рахунок вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Звідти ще одна функція застави – гарантійна. Це означає, що якщо заставодавець є боржником по двох або більше майновим зобов'язанням і не виконав жодного з них, то в разі заявлення до нього вимог про примусове їх виконання за рахунок заставленого майна насамперед будуть задовольнятися вимоги кредитора-заставодержателя. Наприклад, відповідно до п.1 ч.1 ст.112 ЦКУ у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. Згідно ст.31 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, отримані від продажу майна банкрута, направляються в першу чергу на забезпечення вимог,що забезпечені заставою.

Серед найбільше важливих рис застави можна відзначити такі:

1. Права заставодержателя (право застави) є правом на чуже майно.

2. Право застави слідує за предметом застави. З переходом права власності на річ від заставодавця до іншої особи право заставоутримувача не припиняється.

Застава похідна від основного зобов'язання: заставне зобов'язання виникає остільки, оскільки існує основне зобов'язання.

Застава залежна від основного зобов'язання, відповідно до якого права заставодержателя залежні від забезпеченого заставою зобов'язання. Залежність застави виявляється у тому, що нею може забезпечуватися тільки дійсна вимога. Якщо недійсним правочином буде визнане основне зобов'язання, то недійсним буде й правочин про заставу. Якщо договір, що породжує основне зобов'язання, повинний бути нотаріально посвідченим, то такому посвідченню підлягає й договір про заставу. Припинення основного зобов'язання за згодою його сторін припиняє й право застави.

Крім того з ціною основного договору зв’язано й вибір вартості предмета застави за наявності альтернативи з двох та більше речей. Вибирається така, що може задовольнити вимоги кредитора та можливі додаткові витрати.

Похідність та залежність застави від основного правовідношення зумовлені її призначенням – забезпечувати виконання основного зобов'язання.

Підставою виникнення права застави є договір, закон або рішення суду (ч.1 ст. 574 ЦКУ). При тому договір є найбільш поширеною підставою для виникнення застави. Якщо банк надає підприємцю під заставу його ліквідного майна кредит між ним як кредитодавцем і позичальником укладається не тільки кредитний договір, але й договір про заставу. Останній є підставою для права застави. Якщо ж майно, що є предметом договору, підлягає передачі заставодержателю, то право застави виникає з моменту передачі, оскільки інше не передбачено договором (п. 2 ст. 585 ЦКУ). Проте договором може бути встановлено, що право застави виникає з моменту укладання договору (до передачі майна).

Виникнення застави на підставі закону використовується рідко. Для того необхідно ряд умов, а в самому законі повинні бути вказівки на:

а) юридичні факти, за наявності яких імперативно виникає право застави;

б) заздалегідь визначається чи окреслюється предмет застави;

в) встановлюється забезпечуване заставою зобов'язання;

г) сам закон повинен мати спеціальний характер (спрямованість).

Разом з тим окрім визначених спеціальним законом підстав виникнення права застави, вона може виникнути й з інших вказівок закону. Зокрема, з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цнй товар (ч.6 ст.694 ЦКУ). Відповідно п. 1 ст. 735 ЦКУ при передачі під виплату ренти нерухомого майна одержувач ренти в забезпечення зобов'язання платника набуває права застави на це майно.

До застави, що виникає на підставі закону, застосовуються правила про заставу, що виникає в силу договору, якщо законом не встановлене інше (п. 2 ст. 574 ЦК України).

Судова застава може встановлюватися на підставі рішення суду для забезпечення примусового стягнення з боржника, зокрема для виплати боргу завданого завданням майнової шкоди.

Сторонами заставних правовідносин є заставодержатель і заставодавець. Заставодержателем є особа, якій у заставу передається майно чи яка має право за рахунок заставленого майна задовольнити свої вимоги. Це – кредитор по забезпечуваному заставою (основному) зобов'язанню. Заставодавцем виступає особа, що передає майно чи право на нього в заставу. Зазвичай ним є боржник по основному (забезпечуваному заставою) зобов'язанню. Проте заставником може бути і третя особа (п. 1 ст. 583 ЦК України).

Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, передає в заставу приналежне йому майно, у забезпечення зобов'язань закритого акціонерного товариства, що виникнули на підставі кредитного договору між закритим акціонерним товариством і банком. У цьому випадку боржником по основному зобов'язанню (із кредитного договору) є ЗАТ, а заставником за договором, що забезпечує дане зобов'язання, виступає третя особа ( що не бере участь в основному зобов'язанні) у даному випадку – товариство з обмеженою відповідальністю.

Заставодавцем речі може бути її власник або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України). При тому застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчудження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. Звідси висновок про, те що право на річ повинно бути документально підтверджене, на що слід звертати особливу увагу при укладенні та посвідченні договору.

4. Предмет застави

Це питання заслуговує окремого розгляду за того, що особливість правового режиму предмета впливає на вид застави, права та обов’язки її сторін, сферу застосування, правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦКУ предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. У ч.2 ст.4 ЗУ “Про заставу” дещо конкретизується предмет застави вказівкою на те, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. За таких умов досить слушним є зауваження Т.С. Шкрум про те, “що не самі речі, а їх вартість є основою застави”[86].

За таких умов можна виділити загальні та спеціальні правила щодо предмету застави. Загальні зводяться до того, що предметом застави може бути те майно, яке має забезпечувальне стосовно основного зобов’язання ціну, може відчужуватися, і на нього може бути звернене стягнення, відповідно до законодавства України. Спеціальні правила можуть бути введені стосовно особливостей правового становища її сторін та правового режиму речі. Наприклад, предметом ручної застави у забезпечення основного зобов’язання між особами, що мають дозвіл на мисливську (спортивну) зброю допустимо й така зброя. Окрім того спеціальні правила встановлюються щодо застави за зовнішньоекономічними контрактами.

Предметом застави так само може бути майно, що стане власністю заставодавця після укладання договору застави, у тім числі продукція, плоди й інший прибуток, якщо це передбачено договором. Необхідно відзначити, що існує ряд вийнятків при оформленні заставних зобов'язань. Відповідно зі ст.576 ЦКУ, ст.4 ЗУ «Про заставу» не допускається передача в заставу:

майна, вилученого з обороту;

прав майнових вимог, які нерозривно пов'язані з особистістю кредитора (про аліменти, про відшкодування шкоди, заподіяного життю або здоров'ю);

інших вимог, застава яких заборонена законом (п. 5 ст. 576 ЦКУ):

окремих видів майна у випадках, передбачених законом (наприклад, не можна передавати в заставу окремі види майна громадян, на які відповідно до цивільного процесуального законодавства та законодавства про виконавче провадження не допускається звернення стягнення (ч. 7 ст. 576 ЦКУ) Так ЗУ “Про виконавче проваджененя” встановлено перелік майна громадян на яке не можна звернути стягення за виконавчими документамти, наприклад носильні речі та предмети домашнього вжитку, що потрібні боржникові та особам, що перебувають на його утриманні (одяг для кожної особи), продукти харчування тощо[87];

не можуть бути предметом застави національні, культурні й історичні цінності, що є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини[88] (п. 4 ст. 576 ЦКУ);

в інших випадках, що безпосередньо вказані у законі. Так відповідно до ст. 19 ЗУ “Про благодійництво та благодійні організації” предметом застави не можуть бути майно та кошти благодійної організації.

Слід зазначити, що застава окремих видів майна може бути здійснена лише з дотриманням спеціальних правил. Майно, що є у спільній власності двох та більше осіб, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників (ст. 578 ЦКУ. Іноді в залежності від правового режиму того або іншого майна законодавство встановлює обмеження, що стосуються суб'єктного складу заставних відносин, умов відповідних угод. Зокрема, приналежність слідує за головною річчю, якщо договором не встановлене інше. При передачі в заставу головної речі вважається заставленою й її приналежність, а право застави поширюється на приналежність, якщо інше не встановлено договором про заставу (ст.5 ЗУ «Про заставу»). Навпроти, плоди, продукція, прибутки, що були отримані в результаті використання заставленого майна, за загальним правилом у предмет застави не включаються. Тож право застави на них не поширюється. Проте, виходячи із засад диспозитивності цивільного права договором між сторонами може бути передбачено інше (ст.5 ЗУ «Про заставу»). Договором між заставодержателем та заставодавцем право застави може поширитися на плоди, продукцію, прибутки, в тім числі й із встановленням вартісних обмежень або зазначенням видів плодів, продукції, прибутків, що ввійдуть у предмет застави, а також тих з них, що у заставу не включаються.

Предметом застави може бути також майно, яке заставодавець придбає в майбутньому після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) (ч.2 ст. 576 ЦКУ). При тому предмет застави встановлюється на диспозитивних засадах і допускається його заміна. Заміна предмета застави допускається за згодою заставодержателя, якщо законом або договором не передбачене інше (ст.579 ЦКУ, ст.7 ЗУ «Про заставу»). У силу закону заміна предмета застави може статися при заставі товарів в обороті.

Стосовно застави об’єктів, що належать до власності народу України (земля, її надра, повітряний простір, воджні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної морської зони) повинні бути спеціальні правила. Якщо в окремих випадках вони можуть й бути предметом застави, то лише на основі закону з урахуванням інтересів народу України.

Застава землі на сьогодні висувається на перший план. Вона врегульована низкою нормативних актів: ЦКУ, ЗКУ, ЗУ “Про іпотеку” та іншими. Проте на наш погляд вони на сьогодні не в змозі перешкодити можливим зловживання при іпотечному кредитуванні. Це у подальшому може слугувати інструментом для чергового переділу власності.

Загалі правила щодо застави земельних ділянок вже визначені. Зокрема ст. 133 ЗКУ встановлює, що у заставу можуть передаватися земельні ділянки, що належать громадянам та юридичним особам на праві власності. Заставодержателями земельної діялянки можуть бути лише банки, які відповідають встановленим законами України вимогам.

Предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних прав вимог, що відповідно не можуть бути предметом застави належать вимоги до порушника про відшкодування шкоди завданої пошкодженням здоров’я чи смертю тощо.

Забезпечувані заставою вимоги повинні бути реальні та економічно обгрунтованими. Наприклад, стосовно безнадійних боргів та зворотнього їх боку – прав вимог до безнадійного боржника, економічно не доцільно погоджуватися на таку заставу.

Окремим видом майнових прав, що можуть бути предметом застави є права інтелектуальної власності, навіть попри те, що в літературі стверджується, що вони не можуть бути предметом застави[89]. Безумовно, що особисті немайнові права дійсно не можуть бути предметом застави. Проте майнові права, наприклад право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності для підприємництва, цілком можуть бути таким предметом. Це слугує розширенню кола права авторів та похідних суб’єктів права інтелектуальної власності і може лише нами підтримуватися.

Здебільше при заставі використовується принцип відповідності застави лише одному основному зобов’язанню. Варто мати на увазі, що наступна застава майна, що вже заставлено, допускається, якщо інше не встановлено попереденім договором застави або законом (ч.1 ст. 588 ЦКУ). Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя. Але якщо на один і той же предмет застави є права декількох заставодержателів перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадків, спеціально передбачених законом. Зокрема згідно ч.4 ст. 588 ЦКУ якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями не зареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

Забезпеченню прав заставодержателів слугує спеціальне правило за яким заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в встановленому обсязі. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

В період дії договору про заставу право власності на заставлене майно може перейти від заставодавця до іншої особи в результаті відплатного чи безоплатного відчуження цього майна (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування тощо), в порядку універсального правонаступництва (при спадкуванні майна, реорганізації юридичної особи). Такий перехід не припиняє договір застави і заставлене майно як і раніше залишається предметом застави (ст.586 ЦКУ). При цьому правонаступник одержує усі права і несе всі обов'язки заставодавця. Інше може бути передбачено договором з заставодержателем про відчуження предмета застави, або після його відчуження чи переходу заставленого майна в порядку правонаступництва. Практично в цьому випадку мова йде про зміну договору про заставу.

Якщо майно заставодавця, що є предметом застави, перейшло в порядку правонаступництва одночасно до декількох осіб, кожний з правонаступників несе пов'язані з заставою зобов'язання відповідно до отриманої ним частки заставленого майна. Проте, якщо предмет застави неподільний або залишається в спільній власності правонаступників, вони стають солідарними заставодавцями. Передача заставленого майна в довірче управління не позбавляє заставодержателя права звернути стягнення на це майно: воно як і раніше залишається предметом застави (ст. 1040 ЦКУ).

Предмет застави теж може бути спеціально забезпеченим. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на суму, що встановлюється їх домовленністю. При настанні страхового випадку, заставодержатель має право одержати задоволення зі страхового відшкодування за втрату або пошкодження заставленого майна незалежно від того, на чию користь воно застраховане, якщо тільки втрата або ушкодження не відбулися з причин, за які заставодержатель відповідає (ст.581 ЦКУ).

Предмет застави згідно зі ст. 7 ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”[90]при передачі його у заставу обов’язково повинен бути оціненим. За ст.582 ЦКУ оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Отже вимога щодо оцінки предмета застави є обов’язковою. Проте на практиці досить часто вона ігнорується, що призводить до порушення прав сторін застави.

Варто враховувати й наслідки зміни цінової політики щодо предмету застави. Наприклад, останнім часом зростає ціна нерухомості, що не може не впливати на відносини між заставодавцем та заставодержателем. При зміні цінової політики ціна предмета застави теж повинна змінюватися. Крім того слід враховувати динаміку цін на валюту, а також індексацію.

5. Оформлення застави

Як вже зазначалось відповідно до п.1. ст.574 ЦК застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У кожному з цих випадків правовідносини між сторонвми застави повинні бути належним чином оформлені. Тобто юридичний зв’язок між ними повинен бути формалізованим:

укладеним між сторонами договором;

компетентним рішення управоможеного державного органу про застосування законної застави;

рішенням суду, що вступило в силу.

Здебільше застава виникає на підставі договору. Звідси оформлення застави – процедура укладення стонами договору. У встановлених випадках потрібне ще й його нотаріальне посвідчення. Для того щоб договір вважався укладеним, необхідно досягти згоди по всіх істотних умовах договору (п1. ч.1 ст. 638 ЦКУ).

Істотними умовами договору застави є:

1) предмет застави. Якщо в заставу передається річ, у договорі визначається її найменування, кількісні і якісні характеристики інші ознаки, що дозволяють індивідуалізувати дану річ. Якщо предметом застави будуть майнові права, то визначається, які саме права передаються в заставу, з яких зобов'язань вони випливають, який їх зміст і інше;

2) оцінка предмета застави, здійснюється за згодою сторін відповідно до ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”;

Оцінка предмета застави здійснюється у встановлених договором або законом випадках, а практично зважаючи на вищесказану імперативну вимогу ст. 7 ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” – завжди. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом з заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.582 ЦК України).

3) вирішення питання про перебування предмета застави, тобто у кого із сторін договору про заставу буде знаходитися рухомий предмет;

4) сутність забезпечуваного заставою зобов'язання. Наприклад, коли заставою забезпечується купівля-продажа, у договорі вказуються продавець і покупець, предмет купівлі-продажу;

5) розмір забезпеченої заставою вимоги, наприклад, ціна предмета договору купівлі-продажу чи розмір іншої майнової вимоги до боржника. Іншими словами, чітко зазначається сума грошового зобов’язання, яке забезпечується заставою. Якщо, заставою забезпечується кредитне зобов'язання, то вказується розмір кредиту і відсотків, які повинні сплачуватися за користування кредитом;

6) строк виконання зобов'язання, забезпечуваного заставою: передачі речі покупцю, сплати вартості речі, погашення кредиту і сплати відсотків, погашення іншого грошового зобовязання.

Крім названих, істотними умовами в договорі про заставу є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуті згода.

Відповідно до статті 12 ЗУ «Про заставу» у договорі застави повинні бути песоніфікованими її сторони: вказані найменування (прізвище, ім'я і по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін.

За загальним правилом застава повинна бути письмово оформленою, а договори про заставу – укладатися в простій письмовій формі. Такий договір може бути укладений у довільній формі, але краще використовувати ті, які на протязі тривалого часу застосовуються на практиці і виправдали себе. Це сприяє єдності правозастосування.

Проте письмова форма договору застави може бути кваліфікованою. Відповідно до ст. 577 ЦК України встановлені випадки обовяязкового нотаріального посвідчення договору застави і його реєстрація, зокрема:

для договору про заставу нерухомого майна;

для договору про заставу рухомого майна, або прав на майно. Якщо сторони в угоді визначили, що основний договір повинний бути зроблений у нотаріальній формі, то і договір про заставу повинний бути нотаріально посвідчений.

Крім нотаріального посвідчення, договір про заставу нерухомого майна повинен бути зареєстрований у порядку, установленому для реєстрації угод з відповідним майном.

Недотримання норм про форму договору (просту письмову або нотаріально посвідчену), а також про реєстрацію застави спричиняє визнання таких правочинів недійсними (ст.14 ЗУ «Про заставу»)

Застава, що виникає на підставі закону оформляється мотивованою постановою компетентного державного органу, наприклад податкової інспекції. Вона оформляється відповідно до вимог процесуального законодавства.

Судова застава встановлюється безпосередньо рішенням суду в якому повинно бути вказано предмет застави, її сторони, сума забезпеченої заставою майнової чи грошової вимоги до боржника, строк.

Відповідно з постановою та рішенням суду про встановлення застави сторони повинні бути ознайомлені та їм роз’яснена сутність прийнятого рішення.

6. Права й обов'язки сторін застави

Договір про заставу, та зважаючи на принцип поширення на інші види застави договірного її режиму, породжує комплекс прав і обов'язків її сторін: заставодавця та заставодержателя. Для цього є важливим момент виникнення права застави, та власне коло суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що виникають з неї.

Відповідно до ст. 585 ЦКУ право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення. Тож встановлено загальний (з моменту укладення договору застави) та спеціальний порядки визначення моменту виникнення права застави. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін застави зумовлені її предметом, встановленими сторонами особливими правилами, законом. Так, згідно ст.586 ЦКУ заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі вилучати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Він має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Звичайно, що при цьому він повинен попереджувати набувачів права власності на предмет застави про наявність на нього прав інших осіб.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Залежно від того, у кого зі сторін зобов’язання із застави знаходиться її предмет крім суб’єктивних прав на володільця предмета застави покладаються юридичні обов’язки. Зокрема, відповідно до ст.. 587 ЦКУ особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. Він також у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Окрім цього володілець предмета застави повинен:

1) страхувати закладене майно від ризиків втрати й ушкодження на суму повної його вартості, а якщо повна вартість майна перевищує розмір забезпеченого заставою вимоги - на суму вимоги (ст.10 ЗУ “Про заставу”);

2) забезпечувати цілісніть предмету застави, у тому числі захищати його від зазіхань і вимог з боку третіх осіб. Законом або договором відповідні обов'язки можуть бути розподілені між заставодавцем і заставодержателем, або покладені лише на одну зі сторін, незважаючи на те, що предмет застави знаходиться в іншої сторони. Крім того договором може визначатися перелік заходів що уточнюють обов’язки сторін застави.

Кожна з сторін застави вправі перевіряти за документами їх фактичну наявність, кількість, стан і умови збереження заставленого майна, що знаходиться в іншої сторони. Це лише сприяє підвищенню забезпечувальної здатності застави та захисту прав заставоотримувача.

Визначені також й права заставодавця:

1) передати закладене майно в заставу в забезпечення інших вимог (наступна застава), якщо це не заборонено попередніми договорами про заставу.

2) вимагати дострокового припинення застави у випадку, якщо володілець грубо порушує свої обов'язки по утриманню і забезпеченню цілості предмета застави (не застрахував, не прийняв мір, необхідних для збереженнят тощо)(ст.592 ЦК України).

3) вимагати відшкодування збитків, що завдані повною або частковою втратою або ушкодженням переданого заставодержателю предмета застави. Заставодержатель відповідає за втрату заставленого майна в розмірі його дійсної вартості, а за його ушкодження - у розмірі суми, на котру ця вартість понизилась. Договором може бути передбачене право заставодавця стягнути з заставодержателя й інші пов'язані з цим збитки, зокрема й упущену вигоду;

4) відмовитися від предмета застави і вимагати відшкодування за його втрату, а у випадках, передбачених договором, і стягнення інших збитків, якщо заставлене майно, що передане заставодержателю в результаті ушкодження, за який останній відповідає, змінилося настільки, що не може бути використане по прямому призначенню;

5) зарахувати вимогу до заставодержателя про відшкодування збитків, заподіяних втратою або ушкодженням предмета застави, переданого заставодержателю, у погашення зобов'язання, забезпеченого заставою;

6) заміняти, за згодою заставодержателя, предмет застави, якщо законом або договором не передбачене інше (ст.579 ЦКУ);

7) користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі вилучати з нього плоди і прибутки, якщо інше не передбачено договором і не випливає з суті (ст.17 ЗУ «Про заставу»). Якщо користування заставленим майном призведе до його знищення, стає очевидним, що це суперечить суті застави (у цьому випадку користування майном, що знаходиться в заставі не допускається);

8) за згодою заставодержвателя розпоряджатися предметом застави шляхом його відчуження, передачі в оренду або безоплатне користування іншій особі або іншій підставі, якщо інше не передбачено законом або договором і не випливає з суті застави (ст.17 ЗУ «Про заставу»);

9) у будь-який час до продажу предмета застави допускається припинити звернення стягнення на нього і його реалізацію виконанням належним чином забезпеченого заставою зобов'язання або простроченої його частини. (ст.26 ЗУ «Про заставу»).

Крім названих прав і обов'язків заставодавець зобов'язаний повідомити кожного з заставодержателів про всі попередні застави, а так само про характер і розмір забезпечених цими заставами зобов'язань. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки які виниклі у будь якого з заставодержателів унаслідок невиконання ним цього зобов'язання. (ст.18.ЗУ «Про заставу»).

Заставодавець несе ризик випадкової загибелі або випадкового ушкодження заставленого майна, якщо інше не передбачено договором (п. 1 ст. 580 ЦКУ).

Якщо за договором застави заставодержателю дозволено користуватися предметом застави, він зобов'язаний регулярно подавати заставодавцю звіт про користування. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок вилучати з предмета застави плоди і прибутки (п. 4 ст. 586 ЦК України) з метою погашення основного зобов'язання або в інтересах заставодавця. Якщо заставодержателю надане право користуватися переданим йому предметом застави, він може вимагати від інших осіб, у тому числі і від заставодавця, усунення всяких порушень його прав, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (негаторний позов – ст. 391 ЦК України)

Досить таки цікавим за змістом є право наступної застави – право подальшої застави уже заставленого майна. Відповідно до ст. 588 ЦКУ воно допустимо, ящо якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. При тому наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя. Але перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого законом.

Право наступної застави нерухомості зумовлене її правовим режимом. Так, якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в встановленому законом обсязі (ст. 584 КЦУ). Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Неналежне виконання юридичних обов’язків за договором застави тягне за собою певні юридичні наслідки. Зокрема неналежне виконання своїх обов'язків заставодавцем дає заставодержателю право вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання. У заставодержателя таке право виникає у разі:

1. передачі заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідно;

2. заставдавцем порушені правила про заміну предмета застави, установлені ст. 579 ЦК України, тобто без згоди заставодержателя, якщо інше не встанослене договором або законом;

3. утрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

Заставодержатель вправі вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена,- звернути стягнення на предмет застави:

а) у випадку порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

б) у випадку порушення заставодавцем правил про порядок розпорядження предметом застави;

7. Задоволення вимог заставодержателя

Підставою звернення стягнення на заставлене майно є юридичні факти, здебільше юридичні склади. Це насамперед настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Якщо воно не буде виконане чи виконане неналежним чином заставожержатель вправі звертутись за реалізацією своїх прав із застави, якщо інше не передбачено законом або договором. При припиненні юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на закладене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Якщо предмет одного договору застави складають дві або більш речі (два або більш права), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь яку з речей на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.

Звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням суду (господарського або третейського суду), на підставі виконавчого надпису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором. Звернення стягнення на закладене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесятьох відсотків акцій (долей, паїв) якого знаходиться в державній власності), здійснюється за рішенням суду або господарського суду (ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

В разі неналежного виконання забезпеченого заставою зобов’язання у заставодержателя виникає право на задоволення його вимог. Задоволення цих вимог за рахунок вартості заставленого майна здійснюється в результаті вчинення послідовного ряду дій:

а) заявлення вимоги про звертання стягнення на закладене майно;

б) відкриття виконавчого провадження;

б) реалізація предмета застави;

г) власне задоволення вимог заставодержателя.

Заявлення вимог про звертання стягнення на заставлене майно проводиться шляхом подачі позову в суд[91]. Проте це не усуває можливість добровільного досудового уладнання спору між учасниками застави, наприклад шляхом заявлення претензії, чи іншого попередження про порушення справи. Це може бути мирова угода. При нотаріальному посвідченні застави заставодержатель вправі звернутися до нотаріуса за учиненням нотаріального надпису.

Після прийняття позову суд приймає справу до свого провадження, яке закінчується винесенням рішення. Після чого на його підставі та виданого виконавчого листа відкривається виконавче провадження.

При реалізації заставленого майна допускаються диспозитивні засади. Реалізація (продаж) заставленого майна проводиться шляхом його продажу з публічних торгів у порядку, установленому процесуальним законодавством, якщо законом не встановлений інший порядок. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом (ч.1 ст. 591 ЦКУ).

Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати цю суму з іншого майна боржника в порядку черговості задоволення вимог кредиторів, якщо інше не встановлено договором або законом. Нагадаємо, що згідно ст.112 ЦК України при ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів забезпечені заставою задовольняються в першу чергу.

У випадку, коли сума, виручена при реалізації закладеного майна, перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, різниця повертається заставодавцю (ст.25 ЗУ “Про заставу”).

Якщо при реалізації цілісного майнового комплексу державного підприємства (відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, всі акції якого знаходяться в державній власності), що є предметом застави, виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця зараховується у відповідний бюджет.

Необхідно відзначити, боржник вправі в будь-який час до продажу предмета застави припинити звернення на нього стягнення і його реалізацію, виконавши основне зобов'язання або ту його частину, виконання якої прострочено.

Як івже зазначалось, відповідно до п. 3 ст. 588 ЦК України, якщо та сама річ є предметом застави по двох (або більш) зобов'язаннях, то, перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступного заставодержателя задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимоги з заставленого майна перед заставодержателями не зареєстрованних застав, або тих які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, що зареєстрували заставу того самого майна в один день мають рівні права на задоволення вимог із заставного майна.

8. Припинення права застави

Заставні зобов’язання припиняються на загальних підставах припинення зобов'язань, що передбачені Главою 50 ЦКУ, наприклад, неможливістю виконання, якщо вона викликана обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст. 608 ЦК України).

Припинення права застави також встановлено в спеціальному порядку ст.593 ЦК України. Зокрема право застави припиняється у разі:

1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання. З огляду на акцессорний характер застави інакше і бути, не може. Припинення основного зобов'язання шляхом виконання, зарахуванням, або іншими способами, для припинення застави значення не має;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) придбання заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. Так, застава припиняється, коли заставлене майно вилучається в заставника на тій підставі, що в дійсності його власником є інша особа, або як реалізація санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення. Застава припиняється також при переведенні на іншу особу боргу за зобов'язанням, що забезпечені заставою, якщо заставодавець не дав кредитору згоди відповідати за нового боржника. Такі випадки можуть супроводжувати договори факторинга та фортфейтинга.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого знаходилося заставлее майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві. Договором застави можуть бути передбачені й інші наслідки.

9. Види застави

Досить важливим є питання про види застави. Як й інші класифікації застава здійснюється за різними критеріями, використання яких характеризує предмет застави, правове становище сторін, наслідки реалізації прав заставодержателя. Можна виділяти різноманітні види застави.

За формальними ознаками (виділенню у позитивному законодавстві) можна виділити ряд спеціальний субінститутів застави. Аналіз поточного законодавства та зокрема ЗУ “Про заставу” в якості самостійних виділяє такі види застави: 1) іпотеку, 2) заставу товарів в обороті або у переробці, 3) заклад, 4) заставу майнових прав, 5) заставу цінних паперів.

Зазначена класифікація випадає із загального дихотомічного підходу до класифікації правових явищ, але дає можливість розмежувати особливості правового регулювання окремих формалізованих таким чином видів застави. В ст. 575 ЦКУ виділено іпотеку (ч.1), заклад (ч.2) та інші види застави, що встановлюються законом (ч.3).

В межах зазначених видів застави чинне законодавство в залежності від правового режиму предмету застави виділяє стосовно іпотеки – застави нерухомості: майно, що пов’язане із землею (будинок, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що законодавством віднесено до нерухомого (ст.31 ЗУ “Про заставу”). А в спеціальному розділі цього закону “Іпотека” виділяється застава транспортних засобів та космічних об’єктів, заставу належних громадянам на праві приватної власності земельних ділянок, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будинки чи споруди (ст. 37 ЗУ “Про заставу”).

Серед власне нерухомості у прямому смислі цього слова виділяється: іпотека жилих будинків, квартир, дач, присадибних будинків, гаражів та іпотека підприємств, будівель, споруд та інших виробничих об’єктів, а особливо – цілісного майнового комплексу. Це має значення при уточненні предмета застави.

У залежності від того, у кого залишається предмет застави, віділяють заставу без передачі і з передачею майна заставодержателю. Відповідно до ч. 1. ст. 575 ЦКУ закладене нерухоме майно залишається в заставодавця або третьої особи йменується іпотекою. Відповідно до ч.2 ст. 575 ГКУ закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом- у володіння третій особі. Згідно ст. 44 ЗУ “Про заставу” закладом є застава рухомого майна при якій воно передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Отже застава звязана тільки з рухомим майном. Це майно підлягає передачі у володіння заставодержателю. При тому угодою між сторонами застави може бути передбачене що предмет застави залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава) Можливий і звичайних заклад без накладення на предмет застави спеціальних посвідчуючих знаків. Останнє можливе при наявності між сторонами особливих довірчих відносин.

При тому якщо предмет застави у подальшому передається заставодавцем у тимчасове володіння або користування третій особі з дозволу заставодержателя (в оренду, безоплатне користування, на зберіганння і т.п.), то вважається, що він залишений у заставодавця.

Правове значення розмежування цих видів застави полягає в тому, що якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, то право застави ви

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Термінологічні визначення	\|	Тема 1.1 Цивілізація як категорія глобального політичного аналізу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.